Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

ників ціни на зерно катастрофічно упали, і господарства фактично не отримали очікуваних прибутків, не змогли розрахуватися за кредити та виплатити борги. Село продовжувало занепадати. І в 2003 р. воно не отримало достатньої фінансової та технічної допомоги. Лише в бюджеті 2004 р. вперше було виділено значні суми (близько 15 млрд. грн) на допомогу сільському господарству. Однак до проблем у зерновому господарстві додалися негаразди у тваринництві, пов’язані із знищенням великої кількості дійних корів.

Надзвичайно загострилася соціальна проблема на селі. Більшість селян не мали можливості отримати роботу і пристойну заробітну плату. В той же час без необхідної техніки, придбання якої їм не під силу через дорожнечу, вони не могли обробляти виділені їм земельні паї і отримувати прибутки. Багато селян передали свої паї в оренду, але це були мізерні гроші.

Надзвичайно ускладнилося забезпечення селян газом та електроенергією, водою і транспортом. Занепала торгівля, закрилися тисячі магазинів і ресторанів, чайних. На їх місці в багатьох селах в кінці 90-х років з’явилися приватні торгові заклади. Однак через мізерні прибутки значної частини сільських мешканців приватники завозять до сіл обмежений асортимент товарів, до того ж нерегулярно. Та й ціни на товари значно вищі, ніж у містах та райцентрах. Дійшло до парадоксів:

вселах, де вирощується зерно, печений хліб дорожчий, ніж у містах.

Укризовому стані знаходиться сфера побутового обслуговування: ремонт електроприладів, телевізорів, радіотехніки, одягу і взуття. В багатьох районах у зв’язку з дорожнечею пального пошта доставляється лише один раз на тиждень. Занепадає автобусне сполучення, особливо районних та обласних центрів з селами, а це привело до погіршення медичного обслуговування сільського населення.

З початку XXI ст. уряд України в окремих складних випадках бере під свій контроль ремонт енергомереж, мостів, шляхів сполучення, зруйнованих внаслідок стихійних лих. Однак в цілому більшість селян все ще знаходилася в гірших соціальних умовах, ніж міські жителі. Як наслідок, у пошуках роботи сільські мешканці переселяються в міста або виїздять за кордон, де виконують найменш кваліфіковану та важку роботу.

18.3. Зовнішня політика

Більш плідною, ніж внутрішня, була зовнішня політика. Результати грудневого референдуму 1991 р. міжнародна громадськість сприйняла позитивно. Вже на другий день про визнання нової держави — України

513

Частина IІ. Національне відродження. Державність

оголосили Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва. А 5 грудня до них приєдналися ще п’ять країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія. Зволікали з визнанням США, які довго демонстрували свою підтримку намаганню М.Горбачова зберегти СРСР. Для США дезінтеграція Союзу була сигналом великої загрози — розповсюдження ядерних озброєнь. Дійсно, Україна ставала третьою в світі, після США і Росії, ядерною державою. І хоча українське керівництво неодноразово заявляло, що не збирається використовувати ядерну зброю для забезпечення безпеки своєї держави, адміністрація Джорджа Буша з недовірою поставилася до появи незалежної України. Проте 24 грудня і США визнали її незалежність. Загалом Україну визнало 68 держав, а впродовж 1992 р. це зробили ще 64 країни світу.

Велике значення для України мало визнання її незалежності з боку Росії. Але уряд Бориса Єльцина, зробивши це одним із перших, намагався зберегти за Москвою становище керівного центру. В низці угод в межах СНД — про сили спільного призначення на перехідний період (лютий 1992 р.), договір про колективну безпеку (травень 1992 р.), та ін. — передбачалося утворення наднаціональних органів, які б діяли, ігноруючи керівні органи країн СНД. Це було намагання перетворити СНД на державу конфедеративного або навіть федеративного характеру. За 1992–1993 рр. керівними органами СНД прийнято близько 400 угод, рішень та інших документів, з яких Україна підписала лише половину, що не загрожували її державному суверенітету.

Вже через кілька днів після проголошення Акту про незалежність України деякі російські політики (зокрема, мер Москви Г. Попов) заговорили про необхідність повернення Росії її історичних земель (Крим, Севастополь та ін.). У травні 1992 р. Верховна Рада Росії заявила, що документи про передачу в 1954 р. Україні Кримської області не мають юридичної сили. В липні 1993 р. парламент Росії прийняв незаконне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації.

Керівництво України у відносинах з Росією дотримувалося виваженої тактики переговорів. Однак проблеми Криму воно вважало внутрішніми. В окремих випадках (у питанні про Севастополь) українська сторона зверталася до ООН. У відповідь Рада Безпеки ООН визнала безпідставними рішення парламенту Росії щодо Севастополя. Таким же визначив його і Єльцин. Однак він переніс гостроту проблеми на Чорноморський флот. Маючи головну базу в Севастополі, флот налічував тут близько 300 кораблів, переважно застарілих конструкцій (найсучасніші судна Росія раніше вивела з акваторії Чорного моря).

У червні і серпні 1992 р. Л. Кравчук і Б. Єльцин після довгих дискусій досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чор-

514

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

номорським флотом на п’ять років. Ця домовленість продемонструвала перемогу російської сторони, проте зменшила напруженість між двома країнами. У складних довготривалих переговорах Росія неодноразово шантажувала Україну загрозою перекрити постачання нафти і газу.

Непростими залишалися взаємовідносини з іншою великою державою — США. Велике значення для поліпшення взаємовідносин з нею та Атлантичним пактом мало розв’язання проблеми ядерних озброєнь України. Починаючи з Декларації про державний суверенітет, вона незмінно підкреслювала своє бажання стати в майбутньому неядерною державою. Однак знищення ядерної зброї потребує значних коштів. За підрахунками експертів, повна ліквідація ядерної зброї в Україні мала обійтися в 2,8 млрд. доларів. Стільки ж коштували 9 т. урану і плутонію, що містилися в тактичних ракетах, вивезених за домовленістю з США і Російською Федерацією до Росії. Однак Росія відмовилася виплатити цю суму. А рішення її Верховної Ради про те, що постанови Президії Верховної Ради СРСР в 1954 р. про виведення Криму зі складу Росії не мають юридичної сили, загострило українсько-російські відносини. Українська держава змушена була змінити підхід до цього питання і заявила, що знищить свою атомну зброю за умови надання їй гарантій безпеки і фінансової допомоги на її ліквідацію. США і Росія сприйняли це негативно. Почалися складні переговори. І все ж невдовзі було знайдено компроміс. 14 січня 1995 р. США, Росія і Україна підписали в Москві угоду, згідно з якою український уряд мав одержати компенсацію за високозбагачений уран, який знаходився в боєзарядах, розміщених на її території, і всі вони мали бути вивезені до Росії для розкомплектування. Росія ж повинна була надати Україні уран для її атомної енергетики. Президент США Білл Клінтон пообіцяв надати технічну і фінансову допомогу для демонтажу цієї зброї.

