Практичне заняття

Практичне заняття №3Тема. Творчість Марка Черемшини (1874 – 1927)План

1. Марко Черемшина – письменник революційного напрямку. Загальний огляд життєвого і творчого шляху письменника.

2. Характеристика першого періоду творчості (1895 – 1901). Цикл поезій в прозі «Листки»:

-Трагедія одинокої приреченої на самотню смерть бабусі – «Весна»;

-Безпросвітного сирітського життя – «Симфонія»;

-Тема еміграції – «Осінь»;

-Віра в силу народу і його майбутнє – «Обнова»;

-Осуд несправедливого поділу суспільства, натяк на потребу знищення верхів – «Щоб не тії гори».

3. Автобіографічна новела «Карби». Картини безпросвітної нужди і горя в новелах «Святий Миколай у гарті», «Чічка», «Основини». Сила життя, його перемога над смертю в новелі «Грушка». Соціальне прозрівання народних мас, перші прояви протесту – «Раз мати родила». Назву першій збірці дало перше оповідання автобіографічного характеру – "Карби”. До збірки ввійшло 15 творів: «Карби», «Дід», «Раз мати родила», «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду», «Груш ка», «Злодія зловили», «Лік», «Бабин хід», «Зведениця», «Основини», «Більмо», «Горнець», «Чічка», «На боже». «Коли ви цікаві на людські злидні, на бу денне життя бідного гуцула,— писала того часна критика,— на той страшний трагізм, що розгортається щодня в хлопській душі і в хлопській хаті...— коли вас те займає — візьміть і прочитайте Семанюкові нариси. А побачите там гуцульське життя і гуцуль ську душу, його дрібку радощів і море горя, його погляди і вірування, і забобони... Це перлини нашої літератури наймолодшого покоління». Кожна конкретна новела збірки відтворює певну характерну рису сільського побуту, людських взаємин, матеріального чи правового становища гуцула, його психології. Всі разом взяті, вони справедливо порівнюються з мозаїкою, елементами якої є новели-епізоди; кожна з них має свою тему-мотив.

Герої збірки — люди трагічної долі, за бобонні, безпорадні, беззахисні, приречені на безпросвітні злидні. Непосильна праця і страждання, рабська покірність і марні спроби знайти правду-захист у сильних сві ту цього, страх перед богом, панами, різни­ми чиновниками, стихійні вибухи ненависті проти гноблення. Середовище, з якого Черемшина бере своїх персонажів, в основному селянське. Лише чотири епізодичні постаті належать до інших суспільних верств: жандарм («Раз мати родила»), лісни чий («Більмо»), лікар («Лік»), учителька («Хіба даруймо во ду!”). Що ж до персонажів-селян, то це, як правило, трудова біднота, яка становить основну масу селян-гуцулів. Їхня доля хвилює автора насамперед; в їхнє життя, в їхню душу він уваж но вдивляється. Всі герої збірки — соціально-принижені селяни з їх думами, переживаннями, горем і розпачем. Це люди, які, втративши мізер не господарство, стали заробітчанами, «зай вими ротами» або стоять на порозі старцю вання. Герої в Черемшини невіддільні від світу полів, лісів, гір. Письменника незмінно при ваблювала тема правічних законів природи і життя людини, їх взаємодія. Тому приро да є своєрідною дійовою особою в новелах Черемшини. Своїм буйним кипінням життє вих сил, всією нев'янучою свіжістю і багат ством барв вона часто контрастує з життям людей, виснажених жорстокими ударами долі і щоденною боротьбою за існування.

Письменник любить своїх героїв. Та любов його ніколи не була сліпою і не заважала бачити як сильні, так і слабкі сторони селянського життя. Звідси – різне ставлення до народу – любляче і критичне. Страхітливу правду про злидні і темряву бідняків, про ті соціальні умови, які ведуть до деградації, здичавіння людини, Черем шина повістує в новелі «Дід». Майже вся новела – монолог-звертання хворого старого діда до своїх дітей-кривдників (відсутніх). Автор тричі бере слово: констатує причину ночівлі діда надворі, дає його психологічний портрет, детально «ко ментує» вчинок діда. За допомогою внут рішнього мовлення Черемшина відтворює переживання скривдженої людини, її хво робливі думки — від визрівання задуму по віситися до реалізації його. Із додаткового засобу змалювання життя героя внутрішня мова перетворюється на основний. Не краща доля і в баби — «Бабин хід». Після смерті чоловіка над нею також збиткуються діти. Тема немічної, скривдженої старості не випадкова в творчості письменника. Старі, хворі, каліки були майже в кожній хаті. Вони не могли на себе заробити. Проблема «зайвого рота» набула широкого звучання на зламі двох століть. Дикунська жорсто кість дітей до своїх батьків хвилювала ба­гатьох письменників-реалістів.

