Тема 6. Національно-визвольна революція. Утворення Української держави
були знову повертатися на становище кріпосних і відбувати панщину. Феодали отримали право володіти своїми маєтками. На адміністративні посади король призначав, як і раніше, чиновників, але з православних.
6.3. Утворення гетьманської держави
Таким чином, юридично український народ і його територія залишалися під управлінням польського уряду і короля. Це викликало обурення широких народних мас, криючи в собі неминучість нових повстань
івоєн. До того ж татари по дорозі в Крим, маючи дозвіл короля, захопили у неволю десятки тисяч українців, палили села й міста,
Івсе ж Богдан Хмельницький, козацька старшина і козацтво, хоча й отримали замість повноправної держави своєрідну національно-тери- торіальну автономію, вважали її фактично суверенною. На Зборівський договір вони дивилися як на тимчасову угоду і намагалися будувати нову державну організацію, а також розгорнули широку дипломатичну діяльність, спрямовану на зміцнення свого становища. У цій дипломатичній боротьбі Україна виступала як суб’єкт міжнародного права.
Будівництво нової козацької держави вимагало перш за все проведення адміністративного поділу території і формування центральної та місцевої адміністрації. Було визначено окремі округи — полки, на чолі яких стояли полковники, що одночасно були військовими керівниками
іголовами адміністрації полку (округу). Полки ділилися на сотні, в яких сотник виконував такі самі функції, як і полковник у своєму полку. Всю козацьку територію (три воєводства) було поділено на 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський та інші на правому березі Дніпра та Переяславський, Кропив’янський, Полтавський та інші на лівому березі. Згодом територія була переділена, і кількість полків збільшено. Всі урядовці як центральної управи (генеральні старшини) — писар, обозний, хорунжий і осавул, так і полкової та сотенної поряд з суто військовими обов’язками виконували функції цивільних чиновників та адміністраторів у фінансовій, судовій та інших сферах, Козацька держава мала військову організацію і структуру. Навіть назва — Військо Запорозьке — на довгий час стало офіційною назвою української козацької держави. Такий військовий адміністративно-політичний лад диктувався умовами війни і традиціями запорозького козацтва.
За зразком Запорозької Січі була створена національна армія, яка складалася із реєстровців і загонів повстанців. «Реєстр» козаків нараховував 40 тис. чоловік. Це була її основна ударна сила. Командний склад обирався із найталановитіших організаторів. Іноді їх призначав гетьман.
155
Частина І. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба
Формувалась і нова соціальна структура. У 1648 р. вона значно оновилася. По-перше, більшість селян покозачилися, стали вільними і вже не виконували феодальних повинностей; по-друге, на чільне місце
вжитті суспільства виступило козацтво, чисельність якого різко зросла; по-третє, феодали втратили панівне становище, покинули свої маєтки або були знищені. До того ж землі польської та української шляхти, католицької церкви та державні (королівські) шляхом займанщини почали переходити до рук повсталих. Однак значна їх частина перейшла до Скарбу Війська Запорозького й ними розпоряджався гетьман. Було ліквідовано кріпосництво; історики підкреслюють, що розпочалося становлення державно-феодальної власності на землю, і селяни ставали не власниками, а володільцями (користувачами) землі.
Українська держава будувалася під керівництвом Богдана Хмельницького. Гетьман на початку 1649 р. сформував національну державну ідею і розробив принципи будівництва Української держави. При цьому він неодноразово підкреслював, що йому, як володарю України, належить право на політичну спадщину Київської Русі, на формування в її межах території України. На початку 1649 р. ця національно-державна ідея була значною мірою здійснена. На кінець 1652 р. процес формування етнічної української державності, її політичної та судової систем, території в основному завершився.
Досвід Запорозької Січі у справі політично-адміністративного керівництва державою розвивався і змінювався. Все рідше збиралася Генеральна (Чорна) рада. Все більше влада зосереджується в руках старшинської ради, до якої входили генеральні старшини, полковники та соратники гетьмана. Поряд з цим помітною була і тенденція до зміцнення особистої влади Богдана Хмельницького. Цьому сприяли складні умови, а також сприймання українським народом особи гетьмана як носія верховної ідеї національної державності та її керівника. Недарма
вісториків виник термін, що стосується необмеженої влади Хмельницького — «гетьманське самодержавство».
6.4. Битва під Берестечком та її наслідки
Як уже відзначалося, умови Зборівського договору викликали невдоволення українського народу. Не задовольняли вони і шляхетську Польщу, яка не досягла своєї мети — придушення народних повстань, встановлення своєї повної влади на українських землях.
