2. Специфіка використання міжпредметних зв’язків на уроках української літератури.

Специфіка зустрічі з твором іншого мистецтва в тому, що кожний вид мистецтва має свої закони та виражальні засоби і їх треба тлумачити зі знанням справи. Тут необхідна естетична ерудиція вчителя. Твори двох мистецтв треба зіставити і визначити, що підкреслив митець у літературній основі, які виражальні засоби використав, у чому особливість його індивідуального прочитання художнього тексту. Отже, при паралельному розгляді творів двох мистецтв знаходимо спільне й відмінне у концептах та мистецькій специфіці.

Образотворче мистецтво

Література як навчальний предмет дає широкі мож­ливості для ознайомлення учнів з творами образотвор­чого мистецтва.

Образотворче мистецтво має багато спільного з літе­ратурою. Немає жодного письменника, особистість якого не була б відтворена художниками. Деякі письменники (Т. Г. Шевченко, Леся Українка, І. П. Багряний, В. К. Винниченко та інші) були самі чудовими художниками, залишили після себе живописну спадщину. Тому в багатьох випадках твори образотворчого мистецтва вико­ристовуються на уроках під час вивчення біографії письменника. Це перш за все портрети, автопортрети, картини, що відображають моменти з життя письменника.

Портрет письменника на уроці потрібен не тільки для того, щоб учні запам'ятали, як виглядав автор того чи іншого твору, а й головним чином для того, щоб він був джерелом бесіди, яка допомагала б учням глибше зрозуміти певні сторони життя і діяльності письменника.

Працюючи над портретами письменників, уже в 5-8 класах у процесі бесіди можна висвітлювати такі моменти: зовнішній вигляд письменника (вираз облич­чя, поза, костюм); значення фону і окремих деталей; колорит портрета його значення; задум художника (яку особливість письменника відобразив художник у даному портреті і т. ін.). В середніх класах така схема розбору досить доступна, тому що на уроках літератури й образотворчого мистецтва учні навчаються сприймати і описувати портрети живопису.

У старших класах є можливість зіставляти живописні портрети письменників, що створені двома і більше художниками. Так, наприклад, можуть бути зіставлені автопортрет Т. Г. Шевченка з портретом поета роботи художника І. Ю. Рєпіна (1888 р.) на уроках літератури у 9 класі.

Демонстрацію портрета у всіх випадках необхідно супроводжувати історико-літературними коментарями, читанням уривків з творів письменника, із спогадів сучасників. Важливо також дати відомості про худож­ника - автора портрета. Але коментар повинен бути лаконічним, виразним, цілеспрямованим і не відволікати уваги учнів від головного.

Використання портретного живопису на уроках літератури має велике освітнє і виховне значення. Учитель не тільки знайомить учнів з кращими зразками портретного мистецтва, але й навчає їх пізнавати духовний стан, суспільне становище письменника, його оточення, виховує у дітей інтерес до літературної теми, що вивчається.

Значна роль під час вивчення творчості письмен­ників минулого на уроках літератури відводиться картині, що допомагає ввести учнів у атмосферу життя епохи минулого. Багато картин, що відображають окремі моменти з життя письменника, є цінним матеріалом у пізнавальному і виховному відношенні.

Картини історичного, побутового жанру допомагають учням уявити конкретну історичну обстановку, події з минулого нашої України - все те, що знайшло відображення в програмових літературних творах.

Добираючи картини, не слід перевантажувати ними уроки літератури. Треба використовувати тільки такі з них, які дозволять розв'язати основні літературознавчі завдання. У процесі робити з картиною слід намічати запитання для бесіди, розрахованої на виявлення самостійності учнівських суджень, ступенів розвитку їхнього мислення, мовлення.

Значно частіше на уроках літератури використо­вуються ілюстрації. Переконаним прихильником їх залучення була методист М. О. Рибникова, яка вважала, що відсутність на уроках ілюстрацій - "річ кричуща".