Якщо у новелі «Більмо» йдеться про со ціальний і матеріальний стан пана, по дається епізод договору його з батьками, говориться про його аморальність, то у «Зведениці» пан-кривдник — прихований персонаж. Черемшина часто використову­вав цей художній засіб: дружина Юсипа — «Раз мати родила», багачі Приймаки — «Святий Николай у гарті», дочка і зять — «Дід», син — «Бабин хід», тартачний під приємець Майорко — «Лік», лихвар — «Більмо» та ін. Приховані герої зали шаються за кулісами, та читач ясно уявляє їх.

У «Зведениці» автор не тільки не називає імені героїні, а й зовнішнього вигляду не описує. Всі художні засоби «працюють» на розкриття внутрішнього світу збезчещеної дівчини, перейнятої несвітським болем, страхом, соромом, жалем. З її плутаних думок, поданих у формі діалогізованого внутрішнього монологу, ми довідуємося, що примусило її піти на службу і стати по­криткою. «Зведениця»—новела моногеройна. У ній відсутній опис подій. Сюжет розви вається за зміною почуттів дівчини-покритки. Але це не заважає авторові досягти своєрідної епічності оповіді. В основу новели покладено конфлікт між дійсністю і покаліченим нею материнством. Ситуація вкрай напружена і драматична. Молода мати-покритка мусить зазнати мо ральних і фізичних екзекуцій від батьків і села. Усвідомлення цього завдає їй неви мовних страждань. Будова сюжету заснована на часово-при чинному зв'язку трьох ситуацій, що відзна чаються певним внутрішнім розташуванням емоційно-експресивних акцентів. Перша — уявна зустріч із селом і виправдання перед ним; друга — уявна зустріч з парубками і дівчатами, їх звинувачення; третя — уявна зустріч з батьками і каяття-прохання. Пейзаж в новелі створює потрібний емоційний лад, окреслює почуття і настрій ге роїні. Через пейзаж героїня ніби приєднує ться до навколишньої дійсності, сама стає її частиною. Генезис цієї єдності — у фольк лорі.

Осуд несправедливості і жорстокості в доборі рекрутів, протест проти суспільного і державного ладу, який захищає інтереси пануючого класу, ненависть до цісаря, туга рекрутів за селом, нарікання на недолю в цісарському війську — ці домінуючі мотиви рекрутських пісень поклав Черемшина в ос нову новели «На боже».

Для образного втілення життєвих явищ та їх узагальнення Черемшина знаходив свої оригінальні художні засоби. Робота над поезіями в прозі наклала від биток на манеру його письма в цілому. Це виявляється не лише у введенні «шматків» поезії в прозі до тексту новели (наприк лад, початок новели «Карби»), а й у тому, що автор широко користується настроєвою розповіддю («Зведениця»). Письменник найчастіше прагне не стільки інформувати, скільки збуджу вати почуття («На боже», «Чічка», «Зведениця», «Раз мати ро дила»), викликати певну психологічну настроєність. Звідси – мен ша увага до детального, подійного, логічно чіткого сюжету. Для Черемшини не так уже й важливо простежити всі ланки історії, яку описує. З неї він часто бере лише окремі елементи, один епі зод — найхарактерніше, те, що дає змогу повідомити читачеві суть, основний смисл явища, події. У Черемшини знаходимо крім «прямих» спо собів розкриття внутрішнього, душевного стану (монолог, діа­лог, невласне пряма мова) значну увагу до зовнішніх описів, але звернених не стільки до логіки розуму, скільки до емоцій, від­чуттів. Іноді авторський виклад, характеристики, оцінки за емо ційною наснагою бувають наближеними до мови персонажа («Зведениця»). У інших випадках об'єктивно розповідні засоби включаються ширше («Святий Николай у гарті»), а, наприклад, в оповіданні «Основини» розповідь від митця є домінуючою. Та ким чином, письменник сполучає різні прийоми художнього ві­дображення дійсності, комбінуючи їх у кожному творі залежно від авторського задуму.

