Основні засоби навчання мови і мовлення дітей із пмр.
У методиці прийнято виділяти такі засоби мовленнєвого розвитку дітей:
навчання рідної мови і мовлення на заняттях; організація спілкування дітей у різних видах діяльності (ігровій, побутовій, трудовій);
сприймання різних видів зображувального мистецтва;
використання технічних засобів навчання;
художня література;
культурне мовне середовище, мова педагога. Розглянемо коротко роль кожного із засобів навчання
мови та мовлення.
Одним із основних засобів є навчання мови і мовлення на заняттях. Це - планомірний, систематичний, цілеспрямований процес, у якому під керівництвом педагога відбувається розвиток пізнавальних здібностей дітей, засвоєння ними елементарних знань про навколишнє, оволодіння певними мовленнєвими уміннями і навичками. Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку із ПМР охоплює слухання та різні види говоріння (діалогізування, бесіда, розповідання, міркування, повідомлення).
На даний час у дошкільних закладах відбувається диференційоване навчання дітей із порушеннями мовлення. Комплектування груп здійснюється на основі педагогічної класифікації. Це групи для дітей із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, із загальним недорозвитком мовлення, із заїканням, в яких передбачається робота над формуванням і застосуванням засобів спілкування. Спеціально організовані логопедичні заняття є основною формою корекційного навчання. Вони призначені для систематичного поетапного формування та розвитку усіх компонентів мовлення і підготовки дітей до школи.
Для здійснення корекційного навчання мови і мовлення виділяють такі види занять:
- формування звуковимови;
формування (в залежності від рівня розвитку мовлення) лексичних, або лексико-граматичних категорій мови;
формування і розвиток зв'язного мовлення;
- підготовка та початкове навчання грамоти. Програмовий зміст занять визначається у відповідності
до ступеня порушення компонентів мовлення. Він передбачає формування у дітей мотиваційно-потребового компонента мовленнєвої діяльності; розвиток когнітивних передумов мовленнєвої діяльності (сприймання, уваги, пам'яті, мислення); формування вербалізованих уявлень про навколишній світ; формування здібності до засвоєння елементарних мовних закономірностей: формування та удосконалення механізмів сенсомоторного рівня і механізмів мовного рівня мовленнєвої діяльності в процесі розширення імпресивного та експресивного словника дітей, розвитку розуміння і використання граматичних форм слова і словотворчих моделей, а також різних типів синтаксичних конструкцій і на їх основі розвитку зв'язного мовлення. Таким чином корекційно-логопедичний вплив спрямований на розвиток різних компонентів мовної здібності (фонетичного, лексичного, словотворчого, морфологічного, семантичного).
За дидактичною метою виділяють такі типи занять:
викладення нового матеріалу;
закріплення знань, умінь і навичок;
систематизація та узагальнення пройденого матеріалу;
комбіновані заняття, на яких здійснюється засвоєння нового матеріалу, повторення пройденого і практичне його застосування;
контрольні заняття, метою яких є перевірка засвоєння дітьми пройденого матеріалу. Кількість, мету та зміст контрольних занять визначає логопед разом із методистом дошкільного закладу. Завдання на перевірку знань подаються у цікавій ігровій формі.
Корекційно-логопедична робота передбачає комплексне вирішення завдань мовленнєвого розвитку дітей, тому найбільш широко за своєю структурою використовуються комплексні заняття. Вони враховують особливості оволодіння дітьми мовою як єдиною системою різнорідних мовних одиниць. Тільки взаємозв'язок, взаємодія різних завдань дають можливість усвідомленню дитиною деяких аспектів мови, правильного розвитку мовлення. На знайомих словах і поняттях проводяться лексичні, граматичні і фонетичні вправи з переходом до різних типів зв'язного мовлення. Об'єднання завдань на комплексному занятті відбувається по-різному, в залежності від етапу та основної мети навчання.
Наприклад, зв'язне мовлення, словникова робота, граматична правильність мови; звукова культура мовлення, словникова робота, граматична будова мови, зв'язне мовлення.
Заняття, які присвячені одному завданню також можуть будуватися комплексно. Наприклад, заняття з навчання правильної вимови звука ш може включати: а) показ і уточнення артикуляції звука, б) визначення його акустико-артикуляційної характеристики, в)закріплення його ізольованої вимови, г) закріплення вимови звука у словах, д) вправи у вимові у зв'язному мовленні - повторення чистомовок, віршів, переказ коротких тексів.
