Іі модуль (20 кредитів)

Заняття 19 – лекція 13. (2 години). Морфологія ландшафту. Література до заняття: (4), (7), (9), [12]

В лекції «4» (заняття «7») ми говорили, що ландшафт у прихильників його індивідуального трактування складається з морфологічних частин – таких собі «ландшафтиків» у типологічному трактуванні. Поняття «ландшафтик» прихильники індивідуального трактування не вживають, вони використовують поняття природно-територіального комплексу (ПТК), який по суті є теж ландшафтом, але вже не в індивідуальному розумінні. Морфологічні частини ландшафту – ПТК-«ландшафтики» є типологічними ландшафтними об’єктами, їх основних виділяють три: найдрібніший ПТК – фація, потім – урочище і найкрупніша морфологічна частина ландшафту – місцевість. Іноді між фацією і урочищем розрізняють ПТК рангу підурочища, а між місцевістю і власне ландшафтом – складне урочище (надурочище). Розглянемо детальніше найбільш важливі для практики ландшафтної архітектури і садово-паркового мистецтва морфологічні частини ландшафту.

Найпростіше зрозуміти, що таке фація. Фація – це такий ПТК, що розміщується в межах одного елементу мезорельєфу або в межах однієї форми мікрорельєфу і має на всьому своєму протязі одну й ту ж саму грунтову відміну, один і той же самий мікроклімат і одні й ті ж самі умови водного живлення, один мікроклімат, а також одні і ті ж самі фітоценоз і зооценоз. Основним емпіричним критерієм виділення фації є максимально можливий ступінь просторової (територіальної) однорідності. Така однорідність, в цілому, у природних умовах на території досить легко визначається. Але не будемо забувати, що прихильники індивідуального трактування ландшафту, котрі розробили вчення про морфологію ландшафту, вважають провідним ландшафтним компонентом морфолітогенну основу, тобто гірські породи і їх форми – рельєф. При виділенні на території фацій теж корисно опиратися саме на геолого-геоморфологічний критерій, і оцінювати однорідність ділянки території, насамперед за станом просторової однорідності відкладів гірських порід і мікрорельєфу. Дуже гарно і точно просторові границі будь-якої фації можно було б провести за контурам відмін у грунтовому покриві, оскільки саме грунт, як ми пам’ятаємо, згідно В. В. Докучаєву, є «дзеркалом ландшафту». Але розтин грунтових розрізів, за допомогою яких і тільки яких можна точно визначати грунтові відміни і рівні розбіжностей між ними – кропітка і дорога робота, що не може бути проведена швидко і масово (інакше не встановити на місцевості точні контури грунтового покриву). Тому найліпше у практичних ландшафтних роботах (зокрема при ландшафтному проектуванні, при розплануванні ландшафту) звертатися до геолого-геоморфологічних ознак: однорідний мікрорельєф, одна й та ж сама гірська порода однакової потужності – значить перед нами з високим ступенем ймовірності – фація.

Інший гарно виразний візуально критерій виділення фації – рослинний покрив. Але тут є одна особливість. В межах однієї і тієї ж фації він може бути як повністю однорідним, так і строкатим. Перше спостерігається тоді, коли в межах фації розташована одна й та ж сама рослинна асоціація, а друге – коли в її межах існують різні рослинні асоціації. Справа в тому, що різні рослинні асоціації можуть існувати в одних і тих же едафотопах і їх строкатість обумовлюється не просторовими варіаціями рельєфу, умов зволоження, тривності грунту, мікроклімату тощо, а внутрішньо-екологічними чинниками еволюційної природи – конкуренцією між рослинами, витісненням одних рослин іншими. Тому в межах фації при одному і тому ж самому фітоценозі, можуть бути – і це не виключення, а правило – різні рослинні асоціації, які візуально можуть виглядати досить різно. Цей факт має важливе значення для ландшафтно-архітектурної і особливо ландшафтно-дизайнерської роботи. Зокрема, не слід думати, що якщо створити в межах фації однорідний рослинний покрив, то він обов’язково таким і залишиться через те, що едафотоп є одним і тим же. Якщо створити однорідну за рослинністю композицію у в межах фації і заспокоїтись, вважаючи що наше насадження так і буде собі існувати, оскільки рослини підібрані спеціально для даної фації, то з часом може з’ясуватися, що в силу біологічних, а не ландшафтних причин, ця однорідність зникає, в насадження – самочинно проникають інші рослини, теж пристосовані до даних умов, але конкурентоздатні по відношенню до рослин нашого насадження. Процеси життя і взаємодії ландшафтної фації і рослинної асоціації складні, нелінійні, їх слід знати, щоб вміти ними правильно користуватися у практиці ландшафтного дизайну.

Може виникнути питання: якщо фація може бути неоднорідною за станом рослинного покриву, то чи є вона мінімальною за розміром морфологічною частиною ландшафту? Може такою є рослинна асоціація? Це питання дійсно обговорювалося в ландшафтознавстві і геоботаніці і фахівці прийшли такого висновку. Фізико-географічна (ландшафтна) фація насправді є мінімальним територіальним виділом на земній поверхні, з точки зору географії. При оцінці її однорідності, ландшафтознавець спирається на географічні закони просторової диференціації. Неоднорідність же рослинних асоціацій в межах фацій обумовлюється не географічними, а біологічними (еволюційними, екологічними) законами. Тому рослинну асоціацію, з точки зору географії, не можна вважати мінімальним за розміром просторовим виокремленням ландшафту; вона є таким, з точки зору ботаніки і екології.

Важливим для практики ландшафтної архітектури і дизайну є поняття підурочища. Це – другий за розміром територіальний ландшафтно-типологічний виділ, що, на відміну від фації, є вже внутрішньо неоднорідним не тільки з еколого-ботанічних (фітоценологічних), а й з інших, зокрема геоморфологічних, причин. Підурочищем вважається група фацій, що розташовані в межах окремої частини (елементу) мезорельєфу, але ще має одну і ту ж за складом гірську породу і один і той же тип зволоження і теплового режиму. Грунтові відміні в межах урочища вже можуть бути різним, а рослинний покрив може складатися вже не тільки з різних асоціацій, а й фітоценозів, вищого порядку. Типовий приклад – схил (балки, неглибокої долини, горба і т. ін.). У верхній частині схилу грунти одной і той же відміни можуть бути сильно змитими водними потоками; в середній – середньозмитими; а в нижній – слабо-змитими. Це вже різні грунти, відповідно і фації у верхній, середній та нижній частині схилу будуть різними. Але всі вони об’єднуються у ПТК рангу під урочища.

Урочище є, так би мовити, центральною ланкою морфології ландшафту. Найчастіше при складанні дрібномасштабних ландшафтних карт картографуються саме урочища. Вважається, що і ландшафт, як індивідуальна категорія, в великій мірі визначається характером сполучень і комбінаціями урочищ, що його складають. Урочищем вважається ПТК, що розташований в межах однієї форми мезорельєфу, має різний склад гірських порід, різні режими тепла і зволоження, і різний грунтово-рослинний покрив. Та ж сама балка, або яр будуть природно-територіальними комплексами рангу урочища; інші приклади урочищ – надзаплавні тераси, корінні схили великих річкових долин, моренні горби, замкнуті западини (зокрема, поди) і т. ін.

Складною для визначення і розуміння категорією морфології ландшафту є місцевість (тому не всі ландшафтознавці нею користуються). Місцевістю вважається ПТК розташований у межах генетично споріднених форм мезорельєфу. Наприклад, яружно-балкова місцевість буде складатися із урочищ балок, ярів і тих вододільних ділянок, що розташовані між окремими балками і ярами. Очевидно, яружно-балкова місцевість є єдиною за генезисом (за походженням), але ярі і балка, як форми мезорельєфу це одне, а вододіл – зовсім інше. Інший приклад – долина річки. Урочища корінного схилу, заплави і надзаплавних терас, очевидно, мають спільне походження – флювіальне. Але як форми мезорельєфу, вони є різними. При крупно-масштабних ландшафтгних характеристиках території найчастіше користуються саме поняттям місцевості.

Нарешті, сама категорія ландшафту. Як не дивно, але у прихильників індивідуального трактування ландшафту, саме ця категорія має найменш чітке визначення. За класичним визначенням ландшафтознавчої школи М. А. Солнцева, під ландшафтом розуміють ПТК, що має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат, один зональний тип грунтів і рослинності. Додають також, що ландшафт має мати «специфічний» набір урочищ і місцевостей. Але толком не роз’яснюється, що значить «специфічний» і яким рівнем цієї «специфіки» слід володіти, щоби «бути» ландшафтом. Всі інші ознаки ПТК рангу ландшафту в індивідуальному трактуванні, крім одного, також є розпливчастими і мало конкретними, особливо при практичному виокремленні ландшафтів на території. Єдине, що дозволяє більш-менш певно виокремити ПТК рангу ландшафту, так це вказівка на таку його ознаку, як єдиний геологічний фундамент. Його можна виявити за морфоструктурами, окресленими неотектонічними розломами. Тобто ПТК рангу ландшафту найбільш чітким критерієм свого виокремлення мають неотектонічні блоки. А в межах неотектонічного блоку вже формується «один тип рельєфу» в розумінні морфоскульптури.

Природно-територіальні комплекси – морфологічні складові ландшафту об’єднуються в типи. В теорії говорять про типи, класи і види місцевостей, урочищ і фацій, хоча на практиці рідко звертаються до такої докладної класифікації. Найчастіше обмежуються розпливчастим поняттям типу і застосовують його до ПТК рангу місцевості. Наприклад тип яружно-балкових місцевостей, або тип заплавних місцевостей.

Питання для самоперевірки: Дайте визначення фації. Дайте визначення підурочища. Дайте визначення урочища. Дайте визначення фізико-географічної місцевості. Дайте визначення ландшафту в індивідуальному трактуванні.

Заняття 20 – лекція 14 (2 години). Класифікація ландшафтів. Література до заняття: (3), (7), (10), [3], [9], [11]

Типологічні об’єднання природно-територіальних комплексів проводять не тільки по відношенню до ПТК – складових ландшафту в індивідуальному розумінні, а й по відношенню до самих ландшафтів-індивідуумів, об’єднаних за тими чи іншими ознаками. Типологічні класифікації ландшафтів досить складні, оскільки причини, що обумовлюють об’єднання ландшафтів в ті чи інші групи, мають різну природу, і ця їхня різна природа по-різному проявляє себе на різних щаблях ієрархії типологічних одиниць (тобто у різних масштабах). Є три основних чинника, згідно яким проводиться об’єднання ландшафтів в групи того чи іншого рангу: 1) чинник широтного розподілу сонячного тепла, обумовлений кулястістю Землі; 2) чинник неоднорідності геологічної основи територій різного масштабу; 3) чинник віддаленості території від океану. В горах важливу роль набуває чинник зменшення температури повітря з висотою і експозиція схилів. А на самому високому рівні класифікації розрізняють такий чинник, як тип контакту геосфер.

