СпортМедицина / ЗМ2 МуСпМед / ТеорЗ.М.2МудСМ

Ознайомлення з робочим			Ознайомлення з		Вивчення санітарно-
планом заняття			контингентом		гігієнічних умов та
			обстежуваних		міроприємств по
		(вік, стать, спортивна				профілактиці
		кваліфікація, стан здоров’				травматизму.
			я та інш.).
			Під час занять.
Вивчення	Облік видів,		Визначення		Візуальне		Визначення та
міроприємств по	величини та		щільності		спостередженн		реєстрація
профілактиці	тривалості		заняття		я за впливом		реакції на
травматизму	навантажень				заняття та			фізичне
					опитування		навантаження
							ЧП	Ч	А		ін
								Д	Т		ші
							Виведення
							фізіологічних
								кривих
							навантаження
	Співставлення результатів та їх оцінка
	Оформлення протоколу ЛПС
Висновки, рекомендації та пропозиції тренеру по дозуванню фізичного навантаження,
покращенню санітарно-гігієнічних умов та по профілактиці травматизму, плануванню
		тренувального процесу

Лекція 8

ТЕМА: Патологічні стани, що виникають при заняттях спортом

ЗАВДАННЯ ЛЕКЦІЇ; Ознайомити студентів з передпатологічними і патологічними станами, які можуть виникнути при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом, засобами їх профілактики.

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ: для ефективного використання фізичних вправ необхідно підбирати найбільш адекватне для обстежуваного навантаження. У випадку неадекватного навантаження виникають передпатологічні і патологічні стани, які негативно впливають на стан здоров’я хворого і спортивні результати спортсменів. Студент повинен бути ознайомлений з цими небажаними станами і вміти попереджати їх виникнення.

ПЛАН.

1. Передпатологічні стани, захворювання та пошкодження, що виникають при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом, засоби їх профілактики.

2. Гостре і хронічне фізичне перенапруження: його етапи, клінічні прояви, причини виникнення, засоби профілактики.

3. Захворювання та пошкодження при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом та їх профілактика.

Передпатологічні стани і патологічні зміни можуть розвиватися в організмі спортсмена при нераціональних заняттях спортом під впливом короткочасного чи тривалого надмірного тренувального навантаження і навантаження в умовах змагань. В першому випадку вони зумовлені гострим, а в другому – хронічним фізичним перенапруженням. Ці стани нерідко розглядаються як самостійні захворювання. Але більш доцільніше і змістовніше вважати гостре і хронічне фізичне перенапруження не самостійним захворюванням, а етіологічними факторами, що викликають в організмі розвиток перед патологічних станів і патологічних змін.

Гостре фізичне перенапруження розвивається у спортсменів у тих випадках, коли тренувальне навантаження чи навантаження під час змагань перевищує їх функціональні можливості. Подібна невідповідність частіше всього спостерігається у недостньо тренованих спортсменів, хоча і може (рідко) розвиватись у добре тренованих осіб, наприклад, у випадку їх участі в змаганнях з більш кваліфікованими спортсменами. ГФП може виникати у добре тренованих спортсменів і тоді, коли вони тренуються чи приймають участь в змаганнях у хворобливому стані або в стані видужання (реконвалесценції) після різного роду захворювань. Дуже часто ГФП спостерігається у спортсменів, що мають вогнища хронічної інфекції, порушення режиму життя, навчання, харчування, перебувають в стані нервової чи фізичної перевтоми. Прояви: холодний піт, нудота, блідість шкірних покривів, задишка, посилення серцевих поштовхів.(Це виражані вегетативні розлади).

ГФП у більшості випадків може протікати по типу серцево-судинної недостатності. При цьому відмічається виражене поблідніння, порушення координації, головокружіння, потемніння в очах, слабість, блювота, болі в ділянці серця і правого підребер я (печінки), задишка, посилення серцевих поштовхів.

Гостра судинна недостатність може проявлятися непритомністю, колапсом, шоком. Ураження серця, як наслідок гострого фізичного перенапруження проявляється гострою серцевою недостатністю та інфарктом міокарда. Гостра недостатність лівого

шлуночка проявляється ядухою, набряком легень, приступом серцевої астми, може виникнути різкий біль за грудиною. Артеріальний тиск падає. У разі гострої недостатності правого шлуночка серця виникає застій крові у великому колі кровообігу, що проявляється болем у правому підребер’ї, збільшенням печінки.

