76.Визначити принцип побудови генетичних карт. Відповідність генетичних та цитологічних карт. Значення генетичного картування.

На основі зі зчеплення і кросинговеру були розроблені генетичні карти,тобто схеми відносного розміщення генів у хромосомах.Хромосоми галоїдного набору зображуються у них у вигляді прямих ліній різної довжини.На картах зазначаються:номер групи зчеплення,скорочені назви генів,відстань до них від одного з кінців хромосоми,прийня-того за нульову точку,та місце центромери.Відстань між генами показують в одиницях кросинговеру(морганіди).Найточніше відстань між генами можна визначити лише тоді, коли вона не велика.Ідея картування генів у хромосомах на основі обліку частоти кроси-нговеру була вперше висунута А.Стертевантом–співробітником Т.Моргана.У 1913 він склав першу карту локалізації шести генів в Х-хромосомі дрозофіли.Важливе значення для розроблення генетичних карт людини має метод соматичної гібридизації, завдяки якому була визначена локалізація багатьох генів.Користуючись генними картами,можна передбачити х-тер успадкування ознак,гени яких нанесені на карту,і теоретично обчислити розщеплення.Генетические карты человека использ-уются в медицине при диагностике ряда тяжелых наследственных заболеваний человека. В исследованиях эволюционного процесса сравнивают генетических карты разных видов живых организмов.Помимо генетических,существуют и другие карты хромосом.У 30-х роках Ф.Г.Добжанському(США)вдалося скласти перші цитологічні карти хромосом і зіставити їх з генетичними.Цитологічні карти становлять собою схематичне зоб-раження хромосом з генами,локалізація яких визначена цитологічними мето-дами.На відміну від генетичних карт,зроблених на основі обліку частоти рекомбінацій, розміщення генів на цитологічній карті визначається за допомогою транслокацій– обмінів ділянками між не гомологічними хромосомами під час їхніх розривів.Завдяки поєднанню цитологічного і генетичного методів було визначено реальне розміщення генів у хромосомах дрозофіли і кукурудзи.Під час розробки цитологічних карт розміщення дисків,міждисків і хромомер(потовщені, щільно спіралізовані ділянки ниток ДНК(хромонем),з яких складається хромосома) зіставлялося з локалізацією генів на генетичній карті.Цит.карти підтвердили послідовність розміщення генів,встановлену генетичним методом.Проте відстані між генами на обох типах карт не збігаються,тому що на різних ділянках хромосом частота кросинговеру різна.

78.Проаналізувати механізми нейрогуморальної регуляції функцій організму людини.

Для регуляції фізіологічних процесів відповідно до потреб організму і змін навколишнього середовища існує два механізми:гуморальний і нервовий.Гуморальна регуляція—це координація фізіологічних функцій організму людини через рідинні середовища:кров,лімфу,тканинну рідину.Гуморальний механізм регуляції здій-снюється з допомогою хім.речовин,що утв.в процесі обміну реч.у клітинах,розносяться кров’ю по всьому організму і впливають на діяльність клітин,тканин і органів.Деякі з них володіють високою біологічною активністю-гормони.У дуже малих концентраціях вони здатні викликати значні зміни функцій окремих органів і організму в цілому.Гуморальна регуляція характеризується тим,що не має певного“адресата”(хімічна речовина діє на всі клітини,але чутливими до неї ті,в яких є відповідний рецептор),повільно діє,тривалий час впливає на організм.Виникла раніше від нервової.З удосконаленням організму удоскона-лювалася й система гуморальної регуляції–виникла ендокринна система,що утв.гормони.

Нервові і гуморальні процеси тісно взаємопов’язані.НС впливає на утв.біологічно активних речовин,надходження їх у кров,лімфу,тканинну рідину та на їхнє перенесення цими рідинами,тобто вона впливає на функції залоз внутрішньої секреції.Нервовий і гуморальний способи регуляції функцій тісно між собою пов'язані.На діяльність НС постійно впливають принесені з током крові хімічні речовини;утворення більшості хім.. реч.і виділення їх у кров знаходяться під постійним контролем НС,тому регуляція фізіологічних функцій в організмі завжди забезпечується єдиним нейрогуморальним механізмом.За хімічною структурою гормони поділяються на:А)Білково-пептидні (інсулін,глюкагон,всі гормони гіпоталамуса та гіпофіза).Вони водорозчинні,але погано розчиняються у ліпідах.Б)Стероїдні–гормони кіркової речовини наднирників,статеві гормони.Вони жиророзчинні,але погано розчинні у воді.В)Похідні амінокислот:

а)тиреоїдні гормони(жиророзчинні);б)катехоламіни(водорозчинні).Розчинність у воді чи в жирах визначає механізм дії гормонів на клітини-мішені:-жиророзчинні гормони;- водорозчинні гормони.Механізм дії на клітини жиророзчинних гормонів:Гормон через мембрану проникає в клітину та взаємодіє з цитоплазматичними циторецепторами→ комплекс гормон-рецептор транспортується до ядра клітини→зв’язування гормона з ДНК→збільшення швидкості синтезу іРНК→збільшення біосинтезу в клітині певних білків(ферментів,каналів і т.д.)→зміна метаболізму,функції,будови клітини.Механізм дії гормонів за участю іонів Са²⁺ та системи кальцій-кальмодулін як внутрішньо-клітинних посередників.При взаємодії гормона з мембранними циторецепторами,за рахунок входу зовні та мобілізації з внутрішньоклітинних депо,збільшується концентрація в клітині іонів Са²⁺.Іони Са²⁺:-взаємодіють з білками клітини→зміна їх властивостей;-взаємодіють з

кальмодуліном→його активація.Активний кальмодулін:- взаємодіє з білками клітини та змінює їх властивості;-активує залежні від нього протеїнкінази→фосфорилювання білків→біологічний ефект.