Khoma_istor_kultr

Українська культура княжої доби

71

біля підніжжя Замкової гори церкви св. Миколая. Церква св. Миколая – це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Теперішня будова є значно змінена впродовж віків, а в своєму первісному вигляді церква стояла десь до кінця XVII ст. Найстаршою частиною вважаються мури з гарного тесаного каменю. Вони вказують, що церква мала план грецького рівно-раменного хреста.

Княжою фундацією наступника Данила Лева (1264–1301), мабуть, є згодом докорінно перебудований монастирський комплекс св. Онуфрія. Давня церква складалась із двох частин: головної, «великої церкви» і прибудованої до неї каплиці Св. Трійці – «малої церкви». Впродовж століть церкву не один раз реставрували та перебудовували.

До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви, католицької готичної каплиці св. Івана Хрестителя та латинського парохіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста.

До заснування Холма і Львова культурним осередком виступав Галич. На околицях княжого Галича знайдені останки фундаментів до 30 церковних будівель. До наших днів збереглась церква св. Пантелеймона. Спорудження храму було закінчено в 1194 р.

Визначною пам’яткою архітектури історичного Галича був Успенський собор, який побудовано за правління Я. Осмомисла . За своїм масштабом собор поступався Десятинній церкві та Софіївському собору. Зберігся тільки фундамент Успенського собору. На горі, званій Карпиця, знайдений добре збережений фундамент Спаської церкви, що належала до найпросторіших церков княжого Галича. Збудована в XII ст., вона була тринавною й триапсидною.

Каплиця св. Івана Хрестителя була надвірним храмом жінки князя Льва Констанції, дочки угорського короля Бели IV. На думку І. Крип’якевича, каплиця була побудована приблизно в 1260 р. в романському стилі. Сучасний неоготичний стиль каплиці було надано в кінці ХІХ ст. після чергової перебудови.

Це монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканої білокам’яної різьби і численними зображеннями та графіті на стінах, яка є свідком славних і трагічних сторінок 800-літньої історії нашого краю. План Пантелеймонівського храму (19,50×17 м) – тринавний, центробанний, типовий для українсько-візантійського будівництва. Храм розташований у с. Шевченкове поблизу Галича (Івано-Франківська область).

Сьогодні це село Кримос поблизу Галича (Івано-Франківська обл.)

72

Розділ 3

На Волині культурним осередком ще до створення ГалицькоВолинського князівства виступало місто Володимир. У середині ХІІ ст. князь Мстислав Ізяславович заклав перший цегляний храм Волині – Успенський собор. Слідом за ним з’являються монументальні споруди в Лучеську (сучасне місто Луцьк). Так у 1170-х рр. князь Ярослав Ізяславович будує церкву св. Івана Богослова.

У період Галицько-Волинського князівства храмове будівництво на Волині проходило під опікою князя Володимира Васильковича (р.н. невід. – 1288). Князь збудував церкву апостола Петра в Бересті та церкву Благовіщення в Кам’янці. У ВолодимиріВолинському він спорудив церкву св. Дмитрія і святих апостолів з монастирем. Проте до цього часу всі ці храми не віднайдені.

Зцерковних фундацій В. Васильковича збереглася тільки Георгіївська церква у Любомлі, яка дійшла до нашого часу лише у фундаментах, значною мірою перекритих збереженою спорудою XVIII ст. Фактично єдиним, ймовірно, найкраще збереженим мурованим храмом з середини XIV ст. може бути скромна церква-ро- тонда св. Василія Великого у Володимирі-Волинському – найпізніший відомий зразок західноукраїнських ротонд, споруджена згідно з відкритим написом на фасаді 1294 р.

ЗХIV ст. у розвитку архітектури, як і загалом містобудування, спостерігається звернення західноєвропейської традиції. Найкращим

зразком відображення цих тенденцій є Львів. Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинському

князівстві розвивалось будівництво замків та фортець. В історії української культури та архітектури відомо понад 100 замків та фортець, які були споруджені в різні часи та в різному вигляді дійшли до наших днів.

