Українська мова за професійним спрямуванням
Лекція
Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови української нації
План
Форми існування національної мови: літературна мова, діалекти соціальні та територіальні.
Поняття норми літературної мови. Варіантність мовної норми.
Орфоепія та акцентуація (вимова голосних та приголосних звуків, наголос, інтонування).
Графічні норми СУЛМ.
Нормативність літературної мови в лексиці. Інтерференція мов.
Морфологічні норми української літературної мови.
Синтаксична унормованість української літературної мови.
Фразеологічні норми української літературної мови.
Стилістичні норми СУЛМ.
Орфографічні норми СУЛМ.
Пунктуаційні норми СУЛМ.
Рекомендована література:
Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003.
Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 256 с.
Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2005. – 368 с.
Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. 2-ге вид., випр. – К.: Вища шк., 2005. – 462 с.
Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К., 1993.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.
Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 88 с.
1. Форми існування національної мови: літературна мова, мова фольклору, діалекти соціальні та територіальні.
Національна мова є засобом писемного і усного спілкування нації. Це категорія історична, яка складається в період розвитку народності в нації, успадковує структуру мови народності. Вона загальнонародна, охоплює всі мовні засоби спілкування людин – і літературну мову, і територіальні діалекти.
Українська національна мова існує у двох формах:
СУЛМ (вища форма);
територіальні діалекти (нижча форма).
Для стилістики під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, слів, усіх особливостей вимови і наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною.
Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до творчого осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті із загальнонародної мови витворюється відшліфований варіант – літературна мова.
Літературна мова – це вища форма загальнонародної національної мови, яка характеризується унормованою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, що обслуговує різні сфери суспільної діяльності людей.
Українська літературна мова сформувалась на базі середньо-наддніпрянських говорів (полтавсько-київських) південно-східного наріччя.
Вважають, що зачинателем української літературної мови був І.П.Котляревський – автор 1-их українських великих художніх творів (“Енеїда” 1798р., “Наталка-полтавка”, “Москаль-чарівник”). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів та фольклору.
Основоположником української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка.
Літературна мова є складовою частиною національної мови народу.
Національна мова – це засіб спілкування певної нації.
Найістотніші ознаки літературної мови:
наддіалектна загальнонаціональна форма існування;
поліфункціональність;
стилістична диференціація;
наявність загальноприйнятих і кодифікованих норм.
Кодифікація норм– це фіксація різнотипних норм літературної мови, здійснювана насамперед фахівцями. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках. Кодифікація – це визначення і опис правил вимови, письма, словотворення і слововживання, побудови речень і тексту.
Інтерференція мов– накладання однієї мови на іншу, коли норми однієї мови перекладаються на іншу.