Найпростішою і водночас найлогічнішою вважається класифікаційна схема ландшафтів відомого російського географа В. О. Ніколаєва.

Таблиця

Класифікація ландшафтів за В. О. Ніколаєвим (2000) з доповненнями і уточненнями

Таксон	Принцип виділення	Приклади ландшафтів
Відділ	Тип контакту і взаємодії геосфер в ландшафтній оболонці (літосфера / атмосфера; літосфера / гідросфера і т.д.)	Наземні, підводні
Система	Широтна диференціація надходження сонячної енергії	Арктичні, бореальні (помірні), тропічні
Під- система	Віддаленість від океану – ступінь континентальності клімату	Помірно-континентальні, різко-континентальні
Клас	Морфоструктури вищих порядків (гори – рівнини) і обумовлений ними тип природної зональності (широтна зональність – висотна поясність)	Рівнинні і гірські
Підклас	Ярусна (висотна) диференціація гір і рівнин	Низменні і низинні; низькогірні і високогірні
Група	Тип водного живлення, ступінь зволоженості	Автоморфні, гігроморфні
Тип	Біокліматичні відмінності, обумовленні співвідношенням тепла і вологи	Лісостепові, степові, напівпустельні
Підтип	Те саме в межах природної зони	Північно-степові, південно-степові
Рід	Генетичний тип рельєфу	Давньо-алювіальні надзаплавних терас, моренно-зандрові
Підрід	Генетичні типи поверхневих (грунтоутворюючих) гірських порід	Давньо-алювіальні піщані; давньо-алювіальні суглинисті
Вид	Подібіність переважаючих у ландшафті урочищ і місцевостей	Пслоскохвилястих давньоалювіальних рівнин; денудаційно-акумулятивних плато

Таксон «вид», як можна бачити з таблиці, не визначається ні одним з перерахованих чинників ландшафтної диференціації. Він стоїть осторонь і визначається комбінацією морфологічних частин ландшафту. Тому «вид ландшафту» є найменш зрозумілим виділом ландшафтної класифікації і, в принципі, можна вважати його зайвим.

Особливо слід зупинитися на категорії «відділ» (або «варіант ландшафтної сфери»). Вона є принциповою в класифікації ландшафтів у сучасному ландшафтознавстві. За Ф. М. Мільковим, відділів ландшафтної сфери всього п’ять: 1) наземний (тип контакту «літосфера / атмосфера»); 2) земноводний («літосфера / атмосфера / гідросфера»); 3) льодовий («хіоносфера / атмосфера»); 4) водно-поверхневий («гідросфера / атмосфера») і 5) підводний («літосфера / гідросфера»). Нами додано ще один тип контакту – техногенний («літосфера / техносфера / атмосфера»). Отже, сучасне ландшафтознавство налічює шість типів контакту геосфер і відповідно шість відділів або варіантів ландшафтної сфери: наземні ландшафти, земноводні ландшафти, водно-поверхневі ландшафти, льодові ландшафти, підводні ландшафти і техногенні ландшафти. Сама ландшафтна сфера вважається ландшафтом найвищого таксономічного рангу (згадаємо афоризм Д. Л. Араманда: “От кочки до географической оболочки – всё ландшафт”).

Вся наведена вище класифікація ландшафтів, а також морфологія ландшафту є справедливими тільки для ландшафтів одного відділу ландшафтної сфери – для ландшафтів наземних. Для ландшафтів інших відділів вона недійсна. У сучасному підводному ландшафтознавстві мають місце спроби застосування класичної суходільної морфології ландшафту до ландшафтів земноводного і підводного відділів, але вдалими ці спроби визнати не можна. Також в сучасному урболандшафтознавстві – науці про ландшати міст – пробують використовувати підходи і класифікаційні схеми традиційного суходільного ландшафтознавства; ці спроби також не є вдалими.

Питання для самоперевірки: За якими чинниками проводиться об’єднання ландшафтів у типологічні групи? Назвіть основні таксони класифікації ландшафтів за В. О. Ніколаєвим. Чим підводні ландшафти відрізняються від земноводних? Чи виділяють місцевості і урочища серед ландшафтів льодового варіанту ландшафтної сфери?

Заняття 21 – лекція 15 (2 години). Основні різновиди ландшафтів України. Література до заняття: (15), [9], [13]

Ландшафти нашої країни належать до двох систем – суббореальної і субтропічної і двох класів – рівнинних і гірських (Кримські гори, Карпати). Суббореальні ландшафти України є здебільшого помірно-континентальними, на заході – слабоконтинентальними (Карпати, Прикрапаття, Закарпаття). У горах чітко проявляється ярусна диференціація (підклас), на рівнинах вона менш виражена, хоча в межах підвищень, таких, наприклад, як Кременецькі «гори» або Донецький кряж, теж досить чітко помітна. До автоморфних ландшафтів відносяться ландшафти височин і рівнин із низьким рівнем грунтових вод, до гідроморфних – ландшафти низовинних рівнин із високим стоянням грунтових вод і відповідним широким розповсюдженням боліт і заболочених територій (таких найбільше у Поліссі), а також річкових долин, в першу чергу їхніх заплав, і міжгірських западин. Типи ландшафтів України є такими: 1) природної зони змішаних лісів (Полісся); 2) природної зони широколистяних лісів (Закарпаття, Прикарпаття); 3) лісостепової природної зони; 4) степової природної зони; 5) сухо-степової природної зони і 6) природної зони сухих середземноморських субтропіків. Сухо-степові ландшафти, що є у нашій країні найбільш посушливими, наближеними до напівпустельних, і сухі середземноморські ландшафти займають невеликі площі. Перші спостерігаються на півночі Кримського п-ва (Присивашшя) і півдні Херсонщини, другі протягнулися вузенькою смугою по Південному березі Криму від міста Феодосії до селища Форос. Підтипи ландшафтів виділяються у межах лісостепу – північно-лісостепові і південно-лісостепові і в границях степової зони – північно-степові, середньо-степові, південно-степовій. Болотяні і долинні заплавні ландшафти вважаються інтразональними, тобто такими, що не відносяться до певної природної зони, хоча певні ознаки зміни природних особливостей і болта, і річкові заплави у різних природних зонах мають. В цих гідроморфних ландшафтах чинник надмірного зволоження діє настільки сильно, що «приглушує» вплив чинника природної широтної диференціації (розподіл сонячної радіації).

Ландшафти таксонів «рід», «підрід» і «вид» перелічувати не будемо; про розповсюдження в Україні ландшафтів цих таксонів, що вивчені і описані ще недостатньо, певну уяву може дати перелік основних фізико-географічних місцевостей України. Ми зупинимося лише на рівнинних, частково – Південний берег Криму – на передгірських територіях. Перелік місцевостей дається за колективом авторів під керівництвом відомих українських географів В. П. Попова, О. М. Маринича і А. І. Ланька, що ще в 1968 склав унікальний опис нашої країни за типами місцевостей, який не має аналогів. Нагадаємо, що місцевість у більшості випадків є тим природно-територіальним комплексом найменшого територіального розміру, в межах якого працює ландшафтний архітектор і ландшафтний дизайнер.

Для природних зон змішаних і широколистяних лісів найбільш характерними є такі місцевості:

• денудаційних горбистих рівнин на кристалічному фундаменті;

• лесових еродованих останців («лесових островів»);

• моренно-горбисті;

• моренно-хвилясті;

• гарно-дренованих кінцево-моренних горбів і пасом;

• моренно-зандрових рівнин;

• зандрових рівнин;

• зандрових заболочених низьких рівнин;

• долинно-зандрові;

• плоско-хвилястих піскових і супіскових межирічних долин;

• слабо хвилястих супіскових і легко суглинистих межирічних долин;

• плоских погано-дренованих межирічних долин і западин;

• слабо-дренованих надзаплавно-терасових рівнин;

• надзаплавно-терасових пісків;

• пісково-борові;

• лучно-болотні;

• заплавні.

У лісостепу найбільш поширені такі фізико-географічні місцевості:

- лесових підвищених вододільних рівнин;

- плато-подібні лесових рівнин;

- водно-льодовикових лесових рівнин;

- лесових терасових рівнин;

- плакорно-карстові;

- рівнинно-хвилясті;

- розчленовані хвилясто-вододільні;

- вододільно-рівнинні;

- вододільно-горбисті;

- горбисто-пасмові;

- сильно-горбисті, розчленовані річковими долинами і балками;

- круто-горбисті;

- останцево-вододільні;

- яружно-балкові;

- прирічкові яружно-балкові;

- долинно-балкові;

- сильно-розчленовані прирічкові, в т. ч. корінного схилу Дніпра;

- верхньо-терасові;

- нижньо-терасові;

- надзаплавні лесово-терасні;

- надзаплавні пісково-борові;

- давньо-терасні;

- прохідних долин;

- каньонні;

- заплавні.

В степовій і сухо-степовій природних зонах, включаючи степи Північного Криму існують такі фізико-географічні місцевості:

• рівнинно-хвилясті;

• рівнинно-вододільні останцево-пасмові;

• рівнинно-роздольні;

• денудаційно-рівнинні;

• вододільно-степові;

• ерозійно-структурні вододільно-останцеві;

• вододільно-острівні;

• хвилясто-купольні;

• горбисті пісково-степові;

• вододільних слабо-хвилястих рівнин;

• вододільно-улоговинні;

• вододільні рівнинно-подові;

• прирічкові яружно-балкові;

• яружно-балкові;

• долинно-балкові;

• долинно-сухо-річкові;

• лучно-балкові;

• ерозійно-структурні долинно-балкові;

• надзаплавно-терасові слабо еродовані;

• надзаплавно-терасові лесово-степові;

• надзаплавно-терасові рівнинно-подові;

• надзаплавно-терасові хвилясті;

• надзаплавно-терасові пісково-борові;

• надзаплавно-терасово-дельтові;

• заплавні;

• заплавні лучно-степові;

• заплавно-лучні на кристалічному фундаменті;

• заплавні лучно-солончакові на кристалічному фундаменті;

• заплавні лучно-болотні остеповані;

• заплавно-дельтові;

• плавневі заплавно-лиманні;

• приморські рівнинно-терасні;

• приморські низовинно-акумулятивні;

• приморські рівнинно-подові солончакові;

• приморські берегові;

• приморські абразійно-терасові;

• приморські абразійно-денудаційно-останцеві;

• пересипів і кіс;

• лагунно-солончакові.

Для вузької смуги Південного узбережжя Криму, що відноситься до сухих середземноморських субтропіків, характерними є наступні фізико-географічні місцевості:

• низко-гірські;

• гірсько-долинні;

• долинно-амфітеатрові;

• яружно-балкові.