Одна з найдавніших – Кременецька фортеця, зведена з вапняка на неприступній горі, досягає 1328 м над рівнем моря і домінує не лише над ущелиною, де розташоване місто, а й над усією гористою

Посиленню і зміцненню цих тенденцій у його розвитку послугувала подальша розбудова нового центру міста з ринковою площею, ратушею в центрі та системою вулиць, відкоригована відповідно до засад планувальної структури міст на Маґдебурзькому праві, яке Львову надано в 1356 р. Сторони центральної площі були розділені на рівні вузькі, витягнуті в глибину ділянки, призначені для житлової забудови.

Українська культура княжої доби

73

місцевістю. Руські літописи вперше її згадують під 1226 р. У 1261 р. князь Василько повинен був, згідно з умовами угоди з татарами, «разметать» фортецю. До наших часів збереглися лише залишки фортеці, побудованої на цьому місці в XVI ст.

Нерідко оборонну функцію виконували феодальні замки. Один з таких замків – Луцький – збудував князь Любарт-Дмитрій між 1337 р. і 1383 p. на пагорбі, що майже повністю омивався річкою Малий Глушець.

Унікальними на загальноєвропейському тлі явищами в оборонному будівництві княжої доби є розташовані на скелях дерев’яні фортеці в Уричі, Бубнищі, Розгірчу та Підкамені. Завдяки вирубаним у скелях пазам, у яких кріпилися конструкції дерев’яної забудови, існує унікальна можливість їхньої ймовірної реконструкції. Хоч усі ці оборонні комплекси виникли ще в ранньокняжу добу, вони функціонували та розвивалися в другій половині XIII ст. З-поміж західноукраїнських наскельних дерев’яних фортець найґрунтовніше досліджене укріплення у Тустані, що входило до оборонної системи Карпатської укріпленої лінії.

В образотворчому мистецтві східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінантну перевагу візантійського напряму. Натомість західноєвропейських впливів в українському мистецтві на цьому етапі виявлено порівняно мало. Малярство відігравало провідну роль серед образотворчих видів мистецтва. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі.

Інформацію про інтенсивний розвиток монументального малярства на Волині в часи князя В. Васильковича дають літописні повідомлення. До них належать найперше фрески церкви св. Дмитрія Солунського у Володимирі. Другий малярський ансамбль, роботи над яким велися в 1288 р., – декорація церкви св. Георгія в Любомлі. Обидва храми не збереглися, поза літописом відомостей про них немає.

Станкове малярство XIII–XІV ст. репрезентоване лише іконописом. Поширенню іконопису сприяла вироблена на візантійській основі система декорації храму.

74

Розділ 3

Найстарішою пам’яткою іконопису вказаного періоду є ікона «Богородиці Одигітрії» останньої третини XIII ст. з Успенської церкви в с. Дорогобужі на Волині.

В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, відобразились провідні етичні й естетичні норми того часу. Майстри живопису виявляли глибокий інтерес до внутрішнього світу людини, намагаючись відтворити його засобами іконописання. Ще однією знаменитою іконою того часу є «Луцька Богородиця», яка була намальована в місцевій майстерні і впродовж ХІІІ–XІV ст. належала Покровській церкві на середмісті.

Поширеним у цей час стало й зображення Богородиці-По- крови. У Київському державному музеї українського образотворчого мистецтва зберігається «Покрова» ХІІІ ст. з Галича. На відміну від інших ікон на цю тему, галицька Богородиця зображена з немовлям Ісусом на лоні.

Надзвичайно популярними були ікони св. Миколая, якого здавна вшановували як покровителя і заступника всіх гнаних і убогих. Його зображали в золотавих або білих ризах, як пастиря, котрий благословляє вірних і проповідує слово Боже. У руках він зазвичай тримає Святе Письмо або Божественну Літургію.

Однією з тематичних ліній в іконописанні Галицько-Волинсь- кого князівства став образ святих мучеників – Дмитрія, Фрола, Лавра, Бориса та Гліба. Найпопулярнішим образом цієї трагічної й героїчної доби був образ воїна-захисника св. Юрія Змієборця. Відома пам’ятка XIV ст. – ікона «Юрій Змієборець» із с. Станилі поблизу Дрогобича на Львівщині.

