Тема 8. Україна у XVІІІ ст. Знищення царизмом її державності

за порадою Мазепи тримають коней у православних церквах, оскверняють святі місця. Гетьмана неправдиво звинувачували також у змові з метою запровадження в Україні ненависної унії з католицькою церквою.

Саме в цьому плані слід розглядати і проголошення за наказом царя у всіх церквах України і Росії анафеми імені Мазепи, який начебто вчинив великий гріх проти Бога, зрадивши Петра І. Кожного року на початку листопада в церквах Російської Імперії проголошувалося прокляття Івану Мазепі, і українські селяни не згадували його ім’я без епітета «проклятий». Цей впливовий захід став можливим у зв’язку з тим, що українська церква була підпорядкована Москві.

8.3. Полтавська битва

Значна частина козацтва, селянства, міщанства та духівництва не зрозуміла і не підтримала задумів і заходів Мазепи, піднялися на партизанську війну проти шведських військ, разом з російськими військами захищала свої міста і села, виловлювала і знищувала шведських солдатів. Вперто і мужньо відбивали наступи шведських військ слабо укріплені міста Лівобережжя, Слобожанщини — Стародуб, НовгородСіверський, Недригайлів, Пирятин, Веприк, Зіньків, Опішня, Охтирка, Красний Кут та ін. Починаючи з 19 листопада 1708 р. 50 днів витримувало ворожу облогу сотенне містечко Гадяцького полку Веприк, де шведи втратили 1200 чоловік.

Досить впертою була і оборона Полтави, що мала важливе стратегічне значення. З її падінням відкривався шлях на Москву, про похід на яку Карл XII все ще мріяв. Населення невеликого тоді міста Полтави складало 4 тис. чоловік, гарнізон російських військ — 4200. Міщани і російські солдати стійко витримували безперервні штурми 15-тисячної шведської армії. Під Полтавою поступово зосередилися обидві армії, і 27 червня 1709 р. тут відбулася відома Полтавська битва. Російські війська, якими командував Петро І, краще підготувалися до битви і мали перевагу в живій силі та артилерії. Російська армія нараховувала 42 тис. воїнів, шведська — 30. В рядах російської армії перебували лівобережні та слобідські полки під командуванням Скоропадського. У складі шведської армії воювали запорожці і козаки Івана Мазепи.

В ході битви шведська армія була розбита, втративши 9 тис. убитими і 3 тис. полоненими. Решта військ з Карлом XII і Мазепою відступили до Дніпра. Але за Дніпро вдалося переправитися лише невеликому загону на чолі з Карлом XII, бо засоби переправи були знищені російськими військами. З ними був і Мазепа. Виснажені шведські війська

213

Частина І. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба

здалися російській кінноті. При цьому для шведів були створені почесні умови полону, а українців тут же жорстоко розстрілювали, різали, топили, але в полон не брали, порушуючи всі правила війни.

Полтавська битва була однією із найважливіших в історії Європи. Перемога Петра І призвела до провалу планів Швеції встановити свою гегемонію у Північній та Східній Європі і сприяла зростанню могутності Росії, її ролі в світовій політиці та контролю над узбережжям Балтійського моря. Петро І відкрив шлях до експансії молодій Російській імперії. Битва поклала кінець збройним намаганням українців відокремитись від Росії, зберегти державність і свободу. Питанням часу стало поглинення міцніючою Російською імперією Гетьманської держави.

8.4. Смерть Івана Мазепи. Оцінка його особи

Іван Мазепа і Карл XIІ знайшли притулок у Молдавії, що входила до складу Туреччини, в невеликому місті Бендери. Мазепа і в еміграції бентежив і дратував царя. Петро І намагався захопити його і вчинити люту розправу, щоб продовжувати залякувати українців. Агенти його, не шкодуючи грошей, намагалися підкупити турецьких правителів, щоб вони видали Мазепу. Однак турки залишилися вірними заповітам Корану — не видавати втікачів, які шукають у них захисту і підтримки. Та сили Мазепи, приголомшеного полтавською поразкою, швидко танули, і він помер 22 серпня 1709 р. в Бендерах. Як видатний політичний діяч Іван Степанович Мазепа був урочисто похований в православному монастирі в Галаці.