Впадає в око і багатство поетичного ладу збірки: лірико-патетична оповідь, що передає чарівну красу гуцульської природи; трагедійно-дра матична, коли йдеться про життя трударя; іронічно-саркастична у викритті хижацької натури різних п'явок народних. Інколи вони взаємодіють в одному творі. Тоді маємо своєрідну, неповторну жанрову форму. Так, новела „Чічка” відзначається сміливим поєднан ням різних наративних форм, об'єдна них однією творчою концепцією: це і епічна розповідь від автора, якою починається но вела; і голосіння гуцула над загиблим конем; і внутрішня мова коновкаря; і лірич ні відступи. Всі вони переплітаються і плавно, природно переходять одна в одну, ство рюючи вражаючу картину вселюдської біди. Черемшину, автора соціально-психологіч них новел, як і його сучасників, найбільше приваблював багатогранний світ людини, її душевні конфлікти, моральні колізії.

В новелах збірки майстерно застосований багато-фокусний, стереотипний спосіб відображення дійсності, коли одна і та ж подія, явище висвітлюється з різних позицій. В новелах збірки майстерно застосований багато-фокусний, стереотипний спосіб відображення дійсності, коли одна і та ж подія, явище висвітлюється з різних позицій. У «Карбах» – це позиція соціальне пригнічених ві ками діда, баби, гуцулів; чистої і світлої, схильної до правди і добра, дитини – Петрика; представника влади з етикою завойовника-експлуататора. Для кожного з героїв характерний своєрідний психічний склад і світосприйняття. Письменник чутливий до побутового оточення, найтонших нюансів мови, етнографічних подробиць. У душі селянина Черемшина бачить ще багато темного, похмурого, сумного. Але його цікавить й інше – те, що йде від глибоких душевних сил, від здоро вої народної моралі, від поетичного світосприйняття, коріння якого сягає в народні повір'я, забобони, мальовничий звичай. Засвоєння народної фантастики і демонології з метою висвітлення характерних рис дійс ності і героя підкреслює, з одного боку, силу зв'язку письменника з життям, глибоке сприйняття різних його сторін, а з другого, багатогранність реалістичного мистецтва Черемшини.

У збірці «Карби» Марко Черемшина вживає різні прийоми побудови творів. Іноді це скомпоновані з фрагментів спогади (новела «Карби»), «протокольний» запис вчинків персонажа і обставин його життя, що завершується кульмінаційною сценою, яка несе на собі основну думку твору («Злодія зловили»). Опо відання «Святий Николай у гарті», «Лік» розпочинаються діалогами, що відразу вводять читача в суть справи. Зовсім по-іншо му будуються «Основини», перша половина яких нагадує манеру Панаса Мирного або Нечуя-Левицького (повільно розгортувана авторська розповідь, детальний опис подробиць), а друга — по будована на діалогах: розповідь селянки Семенихи про шукан ня нею правди у Відні, розповідь раз у раз перебивається реплі ками слухачів. Автор не знає композиційного стандарту, кожна новела своєрідна. Є між ними і сюжетні («Злодія зловили», «Більмо»), і безсюжетні («Зведениця»), і такі, що мають лише окремі елементи сюжету («Дід», «Бабин хід», «Горнець», «На боже», «Грушка»). В одних випадках сюжет розвивається швид ко, енергійно («Святий Николай у гарті»), в інших – повільно («Основини»).

Загальновідома висока майстерність Че ремшини у створенні ритмізованої прози. Та ритм для нього не був ні самоціллю, ані простою прикрасою новели. Він є виразом емоційно-трепетного сприйняття світу. Ви сокий експресивний тон черемшинівських новел досягається за рахунок чергування питальних і окличних речень, що передають авторську схвильованість; вживання урочисто-величальної лексики, що складається із звукових епітетів, з'єднаних у синоніміч ні ряди («Йде з міста шум, такий глухий, жалібний, прошиваючий»); відтворення специфічної черемшинівської інтонації, ос нованої на тричленнім поєднанні однорід них синтаксичних одиниць.

