Сьогодні щодо управлінських фірм найчастіше ставляться такі основні вимоги:

- досвід і надійність, вміння успішно визначити сегмент ринку і вдало визначити стратегії збільшення доходів;

- забезпечити високу якість готельного продукту;

- вміння ефективно керувати персоналом;

- забезпечувати надходження акціонерного капіталу та ефективне його використання;

- укладання вигідних контрактів у співпраці з іншими підприємствами-партнерами в аналогічному та іншому бізнесі.

При укладанні контракту на управління регламентуються такі умови:

- позбавлення прав власника підприємства індустрії гостинності втручатись у процес управління на термін дії контракту;

- захист або звільнення від відповідальності управляючої компанії (фізичної особи) за будь-які дії, за виключенням навмисних дій внаслідок необережності в процесі управління;

- фінансова відповідальність власника готелю за усі витрати згідно здійснюваних операцій, а також всіх оперативних ризиків, що пов'язані з правом власності;

- контракт на управління укладається на конкретний термін - на період 5, 10 або 20 років;

- зазначається розмір управлінської винагороди згідно валового доходу або чистого прибутку;

- умови відновлення контракту;

- дострокове припинення дії контракту у випадку недотримання однією із сторін зазначених у ньому умов впродовж законодавчо встановленого часу з моменту повідомлення про виявлені порушення, здійснених протилежною стороною. Подібна ситуація виникає коли одна із сторін визнається банкрутом або передає статутний капітал кредиторам за борги. До розірвання контракту також призводить рішення державних органів влади про призупинення або відмова ліцензії на право здійснення готелем властивих йому функцій. Контракт розривається згідно двосторонньої згоди суб'єктів контракту.

Компанія, що здійснює управління по контракту, як правило, не отримує ніяких прав на майно готельного підприємства. Лише в окремих випадках, згідно умов укладеного контракту, можлива часткова участь управляючої компанії у власності. Такі випадки характерні насамперед для транснаціональних готельних компаній. Переваги та недоліки управління по контракту для власника готелю та для управлінської компанії наведено у табл. 3.6 і табл. 3.7.

Таблиця 3.6

Переваги та недоліки управління по контракту для власника готелю

Переваги	Недоліки
1. Управляюча компанія головним чином не володіє часткою майна готельного підприємства; 2. Свобода вибору управляючої компанії або менеджера; 3. Інвестування у підприємство незалежно від позиції управляючої компанії; 4. Максимальний прибуток з відрахуванням управлінської винагороди.	1. Відсутність оперативного контролю; 2. Значний ризик і необхідність виплати управлінської винагороди; 3. Відсутність права втручання в процес управління; 4. Труднощі з достроковим розірванням договору.

Таблиця 3.7

Переваги та недоліки управління по контракту для управлінської компанії

Переваги	Недоліки
1. Розширення сфери впливу; 2. Збільшення доходів з мінімальними затратами; 3. Відсутність необхідності виплат власнику.	1. Обмеження доходів розмірами управлінської винагороди; 2. Залежність від фінансового стану власника; 3. Припинення діяльності, втрата роботи у випадку закінчення терміну контракту та його не відновлення.

Управління згідно з договором франчайзингу. Франчайзинг (франц. franchise — пільга, привілегія) — контрактне партнерство між власниками готельних компаній і незалежними готельними підприємствами, які купують право на виробництво та реалізацію від його імені й під торговою маркою компанії власника певного виду товарів і послуг. У сучасній юридичній та економічній літературі поряд з терміном "франчайзинг" використовують терміни "франшиза", "франчайзере", "угода франшизи".

Найповніше визначення поняття "франчайзинг" дає Міжнародна асоціація франчайзингових організацій, формулюючи його як тривалі в часі взаємовідносини. Згідно з ними франчайзер (франшизо-давець) надає захищене в законному порядку право займатись певною підприємницькою діяльністю, а також допомогу в організації навчання, управління за винагороду від франчайзі (франшизоотримувача)

Вагомий елемент договору франчайзингу стосується узгодження форм оплати, яку вносить підприємство-франчайза. У світовому досвіді використовують форми оплати: вступний внесок; відрахування або різні фіксовані виплати (роялті); плата за маркетингові послуги; плата за використання централізованої системи бронювання номерів.

