СпортМедицина / ЗМ1 МуСпМед / МуСпМе-Зм1Теор

				передпліччя	променевою
					кістками
Згинання	та	розгинання	в	Шилоподібний	По	По
променезап”ястковому суглобі				відросток	зовнішньому	зовнішньому
( див. Мал. 6 а )				ліктьової	краю ліктьової	краю	v
				кістки	кістки	п”ясткової
						кістки
Згинання	і	розгинання	в	Бічний	Бічний	Латеральний
колінному суглобі ( див. Мал. 6				виросток	виросток	виросток
в, г )				стегнової	стегнової	стегнової
				кістки	кістки-	кістки-бічна
					великий	кісточка
					вертлюг	малогомілко
						вої кістки
Згинання	та	розгинання	в	Присередня	Присередня	Присередня
гомілковостопному суглобі			(	кісточка	кісточка	кісточка-
див. Мал. 6 д, е )					великогомілко	середина
					вої кісточки-	плесно-
					присередній	фалангового
					виросток	суглобу
					стегнової
					кістки

Рухомість хребтового стовпа визначається в трьох основних осях руху: у фронтальній ( згинання, розгинання ), сагітальній ( нахили тулуба вліво та вправо ), в поздовжній ( ротація

) .

Нормальною вважається рухомість шийного сегменту хребта, якщо при максимальному згинанні голови підборіддя доторкається до грудини; при максимальному розгинанні голови потилиця займає горизонтальне положення; при максимальному нахилі голови вбік вушна раковина доторкається до плеча; при максимальному повороті голови підборіддя дотикається до відповідного акроміону.

Рухомість у грудному та поперековому відділі хребта можна визначити наступним чином. Обстежуваний стає спиною до стінки, дотикаючись п’ятками, сідницями, лопатками та потилицею. Пропонують максимально прогнутися, не відриваючи сідниць та плеч. В нормі відстань від остистого відростку L5 до стіни при максимальному розгинанні збільшується на

3 – 4 см.

Комплексна оцінка згинальної здатності всіх відділів хребта, кульшових суглобів та еластичної здатності м’язів спини та задньої поверхні нижніх кінцівок проводиться вимірювання максимального нахилу тулуба вперед. Обстежуваного ставлять на підставку висотою 20 –30 см від підлоги і пропонують максимально нахилитися з опущеними руками, не згинаючи нижніх кінцівок у колінних суглобах. Відстань від кінчиків пальців до поверхні підставки вимірюється у сантиметрах. Якщо пальці нижче рівня підставки – розгинальна здатність позитивна, якщо не досягають – негативна.

Об’єм рухів у суглобах, зумовлений індивідуальними особливостями, може досягати значних показників у процесі тренувань (художня і спортивна гімнастика та ін. ) або ж зменшуватись в процесі старіння, захворювань, гіподинамії. Регулярні заняття фізичними вправами являються ефективним засобом попередження обмеження рухів у суглобах.

О ц і н к а	ф і з и ч н о г о	р о з в	и т к у за результатами
антропометричних	обстежень. Для цього	найчастіше	використовують метод

21

антропометричних стандартів, метод кореляції, метод антропометричних індексів та метод прицентилей.

Метод антропометричних стандартів. Оцінку фізичного розвитку по цьому методу проводиться співставленням отриманих даних з середніми, стандартними показниками, встановленими на великій кількості обстежуваних цієї ж статі, віку, зросту. Обстеження проводиться на однорідних контингентах осіб ( студенти, школярі, спортсмени певних розрядів та ін. ), які проживають в однакових географічних та кліматичних умовах. Шляхом аналізу великої кількості антропометричних досліджень методом варіаційної статистики визначають середню арифметичну величину – “медіану” (М), середнє квадратичне відхилення всіх зареєстрованих у групі показників від цієї величини – “сигму” ( ). Величина сигми визначає межі норми для кожної ознаки фізичного розвитку. Нормальні величини для кожної ознаки становлять інтервал між М + до М- .