Мова збірки «Карби» щедро пересипана діалектизмами. Пи тома вага їх (лексико-фразеологічних, фонетичних, морфологіч­них) у різних новелах збірки неоднакова. Так, у новелі «Святий Николай у гарті» вони порівняно мало використані, а новела «Горнець» повністю написана мовою говірки. Вони допомагають письменникові глибше й яскравіше передати зображуване, не повторний колорит певної місцевості, оригінальні форми образ ного мислення.

Після тривалої перерви, на початку імперіалістичної війни, Марко Черемшина повертається до літературної творчості. Тематика збірки «Карби» неширока, і не

дуже різноманітний її типаж. У кожному з вміщених у ній творів

висвітлено один якийсь трагічний факт, чи, на перший погляд,

звичайнісінький випадок в житті селянина-гуцула. Майже в усіх новелах

збірки виступає той самий герой — темний, затурканий, безправний

селянин-бідняк, портрет якого найяскравіше змалював Черемшина в новелі

«Святий Николай у гарті».

«... Скрипнули чорні закурені двері і

випустили на двір чоловіка середнього росту, його худе, поморщене лице,

кучма нерозчесаного волосся, сухоребрі груди, що їх не обіймає собою

темна латана сорочка, витерті червонаві холошні і худокості, босі ноги

говорили самі за нього, що він є. Він не потребував представлятися. На

його стан зложилися віки нужди і вип'ятнували на ньому грубими

буквами—мужик».

Ім'я героя цієї новели — Курило Сівчук —

могло б бути загальним для всіх селян бідняків—героїв збірки «Карби». В

образку «Святий Николай у гарті» Курило з дружиною і дітьми ховає від

збирача податків свої убогі пожитки, тремтить перед начальством,

повторюючи1. «Бідно-си діє, ясний та добрий панчіку...»; в новелі

«Чічка» він розпачливо тужить над загиблою шкапиною, бо вона годувала

його сім'ю; в творі «Карби» грюкає об стіл кулаком, з болем каже про

дітей: «Чим їх нагодую!»; в новелі «Раз мати родила» він наважився

помститися жандармові за всі тяжкі кривди і потрапив до тюрми; в творі

«Більмо» випроваджує доньку до розпусного лісничого, бо іншого виходу з

страшних злиднів не знає; у «Грушці» він тужить за померлою дружиною і

втішає дітей: «Не бійтеся, небожєта, мені не далекі гони, я вам хати не

залежу»; в новелі «Лік», він, безнадійно хворий, не маючи за що купити

ліки, повертаючись від лікаря додому, показує сусіді на цвинтар: «аді,

де мій лік» і, нарешті, в образку «Дід» він, старий і нікому не

потрібний, зайвий рот у голодній сім'ї, вкорочує собі віку.

Курило Сівчук («Святий Николай у гарті»),

коновкар («Чічка»), дєдя («Карби»), Юсипко («Раз мати родила»), Тимофій

(«Більмо»), Ілаш («Грушка»), Митро Пасемковий («Лік»), Чюрей («Дід»)—

це тільки різні імена одного героя, що про його трагічне життя

розповідав автор. Письменник спостерігав, як поводиться

селянин-трудівник в різних обставинах на протязі всього життя, і про

все це писав у своїх новелах. Складається враження, ніби Черемшина

провадив ґрунтовну підготовну роботу до створення монументального

образу селянина-гуцула, який безмежно любить свій край, природу, народ;

працьовитий, духовно обдарований, чесний, гостинний, поетичний, але

гноблений соціальне і національне, зацькований війтами, жандармами,

екзекуторами, обплутаний панами, лихварями, він живе в страшних злиднях

та горі, розпачливо гукає до німих гір, до байдужого неба, і, ніким не

почутий, гине. Новели-образки збірки «Карби» ідейно, тематично і

поетичною орнаментикою своєю так міцно зв'язані одна з одною, що

композиційне утворюють єдине ціле. Провідна тема збірки «Карби» —

народне горе, злидні гуцульської сіроми — селянської бідноти, її туга

за кращим життям і, нарешті, надія на краще майбутнє. Найвизначніші новели збірки «Карби»— це «Святий Николай у гарті», «Раз мати родила», «Більмо», «Основини», «Чічка», «Зведемиця», «Злодія зловили». В цих новелах Черемшина виступає як письменник-реаліст, оповідач правди про життя гуцульського селянства. Нерідко реалізм Черемшини позначений іронією, сатирою, елементами критики влади («Основини»), побутових і правових взаємин у гуцульському селі («Раз мати родила», «Святий Николай у гарті», «Більмо» та інші).