Найменш відомою сторінкою малярства Галицько-Волинської доби є мініатюра рукописних книг. Серед нечисельних пам’яток

Зберігається в Рівненському краєзнавчому музеї. Щоправда, до наших днів збереглася лише вирізана вздовж контуру фігур паволока із зображенням Марії та Христа, це вказує на те, що це була намісна ікона з іконостаса.

Ікона, виявлена у 1962 p., нині зберігається у Державному музеї українського образотворчого мистецтва у Києві. Сумний лик Марії вписано у багатокутник з дев’ятьма сторонами. Коричнево-червоний плащ-мафорій загинається зразу ж за ритмом кутів. За чіткістю рельєфу це зображення нагадує різьбу по дереву або карбування по металу. Одяг маленького Ісуса, зокрема сорочка, прикрашений вишитими квітами, що засвідчує проникнення народної орнаментики в мистецтво іконопису.

Українська культура княжої доби

75

виділяють мініатюри Добрилового євангелія (1164), Оршанського євангелія (ХІІІ ст.) та служебника Варлаама Хотинського (кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.), які доносять високий рівень художньої культури Волині. На галицьких землях рукописна мініатюра представлена в Галицькому (ХІІ ст.) та Євсевієвому (Галицьке) євангеліях (ХІІІ ст.).

Скромне місце в культурі цього періоду посідає скульптура. Хоча традиція скульптурної декорації храмів отримала продовження і дальший розвиток. Про це свідчить опис спорудженої за короля Данила церкви св. Іоанна Златоуста в Холмі. Найхарактернішою скульптурною пам’яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романського порталу церкви св. Пантелеймона в селі Шевченкове поблизу сучасного Галича. Довкола порталу – пілястри і колони, а вгорі на їх капітелях простягся характерний романський фриз з акантового листя. Поряд із скульптурою, призначеною переважно для декорації мурованих храмів, розвивалося мистецтво дрібної пластики.

3.3.2. Література, освіта, наукові уявлення

Розвиток літератури проходив у руслі жанрових та тематичних традицій Київської Русі. Головною пам’яткою літератури західних земель того часу є «Галицько-Волинський літопис». На думку дослідників, він укладений за князя В. Васильковича, сина Василька Романовича (брат Д. Галицького). Літопис охоплює час від 1201 р. (або 1205) до 1292 р. і композиційно складається з двох частин. У першій описані роки життя Данила від його дитинства до 1261 р., у другій – події 1262–1292 pp. За цей час літопис зазнав п’ять редакцій. Його редактори використовували окремі літописні записи, які складались у різних містах – Володимирі-Волинському, Пінську, Галичі, Холмі, Любомлі, вводили в нього окремі «повісті», зокрема оповідання про битву на Калці .

Перша частина була складена в Холмі для обґрунтування політики Данила, який вважав своє князівство законним спадкоємцем давнього Києва. На відміну від багатьох інших літописних пам’яток, літопис Д. Галицького – цілісне оповідання, без хронологічної сітки. Згодом один з переписувачів на власний розсуд вніс дати у той варіант тексту, що його репрезентує Іпатський список і йому подібні. Ближчими до початкового варіанта є збережені в Україні списки, які не мають хронологічної сітки, – Хлєбніковський, Погодінський, київський список Марка Бундура.

76

Розділ 3

До кращих пам’яток перекладної літератури належить велике за обсягом хронографічне зведення, що охоплювало значний період історії – від «створення світу» до захоплення Єрусалима Титом у 70 р. Переклад завершено близько 1262 р. у Галицько-Волинському князівстві. Хоча це зведення не збереглося, уявлення про нього дають пізніші списки: Юдейський, або Архівний хронограф кінця XV ст., Віленський хронограф кінця XVI ст., що найкраще відтворює архетип.

Не оминули Галицько-Волинське князівство й освітні процеси, про належний рівень яких свідчить те, що тут було поширене знання іноземних мов. Деякі листи князі та міщани писали латиною. Значна частина вищого духовенства походила з Греції, що також відбилося на мовній багатобарвності Галицько-Волинського князівства. Водночас мовою політики, міжнародної дипломатії була руська мова.

Центрами тогочасної освіти були: Володимир, де при княжому дворі писався літопис, створювались блискучі твори рицарської поезії, які прославляли подвиги князів; Галич, де на початку XIII ст. жив «премудрий книжник» Тимофій; Перемишль, звідки походив уславлений співець Митуса; Холм, відомий як визначний культурний центр. Покровителем освіти і письменства був згадуваний волинський князь В. Василькович.