Улистопаді 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до договору «Про нерозповсюдження ядерної зброї» за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р.

уБудапешті президенти Росії та США і прем’єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Окремі документи про надання Україні гарантій безпеки одночасно підписали глави Китаю та Франції.

Ліквідація Україною атомного арсеналу пом’якшила міжнародний клімат і зміцнила довіру до неї в Європі, піднесла її авторитет у світі, розширила можливості взаємовигідних акцій та контактів українських зовнішньополітичних відомств.

Упершій половині 90-х років Україна визначила свою зовнішньополітичну концепцію: позаблоковий, без’ядерний курс, інтеграція в Європу при тісному співробітництві з країнами СНД, незалежність, рівноправність

515

Частина IІ. Національне відродження. Державність

та взаємовигідність у відносинах з усіма країнами, відмова від війни як засобу розв’язання міжнародних спорів. Зокрема, в лютому 1992 р. президент Леонід Кравчук підписав Гельсинський заключний акт, в якому одним із найважливіших принципів є положення про відсутність територіальних претензій одна до одної країн Європи та про непорушність державних кордонів. У березні 1992 р. за ініціативи української дипломатії була підписана декларація про незастосування сили у відносинах між країнами — учасницями СНД. Від середини 90-х років в зовнішній політиці України посилюються прагматизм, раціональність та намагання підвищити віддачу від неї для економічного розвитку держави.

Розгортається активна діяльність української дипломатії, спрямованої на розробку і утвердження взаємовигідних і дружніх двосторонніх договірних взаємовідносин з окремими державами різних континентів. Однією з перших двосторонніх міждержавних угод став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи добросусідства і співробітництва» між Україною та Угорською Республікою. До 1997 р. такі та подібні угоди були підписані з Казахською, Грузинською, Польською та іншими республіками. Після довгих переговорів між президентами Л. Кучмою і Б. Єльциним у 1997 р. вдалося віднайти компромісне розв’язання багатьох економічних, військових і політичних проблем у взаємовідносинах з найбільш важливим сусідом і партнером України — Російською Федерацією. Вироблено і взаємоприйнятні принципи розподілу Чорноморського флоту, статусу міста Севастополя, де морська база цього флоту передається Росії в оренду на вигідних для неї умовах та ін. В ході переговорів вдалося також досягти вигідних взаємодомовленостей про економічні взаємовідносини двох держав, широкомасштабний договір про основні напрями співробітництва.

Великого значення зовнішньополітичні відомства Української держави надають розвитку економічних відносин з багатьма країнами світу, особливо з США, Німеччиною та Францією. Щоправда, українська промислова і сільськогосподарська продукція з труднощами пробивається на ринок цих країн і водночас з набагато вищою ефективністю — до країн СНД. Найбільш вигідним економічним партнером була і залишається Росія, на долю якої припадає більше половини українського експорту. У 1991–1997 рр. в основному завершено створення національної дипломатичної служби. Міністерство закордонних справ, яке до 1994 р. очолював А.Зленко, мало обмежений штат (на середину 1992 р. — 200 чоловік), але діяло самовіддано і ефективно.

Українська зовнішньополітична служба в процесі розвитку долала великі труднощі: брак достатньої кількості підготовлених дипломатичних кадрів, державних асигнувань, приміщень посольств. Останнє було

516

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

особливо дошкульним, оскільки всі закордонні представництва СРСР разом з їхнім майном були привласнені Росією. Однак усі ці проблеми поступово вирішувалися, і в цьому велику допомогу надала українська діаспора.

До 1997 р. Україна встановила тісне співробітництво з Європейським Економічним Співтовариством та Європейським Союзом. І хоча для повноправного членства їй необхідно виконати ще ряд вимог, цей перший крок є досить вагомим.

Зміцнюються відносини рівноправного і вигідного для обох сторін партнерства України і НАТО, проводяться спільні військові маневри, узгоджуються деякі напрями політики. У 1997 р. Україна домоглася підтримки НАТО в здійсненні низки спільних проектів з виробництва сучасної військової техніки, зокрема досконалих військово-транспорт- них літаків, спроектованих українськими вченими.

Та попри певні досягнення українського дипломатичного відомства, за перше десятиріччя незалежності проблем вистачає: нарощування інвестицій іноземного капіталу в економіку України (при необхідних 40 млрд. дол. до 1997 р. вкладено лише 2 млрд.), розширення економічних і політичних зв’язків з країнами Сходу, особливо Японією, та Латинською Америкою, з країнами мусульманського світу.

Власне, ці та деякі інші завдання розв’язувалися у кінці 90-х років XX ст. І на початку XXI ст., коли з’явилися нові протиріччя у стосунках із США та об’єднаною Європою, виникали нові напрями і партнери, нові геополітичні реальності і корективи. Після терористичних актів 11 вересня 2001 р., здійснених бойовиками світової терористичної організації мусульманських фундаменталістів «Аль-Каїда», США розгортають військові дії в Афганістані, Іраку, погрожують Північній Кореї та Ірану. Це змінює геополітичну ситуацію. Перш за все слід відзначити деяке «похолодання» в українсько-американських стосунках. Особливо негативну реакцію уряду Джорджа Буша (молодшого) в США викликали їх підозри, що Україна продавала уряду Саддама Хусейна (Ірак) новітню протиповітряну техніку (так звані «кольчуги») та інші види сучасної зброї. Європейські країни висловлювали критичні зауваження з приводу порушення демократичних норм в Україні, особливо у зв’язку із вбивствами журналістів, обмеженням свободи преси та ін.

В той же час все більше активізувалися і поглиблювалися партнерські зв’язки Україна–НАТО, що знайшло свій вираз у спільних маневрах та консультаціях. В кінці 90-х років Україна направляє невеликі військові підрозділи для участі в миротворчих акціях в Косовому, Македонії, окремих африканських країнах. Та особливого значення набуває участь українських військ в Іраку в 2002 р., де армія США розгорнула

517

Частина IІ. Національне відродження. Державність

бойові дії проти режиму Саддама Хусейна і окупувала країну. Ця акція дещо зміцнила авторитет України на світовій арені і поліпшила ук- раїнсько-американські відносини. Одночасно українське керівництво здійснило низку кроків по зміцненню зв’язків з Росією, особливо після приходу В. Путіна на посаду президента Росії. Новий російський лідер здійснює більш виважену політику у відносинах із зовнішнім світом, особливо США, європейськими країнами та Україною. Вперше для зміцнення зв’язків з нею у 2002 р. в Росії за його ініціативи відбулося проведення «року України», а в 2003 р. — в Україні — «року Росії». Окремі ускладнення, такі як у жовтні — грудні 2003 р. проблема Тузли (острів в Азовському морі, приналежність якого Україні була піддана російським керівництвом сумніву), налагоджувалися шляхом переговорів.