Слід підкреслити, що розподіл фізико-географічних місцевостей у межах природних зон не є рівномірним. Як випливає із самих назв місцевостей, основним критерієм їх виділу є геолого-геоморфологічний. Він не залежать від зональної диференціації території, а обумовлений її геологічною історією, складом гірських порід, що її утворюють. Тому одні місцевості, такі що приурочені до широко розповсюджених в Україні морфоструктур / морфоскульптур і геологічних відкладів, мають широке розповсюдження і навіть переходять із зони в зону (заплавні у річкових долинах на алювіальних відкладах, надзаплавно-терасові на давньому алювії, вододільних рівнин в умовах спокійного рельєфу на лесових відкладах ті ін.). А інші приурочені тільки до певних геологічних структур і відкладів і зустрічаються лише в межах їх розповсюдження, які можуть бути вузькими і локальними (наприклад, каньонні місцевості – на Поділлі, дельтові – у гирлі Дуню, хвилясто-купольні – на Донецькому кряжі, долинно-амфітеатрові – на Південному березі Криму і т. д.).

Питання для самоперевірки: Перерахуйте типи ландшафтів України. Які ландшафти відносяться до інтразональних? Які місцевості в Україні найбільш розповсюджені, а які рідкісні?

Заняття 22 – лекція 16 (2 години). Основи геохімії ландшафтів. Література до заняття: (3), (12)

Наука геохімія ландшафтів вивчає вміст і рух у ландшафті хімічних сполук і атомів, це – окрема галузь ландшафтознавства. Основними поняттями геохімії ландшафтів є поняття вмісту речовини у тому чи іншому ландшафтному компоненті, міграції (руху) речовини у ландшафті, геохімічного бар’єру, елементарного геохімічного ландшафту, ландшафтно-геохімічного спряження, ландшафтно-геохімічного (геохімічного) процесу та ін.

Поняття вмісту речовини у власне ландшафті немає сенсу. Коли говориться про вміст речовини у ландшафті, то мається на увазі її вміст у його компонентах. Найчастіше оперують показниками вмісту хімічних речовин і елементів у гірських породах, грунтах, підземних і поверхневих водах, а також рослинах. Важливими є показники хімічного складу повітря, але його визначати складно і тому щодо ландшафту до цього показника звертаються рідше. Перерзоподіл хімічних речовин і елементів у ландшафті визначають за допомогою цілої системи ландшафтно-геохімічних показників і коефіцієнтів, які показують співвідношення вмісту інгредієнту в одному геокомпоненті відносно іншого. Найважливішими показниками є такі:

1. кларк – середній вміст хімічного елементу в тій чи іншій субстанції (найчастіше – гірській породі і грунті), виражений у вагових, або відсоткових одиницях;

2. кларк концентрації – відношенні вмісту інгредієнту у тій чи іншій субстанції (найчастіше грунті і живих організмах) до його вмісту у гірській породі;

3. коефіцієнт біологічного поглинання – відношення вмісту хімічного елементу у золі рослини до його вмісту у гірській породі або грунті;

4. коефіцієнт водної міграції – відношення хімічного елементу у мінеральному осаді води до його вмісту у гірських породах, в яких існує водний об’єкт;

5. коефіцієнт аерозольної концентрації – відношення вмісту хімічного елементу у твердій фазі атмосферного аерозолю до кларку елемента у гранітному шарі літосфери;

6. технофільність – відношення щорічного видобутку хімічного елементу до його кларку.

Існує і цілий ряд інших, більш складних показників балансу, співвідношення, вмісту хімічних елементів і сполу у компонентах ландшафту (наприклад, акропетальний коефіцієнт, що характеризує ступінь поглинання хімічних елементів різними органами рослини). Власне ландшафтно-геохімічне дослідження починається тоді, коли вивчається не просто вміст того чи іншого інгредієнту у тому чи іншому геокомпоненті ландшафту, а їх співвідношення, перерозподіл і взаємна залежність в них.

Важливим поняттям щодо вмісту хімічних речовин та елементів у геокомпонентах є поняття фону і аномалії. Фоновим вважається вміст того чи іншого інгредієнту у будь якому геокомпоненті в так би мовити «стандартних умовах», середньостатистичний вміст, який коливається, але не дуже сильно. Аномальним вважається вміст, що статистично достовірно суттєво перевищує або (рідше) є суттєво меншим за фоновий. Місця таких вмістів інгредієнтів у гекомпоентах називають геохімічними аномаліями. Вони можуть формуватися як під впливом природних факторів (наприклад, родовища корисних копалин), так і під впливом діяльності людини. Відповідно говорять про природні геохімічні аномалії і техногенні геохімічні аномалії. Останні формуються внаслідок забруднення навколишнього середовища.

Хімічні речовини і елементі, попавши у ландшафт, не залишаються на місці, а рухаються, переміщаються – мігрують. Ці переміщення у геохімії називають геохімічною міграцією. Вона відбувається у горизонтальному напрямку – латеральная міграція, і у вертикальному – здебільшого згори вниз із грунтовими і підземними водами, що просочуються – радіальна міграція. За формами руху у ландшафті розрізняють механічну міграцію (переміщення сухої речовини завдяки силам гравітації), атмосферну міграцію (із рухом повітряних мас), водну міграцію (із рухом водних мас) та біогенну міграцію (поглинання хімічних елементів живими організмами і їх переміщення в них або з ними). Окремо виділяють техногенну міграцію речовини – техногенез, що складається із залучення речовини у господарську діяльність людини та її прикінцеве надходження у природне середовище.

На шляхах переміщення хімічних сполук та елементів у ландшафті існують особливі ділянки, де різко змінюються умови її руху, він гальмується і речовина/хімічний елемент із мобільного стану переходить у нерухомий – осаджується, концентрується, випадає в осад, поглинається тощо. Такі ділянки звуться геохімічними бар’єрами. Зміна умов латеральної і радіальної міграції хімічних речовин/елементів викликається різними причинам, найчастіше фізико-хімічної природі. Відповідно до того, якими причинами створюються в ландшафтах найважливіші геохімічні бар’єри, вони поділяються на такі:

• фіто-геохімічний (захоплення і накопичення хімічних елементів/речовин рослинами);

• біогеохімічний (накопичення хімічних елементів у гумусових шарах і торфах);

• кисневий або окислювальний (осадження і концентрація хімічних елементів при хімічному окислювання);

• відновлювальний (те саме при хімічному відновлюванні);

• лужний (зменшення рухомості хімічного елемента при раптовому зростанні лужності у воді або у грунті);

• кислий (те саме при зростанні кислотності);

• сорбційний (поглинання розчинених у грунтових чи поверхневих водах сполук сорбентами – глинами, гідроксидами заліза і марганцю, карбонатами тощо);

• випаровувальний (випадіння в осад солей при термічному випаровуванні води в умовах жаркого клімату).

Згідно вмісту, умов надходження, перебування, міграції, акумуляції у ландшафтах хімічних елементів і сполук, вони поділяються на різні групи і типи, що складають особливу ландшафтно-геохімічну класифікацію. Остання є досить складною, багаторівневою, намагається рахувати усі форми міграції речовини в ландшафтній оболонці. Найпростіший варіант ландшафтно-геохімічної класифікації враховує переважно рух і поведінку хімічних елементів у грунтах і грунтових водах, а також у ґрунтоутворюючих гірських породах, в залежності від положення ландшафтних одиниць в рельєфі. Такі одиниці звуться елементарними геохімічними ландшафтами (ЕГЛ) і за своїми розмірами та властивостями близькі до фізико-географічних фацій. На підвищених ділянках рельєфу, пласких (плакорах), з низьким стоянням грунтових вод виокремлюють автономні або елювіальні ландшафти. Для них характерне надходження речовини ззовні лише з атмосферними опадами, гарне провітрювання грунтів (відповідно наявність в них кисню), промивний водний режим. В долинах, балках, перезволожених пониззях знаходяться їхні антиподи – акумулятивні або супераквальні ландшафти. Вони отримують речовину з атмосферних опадів, від бокового або руслового стоку, підземних вод. Вони постійно перезволожені, у грунтах не вистачає кисню, тому для них притаманна відновлювальна хімічна обстановка. Грунтові води залягають близько до поверхні, або навіть виходять на неї. ЕГЛ, що постійно знаходяться у водному середовищі звуться субаквальними. (супераквальні – надводні, субаквальні – підводні). Між супераквальними і елювіальними ЕГЛ на схилових поверхнях різної крутизни і в варіаціях схилових форм рельєфу (наприклад, в западинах, на терасах схилів) розміщуються перехідні різновиди ЕГЛ – транселювіальні, трансакумулятивні та елювіально-акумулятивні.

ЕГЛ, як підкреслювалося, близькі за змістом до фації, тільки критерій виділення у них дещо інший – особливості міграції речовини. ЕГЛ можна також вважати окремими едафотопами, кожний із специфічним умовами живлення, зволоження і тепло забезпечення рослин.

Ландшафтно-геохімічні знання вкрай важливі для ландшафтного архітектора/дизайнера. По-перше, у зв’язку із тим, що ландшафтно-геохімічна структура території відбиває умови мінерального живлення рослин і їх розподілу на території. А ці умови, очевидно, слід враховувати при підбірці посадкового матеріалу. По-друге, ландшафтно-геохімічна структура території, ділянки визначає умови водного живлення рослин і грунтово-геохімічні умови (зокрема Eh, наявність і ступінь розвитку глейових процесів, процесів природного засолювання тощо), умови аерації грунтів – все це параметри вкрай важливі для приживання, росту і розвитку рослин. І нарешті, від ландшафтно-геохімічної структури напряму залежить перерозподіл і накопичення у навколишньому середовищі (особливо на ландшафтно-геохімічних бар’єрах) забруднюючих речовин, що є токсичними для рослин. Це вимагає не тільки врахування форми і ступеню забрудненості території, але в окремих випадках може обумовлювати і необхідність проведення заходів з її рекультивації – інакше рослинний матеріал на ній може просто не прижитись. В останні роки характер забруднення ландшафту почали враховувати і при архітектурних рішеннях – оскільки форми і ступінь його забруднення прямим чином впливають на стан здоров’я людей, що будуть проживати в спорудах, які проектуються. Сьогодні при грошовій оцінці тих чи інших зон розселення людей (фактичного або потенційного) у місті ландшафтно-геохімічні показники стану забруднення території почали враховувати навіть у якості одного із факторів, що формує ціну споруди і місця її розташування.

Питання для самоперевірки: Що таке фон і аномалія? Чим латеральна міграція відрізняється від радіальної?Що таке геохімічний бар’єр? Назвіть типи елементарних геохімічних ландшафтів.Як ландшафтний архітектор може застосувати знання з геохімії ландшафтів у своїй діяльності?