Ілюстрації конкретизують і збагачують уявлення учнів такими деталями, які їм важко уявити самостійно. Звертаючись до ілюстрацій на уроках, вони пережи­вають повторні враження, одержані від сприйняття образів літературного твору. Робота з ілюстраціями привчає учнів розмірковувати над зображувально-виражальними засобами двох видів мистецтва, що сприяє розвитку їх художнього бачення, творчої уяви, розширенню естетичного кругозору.

Систематичне і цілеспрямоване використання ілю­страцій є одним з аспектів роботи над літературним твором. Учителю важливо враховувати, що ілюстрація - це твір мистецтва, що має свою ідейну та естетичну цінність.

Підбір ілюстрацій до уроку повинен здійснюватись особливо ретельно, краще залучати такі з них, які за змістом близькі до художнього тексту в головному і в деталях. У 5-8 класах зручніше демонструвати ілюстра­ції одного автора, щоб не розсіювати увагу учнів.

У старших класах слід зіставляти ілюстрації кількох художників до одного літературного твору. При цьому завдання потрібно поступово ускладнювати, вони повинні носити проблемний характер.

Для того щоб образно мислити _г слід поступово розширювати коло уявлень і понять про дійсність, про людей як у процесі життя, так і в процесі сприймання творів образотворчого мистецтва (живопису, ілюстрацій тощо). Все це є основою загального розвитку учнів. А тому від учителя цілком залежить підбір творів образотворчого мистецтва, їх пояснення, певні прийоми роботи з ними з метою успішного вивчення художніх творів на уроках літератури.

Скульптура. Архітектура

Сучасна програма з літератури не орієнтує вчителя на використання таких видів мистецтва, як скульптура і архітектура. Але в посібниках для вчителя, у практиці самих словесників находять певне місце фотокопії скульптур, що відтворюють видатних письменників-класиків, пам'ятники скульптури, присвячені героям, подвиги яких оспівані в художніх творах.

Цінним культурним досягненням народу є пам'ят­ники письменникам. На уроках літератури слід вико­ристати, наприклад, фотографії пам'ятників Т. Г. Шев­ченку в Харкові, Києві, Каневі; пам'ятників І. Я. Франку у Львові, пам'ятника М. М. Коцюбинському в Чернігові та ін. Використовуючи їх на уроках, присвячених вивченню життєвого і творчого шляху письменника, значенню їх творчості, вчитель допоможе учням навчитись "читати", розуміти видатні пам'ятники культури.

Формуючи уявлення учнів про далеке минуле, на уроках літератури важливо знайомити їх з кращими зразками архітектури. Пояснення теми "Давньоруська література" не мислиться без використання таких пам'ятників архітектури Давньої Русі, як Софійський собор, Золоті ворота (XII ст.) й інші.

Твори скульптури й архітектури можуть бути вико­ристані на уроках літератури в процесі вивчення питань з теорії літератури. Практика показує, що учні важко засвоюють такі поняття, як "художній метод", особли­вості різних художніх методів - класицизму, романтизму тощо.

Музика

Музика, як і образотворче мистецтво, - рідна сестра літератури. Й. Гете писав, що "велич мистецтва... найяскравіше проявляється в музиці"¹, а це означає, що навряд чи яка-небудь інша образотворчість може зрівнятися з музикою силою впливу на емоційність, уяву, асоціативність школярів.

У викладанні літератури музика посідає значне місце. Перш за все, майже всі письменники-класики були високоосвіченими людьми, розуміли і сприймали музи­ку. Досить згадати імена І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, А. Малишка та інших. Так, М. Т. Рильський писав про розвинений музичний смак Т. Г. Шевченка, підкреслюючи, що великий Кобзар був дуже чуйний до кольорів, барв і відтінків баченого світу, але все ж таки музичне сприймання життя було йому властиве в першу чергу.

У практиці школи на уроках літератури частіше використовується музика під час вивчення ліричних творів, бо поетичні рядки багатьох авторів музикальні. Поєднання поезії з музикою, - писав у свій час композитор І. Д. Кюї, - може примножити силу враження тієї і другої. Поезія Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, П. Тичини, М. Рильського, А. Малишка найвищою мірою музикальна.