У2004 р. в Києві був підписаний українсько-російський договір який уладнав всі прикордонні спори і непорозуміння. Це сприяло посиленню атмосфери довіри між Україною і Росією та в цілому з СНД. В цих умовах з’явилася можливість укласти договір про створення так званого єдиного економічного простору, який має привести до поступової ліквідації бар’єрів на шляху переміщення товарів, послуг, робочої сили між Білорусією, Росією, Казахстаном та Україною. Цим договором чотири країни мали зробити великий крок на шляху економічної інтеграції, що сприятиме прискоренню їх економічного розвитку. І все ж до 2002 р. українсько-російська торгівля знижувала темпи, хоча Україна споживає найбільше енергоносіїв, що йдуть з Росії. Поряд з цим у 2000–2003 рр. вона розширила свої торгові стосунки з Польщею, Німеччиною, Італією та деякими країнами Близького Сходу, Азії, Африки і Латинської Америки. Проте розширення торгових зв’язків з країнами ЄС було для України найбільш вигідним.

Узовнішньополітичних стосунках з ЄС у 2003–2004 рр. певним успіхом слід вважати розв’язання проблеми вступу України до світової організації торгівлі та налагодження спільної діяльності з ФАТХ (Міжнародна організація боротьби з відмиванням брудних» грошей).

Поряд з цим ПАРЄ (Парламентська Асамблея Ради Європи) в кінці 2003 — на початку 2004 рр. досить гостро критикує проведення реформи Конституції України як такої, що не повинна здійснюватися напередодні президентських виборів (2004 р.), а також методи її проведення. Європейське співтовариство затягує також надання Україні статусу країни з ринковою економікою. Лише на початку 2006 р. такий статус був наданий США і країнами ЄС.

518

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

18.4. Зміни у культурному житті. Церква в незалежній Україні

Вчаси перебудови все радянське суспільство зробило певні кроки

всвоєму культурному та ідеологічному розвитку, що підготувало передумови для подальшого поступу. Відбувався процес наростання гласності, що сприяло подальшій демократизації, плюралізму ідеологічних і мистецьких позицій, відходу від тієї єдиної державної ідеології, яка зумовлювала однозначність оцінок суспільних явищ, духовної спадщини та відображення художньо-мистецькими засобами світу. Культурний процес у другій половині 80-х років впливав на процеси суспільно-полі- тичного життя, змушуючи людей замислитися над питаннями його моральності, гуманності та відповідності загальнолюдським цінностям. До суспільно-політичних процесів долучилися творчі спілки України, які обговорювали гострі питання сучасності, вивчали деформаційні явища минулого, історію українського народу, його традиції та обряди, що фальсифікувалися або замовчувалися раніше. Піднімалися питання щодо національно-мовного статусу республіки та її русифікації. У 1989 р. утворюється Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, яке в жовтні 1991 р. отримало назву Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т.Шевченка. В кінці 80 — на початку 90-х років ліквідовуються деформації у національно-мовному житті, зростає мережа українських шкіл, навчальних закладів для національних меншостей. Збільшується випуск українських газет, книг, передач на радіо і по телебаченню та ін. Тенденції модернізації виявлялися в усіх сферах культури і науки.

Утвердження незалежності мало сприяти продовженню та удосконаленню цих процесів. В суверенній державі національно-духовне відродження було можливе лише на основі радикальної демократизації всього культурного процесу з урахуванням національного складу населення, різноманітності регіонально-політичних та регіонально-культур- них особливостей, релігійної неоднорідності. У вирішенні всіх завдань нового етапу культурного розвитку в Україні провідну роль мало відігравати подальше реформування системи народної освіти, що завжди була однією із основних ланок духовного життя суспільства. Вона потребувала подальшого вдосконалення.

Вже з 1991/92 навчального року, відповідно до вимог Закону «Про освіту» (1991 р.), починається урізноманітнення форм шкільної освіти, що враховувало інтереси, нахили, здібності дітей. В Україні розширюється мережа закладів з поглибленим вивченням певних дисциплін, відкривається все більше ліцеїв, коледжів, гімназій, в яких поряд з вивченням загальноосвітніх предметів в об’ємі середньої школи вирішувалися й інші завдання.

519

Частина IІ. Національне відродження. Державність

У 1992/93 навчальному році в Україні працювало 4,3 тис. національних шкіл, 179 гімназій, 130 ліцеїв, 11 авторських шкіл, 5 коледжів, 17 приватних шкіл, в яких за національними програмами навчалося понад 150 тис. учнів. Однак в умовах погіршення життєвого рівня більшості населення нові типи шкіл, в основному платні, були доступні лише для багатих громадян, і в кінцевому результаті загальна маса підростаючого покоління від цих перетворень не отримала значного поліпшення знань і виховання.

Дещо покращився рівень знань певної частини учнів в результаті відмови від догматичної однаковості навчальних програм, підручників та методик. Це сприяло творчим пошукам педагогів, розкриттю їх здібностей і талантів, урізноманітнювало навчально-виховний процес. Були здійснені помітні кроки в гуманізації науки та освіти.

Намітилися значні зрушення в реалізації державного статусу української мови. У 1993 р. в перші класи українських шкіл прийшло 66% дітей. Зросла кількість учнів нацменшостей, які навчалися рідною мовою: у 1992/93 навчальному році 25,3 тис. дітей навчалося румунською мовою, 18,8 тис. — угорською, 6,4 тис. — молдавською, 0,6 — польською, 0,3 тис. — кримськотатарською.

Загалом же освіта в незалежній Україні знаходилася у стані занепаду. Економічна криза, масове безробіття і зубожіння населення не давали можливості забезпечити потреби народної освіти. До кінця 1997 р. учителі нерегулярно отримували зарплату, яка до того ж була мізерною. Учительство виявилося однією із найменш захищених верств населення і тому час від часу вдається до страйків та демонстрацій. У 2003 р. заробітна плату учителям підвищили майже на 30%, однак вона була все ще далека від мінімального споживчого кошика.