При гострому фізичному перенапруженні можуть вражатись органи дихання (розвивається емфізема легень, гострий спонтанний пневмоторакс), нирки (дистрофія ниркового епітелію, інфаркт нирки), система крові (значний лейкоцитоз, патологічні зміни лейкоцитарної формули ).У всіх випадках порушення функції легень, нирок, печінки та інших органів спортсмена потрібно госпіталізувати.

На початку тренувального циклу, в підготовчому періоді в зв язку з недостатньою тренованістю спортсменів виникають передумови для розвитку ГФП. Профілактика : правильний і своєчасний медичничний контроль за станом здоров я, функціональними можливостями, режимом життя, праці, тренування, харчування і відпочинку спортсмена.

Хронічне фізичне перенапруження розвивається внаслідок тривалого фізичного і емоційного навантаження, яке не відповідає функціональним можливостями спортсмена. Суттєве значення у виникненні ХФП може мати місце порушення режиму тренувань, життя, роботи, відпочинку, сну і харчування, фізична і психічна травма, інтоксикація організму з вогнищ хронічної інфекції, тренування на фоні будь-якого захворювання, в стані реконвалесценції після перенесеного грипу, ангіни, гострого респіраторного захворювання. Всі ці фактори сприяють розвитку ХФП шляхом зниження толерантності організму до фізичних і емоційних навантажень, в зв язку з чим звичайні і змагальні навантаження можуть стати надмірними. Прикладом аналогічної ситуації можуть бути тренування в середньогір ї без попередньої акліматизації і в незвичних видах спорту. ХФП частіше спостерігається в основному періоді тренування, коли рівень тренованості спортсменів достатньо високий, і спортсмен прагне поліпшити свої досягнення шляхом нераціонального збільшення тренувального навантаження. Найбільш типовим проявом ХФП є розвиток неврозу. При цьому виникають зміни з боку серця, печінки, нирок, і системи крові. Як наслідок виникає порушення ритму серця, підвищення або зниження артеріального тиску крові, тощо.

Перетринованість - це паталогічний стан, що розвивається у спортсменів внаслідок ХФП, клінічну картину якого визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі, патогенетично-це аналог неврозу. Зазвичай в клініці перетренованості виділяють три стадії.

I-а стадія. Для неї характерна відсутність скарг. Рідко спортсмени скаржаться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні і частих пробудженнях. Часто відмічається відсутність росту, рідше – зниження спортивних досягнень.

Об єктивні ознаки: погіршення адаптованості серцево-судинної сисеми до швидкісних навантажень і порушення найтоншої рухової координації. Перші проявляються у виникненні після навантаження на швидкість (15-секундний біг на місці в максимально швидкому темпі ) атипічних варіантів реакції пульсу і артеріального тиску, замість того, що був раніше – нормотонічного типу реакції. Другі проявляються в нерівномірності постукування пальцями руки (окремі удари виконуються аритмічно і з різною силою). Інші суб єктивні і об ективні зміни відсутні. Стан серцево-судинної системи і апарату зовнішнього дихання знаходиться, як правило, на оптимальному рівні.

II-а стадія характеризується багаточисельними скаргами, функціональними порушеннями в багатьох органах і системах організму і зниженням спортивних результатів. Спортсмени скаржаться на апатію, млявість, сонливість, підвищену роздратованість, зниження апетиту, небажання тренуватися, біль в ділянці серця. В ряді випадків спортсмени скаржаться на втрату гостроти м язового чуття, на появу неадекватних реакцій в кінці виконання складних фізичних вправ. Прогресує розлад сну: сон поверхневий, неспокійний, із сновидіннями страхітливого характеру. Такий сон не дає необхідного відпочинку і відновлення сил.

