Проблемне навчання

Проблемне навчання базується на пізнавальній моделі організації навчального процесу. Це означає, що учень виконує роль дослідника першовідкривача при засвоєнні нових знань. Виділяють такі основні ланки проблемного навчання:

1. усвідомлення загальної проблемної ситуації;

2. її аналіз, формування конкретної проблеми;

3. розвязання проблеми (висунення гіпотез щодо шляхів розв’язання цієї проблеми та перевірка цих гіпотез).

4. аналіз результатів вирішення проблеми.

Рівні проблемного навчання

1. вчитель вказує на проблему, формулює її, вказує на кінцевий результат і учні під керівництвом вчителя шукають шляхи розв’язання цієї проблеми;

2. вчитель вказує на проблему, а учні формулюють її та шукають шляхи її вирішення;

3. педагог навіть не вказує учням на проблему, вони самі виявляють цю проблему, формулюють її та шукають шляхи її вирішення.

Найпоширенішим в шкільній практиці є перший рівень проблемного навчання.

Переваги проблемного навчання:

1. Створює сприятливі умови для розвитку у школярів активного, самостійного, творчого і діалектичного мислення.

2. Відкриті самостійно школярам знання є більш доказовими для нього, що сприяє поступовому перетворенню цих знань у переконання учня.

3. Породжує глибокі інтелектуальні почуття, зокрема радість від спільного відкриття учнями істини, що в свою чергу сприяє формуванню повноцінної пізнавальної мотивації учіння.

4. Самостійно відкриті істини, знання не так швидко забуваються, а при забуванні можуть бути заново самостійно відкриті.

Труднощі проблемного навчання:

1. Вимагає значно більше часу, ніж традиційне навчання.

2. Вимагає досить високого рівня розвитку школярів, самостійності та критичності мислення.

3. Не всякий матеріал може бути вивчений за допомогою проблемного навчання, а лише той, який дозволяє створити проблемну ситуацію.

4. Цей вид навчання вимагає високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя.

5. Цей вид навчання не завжди створює сприятливі умови для реалізації індивідуального підходу до кожного учня.

Діалогове навчання

Діалогове навчання передбачає використання групової форми роботи, коли клас розділяється на певні групи, кожна з яких вирішує запропоноване вчителем завдання. Ці завдання повинні бути творчого характеру, тобто передбачати декілька можливих варіантів розвязку. Завданням учнів, які входять у певну групу є спільне обговорення можливих шляхів розвязку певного завдання і вибір найоптимальнішого з них на думку школярів. Після обговорення учнями в межах груп шляхів розв’язання відповідних завдань кожна з цих груп розповідає вчителеві та класу про результати своєї роботи. При цьому із числа учнів виділяється група експертів, які оцінюють результативність роботи кожної групи.

Переваги діалогового навчання

1. Сприяє розвитку комунікативних здібностей учнів.

2. Підвищує рівень комунікативної компетентності вчителя.

3. Розвиває активне, самостійне, творче, діалектичне мислення школярів.

4. Створює умови для спільного відкриття істини школярами, що сприяє розвитку у них глибоких пізнавальних інтересів і здатності до співробітництва з іншими.

Труднощі діалогового навчання

1. Вимагає багато часу для свого проведення.

2. Не всякий матеріал можна вивчати за допомогою діалогового навчання.

3. Цей вид навчання можливий лише при наявності високого рівня професійної компетентності та педагогічної майстерності вчителя і при достатній теоретичній підготовці школярів.

За психологічними завданнями

Навчання знанням і поняттяммає такі етапи:

1. Демонстрація особливостей об’єктів, які вивчаються.

2. Спостереження школярів за властивостями та характеристиками об’єктів, які вивчаються.

3. Аналіз, порівняння, зіставлення і протиставлення ознак об’єктів, які вивчаються і виділення їх суттєвих та другорядних ознак.

4. Абстрагування засвоєння знань шляхом закріплення в певному терміні.

5. Узагальнення отриманих знань шляхом поширення даного наукового терміну на весь клас об’єктів, який він означає. У школярів формуються предметні поняття та поняття відношень.

Умови формування понять:

1. Відповідна мотивація на засвоєння понять.

2. Цілеспрямоване зусилля, спроби при засвоєнні відповідного матеріалу та при оволодінні певним поняттями.

3. Наявність відповідних знань, умінь та навичок, які дозволяють засвоїти нові поняття.

4. Спрямованість мислення учня на виділення суттєвих ознак об’єктів, які лежать в основі відповідного поняття.