За кількістю учасників у спеціальних групах виділяють заняття фронтальні (з усією групою), підгрупові (частина групи) та індивідуальні. Чим тяжчі мовленнєві порушення, тим більше місця відводиться підгруповим та індивідуальним заняттям. Так, з дітьми з І рівнем ЗНМ проводиться переважно індивідуальна робота (1-2 дитини), далі дітей об'єднують у невеличкі підгрупи (3 дитини); час заняття 15-20 хвилин. За мірою вікового та мовленнєвого зростання (II рівень, далі III рівень ЗНМ) склад підгрупи включає 5-6 дітей, заняття проводиться 25-30 хвилин. У групах для дітей старшого віку із ФФНМ є можливість проведення логопедом фронтальних занять, але це не є обов'язковим, оскільки склад групи за клінічною формою порушення та його ступенем виявлення може бути різнорідним.
До організації та проведення занять висувають певні дидактичні вимоги.
Ретельна попередня підготовка до заняття. Визначення завдань, змісту, методів і прийомів навчання, взаємозв'язку з іншими видами діяльності. Необхідно продумати структуру і хід заняття, підібрати відповідний мовленнєвий та наочний матеріал.
Відповідність матеріалу заняття віковим, психологічним і мовленнєвим можливостям дітей. Навчальна мовленнєва діяльність має бути організована на достатньому рівні складності з урахуванням потенційних можливостей дітей. Навчання має мати розвивальний та виховний характер.
Структура заняття має бути чіткою. В ній зазвичай виділяють три частини - увідну, основну і заключну. В увідній частині передбачений обов'язковий організаційний момент, який дає змогу налаштувати дітей на заняття, відбувається повторення попереднього матеріалу, повідомляється тема заняття, утворюються відповідні мотиви наступної діяльності з урахуванням віку і ступеня розвитку мовлення дітей. У основній частині вирішуються головні завдання заняття, використовуються різні навчальні прийоми, створюються умови для мовленнєвої діяльності дітей. Заключна частина коротка та емоційна. її мета - закріпити і узагальнити знання, відпрацьовані в основній частині заняття. Використовують художню літературу, народну творчість, дидактичні ігри та вправи, коротку підсумкову бесіду. Оцінка мовленнєвих досягнень дітей на кінець заняття має бути не формальною, а об'єктивною і заохочувальною.
Оптимальне поєднання колективного характеру навчання з індивідуальним підходом. Як правило, діти в підгрупі різняться за своїм мовленнєвим та психофізичним розвитком. Це потрібно враховувати під час вибору методів і прийомів роботи, індивідуальних завдань та інструкцій до них.
Правильна організація занять. Організація занять повинна відповідати усім гігієнічним та естетичним вимогам, які висуваються у дошкільному закладі (освітлення, чистота повітря, меблі за зростом, розташування, кількість та розмір дидактичного матеріалу, естетичність посібників, достовірність іграшок, предметів тощо). Важливо забезпечити тишу, щоб усі діти могли чути зразки правильного мовлення логопеда, його пояснення, а також відповіді один одного. Рекомендуються невимушені форми організації дітей, які сприяють утворенню довірливої атмосфери, при ЯКІЙ діти бачать один одного в обличчя, перебувають поряд In логопедом. Можливе нетрадиційне розташування навчальних столиків (півколом, ялинкою, шахматкою, столи-шестигранники тощо). Розумове навантаження дітей вимагає й перепочинку, який виявляється у зміні їх діяльності, проведенні різноманітних фізхвилинок, використанні різних виді її ігор.
Врахування результатів заняття допомагає контролювати процес навчання, засвоєння дітьми мовленнєвого матеріалу, забезпечує встановлення зворотного зв'язку, дозволяє намітити шляхи подальшої роботи з ними.
Зв'язок занять із іншими видами діяльності. Для відпрацювання стійких мовленнєвих навичок і умінь необхідно закріплення матеріалу на вечірніх заняттях вихователя за завданням логопеда, під час ігор поза заняттями, у трудовій діяльності, у побуті, вдома з батьками.
Важливим засобом розвитку мовлення є спілкування.
Спілкування - це специфічний вид діяльності, що полягає у взаємодії двох чи кількох людей, спрямований на погодження й об'єднання їхніх зусиль з метою встановлення взаємовідносин і досягнення спільного результату (М.І.Лісіна).
Мовлення є основним засобом комунікації між людьми, яке виникає на певному етапі розвитку комунікативної діяльності. Первинними ж і найбільш однозначними є невербальні складові частини комунікації (міміка, жести, пантоміміка, загальна рухлива поведінка).