Для оцінки кожного конкретного показника фізичного розвитку необхідно від оцінюваного показника відняти М, а отриману різницю, враховуючи знак, розділити на

величину сигми. Якщо результат ділення буде в межах 0+-0,5		, то таку ознаку оцінюють як
“середню”. Якщо результат буде в межах +0,5...+1,0	- як “вищу від середньої”. Якщо в
межах – 0,5...-1,0 - “нижча від середньої”; -1,0...до – 2,0		-“низька” і нижче від –2,0	-
“дуже низька”.

Для об’єктивної реєстрації відхилення антропометричних ознак від середніх показників викреслюють антропометричний профіль досліджуваної особи. Для цього від горизонтальної лінії, на якій зображена величина М різних антропометричних ознак, проводять на рівній

відстані три паралельні лінії	вгорі ( вони обмежують значення в межах +0,5...+1,0	;
+1,0...+2,0 і понад +2,0 ) і	внизу ( для обмеження аналогічних значень, але з протилежним

знаком ). На цьому графіку розміщують відповідно до числового значення ознак та їх знаку

результати співставлень зареєстрованих у конкретної особи показників із величини М і	.
(Мал. 7 )
Загальна оцінка фізичного розвитку дається по більшості ознак, що отримали однакову
оцінку.

Метод стандартів більш простий, але і менш точний, бо при цьому кожний показник фізичного розвитку оцінюється зокрема, без зв”язку з іншими.

Метод кореляції дає можливість оцінити в об”єктивних кількісних показниках певні сторони біологічної організації людини. Чим більше взаємопов”язані між собою показники фізичного розвитку організму, тим досконаліша його біологічна організація. Зв”язок між числовою величиною 2 антропометричних ознак виражається в математичній формі коефіцієнта кореляції, який позначається латинською літерою r. Позитивний зв”язок є такий, за котрого збільшення однієї ознаки приводить до збільшення іншої ( наприклад, збільшення зросту та збільшення маси тіла ).У випадку зменшення однієї ознаки і збільшення іншої ( наприклад, зменшення ЧСС і збільшення ЖЄЛ), кореляційний зв”зок носить назву негативного. Граничне значення r дорівнює +1; чим ближча r до одиниці, тим тісніший зв”язок між ознаками.

Метод антропометричних індексів – спрощений варіант визначення кореляційних зв”зків між ознаками фізичного розвитку. Він простий, дає відносно об”єктивну уяву про фізичний розвиток людини, особливо у порівняльному плані.Проте цей метод неточний і

	нелогічний, бо			співставляються			несумісні параметри: від лінійної величини віднімають
	об”ємну та інш.
	І-	М		І+	+2		+3
								С І Г М И
								З Р І С Т С Т О Я Ч И

22

	З Р І С Т С И Д Я Ч И
	М А С А	Т І Л А
	Ш И Ї		О Б В І Д
	П А У З А		Обвід	Грудна клітка
	В Д И Х
	В И Д И Х
	Е К С К У Р С І Я
	Н А П Р У Ж Е Н О Г О		Ст Плеча егн Лі Пр вог ав
	Р О З С Л А Б Л Е Н О Г О
	Н А П Р У Ж Е Н О Г О			Обвід
	Р О З С Л А Б Л Е Н О Г О
	П Р А В О Г О
	Л І В О Г О
	П Р А В О Ї		Го мі
	Л І В О Ї
	П Л Е Ч		Діаметр
	Т А З У		Ширина
	Ф Р О Н Т А Л Ь Н И Й
	С А Г І Т А Л Ь Н И Й		Діаметри тазу
	П Р А В О Ї		Кисті	Сила
	Л І В О Ї
	М “Я З І В С П И Н И
	Ж Є Л
	Мал. 7. Графічне зображення результатів оцінки показників фізичного розвитку згідно
	стандартів (антропометричний профіль).

Для осіб середнього і похилого віку стандартів для оцінки, як правило, немає. Оцінка фізичного розвитку у них проводиться по індексах.