Заняття 23 – лекція 17 (2 години). Основи геофізики ландшафту. Література до заняття: (1), (11), [5].

Аналогічно тому, як геохімія ландшафтів вивчає поведінку у ландшафті хімічних елементів і речовин, геохімія ландшафтів вивчає фізичні властивості, процеси і явища, що відбуваються у ландшафтах. До складу предмета дослідження геофізики ландшафтів іноді включають також процеси і явища, що відбуваються у живих організмах, які населяють ландшафт. Це є доцільним, оскільки так звана екологія ландшафту, що також претендує на їх вивчення, є біологічною, а не географічною наукою, а процеси і явища, що обумовлюються життєдіяльністю рослин і тварин, також треба вивчати з географічної точки зору.

Коло питань, що розглядаються у геофізиці ландшафтів, такий. Насамперед, фізичною за своєю сутністю є проблема проведення границь ландшафтів – горизонтальних і вертикальних. Серед горизонтальних границь ландшафтів геофізика ландшафтів розрізняє границі дивергентні (так, що переважно розділяють – потоки енергії, речовини, інформації між ландшафтами), конвергентні (границі, де такі потоки переважно сходяться), та градієнтні (місця найбільш сильного прояву параметрів зміни потоків – типові, наприклад, ладшафтно-геохімічні бар’єри). З характером вираженості, границі бувають чіткими (ширина перехідної полоси набагато менша за ширину ландшафту), поступовими (ширина перехідної полоси співставлена із шириною ландшафту) і екотонними (один ландшафт переходить поступово, а сама смуга переходу – екотон набуває якостей нового ландшафту). За конфігурацією границі поділяють на прямі, хвилясті, пиловидні, зубчасті, дендритні (деревовидні) та ін. Характер ландшафтних гарниць відіграє важливу роль у розплануванні ландшафту. Якщо малюнок, план ландшафтної композиції наслідує ландшафтні границі, то об’єкт гармонійно вписується у місцевість. Якщо ж план композиції «прасує» природні ландшафтні границі, окреслюється і створюється на місцевості як заманеться горе-архітектору, або його замовнику, то розпланування ландшафту набуває потворних форм, стає штучним і некрасивим. До того ж, природні процеси, що формують ландшафтні границі все одно нікуди не зникають, продовжують діяти і спотворюють геометричний план і обриси і без того невдалої композиції.

Менш вивченою, але дуже важливою, є проблема проведення вертикальних границь ландшафтів – оскільки останні є різномасштабними утвореннями як по горизонталі, так і по вертикалі. Це питання ще мало досліджене, але загальною є проста закономірність: чим більшим є таксономічний ранг ландшафту, чим більшим він є за площею, тип потужнішими він буде по вертикалі (вглиб гірських порід і вверх у атмосферу).

Важливими питаннями геофізики ландшафтів є питання часової організації – хроноорганізації фізичних явищ і процесів, що в ньому протікають. В аспекті сезонних змін, ці питання вивчала і вивчає також біологічна наука фенологія. Згідно частоті змін, фізичні процесі у ландшафтах поділяють на високочастотні (коливання менше доби), середньочастотні (одне коливання і більше відбувається в проміжку більше доби, але менше року) і низькочастотні (одне коливання має амплітуду більше одного року, наприклад чередування сухих и вологих років). Важливою відміною ландшафтно-геофізичного підходу до хроноорганізації ландшафту, що відрізняє його від звичайного гідрометеорологічного або фенологічного, є те, що стан протікання фізичних процесів у ландшафті в часі розглядається не окремо «по процесах», а комплексно – як стан самого ландшафту. Цей комплексний стан ландшафту у часі позначають терміном стекс. Розрізняють тривіальні (звичайні стани ландшафтів, що панують у дану пору року) стекси і нетривіальні – нівальні (при випадінні снігу), плювіальні (при випадінні дощу), пірогенні (при пожежах), еолові (при переміщенні піскового матеріалу), гідрогенні (при швидкому тимчасовому затопленні), гравігенні (осипи, обвали) та інші форми стексів.

Важливим поняттям хроноорганізаціїї ландшафту є поняття інваріанту. Як би ландшафт не змінювався на протязі доби, у різні пори року, або навіть у багаторічному розрізі, він залишається «самим собою», що виражається в тому простому факті, що через той чи інший проміжок часу він знову постає перед нами приблизно у тому ж самому тому вигляді, в якому ми вже його бачили. Цей простий факт і позначається поняттям «інваріант ландшафту». Звичайно, в багаторічному розрізі ландшафт може безповоротно дещо змінюватися (як і людина), залишаючись самим собою. Наприклад, виростуть дерева – вигляд ландшафту вже інший. Такі зміни звуть динамікою ландшафту, а стани, коли він змінюється дуже мало на протязі багатьох років (наприклад, коди дерева вже повиростали і надалі їх ріст припинився, сильно уповільнився), – станом клімаксу. Нічого у природі не вічно, тому у великих часових проміжках змінюються і інваріанти ландшафтів – один ландшафт перетворюється на зовсім інший. Це стосується всіх ландшафтів – від фації до ландшафтної оболонки в цілому. Здебільшого (а в ландшафтах високих таксономічних рангів, як правило), час таких змін перевищує тривалість людського життя і ми не можемо спостерігати їх безпосередньо (в найбільших свої проміжках – це геологічний час). Але бувають випадки, коли такі кардинальні трансформації ландшафту відбуваються досить швидко і їх можна бачити наочно. Наприклад – ріст яру. На ерозійно небезпечному схилі яр може закластися і сформуватися на протязі менше десятиріччя, і тоді в межах, наприклад, урочища схилу річкової долини утвориться новий ландшафт рангу урочища – яружний, а згодом яружно-балковий. Трансформації ландшафтів у часі, коли змінюються їхні інваріанти, звуться еволюційними, або просо еволюцією ландшафту.

Врахування хроноорганізації ландшафту на усіх часових проміжках – від високочастотних коливань до еволюційних змін, а в першу чергу на рівні стексу і динаміки ландшафту, вкрай важливе для ландшафтного архітектора, дизайнера. Іноді таке врахування проводять обов’язково, хоча дещо і стихійно. Наприклад, у квітникарстві підбирають квіткові рослини таким чином, щоб ландшафтна композиція квітнула увесь рік, починаючи від весінніх ефемерів і закінчуючи передсніговими хризантемами. Це традиційний прийом квітникарства. Але здебільшого на стекси уваги звертають недостатньо. Більшість ландшафтних проектів виконуються з розрахунком на стекси від пізньовесняних до ранньоосінніх, нібито дерева і квіти зелені, яскраві і привабливі увесь рік. А пізня осінь? зима? рання весна? Вони як часовий проміжок ландшафтного проекту найчастіше випадають з поля зору. І якщо в жанрі «малих» ландшафтних форм, що є предметом здебільшого ландшафтного дизайну, це ще півбіди, то у садово-парковому мистецтві і зеленому будівництві такий «весняно-літній» підхід до ландшафтного проекту вкрай не бажаний: парк, сквер, сад має залишатися красивим і привабливим і під час осінньої мокви, і в місяці весняного бездоріжжя і, звичайно ж, будучи вкритим снігом і кригою. Цінність такого ландшафтного проекту буде, образно кажучи, на пів року більшою.

Дуже важливим є врахування у садово-парковому будівництві динаміки ландшафту. Парк закладається на десятиріччя-сторіччя. Через значні проміжки часу зміняться габітуси і силуети дерев і чагарників, відбудуться сукцесії в трав’янисто-чагарничкових фітоценозах, вкриється водною рослинністью поверхня ставків, вірогідно, відбудуться зміни у мікрорельєфі. Справжній митець мусить все це передбачити, спрогнозувати і творчо використати. Тоді його ландшафтний твір увійде у віки, а до такого має прагнути кожен справжній художник.

Для фізичного вивчення ландшафтних компонентів геофізика ландшафтів вдається до певних прийомів абстрагування і фізичних ідеалізацій. Однією з них є поняття геомаси. Ця ідеалізація³ у геофізиці ландшафтів застосовується для вирішення специфічних наукових завдань. До ландшафтної творчості вона відношення не має, але, як не дивно, архітектори і ландшафтні архітектори нею несвідомо користуються. Наприклад завозиться на ділянку «земля»: вона розглядається як тільки мінеральна, або тільки органічна субстанція – геомаса. Наповнюється водою штучний ставок – гідромаса, Н₂О і більше нічого. А насправді і перше, і друге – місце для проживання живих організмів (в т. ч. зелених насаджень), і те і інше – чинники і «учасники» складних процесів внутрішнього життя ландшафту, де все переплетено і взаємообумовлено, де «геомаси» переходять одна в іншу і залежать одна від іншої. Недооцінка цих взаємообумовленостей (що, до речі, в певній мірі обумовлюється недостатньою увагою ландшафтної архітектури і дизайну до ландшафтознавства) призводить до того, що створена з абстрактних «геомас» композиція стає нестійкою, швидко руйнується сама по собі, або вимагає великих коштів для підтримання свого штучного стану.

Центральним питанням геофізики ландшафту є питання функціонування ландшафту. Під ним розуміють сукупність процесів обміну і перетворення речовини, енергії та інформації у ландшафті. В ландшафтах нижчих рангів (з якими звичайно працює ландшафтний архітектор/дизайнер) головними складовими функціонування є такі:

• трансформація сонячної енергії;

• трансформація енергії, пов’язаної з силою тяжіння;

• вологообіг;

• кругообіг і трансформація живої речовини (біогеоцикл).

Виділяють також ряд інших фізичних складових функціонування ландшафту. Вся ця сума питань вивчається, як власне геофізикою ландшафту, так і галузевими географічним науками – метеорологією і гідрологією, геоморфологією і гідрогеологією, біогеоценологією і навіть ландшафтною геохімією. Процеси функціонування ландшафту розглядаються крізь призму ідеалізації геокомпонентів у геомаси (і в цьому проявляється методичне користь цієї ідеалізації для геофізики ландшафтів). Найважливішим висновком до якого приходять геофізики ландшафту, є теза про вертикальне структурування ландшафту на геогоризонти – своєрідні структурно-функціональні шари, з яких складається ландшафт, і обмін між якими енергією, речовиною та інформацією і складає суть того, називають функціонуванням ландшафту. Геогоризонт – це відносно однорідний у субстратному (геомаси) і функціональному відношенні шар ландшафту. Хоча поняття це досить абстрактне, зрозуміти його зміст с конкретного прикладу не важко. Ландшафтному архітекторові гарно знайоме поняття рослинного ярусу. Так от, якщо у складі рослинного ярусу розглядати не тільки стволи, гілки і листя, але й той шар повітря, що міститься в ньому, те тваринне населення, що в ньому перебуває, і навіть краплі дощу, що через цей ярус прокрапують (плювіальний стекс), і розглядати це все у нерозривному зв’язку, тобто комплексно, то це і буде геогоризонт. Така ж сама логіка – пошарового комплексування – лежить і в основі виділення усіх інших геогоризонтів ландшафту, як надземних, так і наземних і підземних. Для позначення геогризонтів і їх функціональних станів в геофізиці ландшафтів розроблена складна система індексації. Розробляється також класифікація вертикальних структур ландшафту. Все це речі дуже перспективі для ландшафтно-архітектурного проектування (наприклад, проектувати горизонтальну структуру насаджень не рослинними ярусами, я геогоризонтами), але на сьогодні вони в геофізиці ландшафтів ще знаходяться у стадії розробки і докладніших досліджень.

