інв

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Самостійна робота

на тему: «Необхідність контролю інвестиційної діяльності»

Виконала студентка

групи ОФПД 3-4

Юрок Ю.В.

Перевірила

Минко Л.М.

НУХТ - 2013

Економічний розвиток України на сучасному етапі великою мірою залежить від вирішення проблеми зростання капітальних вкладень в основні галузі виробництва. Політичні перегони, прийняття непродуманих політичних рішень, що інколи мали суто по-пулістичний характер поставили державу на межу чергової економічної кризи. У таких умовах одним із реальних шляхів швидкого виправлення складної економічної ситуації є активізація дій влади та уряду в напрямі залучення іноземних інвестицій. Але, зважаючи на складні політичні й економічні умови, не кожен інвестор вкладатиме кошти в економіку України, якщо не матиме державних гарантій щодо їх цільового й ефективного використання. Держава ж надасть ці гарантії тільки за умови наявності ефективної системи державного контролю за використанням іноземних інвестицій. На сьогодні інвестори, які вкладають кошти у розвиток приватного бізнесу, користуються послугами незалежних аудиторських фірм і контор. Тому організація дієвого механізму контролю за порядком надходження і використання іноземних інвестицій державними органами наразі є актуальною та нагальною.

Економічні процеси, які відбуваються в Україні, привертають увагу як вітчизняних, так і зарубіжних учених-економістів. Аналізу проблем інвестиційної діяльності, значення інвестиційної діяльності для розвитку економіки країни присвячені праці таких українських науковців, як І. Богдан, І. Бондарчук, О. Дацій, Л. Дідківська, Л. Головко, І. Кулага, В. Коломійцев, М. Корецький, В. Мартиненко, А. Пересада, Д. Черваньов, Є. Черняк, С. Чистов, В. Юрчишина та ін. Однак у них розглядаються лише окремі аспекти порушуваних проблем, недостатньо досліджені методи державного контролю за інвестиційним процесом, цільовим та ефективним використанням залучених іноземних коштів.

Під словом “контроль” розуміють багато понять: контроль як один із головних принципів управління, контроль як стадія процесу управління і, на кінець, контроль як функція управління. Це пояснюється тим, що кожен виробничий процес відрізняється певними характеристиками і вимагає управлінських впливів, що забезпечують досягнення наміченої заздалегідь мети.

Основна мета контролю полягає в тому, щоб:

а) об’єктивно вивчити фактичний стан справ на підприємстві;

б) виявити ті факти та умови, які негативно впливають на процеси виконання прийнятих рішень, здійснення заходів і досягнення цілей.

Контроль як функція управління дозволяє своєчасно виявити та ліквідувати ті передумови і фактори, які заважають ефективному веденню виробництва, успішному досягненню поставленої мети, відкоригувати діяльність підприємства тощо.

Суть контролю – це форма здійснення цілеспрямованого впливу на об’єкт управління, яка передбачає систематичний нагляд, спостереження за їх діяльністю для виявлення відхилень від установлених норм, правил, вимог чи завдань у процесі їх виконання.

Організація контролю інвестицій на підприємствах залежить від структури управління, технології виробництва і повинна супроводжуватися проведенням комплексу підготовчих робіт, щоб надати контролю інвестицій системного характеру. Підготовча робота включає проведення наступних заходів, які співпадають з елементами системи контролю інвестицій на підприємстві:

1. вивчення виробничої структури підприємства, визначення об’єктів контролю і оптимальної структури показників;

2. визначання джерел інформації;

3. вибір методичних прийомів контролю інвестицій, узагальнення і реалізація результатів контроль;

4. визначення економічних і технічних служб, які здійснюють контроль інвестицій і конкретних виконавців, уточнення посадових інструкцій і функціональних обов’язків.

Для виконання контрольних функцій на підприємстві вирішальне значення має наявність необхідних нормативних документів, якими встановлюється певний порядок планування, фінансування, обліку, контролю, складання звітності як для окремих виконавців, так і в цілому по підприємству тощо.