Найчастіше використовуються наступні індекси: 1. Масо – зростовий показник / індекс Кетле /:

Загальна маса тіла, г / зріст, см Середні показники індекса Кетле для чоловіків 350 – 400 г, для жінок – 325 – 375 г.

2.Зросто – масовий показник:

Зріст стоячи, см – 100 = маса тіла, кг для осіб зростом 155 – 165 см; Зріст стоячи, см – 105 = маса тіла, кг для осіб зростом 165 – 175 см; Зріст стоячи, см – 110 = маса тіла, кг для осіб зростом 176 –185 см.

3.Життєвий показник:

ЖЄЛ, мл / загальна маса тіла, кг Середні показники для чоловіків 65-70 мл / кг, для жінок – 55 – 60 мл / кг.

4. Індекс пропорційності розвитку грудної клітки ( індекс Ерісмана ) визначають шляхом віднімання від показника обводу грудної клітки у стані спокою половини зросту.

В нормі обвід грудної клітки повинен дорівнювати половині зросту. Якщо обвід грудної клітки переважає над половиною зросту, цей показник позначається як плюс, якщо менший – знаком мінус. Середні величини цього показника для добре розвинутого дорослого фізкультурника дорівнює + 5,8, для фізкультурниці – 3,8.

5.Силовий показник:

Сила кисті, кг / маса тіла, кг * 100

23

Середні величини силового показника для чоловіків 65 – 70, для жінок – 48 –50. Використовуються показники сильнішої кисті.

6.Показник міцності тілобудови ( Піньє ): його визначають шляхом віднімання від

показника зросту в см ( L суми величини обводу грудної клітки у стані видиху в см ( Т ) і маси тіла в кг ( Р ), тобто,

L – ( Т + Р );

чим менший залишок, тим краща тілобудова. Тілобудова при показнику 10 – 15 - міцна, 16 – 20 - добра, 21 – 25 – середня, 26 –30 – слабка, 31 і більше – дуже слабка.

Метод перцентилей дозволяє за допомогою перцентильної шкали виділити осіб із середніми, високими і низькими показниками. Оцінку проводять за допомогою таблиць центильного типу, де один центиль – сота частка будь-якої основної одиниці міри. Колонки цих таблиць показують кількісні межі ознаки у певної частки чи відсотка / центиля / осіб / частіше дітей і підлітків / даного віку і статі. При цьому за середні чи умовно нормальні величини приймають значення, властиві половині здорових осіб в інтервалі від 25 до 75 центилей. Шкала має 6 цифр, які відображають значення ознаки, нижче від яких вона може зустрічатись тільки у 3, 10, 25, 75, 90 та 97 % осіб віко - статевої групи.Двомірні центильні шкали “ довжина тіла – маса тіла “, “ довжина тіла – обвід грудної клітки “, за якими розраховують масу та обвід грудної клітки на належну довжину тіла, дозволяють оцінити гармонійність розвитку.

Кожний із видів спорту по-своєму впливають на фізичний розвиток людини, особливо підлітків. Займаючись тим чи іншим видом спорту, можна коректувати певні недоліки у фізичному розвитку. Навпаки, особливості фізичного розвитку можуть сприяти підвищенню спортивних досягнень.Заняття фізичними вправами можуть гармонізувати фізичний розвиток як спортсменів, так і фізкультурників.

ЗОВНІШНІЙ ОГЛЯД З о в н і ш н і й о г л я д ( соматоскопія ) дає можливість оцінити

морфологічні особливості організму ( пропорції тіла, тип тілобудови, поставу, стан опорнорухового апарату ). При зовнішньому огляді оцінюють стан шкіри, товщину підшкірної жирової клітковини, ступінь розвитку м’язів, форму грудної клітки, спини та ніг.

Шкіру визначають як гладеньку, чисту, суху, вологу, еластичну, в’ялу тощо.

Підшкірна основа, що містить накопичення жирових клітин, буває виражена по-різному, що залежить від віку, статі, конституційних особливостей, характеру харчування, професійної діяльності, інтенсивності обмінних процесів, фізичної активності. В різних місцях тіла вона розвинена неоднаково. Найбільші відкладення жиру спостерігаються в ділянках передньої стінки живота, молочних залоз, тазу.

