Навчання навичкам
У науці виділяють 2 основні концепції навчання навичкам:
Аналітична концепція
Синтетична концепція
При аналітичній концепції навчання навичкам здійснюється опора на рухові акти, рухає школяра до засвоєння навички знання кінцевого результату та привабливість нагороди за його досягнення. Для формування навички використовуються стандартні формальні елементарні вправи, які спрямовані на затвердження школярем окремих елементів дії. Лише, коли школяр здатний виконувати без помилок кожний елемент дії (операцію), тоді відбувається обєднання цих елементів цих операцій в цілісну дію.
При синтетичній концепції навчання навичкам відбувається опора на чуттєві орієнтири школяра, спрямовує до засвоєння навички привабливість мети дії. Для формування навички використовуються постійно змінювані, змістовні комплексні вправи, які передбачають виконання цілісної дії методом спроб і помилок.
Вчені намагались виявити, яка з цих концепцій є більш ефективною. Вони встановили, що кожна з цих концепцій має схожий рівень ефективності формування навичок, оскільки і аналітична, і синтетична концепції має свої переваги і недоліки. При аналітичній концепції спочатку формування навички йде більш швидко, без значних труднощів, а труднощі виникають на етапі обєднання окремих елементів в цілісну дію, причому такі навички відрізняються негнучкістю, шаблонністю.
При синтетичній концепції спочатку формування навички йде дуже повільно, школяр допускає багато помилок, відчуває значні труднощі, проте пізніше темпи оволодіння навичкою прискорюються і навички відрізняються гнучкістю.
Навчання умінням
При формуванні вмінь головним є здатність школяра виділяти суттєве відношення між відомим і невідомим, яке дозволяє вирішити певну задачу. Виділяють такі умови, які можуть сприяти чи гальмувати формування умінь.
Чітке виділення в умовах задачі суттєвого відношення між відомим і невідомим.
Наявність відповідної установки, яка може сприяти або гальмувати формування вмінь.
Наявність минулого досвіду, який також може перешкоджати чи сприяти формуванню відповідного вміння.
Охоплення ситуації в цілому.
Навчання мисленню
Навчання мисленню залежить від таких факторів:
характер навчального матеріалу;
характер задачі, яку розв’язує учень;
вікові та індивідуальні особливості учня, насамперед рівень його розумового розвитку;
спосіб навчання.
Виділяють 3 основні способи навчання мисленню:
спосіб навчання загальним принципам;
спосіб навчання на прикладах;
спосіб навчання структурним орієнтирам мислення.
Теорія поетапного формування розумових дій Гальперіна.
На основі культурно-історичної теорії Л.С.Вигоцького склалася концепція учіння П.Я.Гальперіна. Вихідними для неї стали положення про стадіальність розвитку вищих психічних функцій та основний механізм їх розвитку – інтеріоризацію, опосередкований «мовою» механізмів пізнавального процесу, поділом засвоєних понять про дійсність на емпіричні та теоретичні.
Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес переходу зовнішнього світу у внутрішній (процес інтеріоризації) забезпечує засвоєння знань та умінь, перетворення їх у елементи внутрішнього психічного досвіду.
Автори концепції поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна), дотримуючись основних поглядів Л.С. Висоцького та О.М. Леонтьєва, засвоєння знань розглядають як процес, що забезпечується засвоєнням дій з використання чи виділення ознак, які характеризують поняття. Одним з головних понять концепції П.Я.Гальперіна є орієнтувальна основа дії як предмету засвоєння.
Орієнтувальна основа дії являє собою психологічний механізм вибору і регуляції виконавчих та контрольних операцій, які поряд з орієнтувальними операціями забезпечують процес формування розумових дій.
Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість етапів:
а) мотивацію;
б) з’ясування структури орієнтувальної основи дій;
в) виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;
г) виконання дій у формі голосного мовлення;
д) виконання дій за допомогою приговорювання про себе;
е) виконання дії у розумовій формі.
Вважається, що всі нові для суб’єкта дії не можуть бути успішно виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в матеріальній (матеріалізованій) формі. Проходження всіх етапів приводить до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової форми перетворення абстрактного змісту.