Сам процес контролю інвестицій передбачає перевірку операцій, які пов’язані з інвестиційною діяльністю; перевірку документів, які містять інформацію про інвестиції; виявлення порушень і зловживань, а також розробку заходів по їх усуненню.

Детальніше процес контролю за інвестиційною діяльністю підприємства розглянемо на прикладі такої форми контролю як аудит. Це незалежний вид контролю, основною метою якого є захист інтересів замовників.

Що стосується аудиту інвестицій, то його метою є збільшення і реконструкція виробничих можливостей підприємства, створення виробничої і спеціальної інфраструктури з метою подальшого отримання прибутку, або досягнення економічного ефекту.

Для досягнення цієї мети аудитор повинен вирішити наступні завдання:

1. оцінити відповідність прийнятої інвестиційної політики підприємства його засновницьким документам та чинному законодавству;

2. перевірити правильність організації та методики ведення бухгалтерського обліку інвестиційної діяльності, формування облікової політики та дотримання загальноприйнятих принципів обліку;

3. перевірити правильність оцінки інвестицій і відображення їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку;

4. впевнитися у порівняльності фінансових показників що до інвестицій у відповідних облікових регістрах, Головній книзі, Балансі;

5. оцінити надійність та ефективність системи внутрішнього контролю (або функціонування внутрішнього аудиту) у процесі реалізації інвестиційного проекту;

6. здійснити оцінку ефективності і аналіз інвестицій, які робить клієнт, дати конкретні рекомендації на майбутнє по його інвестиційній діяльності.

Організація і методика аудиту визначається, перш за все, належним інформаційним забезпеченням аудитора про суб’єкт господарської діяльності. Під інформаційним забезпеченням слід розуміти упорядковану сукупність інформації, яку формують і використовують на різних етапах аудиту.

Важливе місце у формуванні інформаційного забезпечення аудиту займає нормативно-правова база джерела інформації. Аудит інвестицій здійснюється на основі наступних нормативно правових актів:

1. Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні.”

2. Закону України “Про аудиторську діяльність в Україні”.

3. Національних нормативів аудиту.

4. Кодексу професійної етики аудиторів.

5. Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань, господарських операцій підприємств і організацій та інструкції про його застосування.

6. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку: №1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”; №2 “Баланс”; №3 “Звіт про фінансові результати”; №4 “Звіт про рух грошових коштів”; №7 “Основні засоби”; №8 “Нематеріальні активи”; №12 “Фінансові інвестиції”.

7. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків.

До джерел інформації, які використовуються при аудиті інвестиційної діяльності належать:

а) первинні документи по обліку інвестицій;

б) договори підряду;

в) титульні списки;

г) книга обліку цінних паперів;

д) акти прийому виконаних робіт і послуг;

е) записи по рахунках 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”, 15 “Капітальні інвестиції”, 35 “Поточні фінансові інвестиції” в Головній книзі;

є) журнал 4 “Облік необоротних активів і фінансових інвестицій”;

ж) облікові регістри (відомість 4.1., 4.2);

з) наказ про облікову політику;

і) фінансова звітність за попередній період;

й) Баланс;

к) Звіт про фінансові результати;

л)Звіт про рух грошових коштів.

Об’єктами аудиту інвестицій є:

1. оцінка системи внутрішнього контролю;

2. облік наявності і збереження цінних паперів;

3. облік придбання (виготовлення, створення) основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів;

4. облік надходження і переоцінки інвестицій;

5. облік нарахування і одержання відсотків за інвестиціями;

6. облік погашення і реалізації інвестицій;

7. звітність, що стосується інвестицій.

До основних методичних прийомів, за допомогою яких проводиться аудит інвестиційної діяльності слід віднести:

• контрольні заміри;

• інвентаризацію;

• нормативно-правову і формальну перевірку документів;

• арифметичну перевірку;

• зустрічну перевірку;

• порівняння тощо.

Важливою проблемою є оцінка системи внутрішнього контролю інвестицій на підприємстві. Така оцінка може здійснюватися за такими напрямками:

• перевірка правильності первинної документації по всіх господарських операціях, що стосуються інвестицій;

• розподіл функціональних обов’язків посадових осіб, що відповідають за правильність обліку інвестицій;

• забезпечення належних умов збереження цінних паперів;

• належне ведення синтетичного і аналітичного обліку інвестицій;

• контроль записів у журналах і відомостях, що пов’язанні з обліком інвестицій.

