виховні заходи

На рушнику хай доля квітне

Мета: розповісти учням про різновиди українського рушника та народні традиції, пов’язані з ним; розвивати творчі здібності учнів; виховувати любов до традицій свого народу, заохочувати учнів до вивчення української народної культури.

Обладнання: аудіозапис української народної музики, вишиті рушники (рушник долі, «завивач», «уповивач», «утирач», обрус, весільний), добірка книг та фотоальбомів для виставки «Український рушник — символ долі», хліб-сіль для гостей заходу, українські народні костюми для всіх учасників заходу.

Дійові особи

У ч н і - ч и т ц і (сім осіб)

Ве д у ч а

Ве д у ч и й

Р у к о д і л ь н и ц і (шість осіб)

Т а н ц ю в а л ь н и й г у р т д і в ч а т Ф о л ь к л о р н и й г у р т у ч н і в

Виховний захід відбувається в актовому залі школи. Приміщення прикрашене вишитими рушниками, кетягами калини, сухими квітами.

Угорі на центральній стіні прилаштовано великий плакат у вигляді рушника, на якому написано назву свята.

Біля однієї з бокових стін організовано виставку на тему «Український рушник — символ долі».

Звучить весела українська народна музика. До залу входять у ч н і - ч и т ц і та в е д у ч і.

1 - й у ч е н ь

Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала, І чую: гуси зняли крик, Зозуля закувала.

30

2 - й у ч е н ь

Знов чорнобривці зацвіли, Запахла рута-м’ята, Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась люба мати.

3 - й у ч е н ь

І біль із серця раптом зник, Так тепло-тепло стало, Цілую мовчки той рушник, Що мати вишивала...

В е д у ч а. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у цьому залі.

Український рушник. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські­ радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

В е д у ч и й. А деякі мовознавці стверджують, що слово «руш- ник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат білого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього.

До залу входить ф о л ь к л о р н и й г у р т у ч н і в, співає «Пісню про рушник».

Ф о л ь к л о р н и й г у р т

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

Іводила мене у поля край села,

Ів дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

Ірушник вишиваний на щастя на долю дала. (Двічі.)

31