У період нормального раннього і дошкільного дитинства дитина оволодіває трьома типами спілкування, кожен з яких має свої характерні особливості: емоційне спілкування, спілкування на основі розуміння, спілкування на основі мовлення. Протягом переддошкільного віку дитина оволодіває здібністю використовувати вербальні засоби для взаємодії з іншими людьми, спочатку дорослими, а після двох років і з дітьми. Вербальну комунікацію, як правило, супроводжує невербальна комунікація, яка характеризує особистісне ставлення учасників до процесу спілкування. До кінця дошкільного віку дитина досягає такого рівня розвитку мовленнєвих умінь і навичок, який забезпечує їй можливість вільного і правильного спілкування.
У дітей із ПМР у різній формі і у різному ступені проявляється порушення комунікативної здібності. Загальним для всіх дітей із тяжкими вадами мовлення є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емоційна стомлюваність. Це вимагає цілеспрямованого процесу навчання засобів спілкування і уміння їх застосовувати на практиці. Крім цього, саме спілкування є дієвим засобом закріплення нових мовленнєвих умінь і навичок, розвитку зв'язного мовлення.
Мовленнєве спілкування здійснюється у різних видах діяльності: у грі, навчальній діяльності, трудовій, побутовій і виступає як одна зі сторін кожного виду. Для навчання мови і розвитку мовлення необхідно доцільно використовувати будь-яку діяльність.
Основним і головним видом діяльності для дітей дошкільного віку є гра. її характером визначаються мовленнєві функції, зміст і засоби спілкування. Для розвитку пізнавальних здібностей та становлення мовлення використовують усі види ігрової діяльності, де кожен вид має своє особливе значення.
Формування самої ігрової діяльності та спілкування в ній дітей із ПМР передбачає їх організацію логопедом та вихователем. Чим менші діти за віком і чим нижчий їхній мовленнєвий розвиток, тим більше в їх іграх повинно бути безпосередньої участі дорослих. Дітям допомагають розгортати сюжет, постійно стимулюють до спілкування одного з одним, коментування своїх дій, що сприяє закріпленню навичок користування ініціативним мовленням, удосконаленню розмовного мовлення, збагаченню словника, формуванню граматичної будови мови.
Однією з перших форм дитячої ігрової діяльності є сюжетно-рольова (або творчо-рольова) гра. Рольові ігри, комунікативні за своїм походженням, сприяють самостійним висловлюванням дітей, активізують певну групу словника (наприклад, професійного), навчають культури мовленнєвого спілкування. Під час гри дитина вголос розмовляє з Іграшкою, говорить і за себе, і за неї, наслідує гудінню літака, машини, голосам тварин, птахів тощо. У процесі гри логопед і вихователь багато розмовляють з дітьми, в результаті чого у немовленнєвої дитини виникає потреба у спілкуванні. Дорослий повинен привертати увагу дітей до слова, надавати зразки лаконічного та точного мовлення, заохочувати дітей звертатися із запитаннями, проханнями з приводу іграшок, самої гри, повідомляти про щось. У рольовій грі розвивається і удосконалюється діалогічне мовлення, виникає потреба у монологічному мовленні. Рольова гра сприяє становленню і розвитку регулятивної та планувальної функції мовлення.
Сюжетно-рольові ігри в групах для дітей із ТВМ організує логопед і вихователь. Навчання дітей практичним діям (через ігри з дидактичними ляльками) проводить логопед у формі заняття, а подальший розвиток гри і її збагачення здійснюється вихователем. Розвинені сюжетно-рольові ігри логопеду доцільно використовувати для актуалізації засвоєних мовленнєвих засобів дитини.
Поряд із сюжетно-рольовими іграми у дошкільному віці активно розвиваються ігри з правилами. До них відносять дидактичні, рухливі ігри, ігри-драматизації.
Особливе місце у корекційному процесі займають дидактичні та настільно-друковані ігри. їх використовують для вирішення усіх завдань мовленнєвого розвитку. Ці ігри мають велике пізнавальне значення, оскільки розширюють кругозір дітей, навчають порівнювати предмети, знаходити в них спільне і відмінне, розвивають мовленнєву активність дітей, закріплюють і уточнюють словник, навички вибору найбільш вдалого слова, навчають змінювати і утворювати слова, вправляють у складанні зв'язних висловлювань, розвивають пояснювальне мовлення. Великого значення для дітей із ПМР набувають ігри, які вимагають координації та точності рухів пальців рук, різноманітне лото, розрізні картинки тощо.