Під час перевірки і оцінки системи бухгалтерського обліку аудитор повинен встановити:

• правильність застосування рахунків бухгалтерського обліку, які

призначені для обліку інвестиційної діяльності;

• належне і своєчасне ведення облікових записів у відповідних журналах і відомостях;

- рівень кваліфікації облікового персоналу.

Для отримання інформації про стан системи внутрішнього контролю у більшості випадків використовують тести. Оцінивши ступень довіри до системи внутрішнього контролю і обліку інвестицій аудитор повинен оцінити загальний аудиторський ризик перевірки. Від нього буде залежати кількість аудиторських процедур і термін перевірки.

Далі аудитор складає план перевірки, який деталізується в програмі. Вона повинна включати: номер по порядку, об’єкти аудиту, перелік аудиторських процедур, перелік виконавців, строк виконання, назву робочих документів та примітки. Після складання програми аудитор переходить до перевірки інвестиційної діяльності.

Аудит інвестицій складається із ряду етапів:

1. ознайомлення із бізнесом замовника інвестицій і галуззю, де він діє;

2. оцінка умов інвестиційних угод;

3. аналіз і підтвердження достовірності фінансової звітності на останню дату балансу;

4. оцінка діяльності керівництва;

5. оцінка ефективності інвестиційного проекту;

6. узагальнення результатів перевірки.

Операції фінансово-інвестиційного циклу малочисельні, але вони вагомі у вартісному відношенні.

На першому етапі проходить вивчення галузі, до якої належить замовник інвестиції, її структури, ліквідності інвестицій у дану галузь. Також деталізується попит на продукцію, що випускається. На даному етапі аудитор вивчає динаміку за два-три роки таких показників як: дохід (виручка від реалізації продукції), фінансові результати від інвестиційної діяльності та інші.

На другому етапі здійснюється оцінка інвестиційної угоди, тобто підраховується величина майбутніх активів інвесторам після інвестування замовника, а також юридичне оформлення прав інвестора та обов’язки підприємства – реципієнта.

На третьому етапі проводиться аналіз бухгалтерської звітності на останню звітну дату. І за даними звітності проводиться оцінка ліквідності, прибутковості, платоспроможності, ефективності використання активів. На цьому етапі аудитор визначає, яку частину складають матеріальні активи, тобто перевіряються результати інвентаризації, а як що у аудитора виникає певний сумнів у їх достовірності, то аудитор може особисто її провести, і також проводиться документальна перевірка операцій.

Потім перевіряється правильність відображення у бухгалтерському обліку залишків основних засобів, виробничих запасів, довгострокових і поточних фінансових інвестицій, відповідність фактичної наявності показникам фінансової звітності.

Перевіряється правильність оцінки інвестицій і відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку, правильність розставлення кореспонденції рахунків по господарських операціях, що стосуються інвестиційної діяльності. Також аудитору необхідно впевнитися у порівняльності фінансових показників що до інвестицій у відповідних регістрах, Головній книзі і Балансі.

На наступному етапі аудитор дає оцінку апарату управляння замовника (авторитет, збалансованість структури управління, кваліфікація працівників).

Потім встановлюється особливості інвестиційного проекту:

- чи має підприємство-замовник власний патент або “ноу-хау”;

- чи має досвід по маркетинговій і фінансовій діяльності тощо.

На наступному етапі вивчається сам інвестиційний проект, проводиться маркетингова, технологічна, патентна, екологічна експертиза. Позитивний висновок експертизи зменшує ризик інвестора і дає підстави для прийняття рішення про фінансування.

І на заключному етапі на основі зібраних аудиторських доказів складається звіт та висновок аудитора, які передаються підприємству-клієнту, а також даються рекомендації клієнту на майбутнє по його інвестиційній діяльності.

В умовах науково-технічного прогресу, при застосуванні ПЕОМ на будь-яких ділянках облікової та аналітичної роботи велика увага надається економіко-математичному моделюванню, якому приділяється наступний параграф дипломної роботи.