Музика на уроках літератури повинна включатись продумано, з урахуванням особливостей теми, що вивчається. Якщо в середніх класах використовуються на уроці окремі музичні твори, скажімо, народні пісні, думи, а також пісні на слова поетичних творів, що аналізуються ("Садок вишневий коло хати", "На майдані", "Гаї шумлять" і т.п.), до того ж вчитель сам коментує, розповідає про взаємозв'язок двох видів мистецтва, то в старших класах необхідно до цього готувати самих учнів, виробляти в них самостійність, що виявляється в доборі необхідної мистецтвознавчої літератури, в складанні письмових та усних повідомлень, доповідей.

Прийоми роботи з творами музики можуть бути різноманітними: прослуховування музичного твору після аналізу літературного твору або навпаки - спочатку прослуховується відомий учням музичний твір, а потім аналізується художній текст.

На уроках літератури немає можливості детально знайомити учнів з мистецтвом опери, хоча за багатьма творами літератури, що вивчаються в школі, написані твори цього музичного жанру. Однак згадування опер "Наталка-Полтавка" (композитор М. В. Лисенко), "Князь Ігор" (композитор О. П. Бородін) та ін., використання окремих фрагментів з них повинно знаходити місце на уроках, посилюючи емоційне сприймання учнями мистецтва слова і музики, їх естетичне виховання.

Відбір таких музичних творів до конкретної теми, що вивчається, здійснюється учителем з урахуванням підготовки школярів до сприймання цього виду мистецтва, місця і часу його використання.

Уривки з опер прослуховуються в основному після вивчення літературного твору або окремої теми, тому що твори музичного жанру не повинні підміняти художній текст, а лише посилювати його сприймання, розширю­вати загальний кругозір учнів.

Театр

Театр і уроки літератури. Проблема не нова, але складна. Взаємозв'язок уроків літератури і театрального мистецтва в сучасних умовах тим ефективніший, чим більше враховується не тільки принцип тематичної близькості творів, що вивчаються (драматичних та прозаїчних - їх інтерпретація на сцені), але й спільність таких теоретичних понять, які пов'язані зі специфікою художньої творчості: художній образ, умовність у мистецтві, метафора; трагедійне і комічне; життєвий матеріал, тема, ідея, сюжет; види і жанри; світогляд і творчість тощо.

У сучасних умовах можливість використання театрального мистецтва на уроках літератури значно розширились завдяки телебаченню і радіо (передачі про драматургію і театр, про творчість видатних майстрів сцени; спектаклі та радіопостановки для дітей і юнацтва тощо).

Як показують дослідження, в практиці школи під час викладання літератури театральному мистецтву приділяється недостатньо уваги, оскільки самі вчителі ще недооцінюють його загально-розвивальне значення.

Для того, щоб театр був активним засобом виховання школярів, потрібне послідовне, цілеспрямоване накопичування художніх вражень, конкретні знання і уявлення про театр як вид мистецтва, про його зв'язок з іншими видами художньої творчості.

Видатні методисти минулого В. П. Острогорський, К. Д. Ушинський, М. О. Рибникова й ін., а також -Т. Ф. Бугайко, Т. Ф. Зепалова, 3. А. Блюмкіна розвивали ідеї комплексного використання театрального мистецт­ва в процесі викладання літератури.

Нині чинна програма з літератури певною мірою вимагає розв'язання завдання літературного розвитку учнів у взаємодії з завданням підвищення їх театральної культури. Так, на уроках літератури слід знайомити учнів із специфікою драматичного мистецтва, озброювати їх елементарними уміннями аналізувати драматичні твори, які належать не тільки літературі, а й театру.

Твори драматичного жанру, що вивчаються, дозволяють учителю характеризувати конкретні етапи розвитку української драматургії і театру, розкривати взаємовплив різних культур, показувати на конкретних прикладах різницю в трактуванні одного і того ж драматичного твору залежно від епохи, від індивідуальності актора, режисера-постановника, творчих можливостей театру.