Більшість дидактичних ігор логопед проводить із підгрупою дітей у формі заняття. їх потрібно будувати в такій формі, щоб вони містили зразки мовленнєвої поведінки, сприяли формуванню уваги до мови і мовлення, а також актуалізували у дітей мовленнєві засоби. Дидактичні ігри повинні бути спрямовані на оволодіння предметними діями. Після засвоєння послідовності дій, діти, як правило, переносять отримані навички у сюжетно-рольову гру.
Рухливі ігри (музичні і без супроводу) з текстом, ігри-драматизації здійснюють вплив на збагачення словникового запасу, виховання звукової культури мовлення, сприяють формуванню виразності дитячого мовлення, правильного темпу і дихання, гарній дикції, художньо-мовленнєвій діяльності. У процесі багатьох ігор діти знайомляться з художніми текстами, запам'ятовують їх і у подальшому використовують самостійно. У цих іграх розвиваються і удосконалюються основні рухи, виховуються емоційно-вольові якості.
Спілкування у побуті допомагає дітям засвоїти побутовий словник, необхідний для їх життєдіяльності, навчитися правильно будувати фразу, розвиває діалогічне мовлення, виховує культуру мовленнєвої поведінки.
Спілкування під час різних видів праці дітей (господарсько-побутової, ручної, праці в природі) є ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Особливістю є те, що мовлення дітей поєднується з активними діями. Перевага цього засобу - природна обстановка, в якій діти легше вступають у розмову, що допомагає збагатити зміст дитячих уявлень і розмовного мовлення, поповнити словниковий запас назвами знаряддя і предметів праці, трудових дій, якостей, результатів праці.
Дуже важливо в процесі посильної праці розвивати у дітей із ПМР увагу до мовлення дорослих: вміння вислуховувати пояснення, завдання до кінця і тільки після цього приступати до його виконання, вслухатися у мовлення дорослого під час виконання будь-яких дій і рухів у процесі самообслуговування. Спеціальні доручення дітям надають у певному дозуванні і у певній послідовності.
До активних видів праці необхідно залучати відразу декількох дітей, оскільки у спілкуванні з однолітками діти найбільш активно використовують мовленнєві уміння. У сумісній діяльності дітей навчають розповідати про план своїх дій, коментувати дії, пропонувати і просити допомоги у товаришів.
ллються в їхньому мовленні. Крім цього, сама мова логопеда є засобом не тільки розвитку, а й корекції мовлення дітей. У зв'язку з цим до мовлення логопеда та вихователя висуваються особливі вимоги: змістовність і точність, логічність; відповідність віку і розвитку мовлення дітей; лексична, фонетична, граматична, орфоепічна правильність; образність; виразність, емоційність, багатство інтонацій, достатня голосність; знання і дотримання мовленнєвого етикету; відповідність слів із діяльністю.
Слід пам'ятати, що в роботі з дітьми з ПМР мовлення педагога має бути непоспішливим. Спокійний, дещо уповільнений його темп сприяє кращому розумінню вимовленого. За змістом мовлення логопеда повинне бути простим і доступним для розуміння його дітьми, але не спрощеним: у нього слід включати слова і словосполучення, які знаходяться у зоні найближчого розвитку дітей, оскільки вони їх розуміють (пасивне мовлення), але не використовують під час побудови висловлювань (активне мовлення).
Дітей із ПМР необхідно спеціально навчати користуватися мовленнєвим зразком логопеда. Він має залучати увагу дітей до змістовної сторони свого мовлення та інтонаційно виділяти слова, які необхідно запам'ятати. Потім, коли діти відповідають на питання, логопед допомагає їм пригадати ці слова (шляхом показу наочності, створення або пригадування наочної ситуації, дії, підбором слів синонімів, антонімів, порівнянь тощо).
Ще одна вимога - мовлення логопеда має бути дозованим. Міра мовленнєвої участі логопеда на занятті визначається періодом навчання. На початковому етапі, доки активність дітей ще досить незначна, допускається співвідношення, коли логопед говорить більше, ніж діти. Але за мірою зростання мовленнєвої активності дітей співвідношення їхнього мовлення і мовлення логопеда повинно змінюватися.
Зазначені вимоги до мовлення логопеда повинні бути витримані не тільки на заняттях, але і поза ними, у повсякденному житті дітей.
Таким чином, для навчання мови і мовлення дітей із ПМР використовують різноманітні засоби. Ефективність впливу на дитяче мовлення залежить від правильного вибору засобів корекції і розвитку мовлення та їх взаємозв'язку. Визначальну роль відіграє врахування рівня сформованості мовленнєвих умінь та навичок дітей, характеру мовного матеріалу, його змісту, ступеня його складності і близькості до дитячого досвіду.