Матеріали, інструменти та пристрої
Для ручного виготовлення килимів застосовують ткацький верстат. Він виготовляється із твердих порід добре висушеного дерева і має таку будову: чотири бічні стояки вгорі і внизу з поздовжніми і поперечними жердинами. З переднього і заднього боків розміщено два навої, котрі мають пристрої для обертання. Згори на жердинах лежать поперечні бруски, на яких підвішується бердо і начиння (ремізки). До начиння шнурами приєднані внизу дві горизонтальні педалі.
Нанавої – (круглі вали) – намотуються нитки основи, пропускаються через бердо і ремізки (решітки з отворами-щілинами). Бердо призначене для прибивання пряжі піткання. Ремізки потрібні для утворення чину (розхил між двома нитками основи) натисканням на педалі. У процесі виконання килимового полотна це полотно за допомогою пристрою для обертання намотують на передній навій, а нитки основи розмотують із заднього.
Кросна виготовляють також із твердих порід висушеної деревини; вони можуть мати різну будову. Розрізняють похилі і вертикальні кросна та кросна-раму.
Похилі кросна складаються із двох поздовжніх боковин і двох поперечних перекладин-валів, на які навивається основа. Нижній вал закріплюється в боковинах жорстко, а верхній – вільно рухається в отворах. Верхній вал закріплюється клинами, що вкладаються під нього в отвори. Особливість похилих кросен полягає у тому, що під час роботи вони верхнім краєм прихиляються до стіни і для уникнення ковзання боковини знизу зрізаються під кутом 30С.
Вертикальні кросна також складаються з боковин і валів, вони закріпляються у боковинах так само, як і в похилих кроснах. Боковини вертикальних кросен внизу не зрізаються, а закріплюються планками і відкосами що забезпечує стійкість кросен під час виготовлення килима.
Кросна-рама має просту будову. Вона складається із чотирьох брусків довжиною: два – по 60 см і два – по 100 см, які жорстко закріплені гвинтами або цвяхами. Кросна-рама може бути без цвяхів, а може мати цвяхи, набиті для снування основи.
У килимарстві відомо три способи розташування основи: горизонтальний (ткацький верстат), вертикальний (вертикальні кросна), похилий (похилі кросна і кросна-рама).
У килимарстві в Україні поширені також нескладні пристрої, на яких виготовляють різні невеликі за розмірами вироби (пояси, очіпки): ткацькі дощечки, вилочки та ін.
Допоміжне килимарське обладнання включає інструменти і пристрої, якими килимарниця може користуватися саме у процесі виготовлення килимового полотна.
Розподільча палиця може бути виготовлена з металу, дерева або кістки і мати циліндричну форму. Довжина палиці повинна відповідати розміру (ширині) кросен. Розподільча палиця призначена для утворення чину (розхилу між нитками основи) при роботі на кроснах.
Молоток-гребінець використовується для прибивання ниток піткання і ущільнення килимового полотна. Молоток-гребінець може бути виготовлений весь із деревини або ж із деревини – ручка, а зубці – з металевих пластин.
Човник виготовляється із тонкої вузької дошки, яка на кінцях має заглибини. Він використовується для прокладання нитки піткання у візерунку з широкими одноколірними смугами. Пряжа намотується на човник з клубка чи бобіни до товщини, трохи меншої за ширину чину.
Ножиці використовують звичайні. Вони повинні мати довгі і дуже гострі леза. Ножицями зрізають залишки пряжі піткання на поверхні виробу, розрізають нитки основи при зніманні килима з кросен чи верстата, пристригають ворсову поверхню на ворсових килимах.
Голку використовують звичайну швацьку. Вона повинна бути з великим довгим вухом. За допомогою голки пришивають технічний рисунок полотна, розтягують килимове полотно, щоб воно не збігалося, обшивають килим під час кінцевої обробки.
Ніж-гачок використовують для вив’язування ворсових вузлів з цілої нитки. Він має вигляд ножа із гладким гачком на вістрі. Ніж-гачок виготовляють із металевої смуги довжиною 170 см, шириною 30 мм і товщиною 2 мм.