У практичній роботі вчителів на уроці широко вико­ристовуються прийоми "реконструкції"' окремих вистав за фотографіями, ескізами, репродукціями. Переглядаються і обговорюються вистави діючого репертуару, фільмів, кіновистав, проводяться бесіди з використанням грамзапису, діафільмів, відеозапису тощо; зіставляються літературні твори з їх сценічними та екранними інтерпретаціями; здійснюється ознайомлення з театральною критикою, організовується написання учнями рецензій з наступним обговоренням їх на уроках і т. п.

З метою вдосконалення використання театрального мистецтва сучасна методика рекомендує включати елементи театральної творчості в урок літератури, тому що це "ставить школяра одночасно в позицію читача і виконавця ("актора", "режисера") і тим самим відкриває можливість підвищення як його глядацької, так і читацької культури".¹ Зокрема, в процесі вивчення творів драматургії рекомендуються методи акторської та режисерської роботи над текстом.

Звертаючись до першого з них, учитель привертає увагу до поведінки дійових осіб, розкриває разом з учнями логіку дій персонажа, пропонує по-своєму інтерпретувати окремі сцени, вчить школярів дописувати ремарки.

Елементи режисерського пошуку також використовуються в роботі словесників: аргументований учнем вибір актора на роль того чи іншого персонажа, оснащення тексту драми, що вивчається, власними коментарями, ремарками; може бути і виконання завдань під час роботи над епізодом п'єси: визначити основну подію, що відбулася в обраному епізоді; знайти епіцентр епізоду; відтворити те, що думає персонаж, але не промовляє вголос (підтекст) і т.п.

Таким чином, творчі прийоми вивчення драматургії і театру цілком реальні в умовах уроку літератури.

Кіномистецтво

Кіно - неповторний вид мистецтва. На відміну від інших видів відрізняється широкою доступністю і особливою силою емоційно-художнього впливу на особистість. У наш час ведуться пошуки впровадження кіномистецтва у викладання літератури. В комплексі з уроками літератури кіномистецтво сприяє розвитку творчої уяви, становленню світогляду, формуванню моральних якостей школярів.

Особливу роль відіграють фільми-екранізації тих літературних творів, що вивчаються в школі. Тільки тоді, коли учні познайомляться з текстом і сюжетом літературного твору, можливий перегляд і обговорення його екранізації. При цьому вчителю важливо розвивати самостійні судження учнів, вносячи по ходу корективи, доповнення і уточнення, що сприяють кращому розумінню загальних і специфічних особливостей творів літератури і кіно, формують у школярів уявлення про композицію художнього твору і фільму, про послідовність і причинність подій, супідрядність епізодів і сцен, про взаємодію героїв тощо.

Вказуючи на те, що кіномистецтво на уроках літератури в старших класах може виступати як "принцип створення загальної моделі художнього аналізу фільму і твору літератури",¹ дослідники В. М. Рудальов і Ю. М. Усов пропонують учителю разом з учнями розв'язати декілька завдань:

1. з'ясувати, якими є емоційні враження, єдине відчуття проблематики, авторська концепція, уточнити своєрідне узагальнення, яке залишилось після перегляду фільму;

2. визначити художню закономірність побудови фільму на основі детального аналізу окремих частин (кадрів, сцен, епізодів);

простежити логіку розвитку думки автора, перевіряючи її встановленою художньою закономір­ністю в композиції і пластичній організації відображеної на екрані події, в зчепленні цих подій, в характері головного героя та інших дійових осіб;

2. осягнути авторську концепцію (систему ідейно-естетичних поглядів художника) у внутрішньому русі сюжету, у смисловому значенні зчеплення фактів, у зіткненні умонастроїв героїв;

4) обґрунтувати своє ставлення до авторського світосприймання, яке виявилось у результаті аналізу фільму.

Обговорюючи художні кінофільми на уроці літератури, слід завжди враховувати, що їх необхідно розглядати не як ілюстрації до літератури, а як самостійний твір мистецтва. Тільки в такому разі вони будуть ефективним засобом активізації уваги учнів до літературних першоджерел та своєрідністю інтерпретації в суміжному мистецтві - кіно.