Технологія гончарства
У виробництві кераміки з давніх часів утворилися особливі прийоми нескладного виготовлення виробів. Це давало можливість за короткий час зробити максимальну кількість товару, що продавався по невисокій ціні. В процесі колективної творчості здійснювався відбір найраціональніших та найбільш ефективних засобів виконання, які, вдосконалюючись та оновлюючись, переходили від покоління до покоління, стаючи традиційними. І в давнину, і в наші дні постійно відбувається процес накопичення нового, відбір зрозумілого, цікавого самому виробнику та користувачу, відмова від чужого, стороннього на користь кращим традиціям ремесла.
Ручна формовка виробу або просто ліплення найбільш доступна в умовах шкільних майстерень. Залишаючи на виробі сліди дотику пальців до нього, кераміка немов би увічнює на поверхні глини тепло людських рук. Зовсім не обов’язково прагнути виготовляти вироби тільки правильних геометричних форм. Легка асиметрія, що її отримано в результаті ручної формовки, може фігурувати як художній задум.
Ці принципи ліплення можна переносити на декоративну маску, вазу або тацю, іграшку тощо.
При формуванні плоского блюда або таці добре розім’яту руками глину розкочують або набивають рівномірним шаром 2-5 см завтовшки та надають її краям форму, що задумана. Відділивши від плити сиру глину смужкою металу або дротом, її перевертають, як пиріг, підсовуючи під неї один лист твердого металу.
Із зворотного боку надлишки глини виймають кільцевим стеком, залишаючи ребра жорсткості. Якщо необхідно, роблять отвори для підвішування виробу. Виріб знову перевертають і переходять до оздоблення лицевої сторони. Вручну можна створювати і різноманітні об’ємні вироби, в тому числі круглої форми – посудини, вази, абажури тощо. Наприклад, виліпити їх з шматків глини та надати найрізноманітнішої форми або користуватися джгутиками, які можна накладати один за одним спіраллю. Таким чином є можливість одержати порожнисту посудину з оригінальною поверхнею. При ліпленні іграшок заготовкою звичайно є циліндр, джгутик, який в потрібному місці витягують, вигинають, розширюють або звужують, відтягують деталі, що стирчать. Деталі складної форми ліплять окремо, а потім прикріпляють до корпусу.
Ще одне зауваження, яке необхідно взяти до уваги, починаючи ліплення. Висихаючи, глина помітно зменшується в об’ємі, приблизно на 1/7-1/8 натурального розміру, тому зразки у сирій глині робити більш об’ємними. Можна запропонувати інший варіант: щоб запобігти зменшенню виробу при висушуванні, у жирні глини додають (1/4 частину від усієї глиняної маси) дрібно просіяного піску або потовченого і просіяного деревного вугілля, яке вигорає при випалюванні й створює пористість виробу, зменшує його вагу. Замість вигоряючих домішок інколи вводять газотвірні речовини (вапняк). Усі ці складники, які вводять у глиняну масу, мають окрему назву – шихта. До складу шихти входять пісок, деревне вугілля, невелика кількість гашеного вапна та ін.
Ліплення з глини. Починаючи роботу, треба уважно ознайомитися з певним зразком, щоб зрозуміти прийоми ліплення. Скажімо, приступаючи до ліплення козлика чи коника-свистунця, варто розглянути, як робиться сам свисток, під яким кутом до тулуба пророблено інший невеликий отвір, через який потрібно дути, щоб добитися свисту. Якість свистка й іграшки перевіряють відразу, поки глина сира, щоб можна було виправити недолік.
Виготовлення намиста із кульок, кубиків, циліндриків, еліпсів або пластинок. Для цього розкачують глиняну ковбаску будь-якого діаметра і стеком нарізають майбутні намистинки. Якщо намисто складатиметься з однакових кульок, то нарізи повинні бути однаковими за довжиною.
При виготовленні різного діаметра кульок потрібно відповідно розкачувати більшого чи меншого діаметра глиняні ковбаски. Для оздоблення виробу на поверхню кульок наносять дротиком по колу невеличкі проколи або стеком канавки тощо. Аналогічно чинять із пластинками чи циліндриками. Бажано при цьому проявляти фантазію і винахідливість. У кульках, циліндриках і пластинках тонким дротом роблять отвори.
Виготовлення свистунців. Спочатку потрібно виготовити дерев’яну паличку завдовжки 7-10 см і завтовшки 05-1 см, а далі її обліпити глиною і добре обтиснути. Виліпити свистунець у вигляді птаха, кота, коника, баранчика або собачки. Далі зняти із палички і отвір закрити, затиснувши пальцями глину.
Після цього знову заструганою на конус паличкою, але тоншою, роблять новий отвір з торця перпендикулярно знизу або зверху. Він повинен з’єднуватися з утвореною камерою. Всі отвори виконувати дуже акуратно. Далі випробувати, чи свистить виріб. Велика камера дає низький звук, менша – високий. Потім виріб декорують.
