ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….…………3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні обґрунтування естетичного виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського ……………..6
1.1. В.О. Сухомлинський. Його вклад в сучасну педагогіку...6
1.2. Зміст та структура естетичного виховання. Основні поняття , «виховання» , «естетика», «естетичне виховання»…8
1.3 Принципи і методи естетичного виховання………..…….12
Висновки до першого розділу……………………………..…..19
РОЗДІЛ 2. Експериментальна робота з організації естетичного виховання на прикладі педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського……………………………………………….21
2.1 Підготовка вчителя до введення естетичної культури у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського……………….21
2.2 Способи організації урока « подорож до джерела слова» у середніх класах у педагогічній спадщини В.О. Сухомлинського. ………………………………………………25
2.3 Методична модель уроку "Література рідного краю" під час вивчення творчості Володимира Сосюри та Василя Стуса…………………………………………………………….31
Висновки до другого розділу …………………………………37
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ……………………………………………………...39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….41
ВСТУП
Актуальність і доцільність дослідження.
Закон України «Про освіту» визначає, що мета освітнього процесу в державі — всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. У національній програмі «Освіта (у XXI столітті)» йдеться про необхідність утвердження ідеалів правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей. На цих же позиціях вибудувана найновіша освітянська доктрина, яку сьогодні обговорюють в Україні. Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості на прикладі педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.
У ХХI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини, як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.
Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптерева, С. Лисенкової, С. Русової, Е. Михеєвої, К. Ушинського. Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В. Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.
Особливе значення педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського набуває сьогодні,за умов підвищеної моральної вимогливості. Духовна криза суспільства, його маральний та економічний занепад змушує переосмислювати установленні уявлення про деяке моральне та естетичне виховання нашої молоді.
За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів. Але не менш важливе продовження естетичного виховання у школярів середніх та старших класів у загальноосвітніх навчальних закладів.
У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання у підлітків. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.
Вивчення досвіду роботи загальноосвітніх навчальних закладів свідчить про наявність низького рівня естетичного виховання .У сучасній молоді спостерігається однобокий розвиток особистості, що не дає можливість сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси. Через це виникає суперечність між необхідністю вдосконалення процесу організації естетичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладів і недостатньою розробленістю способів,які є науково обґрунтованими ,дієвими, придатними до практичної реалізації.
Вказуючи на все вищезазначене, я вважаю доречним досліджувати тему “Естетичне виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського ”.
Об’єкт дослідження — естетичне виховання у школярів.
Предмет дослідження – організація виховної роботи з естетичного виховання на прикладі педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.
Метою дослідження є виявлення важливості формування особистості через красу та естетику, теоретичне обґрунтування змісту, форм та методів та способи реалізації естетичного виховання у сучасних загальноосвітніх навчальних закладах на прикладі педагогічною спадщиною В.О. Сухомлинського.
У ході дослідження було зроблено припущення про те, що естетичне виховання або виховання через почуття та красу природи, дуже важливе в середніх та старших, як формування і закріплення цінностей .
Відповідно до об’єкта,предмета та мети дослідження визначено основні його завдання:
Нагадати біографію та вклад В. О. Сухомлинського в сучасну педагогіку
Уточнити на основі аналізу літературних джерел з педагогіки, психології, філософії поняття «естетичного виховання»
Визначити основні принципи і методи естетичного виховання у педагогічній спадщини В.О. Сухомлинського .
Виявити педагогічні умови успішної підготовки вчителя до організації естетичного виховання.
Розробити способи організації урока з приклада педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського.
Розробити методичну модель урока.
Для вирішення поставлених у дослідженні завдань, отримання вирогідних даннів і перевірка гіпотез було застосовано комплекс методів педагогічного дослідження: теоретичні, емпіричні, статистичні.
Розділ l. Теоретичні обґрунтування естетичного виховання у педагогічній спадщині в. О. Сухомлинського
В.О. Сухомлинський. Його вклад в сучасну педагогіку
Однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України стало життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського(1918 – 1970). Він створив власну самобутню,оригінальну систему освіти , навчання і виховання дітей. Особлива заслуга Василя Сухомлинського полягає в тому, що він одним з перших вітчизняних педагогів вдало об’єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. Він постійно наголошував — навчально-виховний процес покликаний зберегти функціональну єдність, якою природа наділила кожного з нас: душу, дух, тіло.
Вчитель – майстер широкого профилю В.О. Сухомлинський був висококультурною та духовную людиною , володів 8 іноземними мовами. Творча спадщина Василя Сухомлинського — багатогранна і надзвичайно щедра. Він — автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, «Сто порад вчителю», «Як виховати справжню людину», «Народження громадянина», «Павлинська народна школа», «Розмова з молодшим директором школи», «Батьківщина в серці», «Батьківська педагогіка», а його головна книга «Серце віддаю дітям» побачила світ 30 мовами світу.
Народився 28 вересня 1918 року в селі Восилівці у незаможної сім’ї . Його батько був теслярем і столяром. В середині 30-х років , 17-річним юнаком він розпочинає свою практичну педагогічну діяльність, яку вдало поєднував з успішним навчанням у Полтавському педагогічному інституті. З перших днів Великої Вітчизняної війни він із зброєю в руках захищав Вітчизну від фашистських загарбників .У 1942 був тяжко поранений . Після видужання,працював учителем і директором середньої школи в Удмуртській республіці.
Навесні 1944 року В.О.Сухомлинський повернувся в щойно визволений від фашистських окупантів Онуфріївский район Кировоградськой області. З 1948 року і до останніх днів він натхненно і невтомимо працював директором Павлинської середньої школи. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково – практичної та літературно – публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію , де видобував скарби педагогічної мудрості.
У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально - виховного процесу».
1958 – заслужений вчитель УРСР.
1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член – кореспондент АПН СРСР.
1970.20.09 – помер В.О. Сухомлинський.
Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання.А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.
Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.