З співчуттям і великою любов'ю оповідав Черемшина про життя селянської бідноти. В той же час він з огидою і ненавистю говорив про багачів, жандармів, урядовців, панів і підпанків, які наживались на народному горі.

4. Показ трагічної долі дітей-сиріт «Злодія зловили», дівчат-покриток – «Зведениця». Типовість каліцтва дівчини «Більмо», невиліковна хвороба – «Лік». Таке ж сильне враження справляє й новела «Злодія зловили». Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не по­жаліє, нікому він не потрібний. Голод завів сироту в садибу багача. І не стямився хлопець, як припав до вим'я корови і ссав, ссав спраглими ус­тами. Хлопця впіймала хазяйка, на крик зійшлися сусіди-багачі, побили малого, постригли і, під масний регіт, пустили на вулицю.

5. Другий період творчості. Цикл новел «Село за війни» – новелістична повість про страхіття війни (твори на вибір).

6. Викриття моральної звироднілості п’явок народу різних шарів в новелі «Верховина». Риси нового світосприйняття в гуцульському селі («Коляда», «Ласка»), образ гуцульщини в новелі «На Івана, на Купала».

7. Мотив туги дівчини за коханим у ліричній поемі-симфонії «Туга». Образ Романа Мокина, Івана Падалюка і його дружини (Писанки).

8. Значення творчості письменника.

«Зведениця»—новела моногеройна. У ній відсутній опис подій. Сюжет розви вається за зміною почуттів дівчини-покритки. Але це не заважає авторові досягти своєрідної епічності оповіді. В основу новели покладено конфлікт між дійсністю і покаліченим нею материнством. Ситуація вкрай напружена і драматична. Молода мати-покритка мусить зазнати мо ральних і фізичних екзекуцій від батьків і села. Усвідомлення цього завдає їй неви мовних страждань. Будова сюжету заснована на часово-при чинному зв'язку трьох ситуацій, що відзна чаються певним внутрішнім розташуванням емоційно-експресивних акцентів. Перша — уявна зустріч із селом і виправдання перед ним; друга — уявна зустріч з парубками і дівчатами, їх звинувачення; третя — уявна зустріч з батьками і каяття-прохання. Пейзаж в новелі створює потрібний емоційний лад, окреслює почуття і настрій ге роїні. Через пейзаж героїня ніби приєднує ться до навколишньої дійсності, сама стає її частиною. Генезис цієї єдності — у фольк лорі.

Осуд несправедливості і жорстокості в доборі рекрутів, протест проти суспільного і державного ладу, який захищає інтереси пануючого класу, ненависть до цісаря, туга рекрутів за селом, нарікання на недолю в цісарському війську — ці домінуючі мотиви рекрутських пісень поклав Черемшина в ос нову новели «На боже».

Для образного втілення життєвих явищ та їх узагальнення Черемшина знаходив свої оригінальні художні засоби. Робота над поезіями в прозі наклала від биток на манеру його письма в цілому. Це виявляється не лише у введенні «шматків» поезії в прозі до тексту новели (наприк лад, початок новели «Карби»), а й у тому, що автор широко користується настроєвою розповіддю («Зведениця»). Письменник найчастіше прагне не стільки інформувати, скільки збуджу вати почуття («На боже», «Чічка», «Зведениця», «Раз мати ро дила»), викликати певну психологічну настроєність. Звідси – мен ша увага до детального, подійного, логічно чіткого сюжету. Для Черемшини не так уже й важливо простежити всі ланки історії, яку описує. З неї він часто бере лише окремі елементи, один епі зод — найхарактерніше, те, що дає змогу повідомити читачеві суть, основний смисл явища, події. У Черемшини знаходимо крім «прямих» спо собів розкриття внутрішнього, душевного стану (монолог, діа­лог, невласне пряма мова) значну увагу до зовнішніх описів, але звернених не стільки до логіки розуму, скільки до емоцій, від­чуттів. Іноді авторський виклад, характеристики, оцінки за емо ційною наснагою бувають наближеними до мови персонажа («Зведениця»). У інших випадках об'єктивно розповідні засоби включаються ширше («Святий Николай у гарті»), а, наприклад, в оповіданні «Основини» розповідь від митця є домінуючою. Та ким чином, письменник сполучає різні прийоми художнього ві­дображення дійсності, комбінуючи їх у кожному творі залежно від авторського задуму.

