1.4. Фактори формування агресивності у підлітковому віці

У психологічній літературі стало традиційним позначати підлітковий вік в термінах «важкий», «критичний», «конфліктний» і т.п. При цьому соціально не схвалювані моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, набувають стійкого характеру у процесі стихійно-групового спілкування, що складається в різного роду компаніях.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає в тому, що він включається в нову систему стосунків і спіл­кування з дорослими та ровесниками, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції. У школі це виявляється в тому, що підліток у зв'язку з предметним навчанням пови­нен встановлювати стосунки не з одним, а з багатьма вчителями, враховувати своєрідність їх особистостей і ті вимоги (часом суперечливі), які ставить кожен учитель [23, с. 35].

Важливим чинником розвитку агресивності підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову таких стосунків з дорослими, ровесниками і друзями, які задовольняють його. Під­літки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, а це значною мірою розширює сферу їх соціального спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формування моральних якостей.

Серед негативних форм поведінки підлітка виділяються грубість, впертість. Це пов'язано, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися. Вони не терплять недовіри, байдужого тону, насмішок, нотацій, особ­ливо в присутності друзів [19, с. 271].

Спілкування з ровесниками стає дуже важливим фактором розвитку особистості підлітка. Друзі підлітка – це не лише дорослі, але й однолітки, однокласники. Характерною особливістю підлітків порівняно з молодшими школярами є посилене прагнення до спілкування з друзями, тому його неможливо втримати в рамках сімейного кола. Особливу роль в його житті відіграють групи однолітків. Підліток хоче заслужити визнання ровесників, мати в них авторитет [10, с. 422].

Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих. При цьому в першу чергу переймаються більш доступні, чуттєво сприйнятливі сторони дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (розваги, види відпочинку, косметика, різноманітні прикраси тощо). Засвоєння зовнішніх ознак чоловічої та жіночої дорослості робить підлітків дорослими у власних очах, а також, як їм здається, і в очах оточення, що дуже важливо у плані самосвідомості. Така дорослість набувається шляхом наслідування і це найлегший спосіб досягнення відчуття дорослості [23, с. 51].

Одним із найважливіших моментів у розвитку особистості підлітка є розвиток самосвідомості: у підлітків виникає інтерес до себе, до якостей особистості, потреба порівняти себе з іншими, оцінити себе, розібратися у своїх почуттях і пере­живаннях. На цій основі інколи виникають конфлікти, породжені суперечностями між рівнем домагань підлітка та його об'єктивним місцем у групах ровесників.

На основі розвитку самосвідомості й свідомого ставлення до дійсності, росту вимог до підлітка, його нового становища серед ровесників і старших у нього виникає прагнення до самовиховання: він намагається розвинути у собі позитивні якості особистості, подолати негативні риси. Але порівняно невеликий досвід і ще несформований життєвий світогляд підлітка нерідко призводять до виникнення суперечності між потребою у самовихованні і невмінні реалізувати її [8, с. 134].

В результаті досліджень одержано дані, що свідчать про прояви агресивності у підлітковому віці. При цьому розглядались такі форми агресивності, як фізична, непряма, вербальна і негативізм [11, с. 106-107].

У підлітків 12-13-річного віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. Причому вербальна агресивність і негативізм, по суті, знаходяться на одному ступені розвитку. У підлітків 14-15 років найбільш вираженим стає негативізм (64%), спостерігається зростання фізичної, а також вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і збільшується порівняно з молодшим віком, все ж таки менш виражена.

Якщо у 12-13-річних дітей переважають фізичні форми агресивності, то у міру дорослішання у підлітків 14-15 років на перший план виходять її вербальні форми (з 44% в 10 років до 51% у 14-15 років). Крім того, домінуючого значення в подальшому починає набувати не фізична агресія, як у 12-13-річних підлітків, а негативізм. При цьому негативізм зростає у міру дорослішання дітей особливо швидкими темпами.

Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль відіграють соціальні стереотипи, пов'язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчаток і хлопчиків, обумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маскулінності, прийнятими в суспільстві. Загалом агресивні прояви у підлітковому віці мають тенденцію до підвищення.

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них. Це один з домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Потреба в самоствердженні в цьому віці настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий на все: він може поступитись своїми поглядами і переконаннями. здійснити дії, які розходяться з його моральними настановами. Потребою в самоствердженні можна пояснити багато порушень норм поведінки важкими підлітками [13, с. 224].