Гребінь, який призначений для обсмикування ворсу, виготовляють із листового металу, прикріплюючи до нього дерев’яну ручку. Гребенем обсмикують, вирівнюють і прочісують вив’язані ворсові вузли перед пристриганням ворсу. При цьому із пряжі видаляються довгі волокна, жорсткі і погано пофарбовані шерстинки, різні сторонні домішки. Для виготовлення килимів використовують вовняну, напіввовняну, бавовняну або лляну пряжу
Вовняну пряжу підбирають частіше низьких номерів, тобто товсту і обов’язково кручену. Якщо виготовляють килим великої щільності з найтоншим малюнком, то використовують дуже тонку пряжу, складену в 2–3 або 4 рази.
Напіввовняна пряжа більш тверда і міцна, ніж шерстяна, бо вона зпрядена із шерстяних і синтетичних волокон.
Бавовняну пряжу використовують двох видів. Для основи і ремізок потрібна дуже міцна кручена пряжа, так звана кордна, оскільки нитки основи натягнуті і постійно знаходяться у взаємодії з килимоткацькими інструментами. Для основи також використовують і міцну лляну пряжу.
Фарбування пряжі. Народний спосіб фарбування рослинними барвниками був широко відомий ще нашим пращурам. Найдавніші дані, які добуті під час розкопок болота на Поліссі, відносяться до ХХV ст. Знайдені там залишки одягу мали темно-бурий колір, але, очевидно, спочатку одяг був більш світлих відтінків. Рослинними барвниками користувалися до другої половини ХІХ ст., тобто до появи дешевих і простих у використанні анілінових фарб.
Фарбування рослинними фарбниками потребує вміння й часу винахідливості й уваги, але відтінки кольорів, одержані при цьому, стійкі і красиві. Але, незважаючи на наявність фабричних барвників, рослинні, з їх гамою м’яких відтінків, мають неабияку цінність і можуть використовуватися для фарбування в домашніх умовах.
На території України проростає близько 70 видів рослин, які можна використати як барвники. Природні барвники можна добути з коріння або стебел, кори або листя, квіток або плодів рослин. Листя, стебла, коріння, квітки, плоди, шишки, кору або насіння рослин попередньо замочують протягом доби в м’якій холодній воді. Після цього рослини кип’ятять у тій самій воді протягом 15–20 хв. На 100 г рослин потрібно 1–2 л води. Відвар проціджують у посудину для фарбування. Для повного виділення фарби з рослин їх кип’ятять ще 15–20 хв. в 1–2 л води, яку змішують з відваром. Фарбу з рослин одержують і іншим способом: протягом доби рослини вимочують і кип’ятять у тій самій воді 1–2 год, потім гарячий відвар проціджують крізь тканину або сито і охолоджують. Для більш інтенсивної дії барвника відвару іноді дають прокиснути. Щоб мати рівний блискучий відтінок, матеріал для фарбування необхідно старанно очистити, бо погано випрана пряжа або тканина пофарбується нерівномірно. Для прання, як і для фарбування використовують емальований посуд.
Для прання 1 кг матеріалу (тканина, пряжа) беруть приблизно 1 кусочок господарського мила, подрібнюють і розчиняють у невеликій кількості гарячої води. Миючий розчин виливають у теплу воду і збивають у піну. В цій воді перуть пряжу, злегка віджимають, перегортаючи мотки. Віджимати тканину не рекомендується, бо на тканині можуть утворитися складки. Мильний розчин замінюють 2–4 рази. Він має бути теплий, бо в дуже гарячій воді тканина чи пряжа можуть потемніти. Невідбілену бавовняну тканину (пряжу) перед фарбуванням потрібно прокип’ятити протягом 1 год. у розчині (на 1 л води – 2–3 г пральної соди і кілька кусочків господарського мила). При цьому треба стежити, щоб вона повністю покрила тканину чи пряжу (на 100 г матеріалу – 2–3 л води). Після прання або кип’ятіння матеріал 2–3 рази прополіскують у теплій воді, щоб не залишилося мила, яке заважатиме рівномірному фарбуванню. Посуд для фарбування повинен бути місткий, щоб розчин повністю покрив матеріал. Під час кип’ятіння тканину (пряжу) перевертають гладенькою палицею з берези чи сосни. Шерсть зручніше фарбувати у мотках. Пряжу змотують у мотки приблизно по 100 г кожний і нетуго перев’язують у 3–4 місцях бавовняною чи лляною ниткою. Якщо фарбують багато пряжі, то мотки нанизують на палицю і опускають у казан, а кінці палиці кладуть на вінця казана. Під час кип’ятіння пряжу потрібно весь час перевертати навколо палиці, щоб не утворилися грудки.