Зборівський мир не міг бути тривким. Піднімалися повстання селян проти шляхти, що верталася до своїх маєтків. У лютому — березні 1650 р.
156
Тема 6. Національно-визвольна революція. Утворення Української держави
спалахнуло повстання і на Запорозькій Січі, яке Богдан Хмельницький швидко придушив.
Шляхетська Польща уже в 1650 р. почала підготовку до нового походу на Україну. Сейм оголосив посполите рушення (шляхетське ополчення). Був проведений набір найманців. Польське командування, таємно зосередивши сили, вирішило розгромити козаків взимку, коли вони відзначали релігійні свята. В ніч з 9 на 10 лютого 1651 р. польська армія під командуванням Калиновського раптово вдарила на місто Красне (на Поділлі), де розмістилися повстанські загони, очолювані брацлавським полковником Нечаєм. Захоплені зненацька, повстанці, незважаючи на героїчний опір, зазнали великих втрат і відступили. Загинув і Нечай.
Польські війська наступали далі на Вінницю, однак полковник Іван Богун організував міцну оборону і розбив противника. Поляки відступили, втративши значну частину живої сили, артилерії та обозів.
А в цей час були зібрані і підготовлені до загального наступу основні сили поляків, які очолив сам король. Наступ готувала і литовська армія. Богдан Хмельницький збирав сили під Зборовом, щоб не пропустити поляків в Україну. Тут він чекав татар. Хмельницький змушений був виділити частину своєї армії на захист від литовських військ, що наступали на Чернігів і Київ.
У середині червня 1651 р. українсько-татарські і польські армії зустрілися біля міста Берестечка на Волині (тепер Горохівський р-н Волинської обл.). Українська армія налічувала 100–110 тис. чол., з них 60 тис. козаків, 40–50 тис. повсталих селян і міщан. До них приєдналось 40–50 тис. татар. Отже, сили українсько-татарського війська не перевищували 150 тис. чоловік. Їм протистояла польська армія, що нараховувала 200 тис. чол., з них — 60–80 тис. шляхтичів, 40 тис. досвідчених жовнірів, 20 тис. німецьких найманців, що набули бойового досвіду в 30-річній війні. Польська армія мала артилерію, важку кінноту, що було за тих часів надзвичайно виграшним моментом.
Бої розпочалися 18 червня, коли повстанці повели наступ, знищивши передові частини польської армії. 20 червня стався генеральний бій, під час якого татари, не витримавши сильного вогню артилерії поляків, втекли з поля бою. Коли Богдан Хмельницький догнав орду і спробував умовити татар повернутися, хан і його захопив з собою. Це було продовженням підступної політики Криму стосовно війн України з Польщею. Хана більше лякала можливість рішучої перемоги української армії і здобуття Україною незалежності, ніж успіх поляків. Але й повної перемоги поляків він не хотів. Його влаштовувало ослаблення поляків і українців та безперервна боротьба між ними.
157
Частина І. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба
Своєю втечею татари оголили фланг козацької армії і поставили її у дуже важке становище. Але козацький табір встиг замкнутися й успішно витримував атаки поляків десять днів. Командував табором один із найкращих, після Богдана Хмельницького, козацьких воєначальників — полковник Іван Богун. Вночі 10 липня по зробленій козаками вузькій греблі він вивів значну частину артилерії і кінноти, але серед частини повстанців зчинилася паніка, якою скористались поляки і увірвалися в табір. У бою полягло багато повсталих селян і козаків. Це була найбільша і найтрагічніша поразка української армії у цій війні. І все ж основна маса українського війська вирвалася з оточення. На цей час і литовська армія під командуванням гетьмана Радзивілла розбила українські війська, якими командував полковник Мартин Небаба, і захопили Чернігів, Київ та інші міста.
Литовська і польська армії об’єдналися 3 вересня під Германівкою, що на Київщині.
Становище української армії і держави після цих двох поразок було катастрофічним. Однак Богдан Хмельницький, вирвавшись з татарського полону, в цей критичний час виявив надзвичайну енергію та стійкість. Він швидко провів додаткову мобілізацію козаків, зібрав значні сили, об’єднавшись з армією Богуна, що відступала з-під Берестечка, і вже у жовтні 1651 р. протиставив польсько-литовським військам сильну армію.