Зроблені також перші суттєві кроки на шляху перебудови вищої і середньої спеціальної освіти: реорганізується структура з метою наближення її до нинішньої практики суспільного та соціально-економіч- ного життя, скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірні форми навчання. Поряд з державними створюються навчальні заклади, які базуються на інших формах власності, — регіональні, приватні. Введена контрактна (платна) система навчання. Однак останнє розширює можливості для отримання вищої освіти вихідцям із забезпечених сімей, а для навчання молоді із малозабезпечених родин вони значно звузились. А це ослабляє інтелектуальний потенціал українського народу.

Зростає мережа нових, необхідних для соціально-економічного розвитку держави вищих і середніх спеціальних закладів: відновила діяльність Києво-Могилянська академія, відкрилася у Києві національ-

520

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

на академія управління, у Донецьку і Сумах — фінансові академії і т.д. В Україні розгортається робота по акредитації вузів, перетворення частини їх на університети, переходу їх на українську мову навчання. Запроваджено вступні екзамени з української мови. Однак через економічні негаразди в державі звужується фінансування вищих навчальних закладів, в 1,5–2 рази збільшено навантаження на викладачів вузів при зменшенні зарплати та стипендій студентам. Матеріальне забезпечення викладачів українських вузів є найгіршим у світі. Щодалі більше це негативно впливає на кадровий склад вузів. На середину 90-х років видатки на підтримку одного спеціаліста у вузах розвинутих країн у 5– 6 разів більші, ніж в Україні. І все ж з кінця XX ст. становище почало трохи покращуватися: введено досить прийнятну наукову пенсію, а в 2002–2003 роках більш ніж на 30% зросла заробітна плата.

Складним залишається становище української науки. У доперебудовні часи відомчі інтереси, бюрократизація дещо загальмували науковий прогрес. У 80-х роках згубно впливало на стан науки захоплення багатьох наукових закладів лише прикладними дослідженнями. І все ж українська наука, крім гуманітарних її галузей, розвивалася загалом динамічно, на рівні світових досягнень. Серед наукових закладів України провідним центром і в роки незалежності залишилася Академія наук, яка в 1994 р. була проголошена національною (НАН України). Однак і тут відчувалася недооцінка фундаментальних досліджень. До того ж понад 90% нових технологічних розробок не впроваджувалися у виробництво.

У науковій сфері в цілому по Україні великі труднощі створюють низький рівень її фінансування, криза виробництва і мізерний попит підприємств на наукові розробки. Це спричинило недостатнє матері- ально-технічне і кадрове забезпечення наукових закладів, в які майже не надходять сучасні прилади та обчислювальна техніка. Окремі інститути втратили 50–60% своїх працівників, які виїхали за кордон або перейшли в інші сфери діяльності. Вже в 1994 р. було відомо, що в західні країни з України виїхало до 30 тис. учених, переважно з природничих та прикладних наук. Внаслідок падіння престижу наукової праці спостерігається зниження професіоналізму вчених, небажання молоді вступати до аспірантури і відсутність там конкурсу. Такий стан не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених працюють у цьому напрямку.

В середині 90-х років поступово змінюється ставлення до фундаментальних досліджень в інститутах НАН України, розвиваються її зв’язки з деякими закордонними науковими установами. У 1996–1997 рр., після створення в структурі уряду України спеціального міністерства в справах науки на чолі з академіком В.Семиноженком, діяльність багатьох

521

Частина IІ. Національне відродження. Державність

наукових закладів активізується. Динамічніше розвиваються гуманітарні науки, створюються нові інститути, нові напрями досліджень. Зокрема, засновано інститут української мови, інститут сходознавства імені А. Кримського, інститут світової економіки і міжнародних відносин, інститут соціологічних досліджень та ін., переважно в складі НАН. У 2001– 2003 рр. відбувається певне зростання фінансування наукових досліджень, нових розробок в космічній галузі та ін.

Розгорнута робота щодо написання фундаментальних праць з історії України, історії української культури, зміцнюються зв’язки наукових закладів гуманітарного напряму з діаспорою, яка частково повернулася на історичну батьківщину і включилася в державне та культурне будівництво (В. Гаврилишин, Б. Кравченко, Й. Пріцак, Т. Гунчак та ін.). Активізувалася робота наукових інститутів під керівництвом академіків І. Кураса та В. Смолія.

По-новому запрацювала Всеукраїнська атестаційна комісія (ВАК) України, створена національна система атестації наукових кадрів. Отже, з’явилися перші ознаки виходу української науки з глибокої кризи.

В умовах національного духовного відродження, відмови від єдиної державної ідеології в суспільному житті відбувалося оновлення української літератури та мистецтва. На початку 90-х років більшість митців відмовилася від визнання в художній творчості методу соціалістичного реалізму як єдиного, що має право на існування. Утверджується плюралізм, розмаїте відтворення світу, тому числі і засобами авангардного мистецтва. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів та історичних явищ. Політизація суспільства в другій половині 80-х років втягла літераторів та митців у бурхливий круговорот національно-визвольних процесів. Це продовжувалося і в 90-х. Прозаїки-романтики і поети-лірики ставали палкими політиками, які боролися за ідеали української державності та реформування суспільства. І тому в цей період центральне місце належить публіцистиці. Слід відзначити наповнену високим гро- мадянсько-політичним змістом творчість О. Гончара, М. Вінграновського, І. Драча, І. Дзюби, Л. Костенко, Р. Лубківського, П. Мовчана, Б. Олійника, С. Плачинди, Д. Павличка, В. Яворівського та ін. Широко розгорнув публікації з призабутої спадщини академік М. Жулинський. Однак негативно впливає на творчість літераторів розкол їх національної організації у 2003 р.

Кінець 80 — початок 90-х років характеризувався проведенням заходів, спрямованих на підвищення творчої активності інтелігенції, посилення її ролі в державотворчому процесі. Це урочистості з приводу визначних ювілеїв вчених, літераторів, митців (М. Грушевського, Б. Хмельницького, І. Мазепи, Л. Українки, Т. Шевченка, Б. Лепкого та ін.), форуми інтелігенції

522

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

України (1991 р.), українців світу (1992, 2001 рр.), фестивалі сучасної української пісні «Червона рута» та ін. Посилюється вплив творчості художніх колективів української діаспори, яка органічно вливається в систему українських національних духовних цінностей. Безперечно, визначальне місце посідає творчість митців «материкової» України, однак цінності діаспори в умовах незалежності і національно-культур- ного відродження викликають значний інтерес. Видаються твори В. Барка, І. Багряного, У. Самчука та ін., проводяться виставки майстрів образотворчого мистецтва у найбільших бібліотеках України — імені В. Вернадського, НАН України у Києві, імені Короленка у Харкові та ін., відкриваються зали зарубіжної україністики. Надзвичайну популярність здобула «Енциклопедія українознавства» В. Кубійовича.