Порушення діяльності нервової системи проявляється в зміні добової періодики функцій і добового динамічного стереотипу. В результаті цього максимальне зростання всіх функціональних показників відмічається у спортсмена не в ті години, коли він зазвичай тренується, наприклад в другу половину дня, а рано - вранці чи пізно ввечері, коли він не тренується. У сецево-судинній системі функціональні порушення проявляються в неадекватно великій реакції на фізичні навантаженя, в гальмуванні відновного періоду після них і в порушенні ритму серцевої діяльності. В спокої у спортсменів може бути тахікардія, і підвищення артеріального тиску чи різка брадикардія і гіпотонія. В певних випадках можливий ровиток вегетативної дистонії. Для неї характерна неадекватна реакція судин на температурний подразник, нестійкий АТ, і перевага симпатотонії чи ваготонії. З боку апарату зовнішнього дихання в спокої зменшується “ЖЄЛ”. Зменшується маса тіла, це пов’язано з посиленим розпадом білків в організмі спортсмена. У спортсменів в ІІ стадії перетренованості відмічається підвищена пітливість. У жінок – розлад менструального циклу, у чоловіків – зниження або підвищення статевої потенції. В основі цих змін лежать нервові розлади. Зміни з боку системи крові: зниження фагоцитарної здатності нейтрофілів; зменшення комплемента крові; знижуєть ся бактерецидна властивість шкіри.

ІІІ стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії 1) гіперстенічної чи 2) гіпотонічної форми і різке погіршення спортивних результатів. Перша форма є наслідком ослаблення гальмівного процесу, а друга – перенапруженням збудливого процесу в корі головного мозку. Клініка гіперстенічної форми неврастинії характеризується підвищеною нервовою збудливістю, відчуттям втоми, загальною слабкістю, безсонням. Клініка гіпостенічної форми неврастенії характеризується загальною слабкістю, виснаженням, швидкою втомою, апатією і сонливістю в день.

З боку серця при хронічному фізичному перенапружені може розвиватися дистрофія міокарду. На ЕКГ дистрофія міокарду проявляється у вигляді дифузно - м’язових змін і перенапруження шлуночків серця.

Перетренованість в І стадії ліквідується без будь-яких шкідливих наслідків. Перетренованість ІІ і особливо ІІІ стадії може привести до тривалого зниження спортивної працездатності і мати шкідливий наслідок. Остання вимагає стаціонарного лікування.

Профілактика перетренованості базується на усуненні викликаних її причин. До змагань необхідно допускати здорових і добре підготовлених спортсменів, у відповідності з віком та рівнем фізичної підготовленості. Заняття спортом у хворобливих станах та в стані реконвалесценції повинні бути заборонені. Вогнища хронічної інфекції до початку інтенсивних тренувань та змагань повинні бути ліквідовані. Спортсмени повинні дотримуватися тренувального режиму, режиму праці, харчування, відпочинку. Фізичне навантаження не повинне перевищувати межі функціональних можливостей.

Захворювання та пошкодження при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом та їх профілактика

Вибіркове ураження тих чи інших органів і систем при гострому чи хронічному фізичному перенавантаж енні обумовлене комплексом набутих чи вроджених властивостей організму. Вважається, що в першу чергу вражаються ті органи і системи організму, які в силу ряду причин є місцем найменшого опору чи місцем найбільшої життєдіяльності. Уражуються найчастіше такі системи органів як: серцево-судинна, нервова, опорно-руховий апарат, органи травлення, ендокринна, дихальна, сечовидільна, а також захворювання горла, носа, вуха і окремо виділяють печінковий больовий синдром і синдром нейроциркулярної дистонії

Серцево-судинна система:

Дистрофія міокарду (незапальні ураження серцевого м’яза, в першу чергу зумовлені порушенням обміну речовин (його трофіки):

Розвитку дистрофії міокарду сприяють:

-токсико-гіпоксичний вплив надлишку котехоламінів;

-підвищена секреція тироксину;

-підвищена секреція кортикостероїдів (призводить до зменшення калію в

міокарді); Хворі скаржаться на:

-	швидку втомлюваність;	- зниження загальної і швидкісної
-	відчуття слабкості;	витривалості;
-	зниження апетиту;	- зниження інтересу до тренувань;
-	підвищену пітливість;	- біль в ділянці серця колючого
-	відчуття важкості в	характеру;

ділянці серця; Профілактика:

-усунення причин, що викликають хронічне фізичне перенапруження;

-адекватне навантаження;

-дотримання режиму праці і відпочинку;

-своєчасне лікування гострих і хронічних захворювань;

Для попередження розвитку дистрофії міокарду в період інтенсивних тренувальних навантажень і змагань рекомендують препарати, які нормалізують обмін котехоламінів: “Панангін “ по 1-2 таблетки 2-3 рази в день на протязі двох тижнів, а під час особливо інтенсивних і тривалих навантажень – протягом 1-2 місяців Панангін або Рибоксин по 1 таблетці 3-4 рази в день і Панангін по 1-2 таблетці 2-3 рази в день протягом двох тижнів.