Для закріплення барвників використовують закріплювачі (протравлювачі). Вони можуть бути хімічні (галун, мідний купорос) або природні (мурашина кислота, розсіл квашеної капусти і ін.). Найчастіше застосовують галуни, які дають можливість мати найсвітліші і найчистіші відтінки – жовті та бежеві. Сульфат міді, або мідний купорос, допомагає одержати жовті, зелені і коричневі відтінки, сульфат заліза, або залізний купорос – сірі, сірувато-коричневато-зелені, а також червоно-коричневі відтінки, дихромат калію – гірчично-жовті, бежеві, коричневі, винна кислота – бежеві, світло-коричневі відтінки.
Існують три способи протравлювання:
1. Попереднє протравлювання. Протравлювач розчиняють у воді. Розчин підігрівають до температури 40оС, кладуть в нього тканину (пряжу) і кип’ятять протягом 15–20 хв, час від часу помішують. Потім воду зціжують, а мокрий матеріал виймають, кладуть у холодний відвар барвника, доводять до кипіння і кип’ятять протягом 45–60 хв. Віджимати тканину (пряжу) під час протравлювання чи після нього не можна, щоб не утворилися плями. Протравлений матеріал обережно перекладають у відвар барвника.
2. Одночасне протравлювання і фарбування. Це найзручніший і найпоширеніший спосіб. Спочатку у відварі барвника розчиняють закріплювачі, ретельно помішуючи. В утворений розчин опускають чисту тканину (пряжу), постійно перевертаючи їх, поки розчин не закипить. Кип’ятити необхідно протягом 45–60 хв, повертаючи матеріал.
3. Наступне протравлювання. Тканину (пряжу) кип’ятять у розчині барвника приблизно 1 год. Виймають. У відвар додають закріплювач і кип’ятять ще 30 хв. Залежно від способу протравлювання, один і той самий рослинний барвник дає різні відтінки кольору. Так, при фарбуванні жалкою кропивою з галунами одержують відтінки жовтого кольору, найтемніші – при 3-му способі протравлювання, особливо коли застосовувати велику кількість галуну.
Після фарбування матеріал прополіскують у холодній воді. Потім його перуть у теплій мильній воді і прополіскують 3–4 рази в теплій воді. Пряжу і волокно не можна при цьому терти і м’яти, бо інакше воно зіб’ється.
Для сушіння пряжу злегка віджимають. Сушать пряжу в теплому, непаркому місці. Якщо її сушити в холодному місці, то вона стає грубою.
Найпоширеніші рослинні барвники:
Береза. Листя берези дають барвник, відомий ще з давніх часів. В основному, з його допомогою фарбують тканини і пряжу в жовтий або зелений колір. Щоб добути барвник, свіже листя потрібно прокип’ятити приблизно 1 год, сухе треба спочатку замочити, а потім прокип’ятити.
Красивий жовтий колір утвориться, якщо у відвар барвника додати галун. Пряжу кип’ятять протягом 1 год. Зелений колір утвориться, якщо пряжу попередньо витримати 30 хв у розчині мідного купоросу, а потім прокип’ятити приблизно 1 год у розчині барвника з додаванням до нього галуну. Жовтий. На 100 г шерстяної пряжі – 500 г листя берези, 22 г галуну, 3 л води. Пряжу кип’ятять протягом 3–4 год. Відвар проціджують і знову кип’ятять у ньому пряжу протягом ще 1 год, потім прополіскують і сушать.
