1.1. Історія питання

Сучасні дослідження читацької діяльності старшокласників показали, що потреба в читанні творів сучасних авторів є основною, визначальною, а щодо української класичної літератури — зростає від класу до класу, але вимагає стимулювання. Згідно з програмою, потреба в читанні художніх творів у десятикласників формується саме на матеріалі класичної літератури. Суперечливість у сприйнятті таких творів впливає на формування потреби в спілкуванні з мистецтвом слова. З одного боку, досконалість форми створює необмежені можливості для розвитку високого рівня естетичного сприйняття, з іншого — часова віддаленість подій, незвичність лексичної, граматичної побудови мови творів, що вивчаються, утруднюють їх розуміння учнями. З цієї точки зору важливо організувати прийняття авторської позиції, засвоєння її через власний життєвий досвід і перенесення уявлень та емоційних станів для цілісного розуміння витвору мистецтва слова. Для цього учитель обирає з усього твору саме ті моменти, які близькі внутрішньому світу учнів, хоч і не завжди виражають основний ідейний зміст прочитаного. Така організація навчальних ситуацій виправдовує себе, тому що через прийняття близьких учням, але другорядних образів, ідей, відбувається входження в художній світ автора й цілісне сприйняття його твору.

Після новели М. Коцюбинського «Intermezzo» в 10 класі програмою передбачене вивчення його повісті «Тіні забутих предків» упродовж чотирьох шкільних уроків. На відміну від вивчення названої новели, коли вчитель організовує читацьку діяльність старшокласників здебільшого за допомогою прийомів, які впливають на можливості естетичного сприйняття як способу формування потреби у здійсненні читацької діяльності, аналіз «Тіней забутих предків» та організація читання цієї повісті вимагали актуалізації внутрішніх переживань та станів учнів.

Так само, як і під час вивчення попереднього твору, віддавалась перевага використанню прийомів створення проблемності й емоційності. Хоча в цьому випадку, на відміну від попереднього, для цілісності сприйняття художнього твору, читацької потреби учнів усіх рівнів використовувались здебільшого прийоми з непропорційним співвідношенням проблемності й емоційності на користь останньої.

Вивчення повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» можна спланувати так:

1 та 2 уроки. «Хочу написати про незвичайний казковий народ — гуцулів». (Змалювання звичаїв, побуту, фольклору гуцулів, духу гірської природи);

3 та 4 уроки. «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання).

У назвах тем використано висловлювання про зміст повісті. У першому випадку — це слова самого М. Коцюбинського з листа В. Гнатюкові. У назві другої теми — цитата з твору. Такий підхід, що є частковим виявом прийому «інтриги», створював основне спрямування для сприйняття авторського тексту, надзвичайно насиченого колоритом місцевості, змальованої в ньому: природою гір, звичаями, побутом гуцулів, гуцульською говіркою. Без продуманої мотивації в процесі вивчення цього твору важко досягти повного розуміння учнями художнього тексту, а через нього — емоційного співпереживання змальованим героям та прийняття авторської позиції для того, щоб виникла потреба в повторному перечитуванні твору, яка є основним показником ефективності організації читацької діяльності.

Вступна навчальна ситуація підкріплюється прийомом «емоційного нагнітання», за допомогою якого задається настрій для вивчення всієї теми. На початку уроку, коли найбільше зосереджена увага учнів на сприйнятті нової інформації, вчитель звернувся до цитування початку твору, який сприяв активізації емоцій і почуттів десятикласників, пізнавального інтересу: «Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.

Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Вміле використання названого засобу створення атмосфери емоційності та загадковості вводить у дію наступний прийом — «інтриги», який завершує вступну навчальну ситуацію, надає їй ознак проблемності. Саме проблемність вимагає перечитування художнього тексту для повторення зафіксованого в свідомості учнів емоційного стану та вирішення питань, які мимоволі виникають під час читання та в свою чергу стимулюють потребу вищого порядку — ціннісно-орієнтаційну. Для надання названій ситуації елементів проблемності сформулюємо питання, що сприяли активізації емоційно-естетичного досвіду старшокласників.

