2. Наукові ідеї українських соціологів XIX - XX століть.

Визнано, що початком самостійних соціальних праць стали дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-ті рр. XIX ст., які друкувалися в часописі "Громада". Характерною ознакою їх діяльності була активна пропаганда положень, уже вироблених західною соціологічною думкою. Здебільшого повною мірою трансформувалися ідеї О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. На той час звертаються до проблем соціально-культурного життя українського народу професійні історики, філософи, економіст та літератори. Зокрема, членами Женевського гуртка були С. Подолинський, М. Драгоманов, Ф. Вовк та ін.

С. Подолинський /1850-1891 рр./ — публіцист, економіст, один з фундаторів української соціології. У своїх соціологічних студіях поєднував марксистські і соціал-дарвіністські погляди з політичною програмою громадянства. Він вважав, що суспільне життя відбувається згідно із законом боротьби за існування, а положення К. Маркса про додаткову вартість розглядав як одну з форм такої боротьби. Разом з тим С. Подолинський визнавав, що поряд з законом боротьби за існування діє закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Цьому сприятиме зростання середнього рівня розвитку людей. В суспільстві з'являться можливості для самовираження талантів. Причини соціальної диференціації С. Подолинський вбачав насамперед у привласненні панівним класом додаткової власності, соціальну мобільність він пояснював належністю особи до тієї чи іншої національності.

Немало думок соціального змісту в працях Михайла Драгоманова /1841- 1895 рр./. Він розглядав соціологію як науку про суспільство, закликав українських вчених-суспільствознавців використовувати в своїх дослідженнях ті ідеї і принципи що заклала західна соціологічна думка.

Зокрема, вчений вказував на важливість застосування у етнографічних дослідженнях порівняльного методу. Дослідник активно відстоював ідею прогресу, який у суспільних відносинах виявляє себе у скасуванні неволі, панщини, у здобутті рівних конституційних прав тощо. Активно виступаючи проти "українофільства", вчив, що перемога соціалістичного ладу у світі неминуча. А за "громадівського" соціалістичного ладу не буде окремих держав, з'явиться міжнародне братство. Драгоманов критикував ідеологію російських народників за те, що вони у своїх політичних програмах навіть не обіцяли жодних автономій іншим народам у майбутньому. Російські революційні діячі не сприйняли тоді ідеї Драгоманова про федеративний принцип взаємозв'язку народів Росії. Одним з кращих дослідників у галузі соціології був Максим Ковалевський /1851-1916 рр./ (дехто вважає його російським соціологом). Як член міжнародного соціологічного товариства, ряду соціологічних інститутів він знав особисто Спенсера, Тарда, Дюркгейма, Маркса та інших західних видатних соціологів. Будучи прихильником "теорії факторів", тобто плюралістом, визнання обумовленості будь-якого соціального факту багатьма причинами, принципової їх рівнозначності, відсутність в них провідної і визначної, вчений виходив при цьому з думки про єдність всіх сторін суспільного організму і підкреслював, наполягав на єдності, універсальності методу. Його теорія факторів зводиться до теорії функціонального зв'язку соціальних явищ.

Важливе місце в системі соціальних поглядів Ковалевського посідає ідея прогресу як історичної неминучості. Природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності соціальних феноменів. Значний внесок мислителя у розвиток історико-порівняльного методу соціологів що розглядався ним могутньою зброєю боротьби проти суб'єктивізму. Соціологію він розглядав як науку про організацію та еволюцію суспільства, вважав за необхідне включити в завдання соціології вивчення не тільки прогресу, а й періодів занепаду, регресу, дисгармонії між окремими сторонами суспільства.

Певну лепту у розвиток соціології вніс Іван Франко /1856-1916 рр./. В ряді праць великий поет, демократ "прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності" і держав, вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок — "громадівський соціалізм". Він підкреслював, що в такому суспільстві "над народом не буде управи згори, але саме народ з долу /тобто від громад/ управляє сам собою, працює сам на себе, сам образується і сам обороняється". Громада намагатиметься розвивати кожного свого члена в силу його вроджених здібностей і в міру його розвитку і сил використати його для добра громадського та його ж власного добра.

І. Франко виступав за громадсько-федеративний принцип суспільного устрою, в якому вбачав основу свободи громади, об'єднання громад і народів. Згодом його федералістичні погляди еволюціонували до визнання федеративних зв'язків між незалежними державами.

Отже, у другій половині XIX - на початку XX ст. соціальні проблеми хвилювали багатьох провідних мислителів України. В їх працях досліджувалися окремі соціологічні аспект. Відчувався дефіцит новітньої соціологічної методології, системного бачення комплексу соціологічних проблем. І все ж у цей період формувалася українська соціологічна традиція, власний соціологічний апарат.