Свистунці можна виконати і іншим способом. Розпластати глину, завернути її з усіх боків і добре зліпити. Таким чином утвориться невеличка камера. Потім зверху доліпити решту деталей (крила, гребень, ноги, хвіст тощо і тоненькою паличкою проколоти отвори та нанести декор.
Виготовлення глечика. Про глечик із глиняних спіралей або кілець було відомо уже стародавнім гончарям. Спосіб спіралей або кілець – це предтеча виробництва на гончарному крузі.
Як і в усіх інших випадках, перед початком роботи глину треба добре перем’яти, щоб вона була однорідною. На дощечку покласти папір або шматок тканини. Окремо розкачати глину шаром потрібної товщини. Залежно від висоти глечика підібрати і товщину шару, яка є також товщиною днища і стінок глечика. Із картону вирізати потрібного діаметра днище і прикласти на глину. Стеком обрізати глину і перенести на заготовлену дощечку. Далі виготовити кілька глиняних ковбасок такої довжини, яка тільки можлива без розриву покласти перший джгут на дно, закручуючи його по спіралі. При цьому через кожний сантиметр глину легко і з однаковою силою придавити, намагаючись витісняти повітря. Коли перша спіраль повністю скручена, її кінець косо зрізати і до нього притиснути початок нової спіралі. І так до тих пір, поки стінка не збільшиться до 10-12 см. Вибір оглянути з усіх боків, стежити, щоб він нарощувався геометрично правильно; оскільки він стоїть на окремій підставці, то його можна повертати разом з нею. Коли необхідні висота і контур форми досягнуті, шийку попереднього підрізати, прикрити поліетиленовим мішечком і залишити для сушіння до підв’яленого стану.
Висушування глиняних виробів. Дуже важливим процесом у кераміці є висушування виробів. Залишкова вологість, при якій можна випалювати висушені вироби, становить 4-5%. При цьому черепок набуває здебільшого світлого кольору, а легке натискання нігтем майже не залишає на його поверхні слідів. Сушка повинна бути поступовою й рівномірною, тому треба уникати відкритого вогню та сонячних променів, коли один бік глиняного виробу може нагрітися дужче за інші і деформуватися. Для рівномірного висушування глиняні вироби часто прикривають легкою тканиною або папером. Їх можна ще ставити на сітку, щоб вони просушувалися з усіх боків одночасно. Небажано ставити сирі вироби на протягах, бо це призводить до розтріскування і викривлення.
Декорування виробів. Декорування виробів проводиться з метою надання їм привабливості, краси, змісту, зручності. Фактори, які впливають на вибір способу декорування, різноманітні, але на більшу увагу заслуговують, ті, які виходять з народних традицій.
Відомі такі техніки декорування:
□ декоративні поливи (кристалічна, матова, кракле, люстри, відновні, текучі, самосвітні);
□ розпис від руки (ріжкування, фляндрівка, пензлем, ритування, сграфіто);
□ механічне оздоблення (деколь, шовкографія, штамп, друк, фотокераміка, аерографія);
□ пластично-фактурне оздоблення (лощення, фактура «ниток», контррельєфний штамп, рельєфне і кругле ліплення, ажур).
Глазурування. Особливим способом оздоблення виробів є його глазурування. Глазурі бувають прозорі та глухі, кольорові та безбарвні. Вони можуть бути декоративною прикрасою кераміки з різноманітними можливостями, але можуть виконувати функціональну роль. Основу глазурі складають оксид кремнію та легкоплавкі оксиди металів. В цю основу, як і в ангоби, додаються барвники. Підсушений виріб занурюється в розведену водою глазур, або виріб поливають нею, або наносять глазур пензлем. Після випалювання предмет одержує склоподібне покриття, яке може бути безбарвним або, завдяки додаванню оксидів металів, забарвленим у різні кольори.
Під технікою глазурування розуміють покриття виробів глазурями й емалями, подібними до скломаси. Чітку межу у визначенні скла, глазурі та емалі провести важко. Емальований розплав в’язкіший і розчиняє у собі фарбник менше, ніж глазурний. Глазурування і емалювання надають виробам красивого виду і гігієнічності, не пропускаючи воду і добре захищаючи підглазурне декорування.
Випалювання. Випалювання виробів можна здійснювати по-різному. Найпростішу гончарну піч можна збудувати самостійно. Для цього потрібно викопати на схилі яму, встановити керамічні або товсті металічні перегородки (мал. 50). Так отримаємо два поверхи. На першому знаходиться топка, а на другому завантажені вироби. Другий поверх теж накривають керамічним або металічним дахом, а зверху насипають землю для термоізоляції і встановлюють трубу для відведення диму. Звичайно, така піч примітивна і недовговічна. В умовах майстерні найбільш зручно використовувати електричні муфельні печі, які випускає промисловість. Правда, ці печі невеликих розмірів, і відповідно в них зможуть поміститися невеликі за розмірами вироби – намисто, сувеніри.