1. Чи вірите ви в існування фантастичних, надприродних істот?

2. Про що знав маленький карпатський хлопчик Іванко?

3. Як змінюються знання й уявлення Івана з його віком?

Останнє з них сприяло створенню наступної навчальної ситуації за допомогою прийому « пошуку прикмет» як основного. Учням пропонувалось знайти в тексті роздуми Івана й простежити еволюцію його світосприймання. Відповіді учнів:

Деякі учні можуть відчувати труднощі під час встановлення закономірних зв'язків між віковою та світоглядною специфікою особистості Івана Палійчука. Ці труднощі спробуємо подолати тільки завдяки навідним підказкам учителя.

- Які визначення добирає письменник для показу зв'язку маленького хлопчика Іванка з природою?

- Як Іванко дивився на світ, коли йому минуло сім років?

- Свідком якого «неспокою і горя» в родині був Іван?

- Як вплинула на Іванове життя зустріч з Марічкою?

- Що нового дізнався леґінь, працюючи в полонині?

- Як вплинула на хлопця смерть Марічки?

- Що радісного було для Івана в подружньому житті з Палагною?

- Як відбулось єднання Івана з його мрією?

Підсумовуючи й завершуючи цю навчальну ситуацію, учитель підводить учнів до висновку про типовість образу Івана Палійчука.

Вчитель. Давайте поміркуємо, чи всі гуцули мали такі уявлення про оточуючий світ, як Іван. У чому вони виявлялись?

Повторно перечитавши твір та прийнявши позицію його автора, учні співпереживають головному героєві і розуміють його. Вони доходять висновку, що Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а в особливостях самої гірської природи. Ці уявлення знайшли своє відображення у їхньому фольклорі, звичаях, побуті.

Словесник надавав проблемної спрямованості наступній навчальній ситуації, емоційність якої створювалась за допомогою часткового ситуативного вияву прийому «оживлення картини». Використання його вчитель варіює залежно від рівня потреби учнів у читанні художніх творів. Учні мають вибрати з тексту уривок, який найбільше сподобався, та пояснити свій вибір, а також розповісти про власні спостереження за світом природи, коли вони бачили чи відчували у ній щось незвичайне, загадкове. Десятикласники спробували продовжити запропонований учителем уривок.

Розподіливши завдання за такою моделлю, учитель прагне досягти розв'язання спланованої навчальної ситуації, активізуючи відтворюючу уяву старшокласників, емоційну чутливість та творчі здібності учнів. Через активізацію всіх цих внутрішніх процесів він має домогтися переходу учнівської потреби в читанні на якісно вищий ступінь розвитку.

Завершуємо цю навчальну ситуацію використанням прийому «стилістичного експерименту» на зображально-оцінному рівні. Для порівняння були запропоновані два тексти — авторський: «Білі ярки, забившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по кадіннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий гук, що мусив жити в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей» [25, 184] та синонімічний йому без використання художніх засобів: «Двоє дітей, голосно сміючись, качались по білих ярків. Втомившись, вони сідали на біле каміння і дивились звідти у прірву, на синій привид гори. В щілині поміж горами біг по камінню в долину потік. Так було тепло, самотньо і лячно у лісовій тиші, що діти чули власне дихання. Усі лісові звуки ставали гучнішими, і їм іноді здавалось, що вони чують чиюсь ходу, приглушене гупання барди, хекання втомлених грудей».

Зіставлення цих уривків сприятиме глибшому «вживанню» в авторський текст, розумінню ролі художніх засобів у ньому, вихованню потреби вдумливо перечитати художній твір та фіксуванню загального інтересу до читання творів М.Коцюбинського.