Ступінь жировідкладень оцінюють при зовнішньому огляді. Об’єктивно її визначають по вимірюванню товщини шкірної складки під кутом лопатки. Для цього захоплюють ділянку шкіри в 5 см і стискають між пальцями. Якщо між пальцями пальпується шар приблизно 1-2 см, то відкладення жиру середнє, менше – слабо виражене, більше – сильно виражене. Більш точні виміри можна провести спеціальним прибором – каліперметром ( товстотного циркуля ). (Мал. 8) Для оцінки жировідкладень використовують терміни: виражене слабо, помірно, надмірно, надмірно – неправильно.

24

При обстеженні м’язів визначають їх об’єм, пружність, рельєф. Оцінка розвитку м’язів дана в табл. 7

Таблиця. 7. Оцінка розвитку м’язів.

Розвиток м’язів	Рельєф у спокої	Опір м’язів під час
		скорочення
Слабкий	Не помітний	Знижений
Середній	Великих м’язів -	Помірний
	виражений
Значний	Добре виражений	Великий

Ступінь розвитку м’язів може змінюватися: збільшуватися при тривалих фізичних навантаженнях та зменшуватись при гіподинамії в процесі старіння організму.

Форма грудної клітки у різних людей неодинакова: плоска, циліндрична, конічна. Нерідко зустрічаються змішані форми: циліндроконічні, циліндро-сплощені та інші. У осіб з вузькою грудною кліткою вона довша, підгрудинний кут гострий, міжреберні проміжки ширші, ніж у людей з широкою грудною кліткою. Грудна клітка у чоловіків довша і більш конусоподібна, ніж у жінок. Крім цього, форма грудної клітки залежить від віку.

Патологічні форми грудної клітки: лійкоподібна, запала, куряча, емфізематозна та інші. Вони є наслідком перенесених захворювань та травм. ( Мал. 9 )

25

Форма спини в значній мірі зумовлена формою хребтового стовпа, його фізіологічних чи патологічних викривлень. Частини хребта дорослої людини утворюють в сагітальній площині чотири фізіологічних вигини: шийний лордоз, грудний кіфоз, поперековий лордоз, крижовий кіфоз. Вигини хребта в сагітальній площині діагностують з допомогою кіфозоміра чи опущеного від C7 на нитці вагадлика. Ступінь лордозу шиї вимірюють в см на рівні C5 ( нормальна відстань від вертикалі до остистого відростку хребця, в практиці її називають “ радіус кривизни”, дорівнює 1,2 – 1.4 см ). Ступінь грудного кіфозу визначають на рівні C6-7 ( нормальна відстань дорівнює 2,5 см ), в поперековому відділі – на рівні L3-4 ( нормальна відстань дорівнює 5 см ). / Л. Бонев та спів., 1978 /.

Патологічні форми спини виникають у випадку зміни кривизни фізіологічних вигинів хребтового стовпа. Збільшення грудного кіфозу – округла спина. Якщо при цьому збільшується ще і поперековий лордоз - округло-вігнута. При зменшенні всіх кривизн – сплощена, при їх відсутності – плоска спина. ( Мал. 10 )

У фронтальній площині хребет прямий. Нерідко спостерігається відхилення хребта від фронтальної площини вбік, що носить назву сколіозу, а хвороба – сколіотична. Розрізняють правобічний, лівобічний, S-подібний сколіоз. ( Мал.11 )

26

Сколіоз оцінюють з допомогою сколіозометра або спеціальної сітки, перед якою в добре освітленому приміщенні ставлять роздягненого обстежуваного спиною до лікаря так, щоб умовна середня лінія проходила через остистий відросток C7 і міжсідничне заглиблення. Досить доступним є обстеження з допомогою вагадлика, підвішеного на нитці. При цьому дермографічним олівцем ( чи іншими засобами ) відмічають остисті відростки всіх хребців, нижні кути лопаток, гребні клубових кісток. Приклавши вільний кінець нитки до C7, можна побачити відхилення відміток остистих відростків від вертикальної лінії та інших зовнішніх проявів сколіозу.