Поступово повертаються в Україну культурні цінності, які з тих чи інших причин опинилися за кордоном. Створена і активно діє відповідна національна Комісія при Кабінеті Міністрів України, її зусиллями була повернута частина архіву О. Довженка з Росії, архіви В. Барка та окремі праці української художниці Л. Морозової із США, частина мистецьких творів художника М.Андрієнка тощо. Однак багато скарбів української культури та її історичних пам’яток — козацькі клейноди, скіфське золото та ін. — все ще знаходиться поза межами держави.

Позитивні процеси відбуваються в народному мистецтві. Відроджується інтерес до українських вишиванок, рушників, килимарства, художніх виробів та гончарства. Але особливу зацікавленість викликає розвиток писанкарства, яке переслідувалося за радянських часів і збереглося лише в Прикарпатті та окремих селах Східної України. Здобутки у цій сфері народної творчості були відзначені на міжнародній нау- ково-практичній конференції «Писанки — символ України» (2001 р.).

Суперечливі, а часом і тривожні процеси відбуваються у сфері періодичної преси та книговидавництва. В першій половині 90-х років в Україні з’явилася величезна кількість нових газет та журналів. У 1994 р. зареєстровано 892 періодичних видання загальнодержавного характеру і 2015 — місцевого. Однак їх тираж швидко падає (за 1995 р. — у 8 разів). Це пов’язано з обвальним падінням доходів населення та подорожчанням друкованої продукції.

Різко зменшується кількість українських органів преси — з 1992 по 1994 р. з 60 до 27%. Водночас російськомовних газет стало вдвічі більше. Відбувається комерціалізація преси, падає її інтелектуальний і професійний рівень. Але найбільш катастрофічним був стан книгодрукування, де у зв’язку із надзвичайно високими цінами в десять разів зменшилися тиражі видань. Дедалі менше видається книг мовою корінного населення. Тобто відбулася повальна русифікація та американізація

523

Частина IІ. Національне відродження. Державність

книжкового ринку. У 1993 р. із загальної кількості книг майже 94% видано російською і лише 6% — українською. При цьому серед російськомовних видань переважають не твори класичної художньої літератури, а розважальне «чтиво».

Створене у 1994 р. міністерство в справах преси та інформації все ще діє недостатньо результативно, хоча вживаються заходи для зміцнення матеріально-технічної бази видавництв та телебачення. З великими труднощами відроджується кінематографія, яка майже втратила національний характер. В 90-х роках створено кілька фільмів, які здобули визнання не лише в Україні, а й за кордоном. Зокрема, у 1990 р. вперше в історії українського кіно фільм «Лебедине озеро. Зона» одержав нагороди найпрестижнішого кінофестивалю в Каннах. Однак порівняно з радянськими часами кіностудії випускають набагато менше фільмів. На телеекранах переважно пропагується насильство та порнографія.

Розвиток театрального мистецтва значною мірою пов’язаний з новаторського діяльністю режисерів. Це такі видатні діячі як І. Борик, Р.Віктюк, С. Донченко, С. Мойсеєв, В. Петров та В. Шарварко. Світову славу здобули постановки Р.Віктюка. Попри всі труднощі розвивається пісенна творчість, хоча і тут комерціалізація та економічна криза значно ускладнюють ситуацію. Плідно працює велика група композиторів та співаків, досвідчених і молодих, які демонструють свої досягнення не лише на фестивалях і концертах, а й по телебаченню та радіо. Це композитори О. Білаш, І. Карабиць, В. Морозов, виконавці О. Білозір, І. Бобул, Р. Кириченко, П. Дворський, В. Шпортько, С. Ротару, В. Зінкевич, П. Зібров, В. Білоножко, Л. Сандулеса та багато інших майстрів класичного і естрадного мистецтва.

Значні зрушення помітні і в культурному житті національних меншин України. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, радіо і телебачення, театрів та творчих колективів. Налагоджується підготовка кадрів національної інтелігенції, створено низку культурноосвітніх товариств. Зокрема, лише товариство єврейської культури об’єднує нині 36 єврейських організацій у 75 містах України.

Відродження духовності українського народу значною мірою пов’я- зане з відродженням релігії і церкви, досягненням реальної свободи совісті. У 1991 р. в Україні діяли три організації християнських церков: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату на правах так званої автономії, Українська греко-католиць- ка церква (УГКЦ) з центром у Львові та Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), яка визнавала верховним ієрархом митрополита Мстислава (Скрипника), резиденція якого знаходилася в США. За УПЦ, яку очолював митрополит Філарет (Денисенко), виступали владні

524

Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення. Кризові явища

структури на сході і півдні України, УАПЦ підтримувала частина інтелігенції та населення Наддніпрянщини, УГКЦ — більшість населення і місцева влада Галичини. Уряд України та деякі депутати Верховної Ради в 1991–1992 рр. намагалися домогтися згоди Московського патріарха Алексія II на перетворення УПЦ Московського патріархату в Українську автокефальну церкву. У відповідь він позбавив Філарета сану і поставив на його місце Володимира (Сабодана), митрополита Ростовського. Однак у червні 1992 р. за ініціативи Філарета створюється Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ–КП). Відбувся масовий перехід священиків УПЦ–МП в УПЦ–КП на Волині та Київщині. Після тривалої боротьби та реорганізацій, з приходом Л.Кучми на посаду Президента, урядові кола України надають певну підтримку УПЦ– КП. Одночасно урядова політика спрямовується проти розширення впливу УГКЦ. В цілому в Україні у 1988–1992 рр. між конфесіями велася непримиренна боротьба за приміщення церков і церковне майно. Особливо гострим було протистояння віруючих УГКЦ і РПЦ. Уніати захоплювали храми РПЦ, виганяли священнослужителів та віруючих, вдавалися навіть до терору. Мали місце масштабні міжконфесійні конфлікти не лише в Галичині, а й на Київщині та Вінниччині між УАПЦ і РПЦ. В результаті РПЦ майже витіснили із Західної України і ослабли її позиції на Правобережжі.

Цим скористалися і значно активізували свою діяльність секти євангелістів, баптистів, РУН-віри, сатаністів, а також кришнаїзм та буддизм. Восени 1993 р. секта «Білого братства», більшість членів якої прибула з Росії, навіть спробували захопити Софіївський собор у Києві. Поряд з цією реакційною організацією були створені ще кілька агресивних, антигуманних сект. І хоча українське законодавство забороняє діяльність іноземних місіонерів на території держави, однак багато з них закуповували ефірний час на радіо і телебаченні і пропагували свої ідеї.