На кінець другого уроку вивчення повісті «Тіні забутих предків» припадатиме один з піків сильного емоційного напруження, сприятливий для введення в дію прийому «емоційного нагнітання». Учитель має підсумувати й узагальнити не лише суму здобутих на уроці знань, але й внутрішні переживання, викликані вивченим твором. Для цього прийом «емоційного нагнітання» поєднуємо з прийомом «інтриги», який на початку уроку задає потрібну тональність вивченню всієї теми, а наприкінці — сприяє цілісному розумінню теми та створює передумови для вивчення теми наступної. Другий урок закінчується словами вчителя: «Ми з вами дізнались, як М. Коцюбинський змалював людей, що проживають в українських Карпатах. Ми переконались, що це справді казковий, незвичайний народ, який вірить у фантастичні надприродні сили, й ця віра невмируща. Такою ж невмирущою, вічною і незнищенною є й сила їхнього кохання. Яке воно, кохання людей, які живуть у тісному поєднанні з первісною дикою природою? Про це ми дізнаємось на наступному уроці». Навчальна ситуація, якою завершується вивчення теми, створює атмосферу загальної зацікавленості твором, що вивчається, та викликає потребу перечитати його. Це сприятиме художньому сприйняттю повісті.

Упродовж третього та четвертого уроків вивчення повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» опрацьовуємо тему «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання). Проблемність вивчення цієї теми вчитель задає наприкінці попереднього уроку і в цьому випадку лише актуалізує її за допомогою максимального використання прийомів емоційності для пробудження співпереживання головним героям через задіяння власного життєвого досвіду учнів.

Проблемні питання, поставлені вчителем, хвилюють учнів-старшокласників, бо є близькими їм. Саме в юнацькому віці головними стають проблеми пошуку свого місця в житті, взаємин між людьми, дружби й кохання. Учні доходять висновків, що кохання Івана й Марічки залишилось вічним і незнищенним. Навіть якби вони обоє залишились живими, воно б не стало сірою буденністю, бо вони були споріднені духом, їх поєднували спільні думки й поривання до пізнання таємниць існування людини й природи. Як вічною є природа, так само вічними є й вони, «діти природи».

Доля розлучила закоханих. Марічка загинула, а про Івана не було чутки шість літ, «...на сьомий раптом з'явився. Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний. Оповідав, що пастушив на угорському боці. Ще з рік так походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати» [25, 204].

Палагна також не знаходить щастя в одруженні з Іваном. Сильна й здорова, вона потребує й чоловіка собі під стать. Для неї незрозумілі дивацтва Івана, бо вона реалістично дивиться на світ, не помічаючи його романтичності. Тому вона знаходить для себе втіху, зав'язуючи близькі стосунки із сильним і могутнім мольфаром Юрою.

Час від часу туга за коханою вибиває Івана із звичайного ритму життя. Він чує голос Марічки. «... тоді він кидав роботу і десь пропадав.» Через фантастичні образи М. Коцюбинський показує, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він, врешті, цілком втрачає відчуття реальності.

Десятикласники доходять висновку, що в повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського зображено кохання трагічне, але незнищенне. Закоханих не зупинили ні давня ворожнеча родичів, ні сили природи. Вони перебороли все. І хоч кінець повісті трагічний, але в ньому звучить сила почуття, яка перетворила звичайні стосунки гуцульських хлопця й дівчини в легенду. Марічка була для Івана найбільшою і найціннішою частиною його душі, його Самості. Об'єднавшись у своїх фантазіях з коханою, він, хоч і помирає, але з усміхом на устах — максимально наблизився до Самості. Висновки, яких доходять учні, відповідаючи на поставлені учителем запитання, не обмежуються шкільним уроком, а мимоволі фіксуються в пам'яті й вимагають повторного прочитання твору.

Таким чином, у шкільному курсі української літератури аспект сприйняття художнього класичного твору заслуговує на окреме дослідження, бо інтерес до читання твору в основному формується через емоційно-естетичне бачення художніх засобів, і в першу чергу — ідентифікацію з образами-персонажами.