Тема 17. Україна: друга половина 40-х — 80-і роки
ТЕМА 17
УКРАЇНА: ДРУГА ПОЛОВИНА 40-х — 80-і РОКИ
17.1. Відбудова
Після параду Перемоги в Москві у країні почалася прозаїчна, важка і копітка робота — відбудова народного господарства. Основні її напрями в Україні були визначені в законі про четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946–1950 рр., затверджений в серпні 1946 р. В народне господарство України планувалися капіталовкладення в обсязі 65 млрд. крб. в довоєнних цінах, що перевищувало всі перші три п’ятирічки. Для здійснення цього плану використовувалися унікальні можливості, що їх створювала централізована тоталітарна система в мобілізації людських і матеріальних ресурсів. За рішенням уряду СРСР в Україну надсилалася техніка та устаткування з Уралу, Поволжя та Сибіру. Здійснювалась мобілізація молоді, жінок у ті галузі, в яких бракувало трудових ресурсів, перш за все у вугільну та транспорт. Сюди ж спрямовувалася і більша частина демобілізованих.
Праця робітників і спеціалістів була героїчною і самовідданою. Проте умови життя людей були дуже важкими, а рівень техніки безпеки низьким. Стали поступово запроваджуватися нові технологічні процеси, нова техніка в ряді галузей промисловості. Героїчними трудовими зусиллями мільйонів трудівників промисловість України була відбудована. Обсяг валової продукції в 1946–1950 рр. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес та інші електростанції, більшість металургійних підприємств на півдні України, машинобудівні заводи Києва, Харкова та багатьох інших міст. Фактично заново створювалася промисловість Західної України. Знову Україна за окремими показниками випереджала розвинуті європейські країни. Та все ж вона відставала від загальносоюзних темпів, що пояснювалося політикою центру, яка стимулювала переважно розвиток східних економічних районів РРФСР. Незважаючи на зростання промисловості, життєвий рівень людей підвищувався дуже повільно. Мало допомогла і грошова реформа 1947 р., яка знецінила заощадження населення. В дусі сталінських традицій відставав випуск товарів масового споживання: у 1950 р. він становив лише 80% довоєнного рівня. Біля магазинів завжди стояли великі черги, і часто люди не могли нічого купити.
443
Частина IІ. Національне відродження. Державність
Та найбільш гостро проблеми відбудови появилися у сільському господарстві, і після війни колгоспне селянство залишалося найбільш ущемленою соціальною групою тодішнього суспільства. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва та розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалася, а фактично вилучалася методом продрозкладки. Ціни держави на сільгосппродукцію були символічними. Всіляко обмежувалося ведення особистого підсобного господарства. Оподатковувалася кожна тварина, кожне дерево. А колгоспники одержували за свою нелегку працю мізерну платню й існували в основному за рахунок присадибних ділянок. Вони не забезпечувалися пенсіями, не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати сіл.
В Україні на кінець 1945 р. діяло 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС. Вони були розорені війною і ледве животіли. Партійно-дер- жавне керівництво намагалося їх зміцнити організаційно і надати допомогу. Приймалися постанови ЦК КП(б), суворі закони, і навіть один із чотирьох пленумів ЦК ВКП(б), що відбулися у 1945–1952 рр., був присвячений обговоренню і вирішенню проблем села. Протягом 1947– 1948 рр. у сільські райони, переважно в колгоспи і МТС, було направлено з підприємств 17 тис. спеціалістів, з сільськогосподарських інститутів і технікумів — 18 тис. випускників. У сільське господарство України повернулося близько 1,3 млн демобілізованих солдатів і офіцерів.
Однак зміцнення колгоспів відбувалося переважно шляхом посилення репресивно-примусових методів замість матеріальної зацікавленості. Зокрема, за клопотанням уряду УРСР і ЦК КП(б)У 21 лютого 1948 року був прийнятий Указ Верховної Ради СРСР «Про виселення з Українській РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Зовні він ніби стимулював колгоспну демократію, бо колгоспники на зборах мали право підняти питання про виселення за межі УРСР осіб, котрі «підривають» колгоспне виробництво. Та насправді закон не враховував вікового, сімейного, фізичного стану сільських мешканців і мав на меті переслідування селян, які, не виробивши мінімум трудоднів, працювали на присадибних ділянках. Протягом 1948–1950 рр. було винесено близько 12 тис. «громадських вироків», які виконувалися міністерством внутрішніх справ. У наступні роки цей указ застосовувався все рідше, бо не давав бажаного результату: продуктивність праці в колгоспах не зростала.
Виснажене війною і сталінською системою управління українське село переживає в другій половині 1946 р. новий (уже третій за роки радянської влади) голод (крім західних областей України), якому пере-
444
Тема 17. Україна: друга половина 40-х — 80-і роки
дувала посуха. Валовий збір зернових становив 531 млн пудів, що у 3,5 раза менше, ніж у 1940 р. В багатьох областях України колгоспники одержали по 50–100 г зерна на трудодень, а подекуди взагалі нічого не отримували. Наслідки посухи посилювалися діями центральних органів влади, які, не рахуючись з конкретними умовами, тиснули на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати плани хлібозаготівель. Однак було вилучено лише 60% від запланованого, при цьому був вивезений навіть насінний фонд. У багатьох районах повторювалися 1932–1933 рр.: масова дистрофія, випадки канібальства, трупоїдства, велика кількість померлих від голоду — за 1946–1947 рр. в східних та південних областях УРСР загинуло понад 800 тис. чоловік. Батьки залишали своїх дітей, бо неспроможні були їх нагодувати, і намагалися передати їх в дитбудинки.
