3. Основні школи та концептуальні напрями сучасної західної соціології

Макс Вебер /1864-1920 рр./ — німецький соціолог, історик, економіст і юрист. Йому належить розробка поняття "ідеальний тип". Це теоретична концепція, котра відображає не об'єктивну емпіричну реальність, а є наслідком мислення, дослідницької діяльності вченого. Це також образ-схема, спосіб систематизації і упорядкування конкретного матеріалу, що досліджується соціологом, та продукт людської фантазії. Ідеально-типові конструкції являють собою вузлові поняття, в яких відображаються важливі явища і процеси. Наприклад, капіталізм, місто, релігія тощо.

Йому належить теорія розуміючої соціології Згідно з теорією соціологія бере за вихідний пункт поведінку людини або групи людей, насамперед економічну. Люди вкладають в свої дії певний зміст. Соціологія повинна розуміти ці дії, їх послідовність та логіку. Головне, стверджував він, наскільки ця поведінка та її мотиви раціональні. Чим дія раціональніша, тим зрозуміліше найвище досягнення раціоналізму, за Вебером, — капіталізм. Вчений розробив теорію того, як на характер і засіб здійснення економічної діяльності, її мотивацію впливають релігійно-етичні установки. Він намагався довести вплив релігії на формування людини, вважав, що саме релігійні переконання, релігійна етика стали основними стимулами розвину капіталістичної економіки і забезпечили формування таких рис особи, як працьовитість, бережливість, ощадливість, чесність, активність. Веберу належить розробка теорії соціальної стратифікації, типології форм легального панування, зокрема, проблем харизматичного лідерства та бюрократії.

Вільфредо Парето /1848-1923 рр./ - італійський соціолог та економіст. Вчений доводив, що людська взаємодія грунтується не на логічних засадах, а зумовлена насамперед емоціями та інстинктами. Так звані "нелогічні дії", в основі яких лежать інстинкти, і є, на думку соціолога, основними елементами соціального життя. Він висунув концепцію "циркуляції /зміни/ еліти", згідно з котрою основою суспільних процесів є творча сила і боротьба еліти за владу, панування певних типів еліти і їх закономірне усунення та прихід нових.

Одним з представників психологічного напрямку в соціології був Гюстав Лебон /1841-1931 рр./. Французький соціолог перший сформулював поняття "натовп", під котрим розумів групу людей, що зібралися і готові йти куди завгодно за визнаним ними лідером. Натовп вчений розрізняв як однорідний /класи, секти, касти/, так і різнорідний /парламентські вибори, вуличні юрби тощо/. І перший, і другий вид натовпу, за твердженням Лебона, руйнуюча сила, де поведінка людей регулюється законом "духовної єдності". Річ в тому, що у натовпі люди втрачають індивідуальне мислення, почуття відповідальності, реальності, опиняються в полоні ірраціональних почуттів, догматизму, нетерпимості.

Французький соціолог Габріель Тард /1843-1904 рр./ розглядав соціологічну науку як колективну /соціальну/ психологію. Основним процесом він вважав наслідування. Цю теорію Тард розповсюджував на сфери міжособових і групових відносин. Найтиповішим видом наслідування, на його думку, є наслідування нижчими верствами вищих, а також поведінки одного покоління іншим.

Американський соціолог Чарльз Кулі /1864-1929 рр./ досліджував головним чином малі соціальні групи і проблеми формування особистості. Особу Кулі розумів не як ізольованого індивіда, а як соціальну істоту, що належить до певної соціальної групи. Він виділив два основних види груп: первинну, члени якої підтримують сталі відносини і характеризуються взаємними симпатіями, інтересами та розуміннями /сім'я, сусідство, виробничий колектив, студентська група/, вважаючи їх основним осередком суспільства; вторинні — це великі соціальні утворення /класи, нації, партії/, вони складають соціальну структуру суспільства.