Іноземні інвестиції виникають у результаті міжнародного руху капіталу, що передбачає вилучення з обігу частини національного капіталу і включення його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах.

Інвестиції здійснюються в різних формах і класифікуються за різними ознаками: за об'єктами вкладень, за характером участі в інвестуванні, за рівнем ризику, за періодом інвестування, за формами власності інвесторів, за регіональною ознакою . Залежно від характеру участі в інвестуванні та міри реально здійснюваного контролю за вкладеним капіталом виділяють дві форми іноземних інвестицій:

1. Прямі іноземні інвестиції - це капіталовкладення в зарубіжні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід. Прямий контроль за діяльністю підприємства-реципієнта забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу, так і контрольним пакетом акцій (не менше ніж 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах - не менше ніж 10%).

2. Портфельні іноземні інвестиції - це капіталовкладення в зарубіжні підприємства, які дають інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Інвестування має велике значення і вигідне для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни або використовують для повторних інвестицій у цій країні. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій у національних інтересах. На сьогодні особливо актуальним є завдання залучення прямих іноземних інвестицій. Вони повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української економіки, а сприяти її входженню до світової економіки. Проте багато іноземних інвесторів вважають інвестиційний клімат в Україні несприятливим через політичну й економічну нестабільність, прогалини в законодавстві, недосконалість фіскальної податкової системи, системи державного контролю, нерозвиненість ринкової інфраструктури.

Так, зарубіжні інвестори відзначають наявність в Україні законодавчих актів і постанов, що стосуються іноземних інвестицій, які суперечать один одному і дуже швидко змінюються та мають різноманітне тлумачення, факти ігнорування їх положень окремими організаціями і місцевою владою. На принципові питання щодо права власності на землю, механізмів реалізації заставних форм іноземні інвестори не одержують однозначних відповідей. До того ж податкова система не стимулює інвестиційну активність. Брак комерційної інформації про ринок України, її регіони і конкретні підприємства, транспортні та телекомунікаційні системи, правову базу також є перешкодою на шляху іноземного інвестування в економіку України, особливо для малих і середніх зарубіжних компаній і фірм.

Існуюче законодавство про іноземні інвестиції не відображає економічні реалії країни і потребує доопрацювання. Зазначимо, що за рівнем ризику вкладення капіталу Україна знаходиться на одному з останніх місць у світі. Тому уряд повинен прийняти ряд нових актів щодо залучення іноземних інвестицій. Також необхідно зважати на те, що приплив іноземних інвестицій життєво важливий, проте інтереси українського суспільства, з одного боку, й іноземних інвесторів, з іншого, не збігаються, а інколи є діаметрально протилежними. Україна зацікавлена у відновленні свого виробничого потенціалу, насиченні споживчого ринку високоякісними і недорогими товарами, у розвитку і структурній перебудові свого експортного потенціалу, проведенні антиімпортної політики, поширені в нашому суспільстві західної управлінської культури.

Іноземні ж інвестори природно зацікавлені в новому плацдармі для одержання прибутку за рахунок великого внутрішнього ринку України, її природних багатств, кваліфікованої і дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки та навіть її екологічної безпеки. Тому перед нашою державою стоїть складне і досить делікатне завдання: залучити в країну іноземний капітал, не втрачаючи власних стимулів і спрямовуючи його на досягнення суспільних цілей. Водночас частка України на світовому ринку капіталу вкрай незначна, а зустрічний потік інвестицій з України в економіку зарубіжних країн, джерелом яких, крім легальних контрактів, є і платежі за нелегальними угодами, у декілька разів перевищує ввезення капіталу в Україну. І це також можна вважати однією з найважливіших проблем залучення іноземних інвестицій. Дуже важко змусити повірити іноземного інвестора в можливість нормальної роботи капіталу на території країни, якщо населення цієї країни інвестує всі свої кошти в долари США, а юридичні особи намагаються вивозити капітали за кордон, використовуючи при цьому фіктивні контракти й офшорні фірми. Саме дія цих негативних факторів гальмує залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України і зумовлює необхідність посилення державного контролю для створення умов активізації інвестиційної діяльності.

