Доктор мистецтвознавства,

професор Ганна Карась

Еволюція художніх стилів в мистецтві

Лекція. Тема 1. Стиль. Художній стиль. Поняття стилю в музиці

1. Естетичні концепції мистецтва

2. Види мистецтва

3.Стиль в мистецтві

4.Рівні та ознаки стилю

5. Питання стилю в музиці

1. Естетичні концепції мистецтва

В історії естетики існували різні концепції мистецтва, однак найбільше уваги цій проблемі надавали німецькі філософи. Так, Іммануїл Кант (1724–1804) поділяв мистецтво на

1) приємне (нижча, неповноцінна форма художньої творчості, пов’язана з практичними цілями);

2) прекрасне (справжнє, не пов’язане з практичним інтересом, естетичне, витончене мистецтво, мірилом якого є рефлектуюча здатність суджен-ня, а не чуттєве відчуття; мистецтво як вільна гра людських пізнаваль-них здібностей; мистецтво генія).

Йоган Гердер (1744–1803) був переконаний, що мистецтво змінюється під впливом змін клімату і в залежності від національного характеру народу.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) вважав, що світ є відобра-женням абсолютного духу. Пізнання світу, таким чином, є самопізнання абсолютного духу. Пізнання проходить два ступені: нижчий – художнє відображення ідеї; вищий – її філософське і релігійне усвідомлення. У художній творчості Гегель бачить не наслідування природі, а процес очи-щення речі, заплямованої «випадковістю і зовнішністю повсякденного буття». Гегель вніс принцип історизму у розуміння мистецтва і розглянув його в розвитку. Відповідно до його концепції мистецтво проходить три етапи:

Символічне мистецтво – початкова стадія пізнання абсолютного духу (ідея оформилася в дійсності, але ще не знайшла відповідної форми); повно втілюється в архітектурі стародавнього Сходу. У символічному мистецтві форма переважає над змістом. Цим співвідношенням форми і змісту характе-ризується 1) символічний етап розвитку мистецтва; 2) категорія комічного; 3) особливо значимий для цього етапу вид мистецтва – архітектура, в якій матеріальне, початок (форма) превалює над духовним (зміст). Подальше зростання вмісту (розвиток духовного начала) і становить суть історії мистецтва.

Класичне мистецтво (Друга стадія розвитку мистецтва – античність) – духовний зміст приходить у відповідність з формою. Цим гармонійним співвідношенням форми і змісту характеризується 1) класичний етап розвит-ку мистецтва; 2) провідна категорія класичного мистецтва – прекрасне, 3) особливо значимий для цього етапу вид мистецтва – скульптура, в якій матеріальна форма адекватна змісту.

Духовний початок продовжує наростати, і незабаром гармонія змісту і форми порушується. Класичне мистецтво, повне гармонії та краси, за Геге-лем, подібне прекрасній, швидко облітаючій троянді.

Романтичне мистецтво (Третя стадія – християнське мистецтво Середніх століть, Відродження, Нового часу) – духовний зміст превалює над формою. Цим співвідношенням форми і змісту характеризується 1) роман-тичний етап розвитку мистецтва, 2) провідна категорія романтичного мис-тецтва – піднесене, 3) особливо значущі для цього етапу види мистецтва – живопис, яка дає лише ілюзію предметів; музика, в якій духовний зміст виражається як почуття через співвідношення звуків і ритмів, поезія, –абсолютний прояв духу, звільненого від усього матеріального. Християнське мистецтво зосереджується на внутрішньому змісті життя духу, а не на формі. Це суперечить конкретно-чуттєвій природі мистецтва. Відбувається запере-чення мистецтвом самого себе. Воно гине і наступає більш висока ступінь пізнання духу. На зміну мистецтву в XIX ст. приходить філософія – вища форма самопізнання абсолютного духу.

Французький філософ-позитивіст Жан Марі Гюйо (1854–1888) вважав, що мистецтво – функція суспільного організму. Воно з давніх-давен було одним із універсальних способів конкретно-чуттєвого вираження неверба-лізованого духовного досвіду, перш за все естетичного, одним з головних, сутнісних поряд з релігією компонентів Культури, як творчо-продуктивної людської духовно-практичної діяльності. У європейському ареалі мистецтво постає одним з центральних об’єктів естетики як науки; термін «мистецтво» увійшов в ряд головних категорій естетики. Однак мистецтво аж ніяк не обмежується лише естетичною сферою. Історично склалося так, що твори мистецтва виконували в культурі не тільки естетичні (художні) функції, хоча естетичне завжди становило сутність мистецтва. Людство з давнини навчилося використовувати потужну дієву силу мистецтва, що визначається його естетичної сутністю, в різних соціально-утилітарних цілях – релігійних, політичних, терапевтичних, гносеологічних, етичних та ін.

Мистецтво – специфічна форма суспільного світогляду та людської діяльності, яка відбиває світ у художніх образах.

Предметом мистецтва є естетичне ставлення людини до дійсності, завданням – художнє опанування світу. Тому в центрі витворів мистецтва — моральна людина, її життя й діяльність у певних конкретноісторичних умовах. Художник опановує, перетворює і відбиває життя в художніх образах. Саме це зумовлює специфічну функцію мистецтва – задоволення естетичних потреб людини шляхом продукування творів, які можуть дати людині насолоду, радість, духовно збагатити її, а також розбудити в ній митця, здатного творити за законами краси.

Поняття мистецтво охоплює художню творчість у цілому – літе-ратуру, архітектуру, живопис, графіку, декоративно-прикладне мистецтво, музику, танець, театр, кіно та інші види людської діяльності, що відби-ваються як художньообразні форми відображення дійсності. У вузькому зна-ченні – образотворче мистецтво. А ще під терміном мистецтво розуміють високий рівень навичок і майстерність у будь-якій галузі діяльності.