На сьогоднішній день у геофізиці ландшафтів розвиваються окремі напрямки, що вивчають ландшафт з позицій тих чи інших фізичних дисциплін – як комплексні утворення що функціонують у тих чи інших фізичних полях. Радіофізика ландшафту вивчає його радіаційні характеристик, оптика ландшафту – оптичні, теплофізика – теплові. Перелічені властивості ландшафт продуктивно використовуються як основа для дистанційних методів дослідження земної поверхні – в оптичному та інфрачервоному спектрах випромінювання в радіохвилях і гаммі-випромінювання тощо. Для ландшафтної архітектури особливий інтерес становить така дисципліна, як акустика ландшафту. По-перше вона може принести велику користь при вирішенні такого традиційного для зеленного будівництва завдання, як охорона довкілля від шумового забруднення допомогою зелених насаджень. По-друге, на акустичні якості ландшафту – спів птахів, звуки комах, шелест листя, дзюрчання потоку – сьогодні звертають велику увагу. Використання звуків у ландшафтному будівництві – плідний і багатий резерв ландшафтної архітектури.

Питання для самоперевірки: Що таке стекс? Що таке інваріант? Що таке геогоризонт? Які геофізичні властивості ландшафту сьогодні вже плідно застосовуються в практиці ландшафтної архітектури і дизайну?

Заняття 24 – лекція 18 (2 години). Антропогенне ландшафтознавство (І). Поняття, предмет і завдання. Природно-антропогенні, антропогенно-природні, антропогенні ландшафти. Література до заняття: (8), (11), [8], [15]

Антропогенне ландшафтознавство вивчає змінені людиною ландшафти. Ландшафти, що зазнали тих чи інших змін під впливом різноманітної діяльності людини, називають антропогенними. Іноді ці ландшафти називають антропічними або антропогенізованими. Ці терміни є історично не усталеними, мало вживаними і зайвими (вносять плутанину в ландшафтознавство), їх застосовувати не слід. Поняття антропогенного ландшафту, в тому сенсі. В якому воно використовується у географічній і архітектурній літературі сьогодні, є дуже широким, узагальнюючим. Ним звичайно позначають усі форми і види перетворених і створених людиною ландшафтів, а останні відрізняються дуже великою різноманітністю, оскільки різною є ландшафтопертворююча діяльність людини. Найвідоміші її прояви такі: сільськогосподарська і лісогосподарська, промислова і гірсько-промислова (видобувна), будівельна і транспортна, меліоративна, рекреаційна, культурна, сакральна, художня, спортивна, військова тощо.

Архітектурна, ландшафтно-архітектурна і ландшафтно-дизайнерська діяльність теж є формами ландшафтоперетворюючої / ландшафтостворюючої діяльності людини. Їх особливість полягає в тому, що тут цілеспрямовано задіяні естетичні і художні критерії і закономірності, згідно яким формуються ландшафти.

Оскільки форми людської діяльності у ландшафтній сфері дуже різні, то і їхній ландшафтний результат є різними. Не однаковою від місця до місця є і інтенсивність антропогенного перетворення ландшафтів: від ледь помітного до тотального. Існує навіть така «крайня» точка зору, що сьогодні на Земній кулі взагалі не залишилося природних ландшафтів. Оскільки глобальний перенос повітряних і водних мас сприяє розповсюдженню техногенних забруднюючих речовин по всій Землі, то вважається, що будь-який її ландшафт знаходиться під впливом діяльності людини, а значить не є цілком природним.

Існує багато схем впорядкування всього антропогенно-ландшафтного різноманіття Земної кулі, відповідно різним принципам щодо розуміння і виокремлення антропогенних ландшафтів. Ми пропонуємо досить просту і логічну схему класифікації усіх змінених і перетворених людиною ландшафтів, відповідно до глибини (сили) впливу її діяльності на вихідні природні ландшафти. Сила, ступінь перетворення вихідного ландшафту корелює із формою впливу. Наприклад, рекреаційна діяльність ніколи не досягне такої сили впливи, яку має промислова активність людини, а лісогосподарська не зрівняється із будівельною.

За вихідні поняття нашої класифікаційної схеми візьмемо такі: ландшафт природний – не змінений, або мало змінений людиною; ландшафт антропогенний – такий, що змінюється докорінно, але ще не створюється штучно («класичний» антропогенний ландшафт); ландшафт техногенний – такий, що створюється штучно. Схема досить умовна, оскільки чітких понять «змінений» і «штучний» щодо ландшафту не існує. Будь яка змінність передбачає елементи штучності, а штучність, очевидно, не може відбуватися без змін. До того ж, у випадку, якщо діяльність людини у зміненому або штучному ландшафті з якихось причин припиняється. Він одразу починає демутувати – природні процеси намагаються повернути ландшафт до первинного стану (демутація ландшафтів). Це також у певній мірі може розмивати границі між зміненими і штучними ландшафтами. Але загалом, схема градації ландшафтів, що зазнали впливу людини, згідно силі цього впливу, допомагає впорядкувати і класифікувати все антропогенно-ландшафтне різноманіття досить коректно і повно.

Очевидно, зміненим ландшафтам будуть передувати природні (включаючи малозмінені). Ми їх тут не торкатимемося, вони вивчаються в класичному ландшафтознавстві, основи якого були викладені вище.

Першим щаблем ряду антропогенно-техногенно змінених і створених людиною ландшафтів будуть ландшафти природно-антропогенні. До них слід віднести такі ландшафти, що мають н а й м е н ш і зміни у своїй будові і структурі, помітні неозброєним оком (тобто без допомоги приладів, наприклад, таких, що вимірюють вміст забруднюючих речовин). Такі зміни стосуються, у першу чергу, тваринного світу, який збіднюється «на очах». Можливі і часті зміни у рослинному світі, але щоб їх помітити, треба вже спеціальні знання (у галузі ботаніки, фітоценології). Вплив людини на такі ландшафти спорадичний, тобто відбувається від випадку до випадку. Найтиповіші природно-антропогенні ландшафти приурочені до природних територій, що знаходяться під впливом екстенсивної рекреаційної діяльності людини (наприклад, приміські ліси); до територій, на яких зосереджені старі штучні лісові насадження (вторинні ліси); до сіножатей та ін. В природно-антропогенних ландшафтах відсутні техногенні компоненти у будь яких формах.

Антропогенно-природні ландшафти мають глибший ступінь змінності. Тут перетворень можуть зазнавати не тільки біотичні геокомпоненти, а й всі інші, до літогенної основи включно. Перетворююча діяльність людини в їх межах має систематичний (в т. ч. сезонний) характер. Антропогенно-природні ландшафти тяжіють до територій, на яких спостерігається інтенсивна рекреаційна діяльність людини (в т. ч. така, що супроводжується значним засміченням), наприклад до міських лісопарків. Це можуть бути ліси із промисловою лісосікою. Це можуть бути дуже старі гірничопромислові землі, що сильно демутували. Це пасовища (але не зі збитим грунтом). Це штучні ставки з греблями із природного матеріалу і т ін. Антропогенно-природні ландшафті можуть містити у своєму складі штучні техногенні об’єкти у вигляді окремих елементів ландшафту (МАФ у лісопарках, гідротехнічні споруди на ставах тощо), але їхня наявність в них не є облігатною (обов’язковою).

Антропогенні ландшафти. Це – класичний тип перетворених людиною ландшафтів (тому цей термін і є широко вживаним). Розглянемо характер із змінення на конкретному, добре усім відомому прикладі агроландшафтів. Агроландшафти є самим розповсюдженим на планеті різновидом змінених людиною ландшафтів. В них ц і л е с п р я м о в а н о змінюється все: літокомпоенент (терасування схилів, зрізання та ви положення горбів), грунт (оранка, удобрювання), рослинність – природний фітоценоз повністю замінюється на агрофітоценоз, гідрометеорологічний режим (зокрема, через зрошування), тваринний світ (заміна дикої фауни свійськими тваринами). В агроландшафтах спостерігаються також нецілеспрямовані, небажані зміни – ерозія і засолення грунтів, засмічення флори (бур’яни) і розмноження шкідливої фауни комахи та гризунів, погіршення мікроклімату (висушування поверхні грунту, підсилення швидкості вітру) і т. ін. Агродандшафти, для того щоб залишатися такими, вимагають регулярного втручання людини, як тільки воно припиняється, або суттєво переривається, агроландшафти починають демутувати і переходять у розряд антропогенно-природних, а потім і природно-антропогенних. Агроландшафти не стійкі, без технологічної підтримки людиною вони існувати не можуть. Ця підтримка у великих масштабах вимагає залучення техніки, хоча б примітивної. Але постійна наявність техногенного компоненту в агроландшатах не є облігатною, він тут перебуває періодично, або, якщо постійно, у дуже малій кількості по відношенню до площі самого агроландшафту (наприклад, споруди на польових дорогах, споруди польових станів, допоміжні конструкції для витких рослин – хмелю, винограду і т. ін.).

Все, що сказано про агроландшафти, з різними варіаціями справедливе і для інших типів власне антропогенних ландшафтів. Найчастіше вони приурочені до територій закинутих і демутовіаних гірничопромислових земель, до парків та інших штучних насаджень, до каналів, ставів і водосховищ із облігатними штучними інженерними спорудами та ін.

Ландшафтний архітектор і дизайнер, як правило має справу із трьома вище перерахованими типами змінених людиною ландшафтів. Природних ландшафтів його діяльність, якщо і стосується, то тільки у сенсі встановлення і підтримування природоохоронного режиму – для того, щоб ландшафт зберіг свою первинну природну красу. При реконструкції лісопарків ландшафтний архітектор / дизайнер приймає участь у створенні природно-антрпогенних ландшафтів. А коли його діяльність набуває особливо широкого розмаху – докорінно перетворюються або штучно створюються нові фітоценози, тоді об’єктом і результатом творчого процесу виступають антропогенно-природні і антропогенні ландшафти. Парк – типовий антропогенний ландшафт, лісопарк – розповсюджений вид антропогенно-природного ландшафту.