Попри всі труднощі, чвари та посягання іноземних держав на українські церковні конфесії, законодавство України в церковній сфері відзначається демократичністю і толерантністю, і це сприяє поступовому релігійному замиренню в державі. У 1996–1997 рр. уже не було серйозних конфліктів між конфесіями навіть на рівні невеликих парафій. Вплив церкви в українському суспільстві посилюється. У 1995 р. найбільшим авторитетом користувалася УПЦ–МП, яка охоплювала 6132 релігійні громади. УПЦ–КП поширює свій вплив на 1753 парафії, УАПЦ — 616, УГКЦ — 3032, римсько-католицька церква — 651, союз євангельських християн — 1420, а «п’ятидесятники» — на 680 парафій.

В 90-х роках зростає не лише кількість віруючих і їх громад, а й конфесій. Наприкінці 1994 р. в республіці нараховувалося 64 різних

525

Частина IІ. Національне відродження. Державність

конфесії, що майже вдвоє перевищувало їх кількість у 1991 р. Розвиток численних релігійних течій надає населенню можливість вільного вибору духовних ідеалів. Однак у 1996–1997 рр. посилюються православні конфесії. В умовах демократизму незалежної України релігійне життя значно активізувалося. Водночас внаслідок глибокого розколу в православ’ї та існування в ньому кількох течій виникло небезпечне для української церкви протистояння. Політична ситуація диктує необхідність об’єднання православних конфесій в єдине ціле та створення єдиної національної церкви.

Нова незалежна Українська держава у 2001 р. відсвяткувала своє перше десятиріччя. Ступивши на шлях реформ у середині 80-х років, український народ у 1991 р. здобув державну незалежність. Відбувся новий етап українського національного відродження, і в Україні розгорнувся державотворчий процес. Однак народ виявився недостатньо підготовленим до цього. Оновлення соціально-економічного, суспіль- но-політичного та культурного життя в Україні відбувається з великими труднощами: відчувається консерватизм, брак компетентності. Бажаних результатів не досягнуто, хоча початок XXI ст. позначився деяким зростанням економіки та культури. Замість виходу з кризи у 80-х роках стався економічний обвал. Господарство, особливо сільське, перебуває в кризовому стані, суспільно-політичне життя характеризується гострою боротьбою між гілками влади, а також між різними політичними силами. Відчувається відсутність єдності в суспільстві, його недостатня зрілість. З великими труднощами здійснюється відродження в галузі духовного життя, культурного розвитку, яке більше схоже на занепад. Україна потребує глибоких реформ, стимулювання державотворчих процесів, нових людей у керівництві, спроможних побороти корупцію, викликати довіру і нове морально-політичне піднесення в суспільстві. Необхідна єдність всіх політичних сил і партій, щоб Україна стала розвинутою європейською державою.

526

Список рекомендованої літератури

Список рекомендованої літератури

Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох. — К., 2000.

Алексєєв Ю. М., Вертечем А. Г., Даниленко В. М. Історія України. — К., 2003.

Аркас М. М. Історія України-Руси. — К., 1990. Багалій Д. І. Нариси Історії України. — К., 1994.

Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов’ян. — К., 1991.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953–1985 рр. — Львів, 1992. Білас І. Репресовано-каральна система в Україні. 1917–1953. — К.,

1994. — Кн. 1–2.

Бойко О. Історія України. — К., 2001.

Борисенко В. Курс української історії. — К., 1998. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. — К., 1991. Брайчевський М. Конспект історії України. — К., 1993.

Великий українець: матеріали з життя та діяльності М. Грушевського. — К., 1992.

Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XX ст.). — Львів, 1996.

Верстюк В. Махновщина. — К., 1992.

Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — К., 1995.

Винокур О., Трубчанінов О. Давня і середньовічна історія України. — К., 1996.

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991. Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. — К., 1994. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. — К., 1994. Геть-

мани України. — К., 1991.

Гнатенко П. Український національний характер. — К., 1997. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1994.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації. ХІХ–ХХ ст. — К., 1996.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К., 1990. Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. — К., 1991–1998. Гунчак Т. Україна: перша половина XX ст. Нариси політичної історії. —

К., 1993.

Гутній О. Українська козацька держава в другій половині XVIII ст.: кордони, населення, право. — К., 1996.

Гуржій О. І., Смолій В. А. та ін. Історія України. Нове бачення: в 2-х т. — К., 1995, 1996.

527

Список рекомендованої літератури

Давня історія України. Кн. 1–2. — К., 1994, 1995. Давня історія України. У 3-х т. — К., 1997.

Даниленко В., Касьянов І., Кульчицький С. Сталінізм в Україні: 20– 30-ті роки. — К., 1991.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України: В 2-х т. — К., 1991. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — К., 1996. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. — Львів, 1993. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994. Залізняк Л. Походження українського народу. — К., 1996. Залізняк Л. Первісна історія України. — К., 1999.

Заставний Ф. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. — Львів, 1991.

Єфименко О. Історія України та її народу. — К., 1992.

Ісаєвич Я. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. — Львів, 1996. Історія русів / Український переклад І. Драча. — К., 1991.

Історія України / За ред. В. А. Смолія — К., 1997, 2000. Історія України. Курс лекцій: У 2-х кн. — К., 1991, 1992.

Історія України / Керівник авт. колект. Ю. Зайцев — Львів, 1996. Історія української еміграції. — К., 1997.

Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича. — К., 1999. Історія українського війська. У 2-х т. — Львів, 1992—1996.

Історія України в особах. ІХ–ХVIII ст. — К., 1993. Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. — К., 1995.

Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. — К., 1994. Історія Академії наук України, 1918–1993. — К., 1994. Історіографія історії України. — К., 1996.

Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-х — 1930-х років: соціальний портрет та історична доля. — К., 1992.

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ ст. Соціальнополітичний портрет. — К., 1993.

Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20– 30-ті рр.). — К., 1991.

Книш З. Становлення ОУН. — К., 1994.

Коваль М. В. Україна: 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. — К., 1995.

Коваль М. В., Кульчицький С. В., Курносов Ю. О. Історія України. — К., 1992.

Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. — К., 1993.

Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. — Париж; НьюЙорк; Львів, 1993.

528

Список рекомендованої літератури

Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. — К., 1991.

Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. — К., 1996. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. — К., 1996. Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. — К., 1994. Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1992.

Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. — 1939). — Івано-Франківськ, 1993.

Культура українського народу. Навч. посібник. — К., 1994. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). —

К., 1996.

Кульчицький С. Ціна «Великого перелому». — К., 1991. Лебедь Т. УПА. Кн. 1. — Дрогобич , 1993. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т. 1–2, — К., 1994.

Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. — К., 1994.

Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів, 1995. Лях Р. Історія України. — Донецьк, 1999.

Малий словник історії України. — К., 1997.

Моця О. П. Населення південно-руських земель ІХ–ХIII ст. — К., 1993. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. —

К., 1996.

Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. — К., 1997.

Мушкетик Ю. Гетьманський скарб. — К., 1993.

Нагаєвськнй І. Історія української держави XX ст. — К., 1994. Нариси з історії українського національного руху. — К., 1994. Огієнко І. Українська культура. — К., 1991.

Онопрієнко В.І. Історія української нації ХІХ–ХХ століть. — К., 1998. Петров В. Походження українського народу. — К., 1992.

Півторак Г. Українці: Звідки ми і наша мова. — К., 1993. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. — К., 1995. Попович М. Нарис історії культури України. — К., 1998.

Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ–НКВД. Трагічне десятиліття: 1924–1934. — К., 1996.

Рибалка І. Історія України: У 2-х ч. — Харків, 1995, 1997. Реєнт О. Українська революція. — К., 1996.

Семчишнн М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — К., 1993.

Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. — К., 1991.

529

Список рекомендованої літератури

Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. — К., 1995. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея. — К., 1997.

Солдатенко В., Крижанівський В., Левенець Ю. Українська ідея, історичний нарис. — К., 1995.

Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. — К., 1999. Субтельний О. Україна: історія. — К., 1993.

Терещенко Ю. Україна і європейський світ. — К., 1996.

Толочко А. Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология. — К., 1992.

Толочко П. Київська Русь. — К., 1996.

Толочко П. П. Літописи Київської Русі. — К., 1994.

Трофимович В. Україна в роки II світової війни (1939–1945). — Львів, 1995. Турченко Ф. Новітня історія України. — К., 1995.

Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. — К., 1994.

Українська державність у XX ст. — К., 1996. Українська ідея. Історичний нарис. — К., 1995.

Ульяновський Ф., Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х кн. — К., 1994.

Шаповал Ю. Україна 20-х–50-х років: сторінки ненаписаної історії. — К., 1993.

Шаповал Ю. Людина і система (штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні). — К., 1994.

Шевчук В. П., Тараненко М. Г. Історія української державності: Курс лекцій. — К., 1999.

Шлоргун О. О. Україна: шлях відродження. Економіка, культура, політика. — К., 1999.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. — К., 1999. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до кінця

XVIII ст. — К., 1997.

530

Список рекомендованої літератури

ЗМІСТ
Вступ .............................................................................	3
Частина I. Найдавніші часи. Середньовіччя. Нова доба ...	8
Тема 1. Первісне суспільство. Найдавніші цивілізації. Перші
державні об’єднання ....................................................	8
1.1. Палеоліт. Мезоліт. Неоліт. Епоха бронзи і заліза. Найдавніші
цивілізації ...............................................................................	8
1.2. Перші держави. Праслов’яни ................................................	14
Тема 2. Київська Русь ......................................................	21
2.1. Східні слов’яни .....................................................................	21
2.2. Антський військово-політичний союз. Зародження українства ...	22
2.3. Розселення східнослов’янських племен ................................	23
2.4. Східнослов’янські державні об’єднання VII–IX ст. ...................	25
2.5. Виникнення Київської Русі .....................................................	26
2.6. Розквіт держави ...................................................................	32
2.7. Політичний устрій .................................................................	40
2.8. Соціально-етнічна структура .................................................	42
2.9. Економіка .............................................................................	47
2.10. Духовне життя. Культура .....................................................	49
2.11. Історичне значення Київської Русі .......................................	56
Тема 3. Роздробленість Київської Русі.Галицько-Волинське
князівство ...............................................................	60
3.1. Роздроблення Київської держави. Його причини ...................	60
3.2. Князівства ............................................................................	61
3.3. Формування і зміцнення Галицького та Волинського князівств,
їх об’єднання ........................................................................	63
3.4. Галицько-Волинське князівство у XII–XIII ст.............................	66
3.5. Боротьба проти монголо-татарської навали ..........................	68
3.6. Галицько-Волинське князівство наприкінці XIII — на початку
XIV ст. ...................................................................................	72
3.7. Культура ...............................................................................	74
Тема 4.Литовська доба (друга половина XIV — перша половина
XVI ст.). Виникнення козацтва ......................................	76
4.1. Становище України після татарського погрому. Приєднання
її до Литви. Автономія ...........................................................	76
4.2. Литовсько-польські унії. Знищення української автономії .......	79

531

	Зміст
4.3. Турецько-татарська агресія ...................................................	84
4.4. Люблінська унія. Перехід України під владу Польщі ..................	85
4.5. Виникнення козацтва .............................................................	86
4.6. Економіка .............................................................................	89
4.7. Соціальний розвиток ............................................................	93
4.8. Культура ...............................................................................	99

Тема 5. Під владою Польщі. Зростання козацтва (друга пол. XVI —

перша пол. XVII ст.) ...................................................	106
5.1. Загарбання українських земель Польщею ...........................	106
5.2. Соціально-економічний розвиток ........................................	108
5.3. Церковна боротьба. Братства та Брестська унія ..................	111
5.4. Зміцнення козацтва. Запорозька Січ ...................................	119
5.5. Боротьба з турецькою імперією та Кримським ханством .....	124
5.6. Козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половині
XVII ст. ................................................................................	126
5.7. Культура .............................................................................	136

Тема 6. Національно-визвольна революція. Утворення Української

держави .................................................................	145
6.1. Передумови і початок повстання .........................................	145
6.2. Період перемог 1648–1649 рр. ...........................................	148
6.3. Утворення гетьманської держави ........................................	155
6.4. Битва під Берестечком та її наслідки ...................................	156
6.5. Події 1652–1654 рр. ............................................................	160
6.6. Переяславська Рада. «Березневі статті» ..............................	162

Тема 7. Боротьба за незалежність. Поділ України. Громадянська

війна. Руїна (друга пол. XVII ст.) ...................................	167
7.1. Становище України після Переяславської угоди ..................	167
7.2. Війна з Польщею у 1654–1657 рр. .......................................	168
7.3. Смерть Богдана Хмельницького. Його характеристика ........	171
7.4. Гетьман Іван Виговський, його політика. Розкол України ......	172
7.5. Гетьмани Петро Тетеря та Іван Брюховецький. Крах їхньої
політики .............................................................................	177
7.6. Петро Дорошенко та Іван Самойлович. Їхні успіхи і невдачі ....	180
7.7. Початок гетьманування Івана Мазепи ..................................	188
7.8. Державний і соціально-економічний розвиток Лівобережної
України ...............................................................................	192
7.9. Слобожанщина, Запорожжя та Правобережжя у другій
половині XVII ст. ..................................................................	199
7.10. Культура ...........................................................................	203