Керівництво України неодноразово зверталося до уряду СРСР. Зокрема, 17 грудня 1946 р. Хрущов надіслав Сталіну листа з проханням надати допомогу Україні. Протягом 1947 р. була виділена продовольча позика — 140 млн крб. для налагодження безплатного харчування населення. Однак цього було недостатньо. Щоправда, було виділено 35 млн пудів насіннєвого фонду, що деякою мірою полегшувало проведення колгоспами весняної посівної кампанії. Уряд України намагався полегшити становище за рахунок Західної України, хоча її можливості були незначними. І в той час, коли голодували Україна, Молдавія, частина Поволжя, Ростовська область, Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно в країни «народної демократії» — Болгарію, Румунію, Польщу та Чехословаччину, а в квітні 1946 р. підписав угоду про поставку Франції 500 тис. т зерна. В цілому експорт його у 1946 р. склав 1,7 млн т, що могло б бути значною допомогою голодуючим районам.
Спроби врятувати людей від голодної смерті кваліфікувалися як злісне порушення радянських законів. Зокрема, протягом першого кварталу 1947 р. до кримінальної відповідальності було притягнуто 1,5 тис. голів колгоспів і засуджено до 10 років ув’язнення за те, що вони видали авансом на трудодні селянам восени 1946 р. частину зібраного зерна. Відновилася діяльність закону про п’ять колосків. Тільки у листопаді 1946 р. за цим законом було покарано 2113 селян.
Наслідки посухи і голоду ще довго давалися взнаки. Не випадково у 1950 р. за врожайністю багатьох зернових культур та їх валовим збором колгоспи і радгоспи України не досягли довоєнного рівня. Однак були і певні успіхи: врожайність жита, цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, поголів’я великої рогатої худоби перевищили рівень 1940 р. Зростала кількість техніки в колгоспах, особливо тракторів. У цілому стан сільського господарства України залишався тяжким, що зумовлювалося
445
Частина IІ. Національне відродження. Державність
недостатньою матеріальною зацікавленістю трудівника у розвитку громадського виробництва, низькими закупівельними цінами держави на товари сільськогосподарського виробництва та надмірною централізацією системи планування. Отже, у 1946–1950 рр. в цілому у відбудові народного господарства УРСР (східна частина України) були успіхи та серйозні недоліки, щонайбільше в сільському господарстві та виробництві товарів широкого вжитку.
Відбулися значні зміни в економіці Західної України. Компартія України та уряд УРСР вже у 1945 р. беруть курс на прискорення розвитку промисловості. Ще в грудні 1944 р. при уряді УРСР створюється Рада допомоги західним областям у їх відбудові та розвитку. На це було асигновано 10 млрд. крб. В результаті вже на кінець 1945 р. стали до ладу 1700 промислових підприємств і близько 500 артілей. Індустріалізація регіону здійснювалася в двох напрямах: а) відбудова і розвиток традиційних галузей промисловості (нафтогазова, лісорозробки, переробка деяких видів сільгоспсировини); б) розвиток нових — машино- і приладобудування, металообробка та ін. Радянська централізована система управління, об’єктивно оцінюючи цю діяльність, перекачувала в Західну Україну значні матеріальні і людські ресурси. Лише у 1946–1950 рр. промислові підприємства Львова одержали від тодішніх республік СРСР 9 тис. комплектів різного устаткування. З Російської Федерації сюди повністю був перебазований завод телефонної і телеграфної апаратури. За цей час з великих підприємств республік СРСР у Західну Україну прибуло 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників. У цілому за ці роки чисельність робітників, зайнятих у промисловості, збільшилася з 138 до 284 тис. чоловік. Значно зріс їх професійний рівень.
Тут більше запроваджувалися сучасна техніка, високі технології, що було пов’язано з обладнанням підприємств регіону устаткуванням, вивезеним з Німеччини (у східній частині цієї країни перебували війська СРСР, які демонтували там підприємства як компенсацію за злодіяння фашистських військ). Темпи промислового розвитку в західноукраїнському регіоні були значно вищими, ніж у східних областях УРСР. Якщо в 1940 р. питома вага промисловості західних областей у промисловому виробництві України становила 4,7%, то в 1948 р. — 12,6%. Відповідно питома вага робітників зросла з 5,9 до 11,8%. Змінився і національний склад робітництва, в якому на початку 50-х років українці становили 70%, тоді як до приєднання Західної України — 50%.
Однак форсована індустріалізація мала ряд негативних рис: повільний розвиток галузей, що виробляли споживчі товари, хижацьке винищення природних ресурсів. Зокрема, у 1950 р. з Карпат і Полісся вивезено 11,2 млн. м3 лісу при 16,3 млн. м3 у республіці загалом. Та ще
446