Питання для самоперевірки: Назвіть і охарактеризуйте основні різновиди природно-антропогенних ландшафтів. Назвіть і охарактеризуйте основні різновиди антропогенно-природних ландшафтів. Назвіть і охарактеризуйте основні різновиди антропогенних ландшафтів.

Заняття 25 – лекція 19 (2 години). Антропогенне ландшафтознавство (ІІ). Антропогенно-техногенні і техногенні ландшафти. Техногенний відділ ландшафтної сфери. Література до заняття: (8), (11), [8], [15]

На певному щаблі ландшафтоперетворюючої діяльності людини наявність і функціонування в ландшафті техніки і штучних інженерних споруд стає обов’язковою, і вони починають виступати у ролі не тільки ландшафтоперетворюючих, але й ландшафтостворюючих чинників. На таких щаблях по відношенню до ландшафту виникає поняття «техногенності» і «техногенного», тобто того, що утворилося та існує завдяки техніці, технології та інженерії. Спочатку цей чинник має другорядне значення, але є вже облігатним. Утворюються антропогенно-техногенні ландшафти. Це відносно невелика за обсягом і відносно розпливчата за статусом категорія ландшафтів, вони утворюються під дачною забудовою, в результаті гірничо-видобувної діяльності людини (коли кар’єрно-відвальний комплекс вже перестав функціонувати, але ще не демутував), в межах тваринницьких комплексів (агропромислові ландшафти), до них відносяться прориті і природні водойми і водотоки із штучним руслом (каналізоване, обваловане, покрите бетонними конструкціями), дороги без штучного покриття та деякі інші об’єкти.

Найвищий рівень змінності природних ландшафтів спостерігається на щаблі техногенно-антропогенного ландшафту. Вони утворюються в межах функціонуючих гірничопромислових об’єктів, на порушених землях (шламо-, золо-, шлаковідвали, звалища), на деяких осельних територіях (хуторського типу) та ін.

На щаблі техногенно-антропогенного ландшафту закінчуються ландшафти, змінені діяльністю людини. Їх можна вивчати, спираючись на принципи і методи, вироблені у науці про наземні ландшафти із поправками і корективами щодо впливу людини. Наступним, останнім щаблем ландшафтів, що виникли під впливом діяльності людини, є техногенні ландшафти. Ці ландшафти відносяться до окремого – техногенного – відділу ландшафтної сфери і не можуть бути а ні досліджені, а ні вивчені з позицій традиційного наземного ландшафтознавства (навіть з поправкою «антропогенне»). Це обумовлюється тим, що в техногенних ландшафтах провідним ландшафтоформуючим гекомпонентом є техногенні компоненти, а до них неможливо застосувати методики і принципи, справедливі для природних компонентів ландшафту, вони утворюються і функціонують по іншим законам. Для вивчення ландшафтів техногенного відділу ландшафтної оболонки слід застосовувати методи окремої галузі ландшафтознавства – техногенного ландшафтознавства. До техногенних ландшафтів відносяться ландшафти, що утворилися під комунально-житловою забудовою сільського і міського типу (ландшафти населених місць, або селитебні ландшафти), під промисловою забудовою (промислові ландшафти), під транспортними комунікаціями із штучним покриттям (транспортні ландшафти). В техногенних ландшафтах докорінно змінюється тип контакту геосфер, за яким власне і розрізняють варіанти (відділи) ландшафтної сфери. Споруди і штучні покриття («техногенний покрив») у межах техногенних ландшафтів займають площі, що співставні, або й більші за площі, зайняті під грунтами і гірськими породами. Тобто техногенний покрив, як «шматочки техносфери» в цих місцях перекриває літо генну основу наземного ландшафту від прямого контакту з атмосферою і утворюється троїстий тип контакту: літосфера / техносфера _ атмосфера. На цій підставі і виокремлюється окремий відділ ландшафтої сфери – техногенний.

Ландшафти населених місць, що утворюються із застосуванням законів естетики і художньої творчості називаються архітектурними і містобудівними ландшафтами (вони відрізняються за масштабом і особливостями композиції). Такі ландшафти – безпосередній об’єкт докладання творчих зусиль містобудівника, архітектора і ландшафтного архітектора / дизайнера.

Питання для самоперевірки: Назвіть і охарактеризуйте основні різновиди антропогенно-техногенних ландшафтів. Назвіть і охарактеризуйте основні різновиди техногенно-антропогенних ландшафтів. Чим техногенні ландшафти принципово відрізняються від техногенно-антропогенних?

Заняття 26 – лекція 20 (2 години). Урболандшафтознавство, предмет і завдання. Урбанізовані ландшафти, визначення, ознаки, основи класифікації. Література до заняття: (3), (8), (11), [5], [8], [10], [15]

Основним різновидом ландшафтів техногенного варіанту ландшафтної сфери є ландшафти міських населених пунктів – урбанізовані ландшафти. Вони вивчаються галуззю техногенного ландшафтознавства – урболандшафтознавством.

Перш за все зазначимо, що поняття «ландшафт міського населеного пункту» досить розпливчате, оскільки саме поняття міського населеного пункту, міста не є чітким. В різних країнах прийняті різні юридичні, адміністративні і демографічні ознаки населеного пункту «місто». Крім того, між власне селом и власне містом існують такі населенні пункти, як селище і містечко. Для ландшафтознавчого вивчення а ні юридичні, а ні територіальні, а ні демографічні, а ні адміністративні ознаки населеного пункту «місто» самі по собі не є прийнятними. Водночас на сьогодні в урболандшафтознавстві немає загальновизнаного розмежування між такими поняттями, як «ландшафт сільського населеного пункту» і «ландшафт міського населеного пункту». Є пропозиції використати в якості критеріїв їх розмежуванні деякі містобудівні і розпланувальні ознаки, наприклад злиття агроландшафтів в селах у суцільні смуги, які в комбінації з територією забудови і утворюють власне ландшафт сільського населеного пункту. Але ці пропозиції носять поки що пошуковий характер.

Наразі приймемо категорію ландшафту міського населеного пункту інтуїтивно – як ландшафт добре всім знайомого міського поселення великого або середнього розміру.

Отже, приймаючи до уваги висловлені вище зауваження, визначимо урбанізований ландшафт, як ландшафт будь якого окремого міського населеного пункту, його частини, або скупості міст, навіть якщо вони територіально роз’єднані. Поняття урбанізованого ландшафту є загальним.

Індивідуальним поняттям ландшафту в урболандшафтознавстві буде ландшафт даного конкретного міста або міської агломерації. Наприклад, ландшафт Бердичева, або ландшафт Кривого Рогу. В Україні є небагато справжніх міських агломерацій, але натомість Донецько-Макіївська є класичною, отже: ландшафт Донецько-Макіївської агломерації. Як і в класичному ландшафтознавстві індивідуальний ландшафт в урболандшафтознавстві має власну назву, причому на відміну від природного ландшафтознаства тут йому і ім’я не треба видумувати.

Нарешті типологічною категорією урболандшафтознавства буде поняття міського ландшафту. Міський ландшафт – це тип ландшафту міського населеного пункту взагалі, наприклад селитебний міський ландшафт, транспортний міський ландшафт, складський міський ландшафт, садово-парковий міський ландшафт і т. ін. Будь-яке місто складається з набору територій певного типу – під комунально-житловою забудовою, під шляхами комунікації (автодороги, залізниці, аеропорти), під міськими зеленими насадженнями, під промисловою забудовою тощо. До цих типів міських територій і приурочені власне міські ландшафти. Очевидно, один і той же тип міського ландшафту буде зустрічатися у різних містах.

Слід підкреслити, що якщо урбанізований ландшафт у загальному сенсі, і ландшафт такого-то міста в індивідуальному смислі є ландшафтом у будь якому випадку техногенним і належить до техногенного відділу ландшафтної сфери, то міські ландшафти, будучи у більшості випадків теж техногенними ландшафтами, не рідко і не є такими – впритул аж до того що можуть бути антропогенно-природними (міські лісопарки, природні водойми у містах). Цей факт ні в якому разі не порушує загальну закономірність урболандшафтознавства відносно того, що урболандшафт у цілому є ландшафтом техногенного відділу ландшафтної сфери. Входження «шматків» ландшафтів одного відділу ландшафтної сфери у загальний фон ландшафтів, що створюється ландшафтами іншого її відділу, є звичайним у ландшафтній сфері. Так, практично всі наземні ландшафти мають у своєму складі річки і озера – ландшафти водно-поверхневого відділу ландшафтної сфери, але наземними від цього бути не перестають.

Іноді всю сукупність урбанізованих ландшафтів об’єднують в урбосферу. Характерною структурною ознакою її будови є плямистий характер розподілу урбанізованих ландшафтів у просторі. Подекуди – міські агломерації – вони зливаються в більш менш широкі урболандшафтні смуги видовженої або амебовидної конфігурації.

Класифікацію власне урбанізованих ландшафтів ще не розроблено, але за її основу можні взяти відповідні функціональні, містобудівні, архітектурні класифікації міст. Більше досліджені власне міські ландшафти – як типи міських територій. Їхня класифікація бере за основу функціональне зонування міста, але не зводиться до останнього, а тільки корелює з ним. Функціональне зонування міста – це все-таки архітектурно-містобудівна типологія, в той час, коли при класифікації міських ландшафтів приймаються до уваги усі без виключення властивості і характеристики того чи іншого типу міської території.

Питання для самоперевірки: Чим урбанізований ландшафт відрізняється від міського? Чим ландшафт міста відрізняється від міського ландшафту? Урбосфера є складовою біосфери? техносфери? хіоносфери?

Заняття 27 – лекція 22 (2 години). Типологія міських ландшафтів і її застосування у містобудівному мистецтві. Література до заняття: (8), [8], [15]

У просторово-типологічній структурі ландшафтів будь якого варіанту ландшафтної сфери виокремлюють ландшафти домінуючі, субдомінуючі і підлеглі. Перші зустрічаються обов’язково, у великій чи значній кількості, відіграють дуже важливу роль у функціонуванні територіальної системи загалом, і створюють просторовий ландшафтний каркас території. Субдомінуючі ландшафти зустрічаються часто, але не в обовов’язковому порядку. Вони можуть відігравати значну роль у загальній ланшафтно-просторовій будові території, але в залежності від конкретних умов і чинників. Підлеглі ландшафти, як правило, займають дуже обмежені площі, іноді є рідкісними різновидами ландшафтів. Ця схема гарно «працює» при аналізі типологічної структури урбанізованих територій.

До домінуючих міських ландшафтів слід віднести селитебні і транспортні міські ландшафти, промислові і садово-паркові міські ландшафти. Селитебні формуються під житлово-комунальною забудовою, промислові и транспортні відповідно під транспортною. Перші три типи міських ландшафтів є техногенними ландшафтами, садово-паркові міські ландшафти відносяться до розряду антропогенно-природних і антропогенних.