532

Зміст
Тема 8. Україна у XVІІІ ст. Знищення царизмом її державності ...	207
8.1. Україна і Північна війна .........................................................	207
8.2. Союз зі Швецією .................................................................	209
8.3. Полтавська битва ................................................................	213
8.4. Смерть Івана Мазепи. Оцінка його особи .............................	214
8.5. Пилип Орлик .......................................................................	216
8.6. Антиукраїнська політика Петра І ............................................	218
8.7. Гетьмани Данило Апостол і Кирило Розумовський ................	223
8.8. Знищення Гетьманської держави .........................................	227
8.9. Розгром Запорозької Січі ...................................................	229
8.10. Приєднання і освоєння Причорномор’я ..............................	233
8.11. Правобережна Україна. Її приєднання до українських земель
у складі Російської імперії .................................................	234
8.12. Соціально-економічний розвиток ......................................	240
8.13. Культура України у XVIII ст. .................................................	244
ЧАСТИНА II. Національне відродження. Державність ....	254
Тема 9. Початок національного відродження у Східній Україні
(кінець XVIII — середина XIX ст.) ...................................	254
9.1. Геополітичне становище України. Регіони. Їх особливості ....	254
9.2. Економічний розвиток. Криза кріпосництва .........................	257
9.3. Початок національно-культурного відродження ...................	261
9.4. Російські і польські революційні виступи ..............................	267
9.5. Кирило-Мефодіївське братство. Т. Г. Шевченко ...................	269
Тема 10. Західна Україна у складі Австрійської імперії (кінець XVIII —
середина XIX ст.) .....................................................	273
10.1. Соціально-економічний розвиток краю. Реформи «освічених
монархів» .........................................................................	273
10.2. Західноукраїнська інтелігенція. Рух національного
відродження .....................................................................	275
10.3. Революція 1848 р. Утворення і діяльність Головної руської
ради .................................................................................	277
Тема 11. Україна (російська) у другій половині XIX — на початку XX
ст. Реформи ............................................................	281
11.1. Реформи 60-х років та їх особливості в Україні ...................	281
11.2. Соціально-економічний розвиток. Модернізація економіки.
Індустріалізація. Реформи П. Столипіна ............................	283
11.3. Суспільно-політичне і громадське життя. Антиукраїнська
політика царизму ..............................................................	286

533

	Зміст
11.4. Перші політичні партії. Революція 1905–1907 рр. та реакція
в Україні. Перша світова війна	.......................................... 295
11.5. Духовне життя України в XIX ст. ..........................................	301

Тема 12. Західна Україна в другій половині XIX — на початку

XX ст. ....................................................................	306
12.1. Соціально-економічний розвиток. Трудова еміграція .........	306
12.2. Суспільно-політичне життя. Москвофіли і народовці ..........	309

12.3.Посилення руху національного відродження. Політичні партії . 311

12.4.Буковина. Закарпаття в другій половині XIX — на початку

XX ст. ................................................................................	313
12.5. Культурне життя ................................................................	316
Тема 13. Українська революція. Громадянська війна. 1917–
1920 рр. .................................................................	320
13.1. Утворення та діяльність Української Центральної Ради.
Автономія України ............................................................	320
13.2. Проголошення радянської влади і початок громадянської
війни в Україні. Інтервенція радянської Росії ......................	325
13.3. Утворення незалежної УНР. Брестський договір .................	332
13.4. Загибель Центральної Ради. Гетьманська держава ............	335
13.5. Виникнення і поразка Західноукраїнської Народної
Республіки .......................................................................	343
13.6. Директорія. Її внутрішня і зовнішня політика ......................	349
13.7. Боротьба з Радянською Росією та Денікіним ......................	353
13.8. Утвердження радянської влади в Україні. Поразка УНР.
Уроки української революції ..............................................	357
Тема 14. Радянська Україна між двома світовими війнами .....	365
14.1. Міжнародне і внутрішнє становище. Неп ...........................	365
14.2. Українізація ......................................................................	371
14.3. Сталінські репресії ............................................................	376
14.4. Скасування непу. Індустріалізація ......................................	378
14.5. Колективізація. Голодомор 1932–1933 рр. .........................	383
14.6. Культурне будівництво в 20–30-х роках ..............................	390
Тема 15. Західна Україна в 20–30-х роках ...........................	396
15.1. Польська політика щодо Західної України ..........................	396
15.2. Соціально-економічний розвиток ......................................	398
15.3. Національно-визвольна боротьба .....................................	400
15.4. Культурне життя. Церква ...................................................	406
15.5. Північна Буковина в 1920–1930 рр. ....................................	409
15.6. Закарпаття у складі Чехословаччини. Карпатська Україна ..	411

534

Зміст
Тема 16. Україна в другій світовій війні ...............................	415
16.1. Початок Другої світової війни. Возз’єднання західноукраїн-
ських земель у складі УРСР ...............................................	415
16.2. Велика Вітчизняна війна. Бойові дії в Україні ......................	421
16.3. Нацистська окупація. Рух опору .........................................	426
16.4. Битва за визволення України. Відновлення радянської влади . 433
16.5. Кінець Другої світової війни та її наслідки для України ........	439
Тема 17. Україна: друга половина 40-х — 80-і роки ...............	443
17.1. Відбудова .........................................................................	443
17.2. Суспільно-політичні процеси. Громадянська війна .............	447
17.3. Хрущовська відлига. Десталінізація та економічне реформу-
вання. Лібералізація культурного життя і крах реформ .......	453
17.4. Нові спроби реформування ...............................................	464
17.5. Нова хвиля русифікації. Дисидентство ...............................	469
17.6. Перебудова. Загострення політичної боротьби.
Розпад СРСР .....................................................................	475
Тема 18. Україна незалежна. 1991–2005 рр. Кроки оновлення.
Кризові явища .........................................................	486
18.1. Державотворення. Суспільно-політичні процеси ...............	486
18.2. Соціально-економічна ситуація .........................................	506
18.3. Зовнішня політика ............................................................	513
18.4. Зміни у культурному житті. Церква в незалежній Україні .....	519
Список рекомендованої літератури ...................................	527

535

Список рекомендованої літератури

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Білоцерківський Василь Якович

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Навчальний посібник

Видання 3-е, виправлене і доповнене

Керівник видавничих проектів – Б.А. Сладкевич Друкується в авторській редакції Комп’ютерна верстка – Є.А. Ткаченко

Дизайн обкладинки – Б.В. Борисов

Підп. до друку 26.01.2007. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура «PragmaticaС». Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 33,5.

Видавництво “Центр учбової літератури” вул. Електриків, 23

м. Київ, 04176 тел./факс [phone], тел. [phone]

8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України) e-mail: [e-mail]

сайт: WWW.CUL.COM.UA

Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006

536