Особа і діяльність Івана Мазепи вважаються надзвичайно суперечливими і отримали в історичній літературі неоднозначну оцінку, досить часто суперечливу. Безперечно, це один із найвизначніших і найскладніших політичних діячів України. Ним цікавилися історики, музиканти, живописці, літератори Росії, України і всієї Європи. Російський царизм, починаючи від Петра І, довгі роки і навіть століття настирливо насаджував його образ як «злодія», зрадника, сепаратиста, безпринципного

йвіроломного політика. При цьому замовчувався факт нечесності, віроломства, зрадництва самого царського уряду. Багаторічний тиск великодержавницької великоросійської пропаганди царизму призвів до того, що Івана Мазепу вважали зрадником не лише широкі народні маси, але

йзначна частина російських та українських істориків до кінця XIX ст. Однак уже від початку XIX ст. багато українських істориків — М. Ко-

стомаров, В. Антонович, Ф. Уманець, М. Грушевський, І.Борщак та інші все уважніше вивчають і, об’єктивно аналізуючи, позитивно оцінюють

214

Тема 8. Україна у XVІІІ ст. Знищення царизмом її державності

особу і діяльність Мазепи. В.Антонович писав: «Коли придивитися до його діяльності, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю».

Даючи оцінку Івану Мазепі, його діяльності, слід мати на увазі історичну ситуацію, характерні риси того часу і мотиви, що штовхнули його на розрив з Москвою і союз зі Швецією. Він став у 1687 р. проводирем українського народу, який знаходився в трагічних умовах, оточений трьома зажерливими, агресивними сусідами — Польщею, Туреччиною і Московським царством, які розшматували його на три частини і намагалися повністю роздушити та асимілювати. Очолюючи цей народ, Мазепа для успішного керівництва ним мусив проводити гнучку політику аж до найбільшого лукавства й надзвичайної утаємниченості.

Спираючись на старшину, яку збагачував, він намагався перетворити її на освічену аристократію, він зміцнював українську державність. При цьому не був жорстоким, добивався покори і поваги старшини та широких мас витонченими заходами, часто — турботою. Цей надзвичайно багатий феодал вимагав від старшини поміркованості у ставленні до селян — лише два дні панщини на тиждень. Формуючи українську аристократію, турбуючись про зростання її земельних володінь, він не став на шлях офіційного запровадження кріпосництва, і селяни мали право продавати свої землі, переходити до інших землевласників. Свої величезні багатства він уміло і щедро використовував для різноманітних політичних акцій, підкуповуючи у Москві високих чиновників, засилаючи свою агентуру у Варшаву, Бахчисарай, Константинополь, на Правобережжя. Багато власних грошей витрачав на будівництво і реставрацію церков, шкіл, шпиталів, друкарень. Він любив зброю, прекрасно нею володів, уміло воював, хоча ніколи не захоплювався війнами.

Мазепа мав могутній темперамент, високий розум, тверду волю. Зваживши всі «за» і «проти», прийнявши рішення, він твердо проводив їх у життя і не губився в складних ситуаціях. Після Полтави, коли шведські керівники і українські старшини впали в паніку, Мазепа, який втратив за один день справу всього свого життя, єдиний не розгубився і в свої 70 років рішуче керував відступом. І якби Карл XII реалізував його рекомендації, можливо, не було б трагедії під Переволочною. І все ж поряд з позитивними рисами Іван Мазепа мав «слабкості». Головна з них — невміння і небажання цього аристократа спиратися на маси, залучити їх до боротьби за українську державність. Йому були далекі і чужі селянство, козацтво та міщанство. А лише за їх участі спроби гетьмана і старшини врятувати Українську державу мали великі шанси на успіх.

Петро І і придворні російські історики та політики твердили, що Іван Мазепа перейшов на бік шведів з егоїстичних, корисливих цілей.

215

Частина І. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба

Насправді він не міг лише з корисливих цілей здійснити цю акцію. На час союзу зі шведами йому виповнилося 70 років, дружини і дітей у нього не було. Понад 20 років він обіймав гетьманську посаду і мав найбільшу владу в Україні, користувався необмежною довірою царя, отримуючи від нього найвищі нагороди, у тому числі другий в Росії орден Андрія Первозванного. А це означало, що особистих, егоїстичних мотивів в нього не могло бути. Іван Мазепа піклувався про долю Української держави, про її незалежність, якій загрожував своєю антиукраїнською політикою один із найдеспотичніших і жорстоких царів Московської держави Петро І. Шукати нових політичних союзників, щоб звільнитися від намагання Москви знищити українську автономію, гетьмани почали від Богдана Хмельницького. У другій половині XVIІ ст. Москва всіма силами підтримувала найбільш вірних їй кандидатів на посаду гетьмана. Отримавши булаву, вони через деякий час ставали «зрадниками». Утворилася українська політична традиція: через агресивність великодержавної політики царизму гетьмани обов’язково намагалися відірвати Україну від Росії. Мазепа не був винятком.

