- •Плани практичних занять
- •Практична частина. Виконання вправ і завдань:
- •История бумаги
- •Практичне заняття № 3
- •Практична частина
- •Практичне заняття № 4
- •Практична частина
- •Практичні заняття № 5-6
- •Тексти для повного стилістичного аналізу Науковий стиль мовлення
- •Дискусія
- •Конфесійний стиль
- •Максим рильський – перекладач
- •Публіцистичний стиль
- •Слово – поводир народу
- •Художній стиль
- •Метелик
- •Чухраїнці
- •Перший диктант
- •Розмовний стиль
Конфесійний стиль
Конфесійний стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує сферу релігійно-церковного культу. Він пережив багатовікову історію становлення і зараз мова йде про його відродження. Визначити час виникнення конфесійного стилю практично неможливо, адже формувався він ще в часи прадавніх дохристиянських вірувань. Як підтвердження – багатство лексики, характерної для цього стилю: релігійна термінологія (молитва, гріх, сповідатися, причастя, проповідь, храм, рай, пекло, свято, небо, душа, похорон, потойбічний світ тощо); назви народних свят (Коляда, Різдво, Великдень, Русалії тощо).
У розвитку конфесійного стилю виділяють два тривалі періоди: дохристиянський (язичницький) – від найдавніших часів до 9-го ст.) та християнський (з 9-го ст.). Протягом певного історичного проміжку часу конфесійний стиль в Україні функціонував переважно лише в усній формі. Як різновид нової української мови відроджується у 19-му ст., коли в 40-х рр. З’являються переклади Євангелія М. Шашкевича, а в 1845р. – псалми Т. Шевченка. У 60-х роках перекладають Євангелія П. Морачевський, П. Куліш, І Пулюй, І Нечуй-Левицький. У червні 1962 року побачила світ перекладена українською мовою Біблія, загальним обсягом 1524 с. Так гідно продовжив Святу справу своїх попередників Митрополит Іларіон – видатний вчений-мовознавець та політичний діяч Іван Іванович Огієнко.
Реабілітація української церкви стимулювала відродженнф конфесійного стилю. “Не піддавався стиль із зрозумілих причин науковому обстеженню, про що свідчить відсутність його в класифікаціях, а в лексикографічних джерелах елементи функціонального різновиду фіксувалися, як правило, з позначкою ”застаріле”, - слушно зауважує І Павлова (за Д. Семчук).
Текст 4
Максим рильський – перекладач
За обсягом того, що перекладено на українську мову з різних слов’янських і західноєвропейських мов, М. Рильський нікому не віддасть пальму першості в Україні. Важко повірити, що одна людина здатна на те, що під силу великому перекладацькому колективу. З двадцяти томів його творів – сім займають переклади ( з тринадцяти мов). Лише перелік імен займе цілу сторінку. Серед них – великі представники національних культур: Пушкін, Міцкевич, Данте, Шекспір, Гете, Вольтер, Корнель, Флобер, Чехов, Блок… І майже кожен із них репрезентований фундаментальним твором – “Євгеній Онєгін” і “Король Лір”, “Ад” і “Пан Тадеуш”, “Орлеанська діва” і “Сід”, “Саламбо” і “Кола Брюньон”.
Вибір творів для перекладів у Рильського був далеко не випадковим. Своє перекладацьке кредо він висловив так: “Переклади художньої літератури, не кажучи вже про переклади літератури політичної, наукової та ін., - неоціненної ваги політичний і культурний чинник. Це знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями”.
1995 рік був роком 100-літнього ювілею Максима Тадейовича Рильського, визначного майстра української літератури, поета, публіциста, літературознавця, лінгвіста, фольклориста, педагога, перекладача, академіка АН України, вихователя творчої зміни.
За матеріалами науково-теоретичної конференції до 100-річчя від дня народження М.Т. Рильського. –Житомир, 1995.
Текст 5
ВІДГУК
на дипломну роботу “Індивідуальна робота з учнями на уроках мови” студентки 45-ї групи факультету підготовки вчителів початкових класів Житомирського державного педагогічного університету
ім. І.Я.Франка Мартинюк Інни Анатоліївни
Працюючи над проблемою індивідуалізації процесу навчання рідної мови у початкових класах, студентка Мартинюк Інна Анатоліївна виявила певні здібності до самостійних наукових досліджень. Вона зуміла вивчити стан досліджуваної проблеми в сучасній лінгводидактиці, опрацювала чимало наукових джерел, належним чином провела і оформила результати експерименту. Позитивним є те, що дослідниця впроваджувала пропоновану нею методичну систему під час проходження педагогічної практики, мала змогу відстежити ефективність вправ та інших методів у роботі зі школярами 24-ї ЗОШ.
Аналізуючи дипломну роботу, відзначимо, що вона оформлена відповідно до вимог, приємне враження справляють вміщені тут діаграми і графіки, виклад конче логічний і правописно грамотний. Сама дипломниця сумлінно і відповідально поставилась до виконання роботи. Вважаю, що дипломне дослідження, виконане Мартинюк І.А., заслуговує високої оцінки, а сама студентка має здібності до наукової роботи взагалі.
Науковий керівник
Кандидат педагогічних наук, доцент Петренко О.І.