Порушення ритму серцевої діяльності.

У спортсменів зустрічаються аритмії обумовлені порушенням функцій автоматизму, збудливості і провідності.

Аритмії внаслідок порушення автоматизму:

-	різка синусова аритмія;	-	міграція джерела ритму;
-	прискорені автоматичні ритми;	-	синусова тахікардія;
-	різка синусова брадикардія;	-	неповна А-В дисоціація із
	захопленням шлуночків.

Профілактика:

1. Адекватне навантаження;

1.ЕКГ – контроль;

2.Функціональні проби з фізичним навантаженням, атропіном, адреноблокаторами і адреностимуляторами.

Органічні ураження міокарду є постійним протипоказом до занять спортом.

Гіпертонічні стани:

Серед спортсменів з підвищеним АТ зустрічаються гіперреактори і хворі 1 стадії фази А і В гіпертрофічної хвороби.

Спортивні тренування хворим 1 стадії фази В гіпертонічної хвороби протипоказані.

Хворим гіпертонічною хворобрю 1 стадії фази А спортивні тренування можуть бути дозволені при умові відсутності подальшого підвищення АТ.

Зниження тренувального навантаження і різке обмеження кількості змагань.

Гіперреакторам спортивні тренування можуть бути дозволені в певному об‘ємі при деякому обмеженні кількості змагань. Рекомендовано заняття видами спорту, які розвивають витривалість.

Гіпотонічні стани: Гіпотонії поділяють на:

1.	первинні;	-	фізіологічні (варіант норми);
2.	вторинні;	-	паталогічні;

1.внаслідок фізичної перевтоми;

2.внаслідок хронічної інфекції. Профілактика:

1.при фізіологічній гіпотонії – тренування в повному об‘ємі;

2.при первинній гіпотонії рекомендовано заняття фізичною культурою;

3.при вторинній гіпотонії внаслідок хронічної перевтоми заняття спортом без обмежень можуть бути дозволені після ліквідації явищ перевтоми;

4.при вторинній гіпотонії внаслідок хронічної інфекції заняття спортом без обмежень можуть бути дозволені після ліквідації вогнищ інфекції і пов‘язаних з нею змін;

5.рекомендовано заняття видами спорту, які сприяють розвитку сили.

Нервова система

Органічні ураження:

1.Черепно-мозкова травма;

2.Захворювання перефериферійної нервової системи; Функціональні:

3.Синдром нейро-циркуляторної дистонії;

4.Неврози.

Черепно-мозкові травми:

Профілактика черепно-мозкових травм грунтується на науковому обгрунтуванні процесу тренування, суворому дотриманню правил змагань, адекватному матеріальнотехнічному забезпеченні . Заборонити тренування боксерам, хокеїстам, мотоциклістам та інш.без шоломів. Заборонити форсоване зниження ваги боксерам, борцями, штангістами. При нокаутах боксери госпіталізуються для клінічного обстеження і лікування.

Захзворювання переферійної нервової системи: Радикуліти та ішіаз:

Профілактика ішіорадикулітів полягає в ретельному лікуванні. Після першого захворювання, виключення переохолодження і травм, різносторонній фізичній підготовці.

Люмбаго (простпіл).

Профілактика: виключення фізичного перенавантаження і нереохолодження.

Невралгія трійчастого нерва:

Профілактика: попередження переохолодження, своєчасне лікування ангіни, гайморита, карієсу зубів.

Міжреберна невралгія:

Профілактика: попередження переохолодження, своєчасне лікування ангіни і

грипу.

Синдром нейро-циркуляторної дистонії

Даний синдром виникає в зв‘язку з розладом регулюючої функції центральних відділів вегетативної системи і порушенням діяльності окремих ланок серцево-судинної системи.

Виділяють три форми:

1.гіпертонічна;

2.гіпотонічна;

3.кардіальна. Загальні симптоми:

1.	дратівливість;	-	біль в ділянці серця;
2.	порушення сну;	-	серцебиття;
3.	головний біль;	-	підвищена втомлюваність;
Розлади вегетативної нервової системи:
4.	загальний і місцевий гіпергідроз;	-	акроціаноз;
5.	тахікардія;	-	диспептичні явища.