Вступний внесок — це одноразова фіксована виплата за надання прав франчайзі та здійснення послуг. У внесок входить вартість комплекту проектних документів, повний набір інструкцій з управління підприємством, підвищення кваліфікації вищої та середньої ланки управління, навчання обслуговуючого персоналу до відкриття готелю, а також вартість періодичної підготовки обслуговуючого персоналу впродовж терміну дії договору. Вступний внесок виплачують одразу після підписання договору франчайзингу або поділяють на дві частини: половина — до навчання, половина — в процесі навчання.

Окрім вступного внеску, франчайза зобов'язана забезпечувати роялті (відрахування), визначені обсягами операцій. У готельній сфері вони становлять в середньому 3—4 % доходу з кожного зданого номера.

Обсяг вступного внеску та роялті залежить від позицій певної торгової марки на ринку; зі зміцненням позицій і широкої географічної популярності компанії-франчайзера ціна фірмової марки зростає.

Франчайзер повинен здійснювати, з метою контролю та збільшення роялті, періодичний моніторинг підприємств, перевірку виробництва і надавати рекомендації для підвищення його продуктивності. Вони можуть стосуватись упровадження нових видів обслуговування, використання модернізованого обладнання, сучасних інформаційних технологій, зміни інтер'єру й інших елементів диверсифікації, щоби створити новий імідж підприємства. Окремі компанії-франчайзери можуть надавати рекомендації про місце будівництва готелю, укладають угоди стосовно поставок будівельних матеріалів та ін. У тому випадку, коли ці питання вирішує франчайза, франчайзер контролює дотримання стандартів і норм, узгоджених в угоді.

Згідно з договором між франчайзером і франчайзою в окремих випадках здійснюють додатковий рекламний збір, розмір якого не перевищує 1—5 % валового доходу. На ці засоби працюють рекламні компанії, відбувається стимулювання продажу і забезпечується реалізація спеціальних програм. Франчайза під час проведення рекламних кампаній найчастіше не вказує ступінь його зв'язку з підприємством франчайзером — вона постає як підприємство — власність мережі франчайзера або є лише договірним членом. Такі заходи здійснюють з метою уникнення зловживань франчайзою засобами, виділеними на рекламу, в інтересах підприємств франчайзера.

Для управління франчайзингом, коригування взаємовідносин у його системі при франчайзері створюють наглядову раду, яку очолює президент готельної компанії та група провідних менеджерів. Наглядова рада виконує функції контролю та коригування. Відповідно до висновків її моніторингу приймаються рішення про прийом у мережу франчайзера нових членів і розірвання договору франчайзингу.

Причинами розірвання такого договору можуть бути:

— неможливість досягнення рівня стандартів, установлених франчайзером;

— значні відхилення від установленої технології обслуговування, обсягу послуг;

— відсутність сплати платежів за договором;

— порушення принципу корпоративності у мережі франчайзера;

— принципова зміна стратегії розвитку компанії-франчайзера.

Згідно з досвідом функціонування готельних підприємств, основною причиною розірвання договору франчайзингу були недотримання рівня стандартів і порушення якісних показників обслуговування. Натомість серед підприємств громадського харчування розірвання договору зумовлювалось невиконанням фінансових зобов'язань.

Еволюція франчайзингу спричинила появу різних його варіантів. Окрім класичної моделі, де франчайзер встановлює безпосередній зв'язок з групою франчайзі, вирізняють регіональний франчайзинг і франчайзинг, який розвивається.

Регіональний франчайзинг охоплює певний географічний регіон — у межах окремих адміністративних територій або державу загалом. Для поширення впливу на великий регіон франчайзер повинен володіти значними фінансовими ресурсами та колективом спеціалістів. Відсутність достатнього обсягу таких ресурсів спонукає його опиратись на підтримку основної франчайзи, яка володіє для цього значною часткою ресурсів і натомість отримує право приєднати нову франчайзу, забезпечує необхідну до стандартів підготовку персоналу, рекламну підтримку, надає інші послуги, які зазвичай у компетенції франчайзера. Основна франчайза користується значними пільгами, які надає франчайзинг, а часто — й правом розподілу роялті, внесків у рекламний фонд, одночасно сплачуючи безпосередньо франчайзеру необхідні фіксовані відрахування.

