СпортМедицина / ЗМ2 МуСпМед / ТеорЗ.М.2МудСМ

Лекція 9, 10

ТЕМА: ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА

ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ПРИ ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ

ЗАВДАННЯ: Ознайомити студентів із сучасними засобами відновлення функціональних можливостей та фізичної працездатності при заняттях фізичною культурою і спортом

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: При проведенні медичного контролю за фізкультурниками та спортсменами важливо вивчити та оцінити реакцію на навантаження, яке отримують вони безпосередньо на заняттях по фізичному вихованню, при заняттях фізичною культурою та у спортсменів під час тренувань та змагань. Саме цьому і присвячене заняття.

ПРОФЕСІЙНА ОЛРІЄНТАЦІЯ: Для ефективного відновлення фізичної працездатності при заняттях фізичними вправами необхідно знати і вміти застосовувати засоби відновлення.

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН – 4 години

План

1. Засоби відновлення при заняттях фізичною культурою та спортом:

-раціональне харчування,

-фізичні фактори,

-природні рослинні та фармакологічні засоби,

-раціональний добовий режим,

-кліматичні фактори,

2. Застосування допінгів у спорті.

ВІДНОВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ СПОРТСМЕНА В ПРОЦЕСІ ТРЕНУВАНЬ ТА ЗМАГАНЬ

Відновлення в спорті – обов’язкова складова тренувального процесу, яке не менш важливе, ніж безпосередній тренуючий вплив на спортсмена.

При повторних великих фізичних навантаженнях в організмі можуть розвиватися два протилежні стани:

1.зростання рівня тренованості та підвищення працездатності, якщо процеси відновлення забезпечують відновлення та накопичення енергетичних ресурсів;

2.хронічне виснаження і перевтома, якщо відновлення систематично не

наступає.

Прискорення відновлення – направлений вплив на відновні процеси – один із важливих важелів управління тренувальним процесом.

Прискорення відновлення можна добитися як природнім шляхом, так і направленим впливом на протікання процесів відновлення з метою їх стимуляції. Використання допоміжних засобів може дати позитивний ефект тільки в поєднанні з природнім шляхом прискорення відновлення.

Керування процесами відновлення важливі не тільки для кваліфікованих спортсменів, які тренуються з великими навантаженнями, але і для всіх інших контингентів, які займаються фізичною культурою та масовим спортом тому, що сприяють найбільш сприятливому сприйняттю навантажень організму, а тим самим оздоровчому ефекту тренувань.

На сьогоднішній день розроблено та втілено в практику велику кількість відновних засобів, які можна поділити на три групи:

1.педагогічні,

2.психологічні,

3.медикобіологічні.

Комплексне використання цих засобів в залежності від направленості тренувального процесу, завдань та етапу підготовки, стану та рівня підготовки, попереднього режиму і складає систему відновлення.

До педагогічних засобів відносяться: раціональне поєднання засобів спеціальної та загальної підготовки, правильне поєднання навантаження та відпочинку, правильний розподіл навантаження по частинах тренувального заняття, використання протягом заняття вправ на розслаблення м’язів, дихальних вправ, самомасажу, індивідуалізація тренувань, раціональний режим тренувань та відпочинку, достатня емоційність занять та ін.

Психологічні засоби направлені на швидку нормалізацію нервово-психічного статусу спортсмена після напружених тренувань та змагань, що створює необхідний фон для відновлення функцій фізіологічних систем та працездатності. Сюди можна віднести психопедагогчні засоби (оптимальний моральний клімат, позитивні емоції, комфортні умови тренувань, відпочинку, щадіння психіки спортсмена та ін.) та психогігієнічні засоби регуляції та саморегуляції психічних станів (продовження сну, навіяний сон, психорегуляція, аутогенне тренування, кольорові та музичні впливи, спеціальні прийоми м’язової релаксації, використання деяких медикаментозних засобів для урівноваження нервової системи).

Основні медико-біологчні засоби – це раціональне харчування (включаючи використання додаткових його факторів та вітамінів), фізичні фактори (гідро -, бальнео-, електро-, світло і теплопроцедури, масаж, аероіонізація), деякі природні рослинні та фармакологічні засоби, раціональний добовий режим, кліматичні фактори.

Основні медико-біологічні засоби відновлення:

1.раціональне харчування,

2.фізичні фактори,

3.природні рослинні та фармакологічні засоби,

4.раціональний добовий режим,

5.кліматичні фактори.

Механізм дії цих факторів проявляє себе як неспецифічними (дія на захисно - пристосувальні сили організму) так і специфичними впливами, безпосередньо направленими на якнайшвидшу ліквідацію проявів загальної та локальної втоми, викликаної виконаною роботою. Через нейрогуморальні механізми регуляції засоби впливають на змінений внаслідок фізичного навантаження метаболізм, температуру і кровопостачання тканин, сприяє відновленню витрачених енергетичних та пластичних ресурсів, швидшому виведенню з організму продуктів розпаду, відновлюють стан нервових процесів.