8.5. Пилип Орлик

Благородні ідеали Івана Мазепи в боротьбі за національну державність України породили значну кількість політиків, які продовжували його справу — «мазепинців». За Іваном Мазепою спочатку пішла майже вся старшина. Згодом, коли виявилося, що успіх шведів сумнівний, дехто покинув табір гетьмана і з’явився до царя, прохаючи амністії. Цар усіх приймав, залишав на посадах, не застосовуючи покарань до самої Полтавської битви. Після перемоги, відчуваючи себе все міцніше, він став заарештовувати всіх, хто з’являвся тепер до нього, й судити за «зраду». Однак найбільш авторитетні і вірні прихильники української державності пішли за Іваном Мазепою в еміграцію: генеральний писар Пилип Орлик, генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний осавул Григорій Герцик, прилуцький полковник Дмитро Горленко, племінник Мазепи Андрій Войнаровський та інші, а також кілька тисяч запорожців на чолі з кошовим Костем Гордієнком. Всі вони вирішили продовжувати боротьбу, спираючись на допомогу татар і турків, якої добивався також король Швеції.

На чолі української еміграції стояв генеральний писар (канцлер) Мазепи і його найближчий соратник Пилип Орлик. Він походив зі шляхетської чеської сім’ї, яка у свій час емігрувала до Польщі. У молоді роки перебрався в Україну, з якою навіки пов’язав свою долю. Навчався

216

Тема 8. Україна у XVІІІ ст. Знищення царизмом її державності

в Києво-Могилянській академії, а в 1700 р. став генеральним писарем — одним із однодумців Івана Мазепи. Коли він працював у канцелярії, гетьман запримітив Орлика завдяки його хорошій освіті, здібностям і наблизив до себе. У квітні 1710 р. в Бендерах козацька рада обрала його гетьманом і він був визнаний шведським королем та турецьким султаном. Пилип Орлик підписав зі шведами угоду, в якій обидві сторони зобов’язувалися не складати зброї доти, доки Україна не буде звільнена від царського ярма.

Пилип Орлик у 1710 р. підписав зі своїми виборцями «Конституцію прав і свобод Запорозького війська». Її головна ідея — незалежність України від Польщі та Росії і демократичність державного устрою. Гетьманське самодержавство (влада гетьмана) мало бути обмежене генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників і виборних депутатів від кожного полку. Крім того, тричі на рік мав збиратися сейм з полкової і сотенної старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Православна церква України мала знову перейти у підпорядкування Константинопольського патріарха. Мали бути скасовані всі тягарі, накладені на селянство, заборонялося чинити утиски сільському населенню та ін. Слід зазначити, що цей один із перших в історії Східної Європи конституційний документ характеризувався демократичним духом, турботою про соціальні права козацьких, селянських та міщанських мас, про державність України. «Конституція» Пилипа Орлика — видатний пам’ятник політичної думки України XVIII ст.

У боротьбі за здійснення своїх завдань він міг заручитися своїми невеликими силами та іноземною допомогою. Відразу після своїх виборів він підписує договір з Кримом, за яким зобов’язувався допомагати визволити Україну. Пилип Орлик та Карл XII створили коаліцію для війни проти Москви у складі Туреччини, Кримського ханства, прошведської групи польської шляхти. У листопаді 1710 р. Туреччина оголосила війну Росії. У січні 1711-го 50-тисячна Орда кримських татар рушила на Слобідську Україну, а весною Орлик із організованою ним 16-тисячною армією та польськими частинами прибічників Лещинського й татарськими силами вирушив відвойовувати Правобережну Україну. На Правобережжі він мав успіх. Населення йому співчувало й одне за другим здавали без бою міста. Правобережні козацькі полки переходили на його бік і визнавали за свого гетьмана. Лівобережний гетьман Скоропадський вислав проти нього війська, але вони були розбиті під містом Лисянка. В кінці березня Пилип Орлик підійшов до Білої Церкви, однак тут його успіхи скінчилися. У нього не було сучасної артилерії, і Білої Церкви він взяти не зміг. У цей же час татари почали грабувати правобережні міста і забирати населення в неволю.

217