- •Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
- •Конспект лекції
- •Політичний розвиток Київської Русі в роки князювання Олега, Ігора, Ольги, Святослава
- •Причини роздробленості Київської Русі
- •Золота Орда
- •Київська держава за перших князів
- •1. Київ та об`єднання навколо нього східнослов`янських земель
- •2. Князювання Олега Віщого (882–912)
- •Мал. 1. Олег біля кісток коня. Ілюстрація до «Піснь про віщого Олега» о. С. Пушкіна.
- •3. Князювання Ігоря (912–945 рр.)
- •4. Князювання Ольги (945–964 рр.)
- •Мал. 2. Посольство княгині Ольги в Константинополі (фреска в Софії Київській). Мал. 3. Хрещення Ольги в Царгороді. Мініатюра з Радзивіллівського літопису.
- •Мал. 4. Київська держава за князювання Ольги та Святослава.
- •5. Князювання Святослава Хороброго (964–972 рр.)
- •Мал. 5. Зустріч Святослава I Хороброго з візантійським імператором Іоанном I Цимісхієм на березі Дунаю.
- •Київська держава за володимира великого та ярослава мудрого
- •1. Міжусобна боротьба синів Святослава
- •2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
- •Мал. 3. Златник Володимира Великого.
- •3. Міжусобна боротьба після смерті Володимира Великого
- •4. Правління Ярослава Мудрого (1019–1054 рр.)
- •Мал. 4. Ярослав Мудрий.
- •Мал. 5. Софіївський собор (сучасний вигляд).
- •Мал. 6. Києво Печерська Лавра (сучасний вигляд).
- •Мал. 7. Київська держава за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
- •Роздробленість київської русі
- •1. Правління Ярославичів
- •Мал. 1. Мініатюра з літопису, що змальовує битву на Альті.
- •Мал. 2. Володимир Мономах.
- •2. Правління Володимира Мономаха (1113–1125 рр.)
- •3. Удільна князівства часів феодальної роздробленості
- •Мал. 3. Карта політичної роздробленості Київської Русі.
Причини роздробленості Київської Русі
Великі простори держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства. Напади степових кочовиків. Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню між-князівських взаємин. Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних. Зміна торговельної кон'юнктури: Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельним шляхами. Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, посилення влади удільних князів і бояр). Роздробленість кваліфікують також політичну, бо вона призвела до змін у державному устрої Русі, а саме - до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів. Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну. Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, не призвела занепаду економічного і культурного життя князівств і земель. Четвертий період (1132 - 1237-1241 рр.) Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50. У князівствах формуються місцеві князівські династії: Одьговичі, Ростиславичі, МонІомаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр. Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, бо:
розпад держави відбувався протягом тривалого періоду і політична єдність Русі втрачалася поступово;
зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;
надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.
Проте, будь які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими. Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала ^ Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам. Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолідуючого центру давньоруських земель. Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи, її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр. Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди - держави монголо-татар. Монголо-татарська навала призвела до остаточного зруйнування Київської Русі. Наші літописці схильні були перебільшувати чисельність монгольської армії, називаючи 300-400 тис. воїнів. Це значно більше, ніж взагалі було всіх чоловіків у Монголії в XIII ст. Арабський мандрівник Рашид-ад-Дін вважає, що для війни на три фронти монголи мали 129 тис. воїнів. А для одного вершника в поході потрібно було не менше ніж троє коней — їздовий, в'ючний і бойовий, якого не навантажували, щоб він не втомлювався на час битви. Прогодувати півмільйона коней, зосереджених в одному місці, в ті часи було фактично неможливо. Коні дохли і йшли на їжу воїнам. Тому монголи в поході вимагали від усіх підкорених народів свіжих коней. Більш реальну кількість монголів називає історик Н. Веселовський — ЗО тис. воїнів, а, отже, біля 100 тис. коней. Монгольська армія потребувала поповнення, тому монголи пропонували полоненим купувати собі свободу ціною вступу до їх армії. Перший набір серед русів був здійснений монголами в 1238-1241 рр. Дійсно, монголи набирали або й мобілізували у свою армію угорців, мордву і навіть «ізмаїльтян» (мусульман), але формували з них ударні частини, приречені на загибель в авангардному бою, і ставили позаду загороджувальні загони з відданих воїнів. Власні ж сили монголів перебільшені істориками. Дехто з істориків вважає, що основною метою перебування монголів на Русі була погоня за половцями. У 1240-1241 рр. монголи націлились на Угорщину. Для того, щоб успішно діяти на таких розтягнутих комунікаціях, монголам потрібен був забезпечений тил і постачання. Тому вони всіма засобами шукали в Південній Русі не ворогів, а союзників. І знайшли вони їх в Болоховській землі, що у Верхньому Побужжі. Ці дрібні князі з татарами вони домовились швидко. Татари звільняли болоховців від мобілізації у своє військо за умови, що болоховці будуть постачати їх пшеницею і просом. Виявилось, що сваритися з татарами зовсім не обов'язково. ^