Під Білою Церквою з новою силою розгорілися бої. Велику допомогу армії Хмельницького надавало українське населення, яке знову розгорнуло героїчну боротьбу, палило свої будинки, господарства і йшло на смерть, але польській шляхті не підкорялося. Це дуже ускладнювало дії польської армії. Наближення осені з її холодом і дощами, голод та хвороби, зростаюча армія Богдана Хмельницького змусили польське командування піти на переговори. Українська армія теж була в складному становищі: великі втрати в боях, втома, хвороби, брак продуктів і фуражу. За таких умов і українська сторона погодилася на переговори, що проходили у Білій Церкві. Вони завершились підписанням 18 вересня 1651 р. Білоцерківського договору, який був набагато гірший і тяжчий, ніж Зборівський.
Згідно з договором кількість реєстрових козаків зменшувалося до 20 тис. Козацькою територією тепер визнавалася лише Київщина, а Чернігівщина і Брацлавщина, які, за Зборівською угодою, знаходилися під управлінням Богдана Хмельницького, тепер знову переходили під владу короля. Козаки мали виселитися у межі Київського воєводства. Польській шляхті знову було підтверджено володіння маєтками. Всі покозачені селяни, не внесені до реєстру, мусили повернутися до своїх феодалів і бути «в звиклому послушенстві». Повстанці отримали амністію. Гетьман
158
Тема 6. Національно-визвольна революція. Утворення Української держави
не мав права на зовнішньополітичну діяльність і зобов’язувався розірвати союз з Кримським ханством. Чигирин мав належати гетьману. Богдан Хмельницький залишався гетьманом запорозьких козаків, але після його смерті король мав призначати і звільняти українських гетьманів. Становище селян, міщан і козаків, які не попали до реєстру, стало тепер ще тяжчим, а шляхтичі сміливіше почали повертатися до своїх маєтків і відновлювати класичне польське кріпосництво, чи не найважче в Європі. У відповідь селяни пробували повставати, але ці повстання придушувалися за сприяння сил Богдана Хмельницького. До того ж польські війська зайняли ряд територій на Лівобережжі, литовські — Сіверщину. Доведені до відчаю народні маси шукають порятунку в переселенні на територію Московської держави. Переселення українців на сучасну Харківщину, Сумщину, а також у Воронезьку область Російської Федерації відбувалося і в XVI, і на початку XVII ст. Там знаходились величезні незаселені простори родючого чорноземного степу та лісостепу. У 1651–1652 рр. після трагічної битви під Берестечком цей переселенський рух стає масовим. Десятки тисяч людей знімалися з насиджених місць і рухалися на північний схід.
Московський уряд сприяв українським переселенцям, дозволяв їм селитися в цих пустинних тоді краях, але за умови, що вони формуватимуть військову козацьку організацію для оборони від татарських нападів. Уряд Московської держави подавав допомогу хлібом, посівним матеріалом, грошима, надавав землю. Цим було покладено початок утворенню Слобідської України, назва якої походить від слова «слобода», так називали переселенці свої селища, вільні від кріпосництва. Уже в середині XVII ст. засновувалися сотні слобод. З деяких із них виросли міста, і серед них Харків, Суми, Лебедин, Охтирка, Білопілля, Ізюм та інші.
Однак польська шляхта, прагнучи знищити козацтво, Українську державу, була невдоволена Білоцерківською угодою. Вона намагалась повернутися до Ординації 1638 р., коли козацтво було жорстоко пригнічене і обмежене, а селянство закріпачене. Тому польський сейм не затвердив Білоцерківської угоди. Польське керівництво взяло курс на знищення Української держави, розгром козацької армії, відмову українському народові мати хоча б обмежену автономію у складі Речі Посполитої. Влітку 1653 р. Богдан Хмельницький в котрий раз спробував шляхом переговорів уладнати відносини з Польщею на умовах Зборівського миру. Цю пропозицію підтримала і поважна дипломатична делегація Московської держави, яка у липні 1653 р. вела переговори з польським королем у Львові і виступила посередником у взаємовідносинах між Україною та Польщею. У відповідь на пропозицію царя замиритися з Богданом Хмельницьким на умовах Зборівського договору
159
Частина І. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба
була отримана відмова. Польських керівників не насторожила навіть заява московських дипломатів про те, що Хмельницький готовий прийняти протекторат царя і навіть вів переговори з Туреччиною про її протекторат. Поляки заявили, що вони вимагають відмови Богдана Хмельницького від булави гетьмана, повної капітуляції запорозького війська, скорочення реєстру до 6 тис. чоловік, що означало знищення всіх здобутків повстанців. Польський уряд вирішив повернути колесо історії до 1648 р., а це означало війну на знищення, що було політичним прорахунком правлячої еліти і змусило Хмельницького шукати надійних союзників та розв’язувати проблему шляхом продовження війни.