Всі ці типи міських ландшафтів можна класифікувати за певними ознаками на нижчих ієрархічних рівнях урболанлдшафтної організації. Так, селитебні міські ландшафти спочатку можна типізувати за висотністю забудови (мало-, низько-, середньо-поверхові, високо-поверхові і висотні та ін.), потім – за щільністю забудови (спорадичної, розрідженої, щільної і суцільної забудови), і нарешті – за архітектурно-планувальними та історично-містобудівними ознаками. Промислові ландшафти легко типізуються за галузями промисловості, а транспортні – за видом транспорту (автотранспортні, залізничні, авіаційні, потові та інших видів транспорту). До класифікації садово-паркових міських ландшафтів можуть бути застосовані критерії, прийняті у ландшафтній архітектурі із врахуванням ступені їхньої антропогенної трансформації.

До субдомінуючих міських ландшафтів можна віднести такі: селитебно-промислові (або промислово-селитебні), складські, промислово-складські, антропогенно-аквальні, паразитичні. Селитебно-промислові міські ландшафти формуються у тому разі, коли в силу тих чи інших містобудівних причин житлово-куманальна і промислова забудови настільки тісно перемішані, що у просторово значущих масштабах її розділення (зонування) не можливе. Здебільшого це старі міські ландшафти, що сформувалися до першої половини ХХ ст., коли у практиці містобудування ще допускалося черезсмужжя різних типів забудови. У разі, коли аналогічним чином неможливо розокремити складську і власне виробничу забудову, виділяють групу промислово-складських ландшафтів. Власне складські міські ландшафти вирізняються дуже великим різноманіттям, в деяких містах складська забудова може займати до 8 % території. До антропогенно-аквальних відносяться міські водойми і водотоки різних ступенів трансформованості (на відміну від попередніх типів міських ландшафтів, які у будь якому випадку є техногенними). У всіх містах, або неподалік від них є звалища, інколи зустрічаються масиви золовідвалів, шлаковідвалів, і шламовідстійників – це паразитичні ландшафти (техногенно-антропогенні). У межах власне міст площі їх невеликі (хоча за межами можуть бути досить значними), але зустрічаються вони практично у всіх містах (хоча з містобудівної та екологічної точки зору це є вкрай небажаним).

Серед підлеглих міських ландшафтів зустрічаються наступні: транспортно-складські (масиви гаражів, товарні станції, портово-складські комплекси), селитебно-складські (військові містечка), агро-селитебні (дачі), гірськопромислові і агроландшафти. Останні два типи ландшафтів непритаманні власне містам, вони розповсюджені за межами урбанізованих територій, але в окремих випадках можуть інтегруватися у ландшафт того чи іншого міста, входячи до його просторової структури і переходячи таким чином у категорію міських ландшафтів. Так, ситуація інтеграції невеликих масивів гірсько-промислових ландшафтів (кар’єри, відвали, терикони) типова для міст Донбасу, взагалі для старих гірняцьких міст і містечок. Значно рідше до складу міського ландшафту інтегруються агроландшафти. Іноді це спостерігається, коли оточуючий місто агроландшафт в силу специфіки містобудівної ситуації входить «клином» у міську забудову. Інший випадок – злиття присадибних ділянок у районах індивідуальної міської забудови у суцільні агроландшафтні смуги, подібно до того, як це відбувається в ландшафтах сільських населених пунктів. Ситуація, повторимо ще раз, для міст не властива.

Можливе виділення й інших типів міських ландшафтів. Перелічені – самі характерні для міст України.

При виділенні і класифікації міських ландшафтів слід чітко усвідомлювати, що це – не функціональне зонування міста, хоча зовні і скидається на таке. Беручи за основу, насамперед, архітектурно-планувальні і функціональні ознаки міської території, ми, тим самим віддаємо їм належне, як провідним в урболандшафтному аналізі і плануванні. Але «провідні» не означає вичерпні і єдині. Слід розуміти, що архітектурно-планувальні і функціональні ознаки к о р е л я т и в н о п о в ’ я з а н і із усіма іншими параметрами тих чи інших типологічних одиниць міської території, починаючи від особливостей геологічної будови і закінчуючи розповсюдженням і складом міської фауни. В тих випадках, коли «усі інші», або хоча б декотрі, ознаки типологічних урболандшафтних одиниць можуть бути виявлені, ідентифіковані і враховані при виокремленні типів міських ландшафтів і проведенні границь між ними, це слід обов’язково робити.

Сьогодні у містобудуванні і архітектурі точиться багато розмов навколо питань і проблем під загальною назвою «розвиток міста». Одні розвиток розуміють так, інші – по іншому. Наприклад, захисники історичної спадщини і природного середовища прагнуть «законсервувати» стан забудови історичних центрів і «викинути» з міста промислові підприємства, як «екологічно шкідливі». Ті, хто вбачає, «розвиток міста», насамперед, у економічних преференціях і розвиткові інфраструктури, прагнуть набудувати якомога більше різного роду торговельних, фінансових, розважальних закладів тощо, не звертаючи увагу а ні на історичне, а ні на природне середовище. Але, з урболандашфтної точки зору, ні перші, ні другі не мають рацію. Місто, звичайно повинно розвиватися, але що є розвитком міста? яка сутність цього розвитку? З позицій міського ландшафтознавства ми можемо визначитися так: сутність розвитку міста полягає у тому, щоб досягти балансу урболандшафтного різноманіття на його території, підтримувати цей баланс і спрямовувати зростання території і збільшення функцій міста у напрямку збереження оптимального співвідношення в ньому різних типів міських ландшафтів. Іншими словами, у місті у відповідних пропорціях мають бути всі типи міських ландшафтів (навіть паразитичні). І мистецтво містобудування – якщо це справді мистецтво, а не звичайна будівельна активність – має спиратися на пошук саме таких, адекватних пропорцій. Віднаходження гармонії у пропорціях і відрізняє мистецтво від «просто» будівництва. Чи це буде класичний архітектурний золотий перетин, чи це будуть якісь більш складні закони гармонії («співрозмірність» числу е або π), це має виявити творчий процес митця-містобудівника… Але вихідним постулатом містобудівного мистецтва є те, що чим більшу урболандшафтну різноманітність буде мати місто, тим воно буде більш р о з в и н е н и м у справжньому сенсі слова «розвиток». Місту в однаковій мірі необхідні і садово-паркові, і промислові ландшафти. Навіть чужі місту аголандшафти вносять свою дещицю в урболандшафтне розмаїття. Проблема полягає у тому, щоб науково визначити і аргументовано обґрунтувати той баланс (пропорцію) типів міських ландшафтів, який зробить найбільш розвинутим те чи інше місто. Адже кожне місто – ландшафтний індивідуум, і те співвідношення типів міських ландшафтів на його території, яке є справедливим для одного випадку, може виявитися невдалим і іншому. Мистецтво містобудівника і архітектора, в тому числі ландшафтного, і полягає в тім, щоб віднайти об’єктивно існуючий оптимум такого співвідношення і т в о р ч о застосувати його для розвитку міста.

Питання для самоперевірки: Назвіть і коротко охарактеризуйте домінуючі міські ландшафти. Назвіть і коротко охарактеризуйте субдомінуючі міські ландшафти. Назвіть і коротко охарактеризуйте підлеглі міські ландшафти. В чому полягає сутність поняття «розвиток міста» за позицій міського ландшафтознавства?

Заняття 28 – лекція 23 (2 години). Культурний ландшафт. Література до заняття:, (11), [5], [7], [15]

Існує досить багато визначень культурного ландшафту, але всі вони сходяться в одному: в тому, що культурним є ландшафт, який має ту чи іншу цінність з точки зору культури, який так чи інакше включений в систему культурологічних інтерпретацій, оцінок і трактувань. Звичайно вважається, що культурними є ландшафти, створені людиною в процесі мистецької трансформації природних ландшафтів. Очевидно, це прямим чином стосується мистецтва ландшафтного дизайну, ландшафтної архітектури, архітектури в цілому, а також мистецтва містобудування. З цієї точки зори типовим культурним ландшафтом є ландшафт садово-парковий. Важливим різновидом культурного ландшафту будуть також ландшафти архітектурні і містобудівні. Але тут вже з’являється певне застереження: не все те, що створює архітектор чи містобудівник можна вважати витвором архітектурного чи містобудівного мистецтва. Приклади сірих, невиразних, безликих, тривіальних ландшафтів, сформованих забудовою, численні. Очевидно, прямим обов’язком архітектора і містобудівника є прагнення до того, щоби таких «взірців» архітектури і містобудування було якомога менше.

З плином часу будь які ландшафти створені або перетворені людиною стають надбанням історії. Це стосується не тільки видатних садово-паркових ансамблів, архітектурних і містобудівних ландшафтів, але й тих же самих тривіальних міських ландшафтів, а іноді навіть парадоксальним чином таких ландшафтів, які під час свого виникнення відносилися до шкідлшивих, паразитичних ландшафтів. Так, до Списку Всесвітньої спадщини потрапив мідьоплавильний завод XVIII ст. у норвезькому місті Рьоросі із своїми шлаковими відвалами. Останні вважаються вже не шкідливим паразитичним ландшафтом, а пам’яткою історії науки і техніки, і тому відносяться до культурних ландшафтів. Штучні і перетворені ландшафти минулих епох акумулюють у собі своєрідний дух часу і його образи, уречевлено передають думки і естетичні уподобання минулих поколінь, свідчать про техніку і технологію виробництва (в т. ч. про будівельну техніку і способи будівництва) століть, що пройшли. Одним словом, такі ландшафти, якщо вони збереглися в автентичному вигляді, набувають історичної цінності, перетворюються в історичні ландшафти і оспадковуються – переходять у розряд культурно-історичної спадщини людства. Це стосується, повторюємо, будь яких антропогенних і техногенних ландшафтів минулого, незалежно від того ступеню «культурності», який вони мали на час свого виникнення. Їх цінність безальтернативна. Тому такі історичні ландшафти в сучасній архітектурі і ландшафтній архітектурі, у ландшафтному дизайні слід найретельнішим і найжорсткішим чином оберігати, консервувати, охороняти. А в разі, якщо вони залучаються в коло сучасної архітектурної, ландшафтно-архітектурної і містобудівної творчості, до них слід ставитися з максимальною обережністю і увагою. Талант сучасного архітектора у великій мірі визначається не тим новим і новітнім, що він може запропонувати у своїх проектах, а тим наскільки делікатно і творчо він поставиться до історичного середовища, зможе органічно і красиво інтегрувати його в свої творчі рішення і знахідки.