Третій етап у розвитку соціології — 20-40-ві роки XX століття. Даний етап характеризується інтенсивним розвитком емпіричних досліджень, збиранням та аналізом конкретних соціальних фактів, широким використанням методів опитування, спостереження, експериментів, аналізу документів. Найвідомішнми представниками емпіричного напрямку досліджень того часу були У. Томас, Ф. Знанецький, Е. Мейо та інші вчені Чикагської школи соціології.

Уільям Томас /1863-1947 рр./ — американський соціолог та Флоріан Знанецький /1882-1958рр./ — польський соціолог провели фундаментальні дослідження особистих документів польських селян, що емігрували до Америки. Зокрема, листи та відповіді на них, щоденники, автобіографії, спогади. При проведенні досліджень вони вперше застосували так званий біографічний метод. Вчені зосередили увагу на проблемах соціального щастя; взаємовідносин між людьми різної статі; проблемах індивідуальної соціальної активності; відхилення від норм і цінностей, прийнятих у польському суспільстві тощо. Результат дослідження — п'ятитомне видання "Польський селянин у Європі і Америці", в якому вони розробили так звану теорію соціальної дії.

Одним із засновників індустріальної соціології визнано американського соціолога і психолога Елтона Мейо /1880-1949 рр./. Його наукова діяльність збігається за часом з реалізацією у виробництві концепції Тейлора-Форда, де людина розглядається як додаток до механізму. Таке ставлення до робітника намагається спростувати Мейо, започаткувавши теорію "людських відносин". Разом зі своїми співробітниками він проводить дослідження у промисловості. Зокрема, "Хотторнський експеримент", що став класикою емпіричної соціології. Результати дослідження показали, що на першому місці повинен бути не виробничий, а людський фактор, треба прагнути створення на підприємствах соціальних утворень, тобто неформальних груп людей, де люди б відчули свою необхідність і причетність до вирішення суспільних проблем, відчули симпатію один до одного, увагу до себе з боку керівників. Вчений радить керівникам підприємств вивчати, знати потреби і інтереси підлеглих, намагатися їх задовольнити.

Ці та інші експерименти та дослідження на промислових підприємствах довели важливу роль соціології в організації виробництва та підвищення його ефективності, що обумовило підготовку з 30-их років соціологів в університетах США. Так виникла нова суспільна професія.

Наступний /четвертий етап/ — 40-70-ті роки XX ст. Він пов'язаний з розвитком та пануванням структурного функціоналізму, що означало посилення ролі теоретико-методологічних побудов на противагу емпіричним традиціям попереднього етапу. Функціоналісти зосереджують увагу на вивченні умов гармонійного функціонування суспільства як системи. На їх думку, вона співвідноситься і взаємодіє з двома іншими системами — особистістю і культурою. Великого значення прихильники функціоналізму надають вивченню окремих елементів соціальних систем та їх функцій, забезпечення суспільного порядку і відхилення від нього. Визнаючи наявність свободи особистості, функціоналізм наголошує водночас на тому, що свобода в суспільстві обмежена певними нормативними рамками і, як правило, реалізується вибором між певними чіткими альтернативами.

На новому етапі своїми працями збагатили соціологію Р.Мертон, Т. Парсонс, П. Сорокін та інші вчені. Р. Мертон - американський соціолог /народ, в 1910 році/ розробив теорію функціонального аналізу та середнього рівня. В першій акцентується увага не стільки на характеристиці функцій, що сприяють установленню і підтримці соціального порядку в суспільстві, скільки на дисфункціях, що створюють соціальну напруженість і протиріччя в суспільних структурах.

Розробляючи теорію середнього рівня /детально вона викладена в наступній темі/, Р. Мертон доходить висновку, що вона необхідна як "посередник" між емпіричними дослідженнями повсякденної дійсності та широкими теоретичними узагальненнями закономірностей і тенденцій, соціальної поведінки людини, різних соціальних спільностей.