Впадає в око і багатство поетичного ладу збірки: лірико-патетична оповідь, що передає чарівну красу гуцульської природи; трагедійно-дра матична, коли йдеться про життя трударя; іронічно-саркастична у викритті хижацької натури різних п'явок народних. Інколи вони взаємодіють в одному творі. Тоді маємо своєрідну, неповторну жанрову форму. Так, новела „Чічка” відзначається сміливим поєднан ням різних наративних форм, об'єдна них однією творчою концепцією: це і епічна розповідь від автора, якою починається но вела; і голосіння гуцула над загиблим конем; і внутрішня мова коновкаря; і лірич ні відступи. Всі вони переплітаються і плавно, природно переходять одна в одну, ство рюючи вражаючу картину вселюдської біди. Черемшину, автора соціально-психологіч них новел, як і його сучасників, найбільше приваблював багатогранний світ людини, її душевні конфлікти, моральні колізії.

В новелах збірки майстерно застосований багато-фокусний, стереотипний спосіб відображення дійсності, коли одна і та ж подія, явище висвітлюється з різних позицій.

Опо відання «Святий Николай у гарті», «Лік» розпочинаються діалогами, що відразу вводять читача в суть справи. Зовсім по-іншо му будуються «Основини», перша половина яких нагадує манеру Панаса Мирного або Нечуя-Левицького (повільно розгортувана авторська розповідь, детальний опис подробиць), а друга — по будована на діалогах: розповідь селянки Семенихи про шукан ня нею правди у Відні, розповідь раз у раз перебивається реплі ками слухачів. Автор не знає композиційного стандарту, кожна новела своєрідна. Є між ними і сюжетні («Злодія зловили», «Більмо»), і безсюжетні («Зведениця»), і такі, що мають лише окремі елементи сюжету («Дід», «Бабин хід», «Горнець», «На боже», «Грушка»). В одних випадках сюжет розвивається швид ко, енергійно («Святий Николай у гарті»), в інших – повільно («Основини»).

Загальновідома висока майстерність Че ремшини у створенні ритмізованої прози. Та ритм для нього не був ні самоціллю, ані простою прикрасою новели. Він є виразом емоційно-трепетного сприйняття світу. Ви сокий експресивний тон черемшинівських новел досягається за рахунок чергування питальних і окличних речень, що передають авторську схвильованість; вживання урочисто-величальної лексики, що складається із звукових епітетів, з'єднаних у синоніміч ні ряди («Йде з міста шум, такий глухий, жалібний, прошиваючий»); відтворення специфічної черемшинівської інтонації, ос нованої на тричленнім поєднанні однорід них синтаксичних одиниць.

Мова збірки «Карби» щедро пересипана діалектизмами. Пи тома вага їх (лексико-фразеологічних, фонетичних, морфологіч­них) у різних новелах збірки неоднакова. Так, у новелі «Святий Николай у гарті» вони порівняно мало використані, а новела «Горнець» повністю написана мовою говірки. Вони допомагають письменникові глибше й яскравіше передати зображуване, не повторний колорит певної місцевості, оригінальні форми образ ного мислення.

У цикл «Село за війни» входить вісім тво рів: «Село потерпає», «Перші стріли», «Поменник», «Бодай їм путь пропала!», «Зрад ник», «Після бою», «Йордан», «Село виги бає». Органічна єдність сюжету, зумовлена від творенням цільного епічного художнього за думу, пройнята «наскрізною» ідеєю, загаль ним пафосом. Кожна з восьми новел має свій закінчений зміст, разом з тим всі вони зв'язані спільними героями, однією сюжет ною лінією. Композиція циклу теж дає підстави роз глядати його як новелістичну повість. Від повідно до конфлікту (а він у даному ви падку антагоністичний) згруповані персо нажі. З одного боку — село й окремі його жителі, з другого — ворожа вояччина і Дзельман як бридке породження війни. в циклі вза галі, можна говорити про образ автора — очевидця подій, який розповідає або пре бачене в минулому, або про те, що відбувається на його очах. Автор не тільки констатує хід думок і події, а й вболіває за долю героїв, що виражається через ліричну відступи — прямі звертання до людей. Черемшина застосовує різні способи від творення життя: принцип «прямої» автор ської розповіді з складними зіставленнями; форму оповіді героїв про себе, про своє життя (Митро Пужливий); зображення об'єктивної реальності з погляду тих чи ін ших персонажів. У «Поменнику» таким пер сонажем виступає село.