Кардіальний тип:

Основні скарги на болі в ділянці серця, які посилюються після фізичного навантаження.

Гіпотонічний тип:

Характерна синусова брадикардія (парасимпатична направленість).

Гіпертонічний тип:

Характерна синусова тахікардія (симпатичнаспрямованність)

В розвитку нейро-циркуляторної дистонії виділяють 2 стадії. 1 – лабільна (симптоматика нестійка, перехідна).

2 – стабільна (симптоми виражені і стійкі ). Профілактика:

Правильна організація процесу тренування, вміння переключатись з одного виду діяльності на інший, не допускати до тренувань спортсменів у хворобливому стані, організація активного та пасивного відпочинку, не допускати перетреновувань, уникати стресових ситуацій.

Неврози і неврозоподібні стани.

До них відносяться:

1.неврастенія;

2.невроз нав‘язливо-фобічних станів;

3. кардіоневроз. Профілактика:

1. своєчасне лікуавння соматичних і інфекційних захворювань;

2.психічне і фізичне благополуччя;

4.позитивний емоційний стан;

5.дотримання режиму;

6.виключення шкідливих звичок а саме: паління, вживання алкоголю;

7.обмежити вживання міцної кави.

Опорнорухова система.

Хронічне ушкодження опорно-рухового апарату:

1.тендоперіостопатії; паратеноніт, тендовагініт, тендиніт, хронічні мікротравми м‘язів, хронічна травматизація хрящової тканини, периартрит, артроз, артрит (синовііт);

2.хронічна травматизація кісткової тканини;

3.захворювання і травматизація м‘язової тканини: мікроушкодження, частковий розрив, повний розрив, гострий м‘язовий спазм, міалгія, міогелоз, міофіброз, міоентезит, осифікуючий міозит, нейроміозит, виснаження енергетичних ресурсів м‘язів.

Профілактика:

1.уникання втомлення спортсменів;

2.уникання перетренованості;

3.своєчасне лікування захворювань;

4.хороша організація і оснащення занять фізичною культурою і спортом;

5.для профілактики виснаження енергетичних ресурсів м‘язів рекомендовано дотримуватись режиму харчування і вітамінізована їжа.

Гострі травми:
1.	забій суглобів;	-	розтягнення і розрив зв‘язкового
2.	травми голови;		апарату;
3.	вивихи;	-	гемартроз;
4.	ураження менісків;	-	хвороба Гоффа;
5.	переломи кісток.

Профілактика:

1.правильна організація і методика проведення учбово-змагальних занять і

тренувань;

2.задовільний стан місць занять, обладнання, спортивного інвентаря, одежі і взуття спортсменів;

3.сприятливі санітарно-гігієнічні і метеорологічні фактори;

4.дотримання правил лікарського контролю;

5.дотримання дисципліни спортсменами під час тренувань і змагань.

Органи травлення

Серед захворювань травної системи найчастіше у спортсменів зустрічаються дискінезії жовчовивідних шляхів, хронічний холецистит, гастрити, виразкова хвороба шлунка і 12-ти палої кишки, коліти, ентероколіти, холецистохолангіт, запальні захворювання печінки.

Профілактика:

6.уникати перенавантажень в психо-емоційній сфері;

7.уникати фізичних перенавантажень;

8.дотримуватись правильного режиму тренувань і відпочинку;

9.дотримування режиму харчування;

10.обов‘язкова санація хронічних вогнищ інфекції;

11.уникати професійних шкідливостей;

12.посезонне вживання комплексу вітамінів.

Печінковий больовий синдром

Печінковий больовий синдром являє собою паталогічний стан основним симптомом якого є гострі болі в правому підребер‘ї, які виникають в спортсменів під час виконання довготривалих інтенсивних тренувальних і змагальних навантажень. Можна відмітити 2 основні причини, які ведуть до появи печінкового больового синдрому у спортсменів. В одних випадках етіологічним фактором є хронічне фізичне перенаванаження, в других випадкахпечінковий больовий синдром виникає як наслідок хронічного латентноо перебігу запального процесу жовчовивідної системи, проявленню якого сприяють великі хронічні навантаження. Існує декілька теорій, що пояснюють механізм розвитку цього синдрому у спортсменів. Прихильники першої теорії вважають, що при невідповідності фізичного навантаження можливостям організму спортсмена виникає правошлуночкова недостатність із значним збільшенням внаслідок венозного застою кровонаповнення печінки і розтягненням глісонової капсули, що супроводжується появою болю в правому підребер’ї.