Що стосується можливості залучення портфельних інвесторів на український ринок цінних паперів, то, на жаль, і це питання на сьогодні є досить проблематичним. Через специфіку розвитку ринку цінних паперів в Україні інвестори зарахували нашу країну до так званих "ринків, що виникають" (emerging markets), що традиційно вирізняються високими ризиками, нерозвинутою інфраструктурою ринку капіталів, нестійкістю курсів цінних паперів. Портфельні інвестиції на таких ринках пов'язані з високою можливістю значних збитків і втратою ліквідності вкладень, але через нестійкість ринку спроможні приносити і фантастичні для стійких ринків прибутки. Робота з портфельного інвестування на "ринках, що виникають", є дуже специфічним видом фінансового бізнесу, що залучає дуже малу і найбільш ризиковану частину інвестиційного капіталу розвинутих країн. Саме такий капітал став у першу чергу вкладатися в акції українських акціонерних товариств, створених у процесі приватизації.

Але ціна великого ризику - великий прибуток. Якщо проаналізувати тенденції фондового ринку на початку процесу приватизації, то можна констатувати, що в момент виникнення акціонерних товариств котирування їх акцій зростали з величезною швидкістю і ризикові інвестори поспішали вкладати гроші в ці акції. Таке зростання було зумовлено тим, що реальна вартість підприємств у процесі приватизації була суттєво занижена і з'явився нерозподілений резерв акцій приватних осіб, частіше - в працівників цих підприємств, які не знали про реальну вартість акцій і продавали їх на вторинному ринку цінних паперів. Поки зберігалася тенденція до швидкого зростання котирувань акцій, іноземні інвестори активно працювали на нашому ринку, але після його насичення котирування не тільки перестали зростати, а й почали падати. До того ж після перерозподілу акцій між потенційними господарями підприємств різко знизився попит на акції таких підприємств. Рідко хто з них міг дозволити собі виплачувати дивіденди. Останніми роками робота ринку цінних паперів практично зупинилася, що спричинило відплив спекулятивних інвестицій.

Якщо розглядати можливість залучення портфельних інвестицій на рівні державних або муніципальних цінних паперів, то Україна дуже підірвала довіру інвесторів у цьому секторі економіки. На жаль, уже неодноразово були зірвані або не виконані зобов'язання за емітованими державними цінними паперами. Так, можна навести як приклад частку державних казначейських зобов'язань, виплата за якими неодноразово не здійснювалася в обумовлені терміни, а реструктурувалася. У сфері муніципальних цінних паперів Україна не може похвалитися жодною вдало проведеною позикою. Можна пригадати невдалі Одеську та Дніпропетровську муніципальні позики, які були цілком провалені. Всі ці факти сформували в іноземних інвесторів негативне уявлення про функціонування фондового ринку України і не сприяли масовому залученню капіталів.

Значною помилкою при залученні інвесторів на український ринок стало те, що уряд не мав чіткої програми і вимог до участі іноземних інвесторів у приватизації державних підприємств. У кожному окремому випадку розглядалися різні умови для різних інвесторів, що не сприяло правильному інформуванню інвесторів про загальні тенденції в приватизації українських підприємств.

Аналізуючи всі перелічені вище тенденції, можна сказати, що можливостей для швидкого залучення іноземних інвестицій в економіку України традиційними засобами практично не існує. Для того , щоб в Україну прийшов великий інвестор, потрібні довгі роки або ж рішучі політичні, організаційно-управлінські та кредитно-фінансові кроки, спрямовані на реальну демократизацію суспільства, реорганізацію громіздкого і неефективного апарату державного управління та стабілізацію економічної ситуації в країні, що, можливо, сприятиме зародженню довіри іноземних інвесторів до діяльності держави.

Від українського уряду вимагаються цілком конкретні практичні заходи щодо поліпшення роботи з іноземними інвесторами у сфері державного регулювання і контролю, кредитно-фінансової і податкової політики, в організаційній та інформаційній сферах. Важливим тут є вдосконалення правового забезпечення діяльності іноземних інвесторів в Україні.

