- •Міністерство освіти і науки України
- •2.Утворення давньоруської держави
- •3.Походження слова"русь".
- •4.Роль норманів у утворенні Русі
- •5.Київські князі Аскольд і Дір.
- •6.Розвиток Київської Русі
- •7.Розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого
- •8.Суспільний устрій
- •9.Київська Русь на завершальному етапі.
9.Київська Русь на завершальному етапі.
ХІІ-ХІІІ ст. на Русі—період феодальної роздробленості. Її причини корінилися у тогочасних виробничих і суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі. Розвиток феодального ладу і його утвердження на всій території Давньоруської держави привели до виділення окремих областей--"земель"—та їхніх центрів, через натуральний, а отже—замкнутий характер феодального господарства слабо зв'язаних поміж собою. Місцеві економічні інтереси в умовах натурального господарства породжували прагнення до відособлення: ставши землевласниками-вотчинниками, дружинники—колишня опора великого князя київського—пройнялися "земськими" інтересами. Вимагаючи служби й матеріальних витрат, влада Києва почала їх обтяжувати.
Водночас посилення феодального гноблення смердів боярами-вотчинниками викликало опір трударів. В умовах розгортання в окремих землях Русі народних виступів--"коромол"—великий князь київський не мав уже змоги забезпечити інтереси феодалів на всій території держави. Удільні князі й бояри створювали апарат влади ближче до своїх вотчин. Роль центру регіональних політичних сил почало відігравати головне місто землі. Тут знаходилася резиденція удільного князя, який в інтересах місцевого боярства та ще більше—своїх дедалі енергійніше домагався відособлення від Києва.
Отже, роздробленість була природним наслідком розвитку феодального ладу. Вона мала й певне прогресивне значення, оскільки супроводжувалася піднесенням економіки в окремих землях. Разом з тим втрата державної єдності й князівські міжусобиці підірвали міць Давньоруської держави. З цього скористалися зовнішні вороги—половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польської й Угорської держав та ін. Їхні напади на Русь значно почастішали. Однак послеблення зовнішньополітичних позицій не завадило розвиткові внутрішніх соціально-економічних процесів: у період феодальної роздробленості на базі зростання продуктивних сил на Русі складалися й зміцнювалися передумови для нового, міцнішого об'єднання в майбутньому руських земель в єдиній державі.
В процесі роздробленості в середині ХІІ ст. єдина до цього Давньоруська держава розпалася на ряд окремих земель (князівств): Київську, Володимиро-Суздальську, Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську, Рязанську, Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін. В них відбувалися розвиток і зміцнення місцевого державного апарату та збройних сил. Влада й управління в деяких землях будувалися за принципом васалітету. На чолі землі стояв князь, нерідко титулований великим князем. Він спирався на постійну військову дружину, з якої виходили військові слуги- "милостники", котрі разом з міською верхівкою підтримували своїх князів у їхній боротьбі проти опозиції великого боярства. Князівство-земля, в свою чергу, поділялося на манші князівства, або волості. Сюди великий князь призначав адміністраторів: посадників, тисяцьких, вірників, туінів. В окремих землях--"уділах"—князівства сиділи менші князі—васали великого князя.
Для вирішення важливих питань князь збирав боярську раду; відбувалися також князівські з'їзди своєї землі--"снеми". Роль віча у головних містах земель дедалі більше занепадала, хоча в ряді міст (наприклад, у Новгороді, Києві) воно діяло і надалі. Військові слуги й управителі повинні були забезпечити володарювання великого князя, придушуючи виступи смердів і городян. Водночас на Русі зберігалися монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква із центром-митрополією в тому ж Києві.
Кожна руська земля мала свої особливості політичного устрою. Так, у результаті тривалої боротьби місцевого боярства проти князів у Новгороді та Пскові утворилися боярські республіки, в інших землях (зокрема у Володимиро-Суздальській) перемогла міцна князівстка влада, в Галицько-Волинській великий вплив на політичне й соціально-економічнежиття справляло боярство, хоча в окремі періоди тут зміцнювалася влада князя.
Висновок
Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала важливу роль в історії східнослов’янських народів. Утворення Давньоруської держави поліпшило суспільно-політичний, економічний і культурний розвиток слов'ян. Київська Русь мала важливе значення на міжнародній арені. Також прославилася своєю військовою могутністю, успішно протистояла нападу кочівників. Русь захищала західно-європейську цивілізацію зі сходу.
Давньоруська держава мала високий економічний рівень розвитку. Важливу роль на Русі відігравало скотарство та замлеробство, також розвивалося ремесло. Культура Київської Русі була духовно і матеріально багатою, навіть деякі традиції виявилися настільки міцними, що дійшли до сьогодні.
Список використаної літератури
Білоусько О.А., Киридон А.М., Кравченко П.А. Історія України / Корпоративні нариси; Навч. посібник. – Полтава "АСМІ", 2002.
Гавриленко І.М. Історія України; Навч. посібник. – Полтава, 2007.
Горський А.А. Український історичний журнал №1; стаття "Ще раз про роль норманнів у формуванні Київської Русі".—К.,1994.
Грушевський М.С. Історія України-Руси;--К."Наукова думка",1991.
Дорошенко Д.І. Нарис історії України; –К."Глобус",1991.
Лях Р.Д., Темірова Н.Р. Історія України з найдавніших часів до ХV ст.; Підручник. – К."Генеза",2000.
Моця О.П. Український історичний журнал №7; стаття "Давньоруська народність". – К.,1990.
1 Спільності, що склалися після слов'янського Розселення в VI-VIII ст. по Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, були вже не племенами, а утвореннями територіально-політичного характеру.