Т. Парсонс /1902-1972/ - американський соціолог. Він автор теорії соціальної дії. Сутність теорії полягає в тому, що будь-яка соціальна дія в соціальній системі передбачає наявність: 1) діючої особи, 2) конкретної ситуації, 3) умов дії, що складається з мети і нормативних розпоряджень. Центральне місце в концепції посідає поняття "система дій", під якою розуміють різні рівні соціальної реальності, пов'язані між собою.

Соціолог виділяє чотири основні системи: соціальну, культурну, особу і організм. І щоб система діяла необхідно додержуватися чотирьох умов: підтримки ціннісного зразка системи, інтеграції, ціледосягнення, адаптації. Виходячи з своєї теорії, головне завдання соціології вчений бачив у необхідності дослідження структур і механізмів, які б забезпечували сталість соціальної системи. Значення теорії полягає в тому, що вона дає відповіді на існуючі в суспільстві протиріччя, конфлікти, дестабілізацію та аномальні явища.

Російсько-американський соціолог П. Сорокін /1889-1968 рр./. Вчений поділяв соціологію на теоретичну /вона повинна вивчати реальні соціальні феномени/ та на практичну. Остання, спираючись на теоретичну соціологію, створює необхідні можливості для ефективного управління соціальними процесами, дає практичні рекомендації з питань організації та раціонального устрою суспільних відносин і соціальної політики.

П. Сорокін розробляє також концепцію соціальної стратифікації, котру започаткував М. Вебер. Соціолог вважав, що сутність соціальної стратифікації складає нерівномірність розподілу прав та привілеїв, обов'язків та відповідальності, соціальних цінностей, влади та впливу в суспільстві. Детальніше сутність даної та концепції соціальної мобільності буде розглянуто в наступній лекції.

Головний зміст розробленої ним концепції соціальної мобільності — це будь-яке переміщення певного об'єкту з однієї соціальної позиції на іншу. Вчений бачив два типи соціальних переміщень: горизонтальний /переміщення в межах соціальної групи одного рівня/ та вертикальний /переміщення з однієї соціальної страти в іншу/.

В концепції соціокультурної динаміки П. Сорокін історичний процес розглядав як рух типів культур, де кожний — певна цілісність. На його думку є три основних типи: почуттєвий, раціональний та ідеалістичний. Кожен з цих типів знаходиться у розвитку і притаманний людському суспільству на різних етапах його прогресу. Концепція стала однією з перших спроб проаналізувати джерело і рушійні сили соціальних змін та їх динаміку у суспільстві.

В теорії інтегрального типу суспільства Сорокін висловлює своє бачення суспільства. Він передбачав, що суспільство йде до плюралістичних форм власності та політичних структур, необхідності стимулювання праці і економічної дисципліни, нових форм відносин з іншими країнами і способів планування. Людство, стверджував вчений, йде по шляху інтеграції.

П'ятий етап починається з 70-их років XX ст. Це етап активних і продуктивних спроб об'єднати мікро- та макросоціології і вийти на рівень осмисленого емпіричного матеріалу, дії інтегральних ліній у соціології. В країнах поширюються різні теорії та концепції різного змісту. Зокрема, впливовими теоретичними течіями в соціології XX ст. є функціоналізм, теорія конфлікту, все активнішими стають неофункціоналізм, теорія обміну, феноменологічна соціологія, структуралізм та символічний інтеракціонізм, тощо. /

Новими теоретичними напрямами в соціології є дослідження глобальних проблем сучасного світового розвитку, зокрема нерівномірності темпів соціального розвитку окремих регіонів нашої планети, соціальних аспектів національного розвитку і побудови демократичних інститутів, проблем соціального захисту окремих груп, становища жінок та молоді тощо. їх досліджували видатні вчені США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії та інших країн. Характерним для цього етапу є значне розширення географічних меж соціології як академічної дисципліни. Вона набуває визнання в університетах та дослідницьких центрах країн Азії, Африки, Латинської Америки, відновлюється її нормальний розвиток у колишньому СРСР, в країнах Східної Європи.

