Кінцева обробка виробів (вигладжування)
До цієї операції приступають після того, коли форма виробу вже викувана.
Мета операції – придати закінчений вигляд виробу. Після дії молотка завжди залишаються сліди кування, крім того, виріб має незакінчений вигляд.
Вигладжування і кінцева обробка полягають у вирівнюванні поверхні за допомогою гладилок різних форм. Загладжування ведуть при темно-червоному розжарюванні заготовки, пересуваючи гладилку по поверхні виробу і б’ючи по ній молотом.
Особливо велику роль вигладжування відіграє у художньому ковальстві. Воно надає виробу завершеного вигляду.
Насікання малюнка. Ця операція, як і попередні, є одним з кінцевих, заключних видів кування.
За допомогою зубила в холодному або гарячому стані можна нанести на поверхню виробу різні риски, насічки або більш складні візерунки та надписи. Насічку проводять на поверхнях більш пласких і тих, які добре видно на готових виробах.
Набивання фактури. Ця операція також здійснюється на стадії обробки готового виробу і виконується з метою збагачення його фактури шляхом придання заповнюючих рельєфних виступів, рисок або заглибин, наприклад, жилок на листках та ін.
Роботу виконують спеціальними підбійками або пуансонами (мал. 20).
При художньому куванні дуже важливо визначити, яка частина виробу буде куватися цілою, а які елементи будуть виконуватись окремо, а потім з’єднуватись.
В свою чергу для розробки технології необхідно мати, крім малюнка виробу, точне креслення, складене конструктором з врахуванням припусків на механічну (токарну, фрезерну) обробку, якщо така має місце. Маючи креслення поковки можливо розрахувати і масу необхідного матеріалу для виготовлення виробу, додаючи до маси поковки відходи металу:
– на отсічку, в залежності від складності поковки до 20-30%;
– на згорання, з розрахунку 2-3% на кожне розжарення і 1,5-2% на кожний підігрів.
При розробці конструктивних креслень деталей для кування слід враховувати специфіку цієї техніки і виключити не характерні для неї форми і конфігурації, наприклад, переріз циліндричних форм між собою, а також виключити ребристі перерізи, оскільки ребра в деяких випадках (наприклад, по контуру циліндра) виконати дуже важко, а інколи, технікою вільного кування, навіть неможливо. Деталі з великою різницею в розмірах краще робити зварними або збирати на різьбових з’єднаннях.
Процес роботи над виробом починається з чіткого уявлення його не тільки в цілому, але і в деталях (характер з’єднань). Це обумовлює і порядок проведення технологічних операцій. Особливо слід звернути увагу на прийоми з’єднань.
Матеріали, які використовують для виготовлення виробів декоративно-прикладного мистецтва (скло, кераміка, дерево, залізо) прийоми з’єднань виконують не тільки з’єднуючу функцію, але впливають на силует і характер виробу, підкреслюючи його образну структуру. Ця єдність функціонального і архітектурного і є однією з головних якостей кованого металу.
У виробі, в основі якого використаний єдиний рослинний мотив, краще з’єднати деталі зварюванням або склепуванням в потай, або комбінацією обох прийомів. В цьому випадку з’єднання виконують тільки функціональну роль. Місця з’єднань в таких виробах закривають декоративними елементами – листками, квітками. Цей прийом характерний для бароко. В інших випадках, коли вироби зібрані з окремих елементів, які повторюються, з’єднанням слугує хомут (скоба), заклепка з чітко вираженою головкою, яка іноді виготовляється у вигляді квітки. Всі конструктивні з’єднання чітко виражені, в цьому випадку вони несуть архітектурну функцію. Подібні і інші прийоми характерні для виробів багатьох стилів і сучасних витворів мистецтва.
Ковалями всіх країн використовуються рослинні елементи, прикраси: стебла, листки, квіти, плоди та ін. Техніка кування досягла значних результатів. Якщо в решітках класицизму рослинні орнаменти і його елементи узагальнені, то в бароко використовуються вже конкретні рослини, а в модерні це переходить в реалістичне зображення рослин, в натуралізм. Зі зміною стилю проходить зміна технології. Якщо в роботах романського періоду коваль використовував 2-3 універсальних інструменти – зубило, бородок, ручник, а робота була пов’язана з горном і ковадлом, то в роботах стилю бароко з’являються багаточисельні штампи, пуансони, оправки, робота ведеться по листовому металу і на шпераках.
Але і сьогодні не перевелися ще на нашій землі чарівники вогню і металу, які створюють складні металеві мережева за допомогою звичайного молота.
Вироби, які виготовляють майстри сьогодні, – це решітки для камінів, свічники, вішалки, люстри, бра, торшери, композиції для фітодизайну, ковані меблі для офісів і залів, скульптури.
Сьогодні народні традиції обробки матеріалів усе більше знаходять прояв у елементах оздоблення одягу, меблів, предметів побуту, житлових і службових приміщень, в архітектурі та будівництві.
Не перевелися на Полтавщині майстри-чародії гефестової справи. Одним із таких майстрів, який мешкає в славнозвісній столиці гончарства Опішному, є Артур Борисович Погребняк.
Захоплювався малюванням з раннього дитинства, але вищу освіту здобув у Київському лінгвістичному університеті.
Працюючи вчителем, створив першу кузню в 1995 році, опрацювавши велику кількість науково-методичної літератури. В цьому непристосованому приміщенні і почав виготовляти пробні вироби з металу. Першим був горн, який виготовив із пилососу і корита. А перше велике замовлення виготовив для музею гончарства в Опішному. Майстер працює по своїх власних ескізах, а також по проектах замовника. В 2000-2001 рр. він працював у приватній фірмі м. Бердянська Запорізької області художником-ковалем. Тоді ж взяв участь у роботі ІІІ Українського симпозіуму гончарства.
Майстер отримав диплом Львівської Академії прикладних мистецтв «За ковані елементи садово-паркової керамічної пластики». В серпні 2002 року Артур Борисович брав участь в 21 Міжнародному фестивалі кування «HAFAISTON», виступаючи представником Полтавського краю, зокрема, Національного музею-заповідника гончарства в Опішному.
Сьогодні майстер працює над створенням кузні для художнього кування і розвитком ковальської справи в нашому регіоні.
Метою його життя є створення при Опішненському музеї гончарства центру прикладних мистецтв, народних ремесел. Як говорить сам майстер, «це створення міста майстрів». Адже з давніх часів цей вид рукомесла був дуже поширений на Полтавщині, про що свідчить велика кількість майстерень різного профілю, які функціонували на Полтавщині, зокрема в Опішному.
У творчому доробку Опішненського художника-коваля – ковані меблі, інструменти та решітки для камінів, металеві огорожі, сходи, грати на вікна, розподільні грати, оформлення входу в приватні будинки тощо.