Напруга досягає кульмінації в новелах «Після бою» і «Село вигибає». Село стікає кров'ю. Смерть стає масовою. Поле вкрите трупами («Після бою»). Синонімічні вирази і евфемізми діалогу уточнюють головну думку новели: село ви гибає. І все ж своєрідна «відкрита» роз в'язка твору говорить про інше. Крім блу каючих по воєнних дорогах, у вимираючому селі залишилися живими баба, козак, мо лода дівчина. Життя продовжується. Надзвичайно цікавий, оригінальний і ба гатогранний метонімічний образ села — спільний для всіх новел циклу. Селу суди лося винести основний тягар війни — най страшнішої, найжорстокішої. Як справжній товариш пізнається в біді, так війна випро бовує характер всього народу, його мораль ну стійкість. Зміни обличчя села, його психології, зумовлених війною, Черемшина відтворює в найрізноманітніших відтінках. Ось воно стривожене, перестрашене, «як старі двері з виглоданих одвірків, за свій поріг упало»; «у личко пісніє і потерпає» («Село потер пає») ; робить «волю і хорватам, і пушка рям і поволі привикає до війни, гей до ярма» («Перші стріли»); зазнає згубного впливу війни: «Гей, та ж бо то на світі пу сте село! Один одного в лижці води втопив би» («Поменник»); «гудить і харчить, гейби за горло душене» («Бодай їм путь пропала!»); недобите «чупер собі миче» («Після бою»); вимирає («Село ви гибає»).

Характерним є оповідання "Зрадник”, бо зрадником став селянин, котрого чорна корова у літню спеку перебігла лінію фронту. В оповіданні "Поменник” показано, як розстріляно цілий гурт селян тільки за те, що під час перебування в селі "москалів” піп поміняв їм старі поминальні книжки на нові з православним хрестом. Через цикл оповідань на теми війни проходить образ шинкаря Дзельмана, який уміє вислуговуватись. Він підступно позбавляється ненависних йому селян, беручи одночасно хабарі ніби для їхнього врятування від розстрілу, є звичайним мародером, який роздягає трупи вбитих вояків. Заключним акордом є оповідання "Село вигибає”. Письменник показав війну і всі її жахливі наслідки через призму сприймання селянина-гуцула, якому вона несла руїну і загибель. Він не міг розуміти справжніх причин, але добре бачив її наслідки, дивився на неї "знизу”, відчув її тягар на своїх плечах. Порівнюючи героїв новел «Карби» з ге роями циклу «Село за війни», бачимо, що останні змальовані далеко повніше. Село загартоване, сильне, вольове, оптимістичне. У новелах довоєнного періоду село виступає як суб'єкт, що змушує прислухатись до свого голосу, у післявоєнний період цей суб'єкт наказує вірити у свою силу, бо ця сила здатна витримувати і найбільші удари, вона може подолати і найважчі труднощі та випробування. Якщо герої збірки «Карби» задихалися сплачуючи податки («Святий Николай гарті»), просили смерті для себе («Чічка» «Грушка», «Бабин хід»), закінчували життя самогубством («Дід»), слабо протестували («Раз мати родила»), то герої циклу «Сел за війни» проклинають насильників («Перші стріли», «Зрадник», «Бодай їм путь про пала!»). Для ко­мендантів, австрійських жовнірів, лихварів і панів Черемшина знаходить зовсім інші барви, інші слова. Тут лірик поступається перед сатириком у викритті жорстокості, цинізму, жадібності, безчестя. Дві домінуючі риси характеру неприятеля — жалюгідне боягузтво і жадобу до зба гачення — підкреслює Черемшина, викори стовуючи засіб контрасту не тільки в зма люванні дій, вчинків персонажів, а й у зов нішньому вигляді.