Звертає на себе увагу те, що основною тенденцією розвитку соціології стала множинність напрямків і проблем досліджень. Не відвертаючи цього, окремі вчені в своїй діяльності зосереджуються на окремих теоріях та концепціях. Наприклад, американський соціолог Смелсер вважав, що лише три основні соціальні течії визначають розвиток сучасної соціології: на рівні макросоціології конкурують між собою функціоналізм та теорія конфліктів, а на рівні мікросоціології провідне місце займає символічний інтеракціонізм.

Ці теорії є дійсно провідними в сучасних умовах. З часу виникнення вони удосконалювались та поглиблювались. Відомо, що основи концепції функціоналізму були закладені ще Спенсером. Розвивали її Дюркгейм, Парсонс, Мертон, та інші. Характеризуючи сучасний функціоналізм, Смелсер вирізняє п'ять основних рис:

а) суспільство — це система інтегрованих частин;

б) соціальні системи зберігають стабільність, маючи внутрішні механізми контролю /держава та її органи/;

в) дисфукції мають місце, але вони долаються самостійно, або закріплюються в суспільстві;

г) зміни в суспільстві відбуваються поступово, а не революційним шляхом;

д) суспільна цілісність — почуття того, що суспільство є міцною тканиною, котра зіткана з різних ниток і формується за згодою більшості населення.

Нині в США і ФРН набувають поширення ідеї так званого неофункціоналізму, що оцінюється як спроба поглибити теорію і розширити сферу її застосування для пояснення зокрема, явищ сучасного суспільного розвитку.

Існуюча нині теорія конфлікту являє собою сукупність концепцій, що визначають конфлікт найважливішим фактором розвитку суспільства. Започаткували цю концепцію Спенсер і Маркс. Одним з сучасних прихильників теорії конфлікту є Р. Дарендорф. На відміну від Маркса, він вважав головним джерелом конфлікту не ворожнечу між різними класами суспільства, а владу одних людей над іншими.

За Дарендорфом теорія конфлікту складається з таких положень:

Головними рисами будь-якого суспільства є панування, конфлікт, гноблення;

В основі соціальної структури лежить влада одних соціальних груп над іншими;

Кожну з цих груп людей об'єднують певні інтереси, незалежно від того, усвідомлюють вони їх чи ні. Інтереси однієї групи відрізняються і протиставлені інтересам іншої групи людей;

Коли люди усвідомлюють свої спільні інтереси, вони можуть організуватися у суспільний клас, а формою організації може бути профспілковий рух, лоббі, політична партія;

Класовий конфлікт загострюється, якщо влада зосереджується в руках лише невеликої кількості людей, а решта майже повністю позбавлена влади та можливості отримати її.

Символічний інтеракціонізм /від англ. Interactio — взаємодія/ — теоретико-методологічний напрям у соціології та соціальній психології, зосереджений головним чином на аналізі символіки. Засновником концепції є американський філософ, соціолог та соціальний психолог Дж. Г. Мід /1863- 1931 рр./. Вчений вважав, що формування людського "Я" відображає структуру індивіда в різних групах і полягає у засвоєнні змісту символів і особистої ролі. Мова йде насамперед про вплив на людину, групу людей з допомогою символів. Це можуть бути слова, предмети, нашивки на одязі, легкий кивок голови /пора йти/, заклики тощо. Тут великого значення набуває минулий досвід людини і взаєморозуміння того, що означають певні символи, котрі допомагають у спілкуванні людей. Прибічники теорії спостерігають дії людей у звичайних умовах повсякденного життя. Вони вивчають значення, які люди надають своїм діям, і те, чому вони це роблять.

Частина 2

Виникнення і розвиток соціології в Україні

План

1. Основні етапи становлення і розвитку соціологічної думки в Україні

2. Наукові ідеї українських соціологів XIX- XX століть.