Регламентування сфери відповідальності між франчайзером і основною франчайзою, термін дії саме таких правовідносин визначає контракт. Тривала співпраця у договорі франчайзингу в перспективі зумовлює отримання від франчайзера роялті, розміри якого залежать від частки в загальному обсязі реалізації нових франчайз, залучених у франчайзингову систему.

У моделі франчайзингу, що розвивається, функції головної франчайзи виконує група франчайзі з виключними правами на розвиток регіону (табл. 3.8 і табл. 3.9).

Таблиця 3.8. Переваги та недоліки управління згідно з договором франчайзингу для франчайзера

Переваги	Недоліки
Можливість широкого проникнення на ринок, розширення виробництва з мінімальними інвестиціями Монополізація ринку за рахунок підпорядкування готельних підприємств — потенційних конкурентів Отримання додаткових доходів від виплат франчайз	Ймовірність втрати позитивного іміджу на ринку за недотримання франчайзою встановлених стандартів якості Доходи від договору франчайзингу, обмежені фіксованими виплатами від франчайзі Ускладнення процесу управління в зв'язку зі значною кількістю франчайз, які використовують свої моделі управління

Таблиця 3.9. Переваги та недоліки управління за договором франчайзингу для франчайзі

Переваги

Недоліки

Допомога в оформленні пакета документів та надання рекомендацій щодо розвитку діяльності в період становлення Використання відомої готельної марки в рекламі у межах значного регіону Вдосконалення технології та методів роботи згідно зі стандартами франчайзера Доступ до централізованої системи бронювання Отримання знижок під час купівлі меблів, обладнання й інших товарів, необхідних в обслуговуванні гостей

Регламентований угодою характер зв'язків із підприємствами, які не входять у договір франчайзингу Необхідність здійснювати виплати вступного внеску франчайзеру, роялті й інші виплати Потреба дотримуватись стандартів, визначених франчайзером Імовірність набуття негативного іміджу за нераціональної діяльності франчайзера

Оренда (лізинг) як форма управління в готельній сфері розвивалася з середини XX ст. Сьогодні вона майже нетипова. Окремі випадки лізингу пов'язують із державними готелями, котрі для підвищення ефективності управління віддають їх в оренду досвідченішим менеджерам; інший випадок пов'язаний з економічною експансією великих готельних корпорацій, що послаблюють конкурентні позиції окремих підприємств, змушуючи їх укладати угоди оренди.

Оренда дає змогу орендаторові, який не позиціонується на ринку в готельному бізнесі, вийти на ринок і зміцнитись на ньому. Часто орендаторами є компанії з недостатніми фінансовими ресурсами, котрі зміцнюють власні позиції й одночасно забезпечують ефективніше функціонування готельних підприємств.

Підстава для орендних відносин — угода, в якій зазначені обов'язки сторін і термін дії оренди. Розмір плати за оренду готельного підприємства визначають як певний відсоток від надання основних і додаткових послуг, його розміри можуть змінюватись у межах від 20% до 50%.

Аналіз форм управління в готельному бізнесі засвідчує зростання популярності лізингу в період економічного спаду в цьому сегменті ринку. Сьогодні, однак, виникають різні модифіковані форми лізингу. Так, на готельному ринку США серед недофінансованих проектів розроблений новий тип оренди, який дає прибуток власникам готелів без початкових затрат капіталу. Орендатор управляє готелем на основі договору, ґрунтованого на валовому доході з номерів. Він відповідає за страхування, наймання персоналу, постачання продуктів і маркетингові дослідження. За це орендатор отримує більшу частину чистого доходу з проданих номерів і надання додаткових послуг.

В угоді з оренди необхідно узгодити якомога більшу кількість пунктів взаємовідносин між орендаторем та орендодавцем. Особливе значення мають питання плати з оренди, термін її дії, умови суборенди. Здебільшого умови відносин між сторонами оренди формуються на чистій оренді, згідно з якою орендатор сам платить за всі комерційні витрати, страховку, обладнання (облаштування прилеглої території, безпеку та ін.). Най вигідніша для оператора довготермінова оренда з можливістю відновлення договору й уточнення умов угоди у вигляді суборенди, що особливо актуально, оскільки орендну платню здійснюють відповідно до регламентованої ставки, незалежно від стану бізнесу (табл. 3.10 і табл. 3.11). За ситуативних економічних проблем окремі приміщення готелю можна використовувати в іншому виді діяльності або передати іншому операторові.