Раціональне харчування повинно забезпечити відновні процеси енергетичними, пластичними матеріалами, мікроелементами, вітамінами. Калорійність добового пайка повинна відповідати енергозатратам. Раціональна форма харчування при добовій калорійності 4500 ккал орієнтовно складає: білків 14%, жирів 22%, вуглеводів 64%.

Важливе значення відіграють вітаміни (В1, В6, В12, В15, С, РР, Е та ін.), які потрібні організму у відносно невеликих кількостях, в той же час є необхідним елементом, бо не синтезується в організмі або синтезується в недостатній кількості. Необхідна величина їх може мінятися в залежності від пори року, виду тренувань та ін. Так, в північних районах у зв’язку зі збільшенням енергетичних витрат потреба у вітамінах зростає на 30 – 60%. Ефективним є призначення полівітамінних препаратів (Тетравіт, Аеровіт, Декамевіт, Глютамевіт та ін.).

Фізичні фактори. При диференційованому використанні їх вплив можна направити на найбільш “втомлені” системи чи на процеси регуляції певних функцій або на організм в цілому. Серед фізичних факторів розрізняють природні (світло, вода, тепло) і преформовані з допомогою спеціальних апаратів фізико-терапевтичні фактори (імпульсні струми низької звукової частоти, електросон, електорстимуляція м’язів, струми та поля високої напруги та високої частоти (СВЧ), ультрафіолетове опромінення, електроанальгезія та ін.).

Для водолікування в спортивній медицині використовують вуглекислі, хлоридно-натрієві, хвойні, перлинні, вібраційні, сухі газові вуглекислі, контрасні ванни.

Бані можуть використовуватись у вигляді російської бані з парильним відділенням, де підтримується температура повітря 45 – 600С, відносна вологість повітря 75 – 100% та сухоповітряні (найчастіше це фінська (сауна), де при температурі повітря 70 – 900С відносна вологість повітря 10 – 25%).

Масаж у спортивній медицині поділяють на підготовчий (мобілізуючий), відновний, профілактичний, реабілітаційний. Можливості правильно призначеної та проведеної процедури масажу надзвичайно великі. Він може сприяти мобілізації психоемоційного та функціонального стану спортсмена та підготовці опорно - рухового апарату до фізичних навантажень; прискорення процесів відновлення, зняттю втоми; попередженню та лікуванню захворювань та травм.

Фармакологічні засоби. Мета використання фармакологічних засобів - створення умов, які протидіють надмірному, нефізіологічному зміщенню важливих констант гомеостазу.

Основними показами до використання лікарських препаратів є :

1.лікування захворювань,

2.профілактика перенапруження шляхом активації та забезпечення систем відновлення,

3.лікування перенапруження.

До фармакологічних засобів, які використовують у спортивній практиці належать препарати загальної дії, коферменти та їх попередники, препарати пластичною дії, ерготропні речовини, адаптогени і антиоксиданти, препарати, які покращують функцію окремих органів.

Найбільшого поширення із вказаних препаратів мають:

коферменти – кокарбоксилаза, перидоксальфосфат, кобамамід, та ін.; препарати пластичної дії – оротат калію, аденозинтрифосфорна кислота,

інозин, аденілова кислота, метилурацил, рибоксин, фосфаден та ін; ерготропні речовини – карнітин, ліпоєва, глютамінова, бурштинова кислоти,

панангін ,гліцерофосфат, лецитин та ін.; адаптогени – біостимулятори рослинного (елеутерокок, жень-шень,

китайський лимонник, левзея) та тваринного походження (пантокрин);

антиоксиданти – токоферолу ацетат, α-токоферол; гепатопротектори – аллохол, есенціале, кукурудзяні рильця;

стимулятори кровотворення – препарати заліза, гемостимулін, кобамамід; стимулятори функцій головного мозку – аміналон, пірацетам, церебролізин та

ін.

Кожен із препаратів повинен призначатися індивідуально в залежності від періоду, інтенсивності тренування, індивідуальних особливостей спортсмена, виду спорту та ін. Призначаючи нові препарати, необхідно переконатись, що вони не відносяться до класу допінгів, які визначає міжнародний олімпійський комітет та дозволений для вживання органами охорони здоров’я.

У випадках, коли за медичними показами необхідно призначити лікарські препарати, які відносяться до одного із класів допінгів (стероїдні анаболіки, β- адреноблокатори, стимулятори чи інші), лікар повинен заборонити спортсменам приймати участь у всіх міроприємствах великого спорту. В цей період об’єм тренувальних навантажень визначається лікарем.

Допінги в спорті. Допінг-контроль.

При організації медичного забезпечення офіційних міжнародних змагань (Першість країни, Європи, Світу, Олімпійські ігри) проводиться антидопінговий контроль.

Антидопінговий контроль – це система спеціальних міроприємств, спрямованих на виявлення прийому допінгу учасниками змагань з накладенням на виявлених у прийому допінгу спортсменів відповідних санкцій.

