Висновки та пропозиції 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 46

ДОДАТКИ 48

ВСТУП

Однією з сучасних тенденцій розвитку активних операцій комерційних банків країн ринкової економіки є збільшення обсягу проведення операцій з цінними паперами на продаж, це пов'язано з розвитком ринку цінних паперів в цілому .

На даний час українські комерційні банки ведуть активну діяльність щодо здійснення здійснення операцій з цінними паперами на продаж та формування портфелю цінних паперів. Проведення цих операцій в комерційному банку вимагає детального вивчення фінансового стану емітента і швидкого реагування на зміни що сталися в економіці або на ринку цінних паперів .

Для оптимізації прибутку проводиться диверсифікація портфелю цінних паперів на продаж та розраховується можливий ризик . Для досягнення позитивного результату роботи відділу з цінними паперами, використовуючи розрахунково-аналітичні методичні заходи , визначають ефективність активних операцій з цінними паперами для отримання доходу та мінімізації витрат. І для проведення ефективної роботи щодо формування портфелю цінних паперів на продаж необхідний внутрішній контроль

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю вирішення питань методології та організації обліку та внутрішнього аудиту операцій з цінними паперами на продаж .

Метою курсової роботи є вивчення теоретичних засад щодо проведення внутрішного аудиту портфелю цінних паперів на продаж та застосування їх на прикладі АКБ "Надра"

Поставлена мета визначила зміст досліджень, які грунтуються на послідовному вирішенні наступних задач методологічного , теоретичного та практичного характеру:

• економічна сутність портфеля цінних паперів на продаж та роль внутрішнього контролю та аудиту в його управлінні;

• дослідження схеми фінансового обліку, інформаційно-аналітичне та нормативне забеспечення данного питання;

• розкриття інформації стосовно організації та проведення внутрішнього портфеля цінних паперів на продаж ефективності внутрішнього аудиту в АКБ "Надра"

В курсовій роботі висвітленні питання щодо економічної сутності портфеля цінних паперів на продаж, загальної ролі та значення аудиту в процесі управління , та висвітлюється значення обліку як елементу інформаційного забеспечення .

Предметом дослідження є методологія та організація проведення аудиту портфелю цінних паперів на продаж в АКБ " Надра"

Джерелами отримання інформації є підручники, періодичні видання, нормативні акти затвердженні правліням НБУ та міністерствами Фінансів та економіки та звітність самого АКБ "Надра"

Розробкою цього питання займалися такі науковці як А.М.Мороз, Л.М. Кіндрацька, А.М. Герасимович О.І Кірєєв , Н.П. Шульга Г.М. Давидов , Н.Т. Белуха, Н.Е. Соколинська, І.Д. Мамонтова, О.Д. Заруба, В.П. Суйц, Б.Ф.Усач та інші вітчизнянні та іноземні фахівці.

При проведенні аудиту портфеля цінних паперів на продаж використовуються методики фінансового обліку та деякі методи інвестиційного менеджменту для оцінки ризику та для надання чітких, аргументованих узагальнень за результатами курсового дослідження та для знаходження шляхів покращення виявленої ситуації в банківській установі.

РОЗДІЛ 1.Теоретичні основи внутрішнього аудиту операцій з цінними паперами на продаж.

1. Економічна сутність та класифікація портфеля цінних паперів на продаж.

Під цінними паперами розуміються спеціальним чином оформлені фінансові документи, пред’явлення яких необхідне для реалізації вираженого в них права. Специфіка і закономірності процесів первинного і вторинного обігу цінних паперів визначаються в залежності від їхнього типу.

Інвестиційний портфель – сукупність коштів, які вкладені в цінні папери сторонніх юридичних осіб і придбаних банком, а також розміщених у вигляді строкових вкладів інших банківських та кредитно-фінансових установ, включаючи кошти в іноземній валюті і вкладення в іноземні цінні папери.

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвести­ційної діяльності банку і від обраної банком інвестиційної страте­гії – пасивної чи активної. Головне завдання банку-інвестора – це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різ­них сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на праг­ненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних ін­вестиціях у боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з ма­ксимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції – вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стратегії є постійний пере­гляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів [10].

Згідно з нормативними документами Національного банку Украї­ни цінні папери, в які банки вкладають кошти, класифікуються за рі­зними критеріями. З урахуванням цих критеріїв здійснюється облік вкладень у цінні папери на балансі комерційних банків.

Залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

• портфель цінних паперів на продаж – враховуються цінні па­пери, які обертаються на ринку та придбані на короткий строк з на­міром подальшого їх продажу до часу погашення;

• портфель цінних паперів на інвестиції – враховуються цінні папери, які придбані на строк до дати погашення або з метою інвес­тування на строк більше одного року (належність цінних паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх ав­томатично переводять у портфель на інвестиції);

• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

• портфель вкладень у дочірні компанії.

Зупинимося на портфелі цінних паперів на продаж та розглянемо їх

класифікацію.

Вкладення банків у цінні папери як боргові, так і пайові підроз­діляють також залежно від того, хто їх емітував в обіг.

Вкладення в боргові цінні папери підрозділяють на п’ять видів:

• боргові цінні папери центральних органів державного управ­ління;

• боргові цінні папери місцевих органів державного управління;

• боргові цінні папери, випущені банками;

• боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами;

• боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами.

Окремо виділяють в балансі комерційних банків вкладення в боргові цінні папери, які входять до переліку цінних паперів, що приймаються Національним банком до рефінансування.

Вкладення в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибут­ком підрозділяють на чотири види:

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випу­щені банками;

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випу­щені фінансовими (небанківськими) установами;

• інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком;

• власні акції банку, викуплені в акціонерів.

Формуючи портфель цінних паперів з зазначених вище цінних паперів банк може дотримуватися наступних стратегій :

1) Політика короткострокового акцепту – є найбільш обережним методом. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки). Це підвищує банківську ліквідність. Політика доцільна в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2) Політика “сходів” (політика рівномірного розподілу коштів) – дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3) Політика довгострокового акцепту – є протилежністю політиці короткострокового акцепту. Прийнятна в період падіння ринкових норм процента. На практиці є відкритою переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4) Політика процентних очікувань (концепція переключення) – за своїм характером агресивна. Її здійснення пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5) Політика “штанги” – є найбільш прийнятною для комерційних банків. Полягає в урівноваженні дохідності довгострокових ліквідних інвестицій ліквідними короткостроковими вкладеннями. Дозволяє, за бажанням інвестора, переводити акцепт на різні інвестиційні цілі чи балансувати між цими цілями [11].

Відповідно до Закону “Про цінні папери та фондову біржу” в Україні можуть випускатися й обертатися такі види цінних паперів , які можут входити в портфелб на продаж:

• акції;

• облігації внутрішніх національних і місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов’язання;

• ощадні сертифікати;

• векселі;

• приватизаційні сертифікати.

В залежності від характеру угод, що лежать в основі випуску цінних паперів, а також цілей їхнього випуску, вони підрозділяються на фондові (акції, облігації) і комерційні папери (комерційні векселі, чеки, складські, заставні свідчення) [1].

Виходячи з особливостей обігу окремих фінансових інструментів на ринку цінних паперів виділяють ринкові і неринкові цінні папери. Перші вільно продаються і купуються в рамках біржового чи позабіржового обігу і не можуть бути пред’явлені емітенту достроково. Другі, навпаки, не мають вторинного обігу (тобто обіг на біржі і за її межами), але можуть бути повернуті емітенту достроково, наприклад цілий ряд державних неринкових зобов’язань, акції трудових колективів.

На підставі розбіжностей в правах власника цінних паперів при здійсненні операцій з ними (а також порядку підтвердження цих прав) вони класифікуються як:

• цінні папери на пред’явника,

• ордерні цінні папери,

• іменні цінні папери.

Однак на даному етапі найбільш істотною ознакою класифікації різних цінних паперів і визначення закономірностей їх первинного і вторинного обігу повинні служити основні характеристики емітента, тобто особа, яка випустила цінні папера. З погляду правового статусу емітента, ступеня інвестиційних і кредитних ризиків, гарантій охорони інтересів інвесторів і т.д. фондові цінні папери підрозділяються на дві основні групи: державні і недержавні.

А також в залежності від порядку реєстрації і передачі акції й облігації підрозділяються на іменні і на пред’явника.

Таким чином з великої кількості цінних паперів представлених на ринку комерційний банк повинен зформувати портфель цінних паперів на продаж.

Отже , цінні папери на продаж - це придбані цінні папери, що не

призначені для зберігання і можуть бути швидко реалізовані. Та особливої уваги для внутрішнього аудиту заслуговує класифікація цінних паперів , що входять в портфель на продаж , яка передбачає розподіл їх на боргові та пайові.