До зовнішніх проявів сколіозу ( мал. 12 ) відноситься асиметрія: шийно-плечових кутів, нижніх кутів лопаток ( по висоті стояння та відстані від хребта ), трикутників талії ( вільний простір між тілом і опущеними верхніми кінцівками ), гребенів клубових кісток, сідничних складок . При однобічному грудному сколіозі лінія плеч знижується в протилежний викривленню бік. Нижній кут лопатки при цьому опускається і наближається до хребта на стороні ввігнутості. При поперековому сколіозі трикутник талії на боці викривлення стає коротшим, але глибшим, лінія тазу та сідничні складки знижуються на боці викривлення. Характерна також асиметрія тонусу м’язів, розміщених по обидва боки хребта: підвищення його на боці ввігнутості.

Особливо видно сколіоз ( вигляд та локалізацію ) по лінії, що утворена остистими відростками при нахиленні тулуба вперед з опущеними руками. ( Мал. 13 )

27

Для діагностики сколіозу може використовуватися оцінка чотирикутника Мошкова та ромба Міхаеліса. Чотирикутник Мошкова окреслюється між точками: C7, нижніми кутами лопаток та L4. При відсутності сколіозу протилежні сторони рівні, чотирикутник не деформується при нахилі тулуба вперед з опущеними руками та випрямленими ногами. Ромб Міхаеліса окреслюється між відміченими точками L5, верхніми задніми клубовими остями та крижової кістки. Деформація його також свідчить про наявність сколіозу.

При діагностиці викривлень хребта використовують ряд функціональних тестів та рентгенологічні дослідження, але вони відносяться до спеціалізованих методик.

Стан хребта відіграє важливу роль у формуванні постави. Постава – звична поза, яку приймає особа в стоячому положенні. Постава людини має не тільки естетичне значення, вона впливає на положення, розвиток, стан і функцію різних органів та систем організму.

Нормальна постава характеризується вертикальним напрямком тулуба і голови, розігнутими в кульшових і колінних суглобах нижніми кінцівками, симетрично розміщеними та дещо відведеними назад плечами, щільно прилеглими до грудної клітки та симетрично розміщеними по висоті та відстані від хребта лопатками, симетричністю трикутників талії, однаково з обох боків розвиненими м’язами, “втягнутим” животом.

При правильній поставі в положенні стоячи біля стінки чи вертикальної планки ростоміра точками дотику повинні бути: п’ятки, сідниці, лопатки, потилиця. При огляді збоку умовна лінія , яка з’єднує бічну кісточку (гомілково-стопного суглобу), кульшовий, плечовий суглоби та козелок вуха – вертикальна. Дві описані умовні лінії повинні бути між собою паралельні.

Паталогічна постава зумовлена в першу чергу порушеннями з боку хребтового стовпа. В сагітальній площині: збільшення, зменшення чи відсутність фізіологічних вигинів хребта (округла спина, округловвігнута, сплощена, плоска та інш). У фронтальній площині появою викривлень його: лівобічний, правобічний, S-подібний сколіоз та сколіоз з елементами ротації (кіфоабо лордосколіози).

Вимірювання кривизни хребта в сагітальній та фронтальній площинах проводиться сколіозометрами Під”япольської, Мікуліча та інш. Вони нагадують дерев’яний ростомір з горизонтальними отворами у вертикальному стояку, в які вставлені пластини довжиною 25 см. під час вимірювання легко рухомі пластинки висовують до дотикання з остистими відростками хребців, що дає можливість установити контур хребта та виміряти радіус кривизни. (мал.14)

