4. Українська філософська та суспільно-політична думка хіх – хх ст.

Поряд з творами передових мислителів, що розповсюджувалися університетськими філософами та літературно-науковими журналами, певне значення у поширенні ідей філософсько-соціологічного характеру мала усна поетична творчість українського народу і ті нечисленні твори, що належали вільнодумцям з глибин народних мас.

Поет, байкар та мислитель Павло Грабовський (1864-1902) засуджував експлуатацію та грабіжницьку політику стосовно селянства, критикував релігійні погляди, позитивно оцінював англійський та французький матеріалізм. Явища природи та суспільства він розглядав у постійному розвитку. Історію роздумів як закономірний процес поступового розвитку.

Іван Франко (1856-1916) був переконаний в однобічності як матеріалізму так і ідеалізму. Авторитетом для нього в царині філософії є «позитивна філософія, що базується на найцікавішому природному знанні». Сам І.Франко визначає свою позицію як раціоналізм, тобто такий підхід до речей, явищ дійсності, коли факти позитивних наук вважаються достатнім підґрунтям для їх існування і розвитку. Матерія – первинна, свідомість – вторинна, явища природи підкоряються об’єктивним законам розвитку, світ пізнаваний.

Приділяючи велику увагу національному питанню у розвитку суспільства, І.Франко ніколи не протиставляв українську націю іншим, у його творчості й натяку немає на якусь її «винятковість» або «місію».

Моральним ідеалом для письменника є всебічно вихована особистість, її повна свобода. Гуманізм і солідарність, на його думку, характеризують моральний прогрес. Негативно ставився І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський, М.Коцюбинський до концепції про диктатуру пролетаріату. Така ж позиція була притаманна і відомому вченому М.П.Драгоманову (1841-1895). Він був соціалістом, і в основу свого вчення вкладав мужикофільство, що прагнуло винайти такий суспільний лад, у якім би кривда була зведена до мінімуму. Основною одиницею своєї будови вважав громаду як найменшу суспільно-політичну організацію. Він заперечував утопічну теорію загальної соціальної революції.

Рятуючись від переслідування царського уряду, ряд вчених виїхав у завітну Європу. Серед них був і філософ Д.Чижевський (1894 – 1977), М.Грушевський (1866 – 1934), В.Вінниченко та ін..

Плідно працюючи, вони сприяли зростанню авторитету українського народу на світовому рівні.

Філософська думка України після 1917 р. була піддана серйозним історичним випробуванням. Основними творчими центрами були Київ і Харків. Соціально-економічні і політичні перетворення внесли зміни і в філософську культуру. Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію в різні політичні об’єднання. За межі України попали багато представників філософської культури. І все ж в Україні формується потужний, суперечливий революційний-романтичний рух, який об’єднує вчених, письменників, філософів, суспільно-політичних діячів.

Суперечності суспільного життя Радянської країни відбилися в культурі України ідеями революційного романтизму та розчарування. Загальмували розвиток філософії в другій половині 20-х років репресії. Вона сконцентрувалась на виправданні політичних постанов, коментуванні і «Короткого курсу історії ВКП(б)».

Після смерті Й.Сталіна почалось відродження філософської думки в Україні. Воно співпало з приїздом у 1958 році до Києва з Москви росіянина Павла Васильовича Копліна (1922 – 1971), який очолив кафедру філософії Київського політехнічного інституту, а згодом – університету, на кінець – Інститут філософії Академії Наук України. Навколо нього згуртувався колектив філософів (І.Бичков, С.Кримський, М.Попович та ін.). П.Коплін націлив філософів на дослідження того, що залежить від людини, що засвоюється нею в процесі діяльності. Було здійснено антрополітичний поворот у філософських дослідженнях. Плідно працювали філософи і в напрямі світоглядно-гуманістичної проблематики, питань філософської культури. Здійснювались історико-філософські дослідження. Школа філософа Володимира Шинкарука досліджувала проблеми діалектики, логіки, гносеології у 90-і роки пріоритет надається філософському аналізу присвяченому історії України та її культури, актуальним проблемам становлення незалежної суверенної української держави. Ця робота продовжується і нині.