Під допінгом у спорті розуміють введення в організм спортсменів (перед змаганням чи під час їх проведення) фармакологічних речовин, які здатні штучно підвищувати спортивний результат. Вживання допінгу не тільки створює умови для нерівної боротьби у спорті, порушуючи його моральні та етичні основи але шкодить здоров’ю спортсмена.

Ці речовини стимулюють організм, викликаючи неекономну їх діяльність при фізичних навантаженнях, а також розвитку різних пе6редпаталогічних та паталогічних станів. Після підвищення на деякий час настає їх пригнічення і знижується працездатність, що інколи призводить до смерті. Дія допінгових речовин на організм залежить від віку, стану здоров’я, особливостей нервової системи спортсмена.

Допінги отримали широке розповсюдження в професійному спорті, особливо в боксі, футболі, велоперегонах.

У 1967 році було прийнято рішення про заборону допінгу і введення допінгконтролю.

Під допінг-контролем розуміють систему спеціальних заходів на виявлення можливого застосування допінгу учасниками змагань і накладанням на них санкцій. Для звинувачення спортсмена в прийомі допінгу необхідно довести об’єктивними методами наявність відповідних речовин і їх метаболітів в зразку сечі, яку збирають після змагань згідно правилам. Контроль проводиться службою країни, в якій проводяться змагання під наглядом медичних комісій МОК чи федерацій по видах спорту. Ця процедура обумовлена спеціальними правилами МОК і міжнародних федерацій. Контролю підлягають призери змагань. Негайно після змагань підлягаючий контролю спортсмен отримує повістку, де говориться про обов’язкову явку в допінг-пункт на здачу проби сечі. Проба (в присутності чи за участю спортсмена і представника команди) ділиться на дві рівні частини – контрольну і основну. Кожну частину розливають у флакони, які міцно закривають, пломбують і кодують. протокол підписують спортсмен, представник команди, працівник допінг-пункту, а також представник медичної комісії. Основна проба під кодовим позначенням (для того, щоб особи, які проводять аналіз не знали прізвища спортсмена) з дотриманням безпеки, щоб не порушити цілісність флакону чи підміни проби, надходить в хіміко-токсикологічну лабораторію для аналізу. Друга проба в

опечатаному вигляді зберігається для контролю і досліджується в тому випадку, якщо в першій пробі буде знайдено допінг.

Лабораторія проводить аналіз на наявність допінгу за допомогою сучасних методів

– хіміко-токсикологічного дослідження (спектрофотометрія, спектроскопія, газова хроматографія). Для виявлення анаболічних стероїдів використовуються радіоімунні методи.

Результати аналізу під кодовим позначенням надходять у медичну комісію, яка має право ідентифікувати прізвище спортсмена і видати медичний висновок. Спортсмени, які приймали допінг підлягають санкціям, рішення яких виноситься виконкомом МОК (на олімпійських іграх) чи міжнародною федерацією ( на першість світу з різних видів спорту на різноманітних чемпіонатах, кубкових змаганнях). показані такими спортсменами результати анулюються, спортсмен позбавляється нагороди і додатково може бути дискваліфікований на різні терміни. Результати гри команди, учасник якої прийняв допінг, анулюються.

По даних МОК до допінгів відносяться 5 груп фармакологічних препаратів:

психостимулюючі препарати (амфетамін, феннетразин та ін.). Ці речовини

діють головним чином на психічну сферу, посилюючи процеси збудження, відсутність перевтоми;

симпатоміметичні аміно-речовини (ефедрин, метоксифенамін), діючих

через нервові центри на вегетативну сферу організму, посилюючи кровообіг, діяльність дихальної системи та інших;

стимулятори центральної нервової системи (нукетомід, корамін,

стрихнін і др.);

наркотичні та речовини, які знімають біль (морфін, кодеїн і др.);

анаболічні стероїди (нерабол, ретаболіл і др.).

Якщо для підвищення фізичних можливостей і результатів спортсмена препарати перших чотирьох груп приймають безпосередньо перед чи в процесі змагань, то анаболічні стероїди – препарати хронічної дії, використовуються спортсменом на протязі довгого часу. Вони обумовлюють так званий анаболічний ефект збільшення маси скелетних м’язів за рахунок підвищеного білкового обміну, затримки в організмі ряду речовин та води. Ці препарати згубно впливають на організм людини (захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання суглобів, зв’язково-сумкових утворень і сухожилків, порушення регуляції артеріального тиску). Виникають зміни в статевій сфері

– зменшення сперматогенезу, запалення простати, злоякісні новоутворення у чоловіків. У жінок – порушення менструального циклу, зміни тембру голосу, збільшення волосистості на тілі. Особливо не можна приймати такі препарати молодим спортсменам, тому що може настати передчасне закриття зон росту в епіфізах трубчастих кісток. До числа допінгів відносяться і інші препарати. наприклад, алкоголь і заспокійливі в змаганнях з стрільби, біатлону; бета-блокатори, седативні речовини (кортизон) і деякі нефармакологічні впливи (наприклад, гемотрансфузія). Речовина відноситься до ряду допінгів в тому випадку, коли можна об’єктивно довести її наявність в біологічних рідинах організму.