Невдоволення широких народних мас України Білоцерківським договором, масові повстання проти реставрації польського кріпосництва підштовхували Богдана Хмельницького не визнавати договору і готуватися до нових боїв і походів. Незатвердження сеймом договору розв’я- зало йому руки.
6.5. Події 1652–1654 рр.
Гетьман Богдан Хмельницький вів активну дипломатичну діяльність, розпочату ще в 1648 р., зокрема, підтримував дипломатичні зв’язки з Москвою. У 1651 р. кілька разів українські місії виїздили до Москви, російські — зустрічалися з Хмельницьким. Поряд з цим велися переговори з Туреччиною та Кримом.
Слід відзначити, що українська дипломатія у пошуках союзників проти Польщі працювала в двох напрямах — переговори велися паралельно в Стамбулі і Москві. Однак вирішальну роль у житті середньовічного суспільства відігравали релігійні мотиви. І тому Богдан Хмельницький пріоритетною визнав необхідність протекції православного московського царя. І в майбутньому мотив релігійної спільності українців та росіян був одним із найважливіших у політичній лінії гетьмана. Він поступово виробив свій підхід до українсько-російських взаємин: вони мали будуватися на договірній основі, де б кожна зі сторін взяла на себе певне коло обов’язків. У такому напрямі він і вів переговори у 1651–1654 рр.
Значну увагу приділяв Богдан Хмельницький молдавським справам. Він мріяв укласти союз з Молдавією і Волощиною. В основу союзу з Молдавією були покладені надії на родинні зв’язки: гетьман домовлявся про одруження свого старшого сина Тимоша з донькою господаря Молдавії В.Лупула князівною Розандою.
Влітку 1652 р. Хмельницький вирядив Тимоша із загоном козаків до Молдавії. У цей час коронний гетьман Польщі М. Калиновський, який і
160
Тема 6. Національно-визвольна революція. Утворення Української держави
сам належав до числа претендентів на руку прекрасної князівни, знаходився зі своїм 20-тисячним військом на Брацлавщині, в долині біля гори Батіг, недалеко від міста Ладижино. Тут він і заступив шлях Тимошу з його загоном. На допомогу синові прийшов Богдан Хмельницький, полки якого оточили і знищили всю армію Калиновського разом з її командувачем. Батізька перемога була однією із найяскравіших сторінок воєнного мистецтва Хмельницького. Якби вона була навіть єдиною в його житті, її вистачило б, щоб поставити українського гетьмана в один ряд з найвизначнішими полководцями середньовічної Європи. В даному випадку він продемонстрував блискавичність дій Олександра Македонського, точність розрахунку плану битви Ганнібала й наполеонівське уміння максимально скористатися з прорахунків противника.
Перемога під Батогом ще більше активізувала козацько-селянські повстання в Україні: повсталі виганяли панів, управителів і знищували їхні маєтки. До кінця 1652 р. польсько-шляхетська влада в Україні знову була ліквідована, а польські війська, що стояли на Лівобережжі, поспішно відступили до Литви.
Польща почала активно готуватися до нових загарбницьких походів. На початку 1653 р. польські війська поновили руйнівні рейди і напади на українські міста і села. Особливою жорстокістю відзначався шляхтич С. Чарнецький, який зі своїм 10-тисячним загоном увірвався на Брацлавщину. Але Іван Богун зупинив і розгромив його поблизу міста Монастирище (сучасна Черкаська обл.).
Цей етап війни характеризується особливою жорстокістю і затятістю обох сторін. Після трагедії під Берестечком озброєний народ з надзвичайною впертістю бився проти польських загарбників, знаючи, що у разі поразки чванлива шляхта винищуватиме всіх підряд, не шкодуючи ні дітей, ні старих.
У 1653 р. становище господаря Молдавії різко ускладнилося через втручання Польщі, Угорщини, та Валахїї. Вони захопили столицю Молдавії Ясси і скинули Лупула. Він закликав на допомогу українські війська і Тиміш Хмельницький з козацьким загоном повернув господарський стіл (трон), а потім почав наступ на Валахію і здобув низку перемог. Однак війська Валахїї отримали допомогу від Польщі, і Тиміш зазнав невдачі.
Знову почалися військові дії у Молдавії. Лупул втікає до Хмельницького, а його родина переховується у столиці Молдавії місті Сучаві (Південна Буковина). Тиміш на чолі козацького загону швидко вирушив на допомогу, пробився до міста, поблизу якого йшли запеклі бої, але був тяжко поранений і через чотири дні помер. 9 жовтня сучавський гарнізон після кількох місяців героїчної оборони здався, але на почесних
161