Отже, "державне регулювання інвестиційної діяльності включає: пряме управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяльності через макро-та мікроекономічні важелі та контроль за дотриманням чинного законодавства, що регулює інвестиційний процес". Перші дві функції державного регулювання процесу інвестування та формування інвестиційного клімату в країні у науковій літературі розкриваються досить докладно, а от організація та методика контролю за інвестиціями висвітлюються поверхово або ж взагалі не розглядаються. Саме тому на функції контролю за законністю проведення інвестиційної діяльності всіма учасниками та інвесторами у межах державного регулювання інвестиційної діяльності ми зупинимося більш детально.

Визначальну роль тут відіграє реорганізація системи державного контролю. Необхідність термінового перегляду організаційної структури системи державного контролю зумовлена наявністю значних вад і проблем у функціонуванні системи контролю, до яких насамперед слід віднести:

- велику кількість контрольних органів (на сьогодні тільки загальнодержавних органів, на які покладено функції контролю, налічується більше двох десятків), які підпорядковані різним відомствам;

- відсутність єдиного комплексного підходу контрольних органів до об'єкта контролю при перевірці фінансово-господарської діяльності. Тобто кожне окреме відомство контролює обмежений контингент суб'єктів господарської діяльності або ж вузьке коло питань і, до того ж, має обмежені права при виявленні порушень, що не відповідають переліку питань, визначених для перевірки. Наприклад контрольно-ревізійна служба перевіряє державні підприємства та бюджетні організації, податкова адміністрація - нарахування та сплату податків, митна служба - законність зовнішньоекономічних операцій та повноту сплати податків за ними тощо. Той, хто перевіряє, вихоплює той чи інший фрагмент з потоку діяльності підприємства і за ним робить висновки, при цьому втрачається об'ємне бачення сутності тієї чи іншої господарської діяльності, що нерідко не дає змоги адекватно оцінити цю діяльність та вжити дієвих заходів за фактами виявлених порушень; - несформованість єдиного інформаційного простору в дослідженні фінансово-економічних проблем, а саме: наявність вузьковідомчих інформаційних баз даних про суб'єктів господарювання та результати перевірки їх діяльності, обмежений доступ до інформації посадових осіб, які організовують та проводять перевірки; - неправильний підхід представників контрольних органів до визначення об'єктів контролю; як правило, це "віртуальні" юридичні особи, які виникають, реорганізуються, зникають досить швидко (є фірми, які існують 3-6 місяців і при плановому підході до організації контролю під нього взагалі не підпадають), а не реальні фізичні особи, які привласнюють кошти.

На фоні недосконалості всієї системи контролю виникає багато проблемних питань в організації та проведенні контролю за окремими напрямами господарської діяльності, у тому числі й у сфері інвестування. Основними недоліками організації і методики контролю залучення та використання інвестицій ми вважаємо: - недосконалість методів оцінювання доцільності й ефективності інвестиційних проектів з погляду захисту економічних інтересів держави; - відсутність єдиного координаційного центру з питань організації, методики та аналізу результатів контролю за використанням інвестицій у народногосподарському комплексі країни; - відсутність єдиного методичного підходу при перевірках законності залучення, реальності і повноти використання інвестицій за інноваційними проектами тощо. Висновки Усунення зазначених недоліків можливе тільки за умови проведення кардинальних змін у системі контролю і, насамперед, перегляду принципових підходів до організації цієї системи та реорганізації структури контрольних органів. З метою забезпечення єдиного підходу до організації та проведення контролю, комплексності перевірок вважаємо за доцільне підпорядкувати всі служби, що здійснюють економічний і фінансовий контроль Міністерству фінансів України, при якому створити окремий департамент державного фінансового контролю з управліннями за сферами економічної діяльності. Це дає змогу оперативно, без бюрократичних зволікань вирішувати питання організації заходів контролю, комплексно підходити до перевірки окремого підприємства чи галузі, що покращить якість перевірок та їх результативність. Такий крок у реорганізації механізму фінансового контролю сприятиме також створенню єдиної інформаційної бази та ефективному її використанню.