Дика яблуня. Кору і листя дикої яблуні здавна використовували для фарбування. Кора дає коричнево-жовтий, зелено-жовтий і коричнево-жовтий колір, а листя – червоний і червоно-коричневий кольори. Жовтий колір можна мати після попереднього протравлювання пряжі у відварі з кори, в який під час кипіння додають сіль. Якщо у відвар барвника додати мідного купоросу, колір буде коричнево-жовтий. Червоний барвник добувають з молодого листя. Для цього його сушать, подрібнюють, вимочують і кип’ятять у тій самій воді. У теплий відвар занурюють пряжу, попередньо протравлену галуном, і залишають на кілька днів. Золотаво-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі – 100 г сушеної кори яблуні, 20 г галуну. Кору подрібнюють, вимочують протягом 12 год. І в тій самій воді кип’ятять протягом 3–4 год. Пряжу фарбують, одночасно протравлюючи галуном. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Коричнево-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі – 300 г пожовклого (опалого) листя яблуні, 10 г мідного купоросу.
Звіробій звичайний. Багаторічна трав’яниста рослина-барвник росте на узліссях, у чагарниках, на узбіччі доріг. Якщо розтерти молоді листочки, виділяється червонуватий сік, який пофарбує пальці в темно-фіолетовий колір із звіробою добувають червоний, ліловий, світло-ліловий, жовто-ліловий, рожевий, вишневий і зелений барвники. З квіток можна добути жовтий, а з подрібненого насіння – червоний барвник. Червоний. На 100 г шерстяної пряжі – 60 г сушених квіток звіробою звичайного, 4 г галуну. Галун розчиняють в окропі. Пряжу занурюють у розчин і залишають у ньому на два дні. Висушені квіти вимочують протягом 6 год. і кип’ятять 1 год., далі пряжу виймають з розчину, струшують, занурюють у відвар барвника і кип’ятять протягом 1 год. Потім охолоджують у розчині, виймають, прополіскують і сушать.
Материнка звичайна. Багаторічна трав’яниста рослина з сильним запахом, поширена по всій території України. Збирають у період цвітіння, зламуючи чи зрізаючи верхню частину рослини разом з листям. Після просушування відділяють суцвіття від стебел. Без протравлювання надає синьо-рожевого, а з протравлюванням – коричнево-червоного кольору. Якщо у відвар барвника додати протравлювач і жовтий відвар будь-якої іншої рослини, то матимемо червоно-ліловий колір, а в разі додавання у відвар барвника солі – червонувато-синій відтінок. Коричнево-червоний. На 100 г шерстяної пряжі – 300 г сушених квіток материнки, 10 г мідного купоросу. Розтерті квіточки вимочують протягом 2 год. і кип’ятять у тій самій воді ще 1 год. з одночасним протравлюванням. Потім пряжу прополіскують і сушать.
Лушпиння цибулі. В основному фарбує в жовтий колір, а також – коричневий та зелений, але для цього потрібна велика кількість лушпиння. На 100 г тканини чи пряжі, які треба пофарбувати, потрібно 400 г сухого лушпиння. Його вимочують протягом 7 год., після чого кип’ятять у тій самій воді 2 год. Пряжа набуде темного червоно-жовтого кольору. При одночасному протравлюванні галуном колір буде світло-жовтий. Якщо пряжу, попередньо протравлену галуном, прокип’ятити у відварі барвника з додаванням винної кислоти, то матимемо темно-жовтий колір. Лляна пряжа без протравлювання набуває червонуватого кольору. Жовтувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі – 800 г лушпиння цибулі, 16 г галуну. Пряжу кип’ятять у розчині галуну протягом 30 хв. Окремо кип’ятять лушпиння цибулі протягом 30 хв. і проціджують. Протравлену пряжу кип’ятять у відварі 1 год., прополіскують і сушать.
Для ткання килима існує два основних способи виконання малюнків: рахунковий і по шаблону. Рахункова техніка виконується для виготовлення всіх видів тканих килимів. По шаблону виконують головним чином войлочні і безворсові килими, гобелени (або шпалери), тематичні, пейзажні, рослинно-орнаментальні.