Таблиця 3.10. Переваги та недоліки управління, згідно з договором оренди, для орендодавця

Переваги	Недоліки
Можливість утриматись на ринку готельних послуг, розширити виробництво, застосовуючи нові методи, управління орендатора Доходи від надання орендованого майна Компанія-орендатор не володіє майном готельного підприємства Можливість розірвати договір оренди у випадку недотримання умов оренди орендатором	Ризик погіршення економічних параметрів функціонування підприємства у випадку нераціонального менеджменту орендаторів Втрата оперативного контролю над підприємством Труднощі дострокового розірвання договору Втрата значної частки доходів, отриманої орендатором як винагорода

Таблиця 3.11. Переваги та недоліки управління, згідно з договором оренди, для орендатора

Переваги	Недоліки
Проникнення на ринок за мінімальних інвестицій Отримання вагомої частки дивідендів від загальних доходів Значні повноваження у виборі управління, підборі кадрів, технології, обладнання Можливість приватизації підприємства після закінчення угоди з оренди	Регламентований угодою характер і термін використання ресурсів підприємства Орендовані підприємства непривабливі для значної модернізації та диверсифікації виробництва Припинення діяльності та втрата роботи після закінчення договору оренди

Корпоративні форми управління в індустрії гостинності за кордоном дуже поширені. Об'єднання готельних підприємств у великі корпорації пов'язано з різними цілями:

— зниженням витрат виробництва внаслідок спільної діяльності;

— отриманням нових можливостей реалізації послуг гостинності;

— підвищенням значення маркетингу та створення гнучкої цінової політики;

— оволодіванням новими ринками збуту;

— зниженням ризику під час створення нових виробничих потужностей;

— можливостями уникнення сезонності у функціонуванні.

З-поміж корпоративних форм управління у готельній сфері виокремлюють готельні корпорації, об'єднання групи осіб для спільної діяльності й утворення самостійного суб'єкта юридичної особи. Найчастіше корпорації виникають у формі акціонерного товариства. У приватній корпорації більшість акцій належить власнику, родині або вузькій групі акціонерів.

Корпорацією може бути об'єднання, акціонерна компанія з розгалуженою структурою або форма міжнародних господарських зв'язків у сфері гостинності. Вирізняють такі форми міжнародних корпорацій:

— спільні готельні підприємства, утворені на основі загального капіталу власників різних держав;

— володіння національною компанією контрольним пакетом акцій іноземної готельної корпорації;

— злиття готельних підприємств декількох держав;

— об'єднання готельних підприємств декількох держав унаслідок обміну акціями або спільного створення компанії у формі холдингу.

Серед форм корпоративних об'єднань виокремлюють синдикат, концерн, асоціацію.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, метою якої є спільна організація комерційної діяльності. Ця форма дотепер залишається популярною у фінансуванні готелів у зв'язку зі залученням капіталу інвесторів, котрі можуть перебувати в родинних стосунках із власником готелю. Утворення синдикатів передбачає насамперед об'єднання значного капіталу з великими інвестиціями, що зменшує ризик для кожного учасника синдикату. Готельні підприємства, які входять у синдикат, зберігають економічну та юридичну самостійність.

Концерн — типова форма об'єднання підприємств і організацій різних галузей на основі спільних інтересів, що зменшує ризик готельних підприємств. До концерну можуть входити фінансові установи, будівельні компанії, транспортні підприємства. У випадку загрози банкрутства фінансові ресурси можуть перекриватись з одного виду діяльності в інший. За формою господарювання концерн передбачає делегування частки прав своїх членів колегіальному органові управління, здійснення єдиної економічної політики, централізацію частки фінансових ресурсів.

Асоціація — форма організації та управління, створена на добровільних засадах із підприємств різного профілю, які не мають на меті отримання доходів, а об'єднані насамперед для вироблення стандартів діяльності, здійснення ліцензування, реалізації навчальних програм та інших спільних інтересів.