До історичних ландшафтів відноситься також велика група ландшафтів, пов’язаних з видатними історичними подіями і видатними особами минулого – митцями і вченими, політиками і мандрівниками, будівельниками і полководцями тощо. Такі історичні ландшафти (їх іноді звуть ще меморіальними ландшафтами) можуть бути не тільки антропогенними, а й природними або мало-зміненими: важливо щоб ландшафт був місцем певної історичної події чи особи, а який він з себе – це вже питання другорядне. Серед меморіальних ландшафтів багато ландшафтів садибних і ландшафтів тафальних (цвинтарі, некрополі). Для них справедливим є все те, що сказано вище відносно історичного середовища, але, можливо, ще з більшою жорсткістю і категоричністю щодо режиму охорони і використання.

Велику групу культурних ландшафтів сьогодні складають ландшафти етнокультурні. Це ландшафти, створені і перетворені в результаті традиційних, віковічних народних форм і способів природокористування (насамперед, сільськогосподарського). Це також історична спадщина. Але особлива – вона несе в собі цінну етнологічну, фольклорно-мистецтвознавчу і антропологічну інформацію, оскільки форми традиційного землеробства і скотарства, народного будівництва і ремесел, свят і побуту тощо відбиваються і закріплюються в етнокультурному ландшафті і є неминущими матеріальними свідченнями про історію, дух і традиції того чи іншого народу. В мистецтві дизайну на базі звернення до народних традицій сформувався цілий напрям – етнодизайн, а в архітектурі сьогодні дуже популярним напрямком стала хенд-мейд архітектура, в якій велика увага приділяється непрофесійній архітектурній творчості, пов’язаній з народним будівництвом і етно-архітектурою.

Дуже цікавим різновидом культурних ландшафтів, який почали виокремлювати в останні роки, є так звані асоціативні ландшафти. Термін належить сучасному російському культур-ландшафтознавцю Ю. О. Вєдєніну і позначає такі природні і мало змінені ландшафти, в яких немає природної чи штучної предметності, прямо пов’язаної з феноменами культури чи історії, але які «насичені» духом відомих явищ, подій і діячів людської культури та історії. Окрему групу асоціативних ландшафтів складають так звані сакральні ландшафти – природні або мало змінені ландшафти, пов’язані з відправленням релігійних культів, з міфологією і міфопоетикою, із віруваннями і забобонами народу. Зв'язок таких ландшафтів з культурою / історією дуже тонкий, символічний – асоціативний. Наприклад в Ковельскому р-ні Волинської обл. в урочищі Нечимному створено музей «Лісової пісні». Серед іншого, тут оберігаються і природні ландшафти, які свого часу надихнули Лесю Українку на створення геніального, всесвітньо відомого твору. Робота ландшафтного архітектора / дизайнера із асоціативними і сакральними ландшафтами має розцінюватися, як найскладніша: найменше некоректне втручання у природу, найдрібніша композиційна неточність, наймізерніша творча фальш – і все, символ спотворено, асоціація розірвана: культурний ландшафт, як такий, безнадійно зіпсований, або взагалі зникає.

Культурні ландшафти, а їх існує ще цілий ряд різновидів, сьогодні розглядаються як культурна спадщина і охороняються законом. З кожним роком історико-культурних територій і об’єктів, що охороняються, стає більше і більше. Але водночас, на жаль, у сучасній практиці архітектури, ландшафтної архітектури, містобудування спостерігається і вкрай негативна тенденція: підходити до використання історичного архітектурно-містобудівного і природно-культурного середовища з прагматичної точки зору, перетворюючи чи створюючи архітектурні / ландшафтні об’єкти в ньому, виходячи, в першу чергу із фінансових і комерційних міркувань. Як результат – спотворені історичні центри міст і містечок, містобудівні структури, що втратили своє аутентичне обличчя, міста, які позбулися найважливішого для мистецтва містобудування – образу. Для мистецтва архітектури, дизайну, містобудування – це дорога в нікуди. Ще в 1980-х роках видатний радянський теоретик архітектури і містобудування О. Е. Гутнов обґрунтував точку зору, згідно які в майбутньому в ряд провідних містобудівних чинників має вийти збереження, охорона і творче відновлення-використання в архітектурно-містобудівній практиці природних і культурно-історичних ландшафтів. Сьогодні для ландшафтного архітектора і дизайнера настав саме такий час.

Питання для самоперевірки: Які ландшафти відносяться до категорії культурних? Що таке архітектурний ландшафт? Як утворюються асоціативні ландшафти? Що таке Всесвітня спадщина і яке значення вона має для архітектора та містобудівника? В чому стуь містобудівної концепції Е. О. Гутнова

_________________

Закінчення другого модулю. Внутрішньо-семестрова атестація. На атестацію виноситься 20 кредитів.

ІІІ модуль (30 кредитів)

Заняття 29 – практичне заняття 3 (2 години). Зображення рельєфу і елементів будови ландшафту на топографічних картах. Література до заняття: (2), (5), [2].

Ціль заняття – навчити студентів читати крупномасштабні (1: 10 000; 1: 25 000) топографічні карти, насамперед зображення рельєфу. Викладач роз’яснює студентам способи зображення рельєфу на топокартах і під його керівництвом студенти в аудиторії працюють з навчальними топографічними картами.

Студент має навчитися розрізняти:

1. основні потовщені горизонталі;

2. основні горизонталі;

3. додаткові (напівгоризонталі);

4. допоміжні (на довільній висоті);

5. підписи горизонталей у метрах;

6. показники напрямків скатів (берг-штрихи);

7. зображення крутих схилів;

8. зображення відлогих схилів;

9. вігнуті схили;

10. опуклі схили;

11. сідловини;

12. від’ємні форми рельєфу (пониззя і безстічні западини, ями, промоїни, балки, яри);

13. додатні форми рельєфу (горби, гребні, уступи, кургани, вали).

Окремо студенти знайомляться і запам’ятовують способи зображення на топокартах лісів, луків, чагарників, боліт та інших форм рослинності.

Заняття 30 – практичне заняття 4 (2 години). Основи ландшафтного картографування – підурочище і урочище (І – рекогноцировочно-підготовчий польовий етап). Література до занять: (2), (5), [2].

На практичних заняттях 30-32 студенти працюють з топографічною картою у польових і камеральних умовах під керівництвом викладача. Ціль останніх трьох занять – навчити студентів складати крупно-масштабні ландшафтні карти на території великих садово-паркових об’єктів. Мають бути закартографовані ПТК рангу підурочища і урочища.

Група розбивається на 3-4 бригади (в залежності від кількості студентів у групі), і кожній бригаді видається карографічний матеріал на територію, яку викладач обирає заздалегідь. Обраний викладачем об’єкт повинен мати складний рельєф і різноманітний деревинно-чагарниковий покрив. Зразок топографічної основи, яка пропонується студентам для роботи, подано на рис. 3.

На топографічну основу викладачем заздалегідь наносяться контури фізико-географічних місцевостей. Завдання визначити фізико-географічні місцевості перед студентами не ставиться. На першому польовому занятті («заняття 30») студенти виконують рекогносцировку місцевостей, проходять пішохідні маршрути, запам’ятовують загальну структуру місцевості, насамперед за формами рельєфу і об’єктами гідрографії, орієнтуються у шляхах сполучення, запам’ятовують розташування будівель і споруд, інших об’єктів місцевості, які можуть відігравати роль реперів. Попередньо оцінюється складність і обсяг наступних картографічних робіт, складається їхній план і розподіляються обов’язки між членами бригади.

Важливо: практичне заняття «4» і наступне – «5» мають проводитися не раніше, аніж деревинно-чагарниковий покрив об’єкту, що картографується, не покриється суцільною листвою. В іншому разі студентам буде важно повноцінно зорієнтуватися у складному рельєфі території.

Рис. 3.

Зразок топографічної основи, яка має бути запропонована студентами для виконання занять «30-32» (на малюнку зображена частина пам’ятки садово-паркового мистецтва – парку «Феофанія», м. Києв, М 1: 10 000 із механічним збільшенням на ксероксі).

Заняття 31 – практичне заняття 5 (6 години). Основи ландшафтного картографування – підурочищище і урочище (ІІ – основний польовий етап картографування). Література до занять: (2), (3), (4), (5), (7), (9)

В польових умовах студенти на роздані викладачем карти наносять границі підурочищ і урочищ, які вони самостійно виділяють на місцевості. При виконанні робіт слід керуватися матеріалом, викладеним у лекції «13», а також в літературних джерелах («література до занять»). Викладач контролює хід практичної роботи і консультує виконавців у разі потреби безпосередньо у польових умовах.

Індексація природно-територіальних комплексів рангу фізико-географічної місцевості, урочища і під урочища на карті має бути трирівневою наприклад:

1. Долинно-балкова місцевість:

1.1. урочище балки:

1.1.1. підурочище дна балки,

11.2. підурочище схилу балки;

2.1. урочище вододільної хвилястої рівнини:

2.1.1. підурочище вирівняної сухої ділянки (плакору),

2.1.2. підурочище пологої западини (степового блюдця)

Індекси ставляться студентами в середину виділених на карті контурів. Робота проводиться олівцем безпосередньо на чорнетках топографічних карт. Для виконання завдання студенти забов’язані мати 2-3 ксерокопії карт, що була їм видана, м’який і твердий олівці, гумку, планшет формату А3, компас, робочий зошит. Складений у польових умовах абрис ландшафтної карти є основою для створення студентами чистовика карти ПТК рангу урочищ і під урочищ на територію обраного садово-паркового об’єкту.

Заняття 32 – практичне заняття 6 (4 години). Основи ландшафтного картографування – підурочищище і урочище (ІІІ – заключний камеральний етап картографування). Література до занять: (2), (3), (4), (5), (7), (9)

В камеральних умовах (в аудиторії) студенти під керівництвом викладача завершують складання карти ПТК рангу урочища і підурочища, переносячи з польового абрису контури і індекси виявлених ПТК на чистовик. Студентам дається певний ступінь свободи при виборі засобів картографічного зображення. Чистовик карти ПТК може бути виконаний у чорно-білому варіанті олівцем або тушшю із нанесенням контурів і позначками в контурах індексів виділених студентами ПТК, може бути поданий у розфарбованому варіанті – кольоровими олівцями або аквареллю, тощо. Студенти проявляють творчу ініціативу, але викладач контролює правильність виконання картграфічного зображення, в якому б варіанті воно не виконувалося. Окрема увага приділяється правильності оформлення легенди карти. Доцільно виконати її на комп’ютері, але можна і від руки⁴ .

__________________________

Закінчення третього модулю. Залік – здача і прийом курсової роботи, якою є складена студентами карта ПТК рангу урочищ і підурочищ на модельний садово-парковий об’єкт. На залік виноситься 30 кредитів (20 кредитів використано при внутрішньо-семестровій атестації).