У підлітковому віці, а саме в 13-14 років, у переломний момент, «Я-образ» стає дуже нестабільним. Як зазначає О. Звєрєва, «Я-образ» у цей період втрачає цілісність, підліток особливо гостро відчуває суперечність, невпорядкованість «Я», що зумовлено як невизначеністю рівня домагань, так і труднощами переорієнтації із зовнішньої оцінки на самооцінку [14, с. 109].

Відхід від копіювання зразків поведінки інших вимагає розвитку способів самопізнання і самоаналізу, однак останні недостатньо сформовані. Таким чином, виникає суперечність між гострою потребою підлітків у самопізнанні та нездатністю адекватно реалізувати її, наслідком чого є зниження рівня адекватності та стійкості самооцінки, глибини «Я-образу».

Водночас дослідники зазначають, що можливості для самопізнання у підлітків обмеженіші, ніж у старшокласників, але сприйнятливість до корекції негативних прагнень та соціально несхвалюваних якостей вища [12, с. 4]. Розв'язання цієї суперечності та реалізація можливості корекції поведінки, рис особистості підлітка можливі шляхом надання їм допомоги в оволодінні способами самопізнання.

Оволодіння своєю поведінкою у підлітків пов'язане з рядом труднощів, які полягають у нев­мінні стійко керуватись певною метою, систематично здійсню­вати самоконтроль. Їм притаманна також навіюваність, імпуль­сивність, агресивність та ворожість стосовно дорослих і однолітків, які намагаються похитнути самооцінковий гармонійний Я-образ.

Агресивні підлітки, як правило, відстають на 1-2 роки за своїм розвитком від однолітків. Проте, це відставання, як і деформація пізнавальної потреби, жодною мірою не визначається психічним розвитком даних дітей. Вони володіють нормальними розумовими можливостями і цілеспрямоване включення їх в задану систему багатопланової діяльності забезпечує успішну ліквідацію інтелектуальної занедбаності та пасивності [21, с. 97].

На жаль, сучасна система виховання дітей, прийняті до них вимоги не враховують особливостей їх особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в самостійності, самореалізації, позбавленні від опіки дорослого. Критично осмислюючи себе і оточуючих, підліток протестує проти святенництва дорослих, їх уявної праведності, за реальної нещирості і брехливості вчинків.

Підліток прагне не просто уваги, а розуміння і довіри дорослих. Він прагне відігравати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві утвердилася позиція, що перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка: він дитина і повинен слухатися. В результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар'єр. Прагнучи подолати його, багато підлітків вдаються до агресивних форм поведінки [5, с. 106].

Повну картину сутності агресивної поведінки підлітків дає аналіз їхньої мотивації. Помітну роль у цій мотивації відіграють відчуття і емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п. Агресивна поведінка дітей підліткового віку, пов'язана з цими емоціями, виражається в бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях, вбивствах, частково в зґвалтуваннях, в пошкодженні або знищенні майна.

Саме така поведінка нерідко розглядається як найбільш переконлива модель, що підтверджує тезу про генетичну природу агресивності. При цьому вважають, що агресивна, особливо недостатньо мотивована, поведінка є прямим проявом генетичного неблагополуччя індивіда, нехай навіть і не вираженого в хромосомній аномалії [25, с. 84].

Згідно з Лоренцом, Homo sapiens як один із багатьох видів тваринного світу володіє інстинктом агресії. Як приклад Лоренц указує на підлітка, який при першому знайомстві з однолітком починає з ним битися, поводячись так само, як в аналогічному випадку поводяться мавпи, щури і ящірки.

Дані сучасної науки переконують, що агресивний підліток – це перш за все звичайна дитина, якій властива нормальна спадковість. А рис і ознак агресивності він набуває під впливом помилок, недоробок, прогалин у виховній роботі, труднощів в оточуючому середовищі [2, с. 36].

Таким чином, агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується, в основному, як форма протесту проти нерозуміння дорослих, а також через незадоволеність своїм статусом в суспільстві, що виявляється й у відповідній поведінці. Разом з тим на розвиток агресивності підлітка можуть впливати, зрозуміло, природні особливості його темпераменту. Це може бути збудливість і сила емоцій. Вони сприяють формуванню таких рис вдачі, як запальність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природно, що у стані фрустрації підліток з подібною психічною організацією шукає виходу внутрішній напрузі, у тому числі і в бійці, лайці і т. ін.