Поширенню освіти сприяв розвиток шкільництва. На Волині церковно-парохіяльні школи існували в Луцьку, Холмі, Овручі. Письму навчали за допомогою дерев’яних дощечок, на які накладався тонкий шар воску. По ньому писали за допомогою загострених стрижнів. Найдорожчі з них, так звані писала, виготовляли з металу. З урахуванням державних потреб у тогочасних школах, окрім письма, читання, арифметики, вивчали іноземні мови, особливо – грецьку і латинську. Давали також певні відомості з гео-

Волинська частина літопису починається 1261 р. (за хронологією Іпатського списку). Цю частину створив хтось із оточення князя Володимира Васильковича в останні роки його життя. У ній з великою повагою розповідається про Володимира Васильовича – філософа, книжника, що був покровителем мистецтв, опікуном бідних і знедолених.

Попри наявність структурних підрозділів, що їх пов’язують з різними авторами, Галицько-Волинський літопис виглядає як завершена пам’ятка зі спільними для всього тексту рисами.

Українська культура княжої доби

77

графії, природознавства, історії. З поширенням письма виникла потреба в перекладах та укладеннях оригінальних місцевих книг і збірників.

Зважаючи на це, у школах учням давали початкові знання з риторики, стилістики, теорії літератури, навчали також музики та співу. Навчання велося старослов’янською мовою.

Збільшились і наукові досягнення. Так знання про астрономію, фізичні явища, географію поширювались через перекладені праці «Християнської топографії» Козьми Індикоплова, «Шестоднева» Іоанна екзарха Болгарського та «Хроніки» Георгія Амартола.

Співіснування різних напрямів в астрономічних уявленнях українських книжників підтверджують також писемні пам’ятки місцевого походження, що виникли на підставі різних творів перекладної літератури. Серед них найвизначніша Тлумачна Палея, яку укладено в XIII ст., але розповсюдилася вона саме в XIV–XV ст.

У зв’язку з налагодженням тісніших економічних, торговельних і культурних взаємин українських земель з Центральною і Західною Європою технічний прогрес у виробничих процесах став дедалі відчутнішим. Це спостерігається, зокрема, в гірництві, деревообробному виробництві та переробці сільськогосподарської продукції. Так у солеварній промисловості вперше було застосовано досконаліші знаряддя, зокрема керат (коловорот), яким піднімали з криниць соляну ропу, а також і практичніші казани. Вже у XIII ст. з’явилися перші водяні млини, які працювали цілорічно.

Про певний рівень фізичних знань, якими оперували наші предки, можуть свідчити особливості металовиплавлення та металооброблення, добре знаних в XIII–XV ст. Деякі компоненти середньовічної металургії виразно вказують на знання людьми того часу фізичних властивостей металів і матеріалів – вогнестійкості, плавкості (в разі компонування сплавів), конденсації солей, акустики тощо. Це необхідно було, зокрема, для відливання дзвонів і

Метою цього твору було подати в систематичному порядку весь обсяг тогочасних знань про створення світу та його природу. Матеріали з астрономії подаються переважно в інтерпретаціях Козьми Індикоплова та Іоанна екзарха Болгарського. Тлумачна Палея існувала в різних версіях, серед яких привертає увагу виявлений в Крехівському монастирі рукопис початку XV ст., який дослідники назвали Крехівською Палеєю.

78

Розділ 3

виготовлення зброї. Є історичні свідчення, що цими виробництвами славився Львів.

Виробничі промисли потребували певних хімічних знань, потрібних для виготовлення розчинів, вичинки шкіри, фарбування тканин. У зв’язку з лікарською практикою розвивалася хімія ліків, а водночас з іконописанням – хімія фарб.

На жаль, не збереглось конкретних відомостей про інтелектуальне життя, крім інформації про В. Васильовича, який вів учені розмови з освіченими людьми (єпископами й ігуменами) на філософські теми. Окрім книг богослужбового призначення, під керівництвом В. Васильовича, переписувалися й укладалися книги для позацерковного читання, зокрема «Прологи» та «Збірники». Найкращим показником ідейно-філософських зацікавлень князя В. Васильковича та його вченого оточення слугує так званий «Паренесис» – збірник «Повчань» Єфрема Сирина, який був виготовлений 1288 р. у князівському скрипторії.