28

Форма ніг. За формою ноги визначають як прямі, Х-подібні та О-подібні (мал.15). для прямих ніг характерно співпадання поздовжніх осей стегна та гомілки та доторкання внутрішніх поверхонь колінних та гомілклвл-стопного суглобу. Якщо осі не співпадають, то для Х-подібних ніг характерно дотикання лиш коліньми, а між гомілково-стопними суглобами є відстань. При О-подібних ногах навпаки, дотикаються лише внутрішні поверхні гомілково-стопних суглобів, а між коліньми є простір. Величину порушень визначають по відстані між колінами (при О-подібних н6огах) та між гомілково-стопними суглобами (Х-

подібні ноги). Стан склепіння стопи. На стопі розрізняють бічну та присередню поверхні. Бічна

поверхня більш плоска і утворює велику опорну поверхню, а присередня – опукла, що забезпечує її пружність та рухомість. Стопа розглядається як комплекс пов’язаних між собою склепінь: поздовжнє та поперечне. Склепінчасте розміщення кісток стопи підтримують численні міцні м’язи та зв’язки. Стопа підтримує тіло у вертикальному положенні і разом з жировою подушкою на підошві, хрящовими прокладками в суглобах нижніх кінцівок, хребта та завдяки правильно вираженим фізіологічним вигинам хребта відіграє роль амортизатора, запобігаючи надмірним струсам внутрішніх органів, головного мозку під час ходьби, бігу, стрибків, зменшуючи їх у 25 –30 разів.

Виділяють стопу нормальну, сплощену, плоску, порожнисту. Для дослідження стопи найбільш доступним є плантографічний метод по Чижину. На відбитку стопи (мал. 16) проводиться лінія АВ через основу 2 пальця до середини п’ятки, дотична ВГ до найбільш виступаючих точок внутрішньої поверхні стопи. Лінія ДЖ проводиться через середину лінії СК,

29

перпендикулярно до неї, від зовнішнього краю відбитку (т.д) до перетину з дотичною (ТЖ). Індекс стопи, тобто відношення ширини опорної частини середини стопи (ДЕ) і відрізка ЕЖ, в нормі коливається від 0 до 1, якщо від 1 до 2 – сплощена стопа, більше 2 – плоска. При порожнистій стопі в ділянці перешийку (лінія ДЖ) відбиток відсутній.

Кількісна оцінка стану стопи дає можливість оцінити не тільки її стан на день обстеження, але і контролювати її зміни в процесі росту, розвитку організму та в процесі занять фізичною культурою та спортом.

Функціональний стан м‘язів склепіння стопи має значення для спортивних результатів у таких видах спорту як легка атлетика (особливо біг на різні дистанції, стрибки), спортивна, художня гімнастика та інш. Проте деякі види спорту, пов‘язані з інтенсивними статичними навантаженнями (це в першу чергу легка атлетика), незважаючи на загальнозміцнювальний вплив, можуть провести до сплощення стопи. Останнє особливо часто трапляється у осіб, які приступають до занять важкою атлетикою без висококваліфікованого попереднього обстеження, маючи вже сплощену стопу.

На основі результатів зовнішнього огляду визначають тип тілобудови людини. Існують різні класифікації конституційних типів тілобудови. Найбільш поширений з них є поділ за морфологічними ознаками (М.В. Чорноруцький, 1938) на нормостенічний, астенічний та гіперстенічний тип тілобудови. Основними ознаками, за якими визначається конституційний тип тілобудови, є співвідношення поздовжніх та поперечних розмірів, форма грудної клітки,

Знання тілобудови потрібне для спортивної орієнтації, тобто підбору таких видів спорту, при яких найбільш придатні особливості тілобудови. Наприклад: астенікам – волейбол, баскетбол; гіперстенікам – важка атлетика. Крім цього, в практичній медицині звертається увага на конституційну схильність до певних захворювань: гіперстеніки – до гіпертонічної хвороби, астеніки – до захворювань шлунку та ін.

Пропорційність тілобудови оцінюється по результатах зовнішнього огляду та антропометричних даних. Основна увага звертається на зріст, довжину верхніх та нижніх кінцівок, обвід та форму грудної клітки, форму спини, живота, поставу, ходу. У дітей показники міняються безперевно, особливо на першому році життя та в період статевого дозрівання.

30