Друга група авторів пов‘язує розвиток печінкового больового синдрому із захворюванням жовчного міхура і жовчовидільних шляхів. При цьому провідна роль відводиться дискінезії жовчовидільних шляхів.

Профілактика:

1.при плануванні тренування враховувати рівень індивідуальної підготовленості спортсмена;

2.відповідність рівня підготовленості спортсмена фізичним навантаженням;

3.своєчасне лікування захворювань жовчного міхура і жовчовидільних

шляхів.

Верхні дихальні шляхи та органи слуху Хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів і органа слуху

Серед нозологічних форм захворювань у спортсменів найбільш часто виявляються захворювання: носової порожнини (риніти, гайморіт), захворювання глотки (фарингіти, хронічні тонзиліти, фаринголарингіт), захворювання середнього вуха (хронічний катаральний отит). Ці захворювання найчастіше зустрічаються у спортсменів зимових видів спорту, плавців, велогонщиків, бігунів на середні та довгі дистанції. У спортсменів-стрільців часто виникають неврити слухового нерва. Інші паталогії органів слуху виникають у спортсменів, які займаються технічними видами спорту і пов‘язані з дією імпульсного шуму пострілів і роботи двигунів.

Гострі захворювання верхніх дихальних шляхів і органа слуху

Гострі захворювання у спортсменів найчастіше виникають під час досягнення піку спортивної форми, який пов‘язаний з максимальною мобілізацією і напруженням функціонування всіх систем організму: функціональна перебудова нейрогуморальної і гормональної регуляції на фоні якої знижується опірність організму. Саме в цей період

виникають гострі запальні захворювання верхніх дихальних шляхів і органів слуху: гострий катар верхніх дихальних шляхів, гострий фарингіт, гострий фаринго-ларингіт, ангіноподібні захворювання та ангіна, гострий ларингіт, гострий отит, який включає в себе захворювання зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

Профілактика:

1.своєчасне лікування інфекційних захворювань;

2.дотримання гігієнічних вимог і правил;

3.проведення спеціальних лікувально-профілактичних міроприємств (інгаляції, аерозоль-терапія, спеціальна жувальна гумка для покращення стану слизоваї верхніх дихальних шляхів);

4.виключити тренування в несприятливих умовах;

5.використання елементів захисту органів слуху (навушники).

Ендокринна система

Захворювання ендокринної системи у спортсменів виявляється відносно рідко. На основі загальної клінічної картини виділяють дві форми перетренованості, одна з них нагадує стан гіперактивності щитовидної залози, а друга – стан гіпофункції кори наднирників. В основі таких змін лежить хронічне перенапруження серця, внаслідок цього підвищується рівень білковозв‘язного йоду в крові, а також знижується функціональний резерв кортикотропної функції передньої долі гіпофізу із зниженням експерсії катехоламінгів.

Профілактика:

1.уникати фізичних перенапружень;

2.боротьба з використанням спортсменами анаболічних стероїдів;

3.не допускати у великий спорт спортсменів з ендокринною паталогією;

4.дотримання режиму фізичного навантаження і відпочинку.

Сечовидільна система

Основні захворювання нирок, які виникають у спортсменів, як наслідок хронічного фізичного перенапруження так і ряду захворювань (гострий і хронічний дифузний гломерулонефрит, гострий нефрит, сечокам‘яна хвороба, інфекційно-токсична нирка) проявляється змінами в сечі: гематурія, протеїнурія, циліндурія, які виникають після фізичних навантажень.

При деяких видах спорту (кінний спорт, стрибки з трампліну) може виникнути нефроптоз.

Травми нирок супроводжуються шоковим станом, гематурією, а при ушкодженні її капсули – біляниркової гематоми. Внаслідок розриву сечового міхура також виникає шок і сеча інфільтрує біляміхурову клітковону.

Профілактика:

5.уникнення хронічних фізичних перенавантажень;

6.обов‘язкова санація хронічних і гострих вогнищ інфекції в нирках;

7.уникати переохолодження;

8.періодичне проведення аналізу сечі на вміст білка, крові та циліндрів;

9.дотримання режиму тренувань і відпочинку;

10.дотримання техніки безпеки під час тренувань;

11.своєчасне лікування гострих респіраторних захворювань (стрептококової

етіології).