Отже, впродовж XIII – першої половини XIV ст. ГалицькоВолинське князівство перебрало на себе роль спадкоємця і продовжувача київських культурних традицій. Головними осередками культурного життя стають Холм, Львів, Галич, Володимир та інші міста. За підтримки князів Д. Романовича (Галицького), В. Романовича, Л. Даниловича, В. Васильковича розвивалась і утверджувалась архітектура, містобудування, іконописання, писемність, освіта, наука, які на цьому ґрунті почали набувати українських національних рис.

Питання для самоконтролю

1.Питання етногенезу слов’ян.

2.Культура перших слов’янських племен.

3.Особливості дохристиянської культури східних слов’ян.

4.Пам’ятки дохристиянської культури східних слов’ян.

5.Вплив християнства на культуру Київської Русі.

Хімічні знання, що були безпосереднім елементом практики, були позбавлені теоретичних аспектів. Здебільшого хімічні операції залишалися справою вміння і навичок, що передавалися з покоління в покоління, і лише незначна частина їх зафіксована в писемних пам’ятках.

Українська культура княжої доби

79

6.Розвиток, центри та пам’ятки писемності.

7.Освіта та література Київської Русі.

8.Значення «Повісті минулих літ» в українській культурі.

9.Пам’ятки архітектури.

10.Пам’ятки давньоруського іконопису та книжкової мініатюри.

11.Культура Галицько-Волинського князівства як продовження традицій Київської Русі.

12.Архітектура та скульптура Галицько-Волинського князівства.

13.Пам’ятки іконопису на галицько-волинських землях ХІІІ – середини XIV ст.

14.Писемність, освіта та література.

Найважливіші факти

До праслов’ян дослідники зараховують племена: пшеворської

(Західна Україна – ІІ ст. до Р. Х. – IV ст. від Р. Х.), зарубинецької (басейни Прип’яті, середнього і частково горішнього Дніпра – ІІ ст. до Р. Х. – IІ ст. від Р. Х.), липицької (верхнє Подністров’я – ІІ ст. до Р. Х. – IІІ ст. від Р. Х.), черняхівської (вздовж Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Західного Бугу – ІІ–V ст. від Р. Х.).

Упраці готського історика Йордана «Гетика» виділяються три групи слов’ян: венеди, склавини, анти.

Усередині ХІ ст. створено Києво-Печерський монастир, який став одним з осередків культури Київської Русі.

1017–1037 рр. – будівництво Софіївського собору. З 43 літер складається кирилична система письма. 1086 р. – в Києві заснована школа для дівчат.

1040-х роках з книжкової майстерні Софіївського собору

вийшло «Рейнське євангеліє».

1050–1114 рр. – життя і творча діяльність перших вітчизняних живописців ченців Аліпія і Григорія.

1056–1057 рр. – у Києві переписано «Остромирове Євангеліє». 1037–1050 рр. – митрополит Іларіон написав «Слово про закон і

благодять».

1089 р. – завершено спорудження Успенської церкви Печерської лаври в Києві.

1187 р. – невідомий автор написав літературний твір «Слово о полку Ігоревім».

1113 р. – літописець Нестор завершив укладення «Повість минулих літ».

80

Розділ 3

Кращі зразки книжкової мініатюри зображені на: «Остроми-

ровому Євангелії», «Ізборнику Святослава» (1073) та «Трірському Псалтирі» (1070–1080-ті).

На початку ХІІІ ст. складено збірник оповідань про ченців Києво-

Печерського монастиря – «Києво-Печерський патерик».

«Печерська Богородиця» і «Богоматір Великої Панагії» є відомими іконами ХІ ст.

Кінець ХІІ ст. – спорудження храму св. Пантелеймона в Галичі. До ХІІІ ст. належить найстаріша пам’ятка іконопису Галицько-

Волинського князівства – ікона «Богородиці Одигітрії».

«Галицько-Волинський літопис» охоплює час з 1201 р. по 1292 р.