3. Українська соціологія сьогодні: школи і напрями.

Історія світової цивілізації свідчить про те, що розвиток науки, техніки та культури в тій чи іншій країні можливий лише за певних умов. Такими перш за все є економічна база, соціально-політичний устрій та його спрямованість, наявність кваліфікованих кадрів тощо. Саме вони, ці умови, не завжди були сприятливими для розвитку соціології в Україні.

Перші роки післяжовтневого періоду збіглися з періодом прискорення інтелектуалізації соціології. В цей час створювалися соціологічні наукові заклади, проводилися теоретичні прикладні дослідження. Наукова і науково- видавнича діяльність по вивченню соціологічних проблем у 20-ті роки майже повністю зосередилась у Всеукраїнській академії наук /ВУАН/. З трьох її відділів саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру соціології, очолювану у 1918-1920 рр. Б. Кістяківським.

Опосередкований характер щодо проблем соціології мала також діяльність комісії по вивченню соціального руху, яка зібрала значний емпіричний матеріал, досліджувала залежність продуктивності праці від заробітної плати та інших чинників. Кафедра соціальної політики, що також входила до названого відділу, досліджувала вплив народногосподарських процесів на інтереси робітників і селян. Деякі питання теоретичної соціології розроблялися співробітниками семінарів, що вивчали суспільне життя, відділом соціальної філософії, кафедрою історії і філософії права. У цих підрозділах активно співробітничав академік О. Гіляров, що досліджував психологію натовпу, співвідношення культури і цивілізації, межі застосування принципів та методів природознавства до вивчення соціального життя та інше.

У 1923-30-их роках видавалися "Записки соціально-економічного відділу". Окремі публікації порушували проблеми соціології, зокрема, статті М.Туган- Барановського, С.Дністрянського, О. Гілярова, праці А.Звоницької, О. Строніна та ін.

Значних зусиль до розвитку вітчизняної соціології доклав М. Грушевський /1866-1934/. Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історико-соціологічний метод. Коло соціологічних інтересів вченого — фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку, суть соціології. Вчений обґрунтував неможливість моністичного розуміння історії. Соціальний прогрес у цілому, на думку Грушевського, характеризується певним ритмом, тенденціями, формами. Завдання соціології саме в тому і полягає, щоб, відкидаючи мінливе, випадкове, вибирати типове, постійне, те, що становить власну основу соціального ритму. Український мислитель обґрунтував думку, що характерними тенденціями соціального розвитку є диференціація і інтеграція. Йому також належить розробка курсу "генетичної соціології", який він читав з 1919 по 1921 рр. в Українському соціологічному інституті, що перебував у Відні. Центральною ідеєю генетичної соціології є теоретичне обґрунтування законів трансформації людського суспільства. За Грушевським, основною рушійною силою соціальної революції є постійне протиборство індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Керуючись цим, в історії людства вчений виділив три стадії, які відповідають: 1) родоплемінному устрою, 2) класовому устрою і виникненню держави, 3) розвитку нових колективістських тенденцій, що знаменують собою перехід до народної демократичної держави. Велику увагу М.Грушевський приділяв організаторській діяльності. Перебуваючи за кордоном, він у 1919 р. організовує Український соціологічний інститут, який згодом прописався у Празі, а в 1921— у Відні.

Повернувшись у 1921 році в Україну, М.Грушевський очолив науково- дослідницьку кафедру з історії України, що мала секцію методології та соціології, якою керував Й. Гермайзе. Функцію інституту (про це мріяв М. Грушевський) фактично почала виконувати утворена наприкінці 1925 р. асоціація культурно-історичного досліду. У 1926-1927 рр. асоціація провела 24 засідання, де було виголошено 51 доповідь щодо соціологічного методу. Розвитку соціології в Україні сприяла і діяльність історичної секції ВУАН. У її органі — "Україна" — публікувалися статті соціального характеру, а також рецензії на праці Вебера, Вундта, Фрезера й інших авторів, на зарубіжні соціологічні видання. Багато уваги соціологічним питанням присвятили також ряд інститутів у межах ВУАН.

Після 1930 року соціологія як наука поступово втрачає свій самостійний статус. Соціально-економічний відділ АН УРСР за період 1937-1946 рр. не видав практично жодної вагомої праці соціологічного характеру. Наукова тематика із соціальних та національних питань була передана створеному у 1947 р. інститутові філософії АН УРСР.

У 1958 році виникла Радянська соціологічна асоціація. Через два роки в інституті філософії АН УРСР був створений перший соціологічний підрозділ-сектор дослідження нових форм праці і побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 році утворюється інститут конкретних соціологічних досліджень. Перший науковий підрозділ соціологічного профілю — відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України — почав функціонувати у 1969 році.

60-ті роки ознаменувалися проведенням різних соціологічних досліджень на підприємствах України, пов'язаних з умовами життя, залежністю способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Виходить з друку праця Л. Харчева "Шлюб і сім'я в СРСР" /1965 р./, двотомник "Соціологія в СРСР" /1966 р./, "Робоча соціологія" /1976 р./, "Теорія і практика соціологічних досліджень а СРСР" /1979р./ та інші.

У 80-ті роки соціологія відновлює свій статус самостійної науки. Відкриваються нові дослідницькі центри. Розвиток соціології стає нагальною потребою України. Яскравим виявом цієї тенденції України було відкриття восени 1990 року Інституту соціології Академії наук України, створення Української соціологічної асоціації, в університетах почали працювати факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започатковуються соціологічні видання, утворюються спеціалізовані ради по

захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора соціологічних наук, — починає виходити журнал "Філософська та соціологічна думка". Соціологія стає універсальною академічною дисципліною, основи якої вивчають у всіх вузах республіки. Все це є важливою передумовою створення дійсно української соціологічної школи.

І все ж для того, щоб соціологія посіла належне їй місце в нашій науці і практичному житті потрібен певний час, тривалість якого багато в чому залежить від реальних соціально-економічних та політичних умов в країні. Необхідно справді наукове застосування соціології в різних галузях суспільного життя, яке немає нічого спільного з маніпулюваннями громадською думкою. Соціологія повинна всіляко сприяти економічному, політичному та культурному прогресові в Україні.