1. Проблема кадрового складу Червоної Армії.

Однією з головних проблем офіцерського корпусу були систематичні репресії, спрямовані, у тому числі, і на керівництво Червоної Армії. З травня 1937 року по вересень 1938 року в армії піддалися репресіям декілька десятків тисяч чоловік. Було заарештовано 3 з 5 маршалів СРСР, 15 командирів армій, 63 командири корпусу, 151 командир дивізії, 243 бри

гадних командира, 318 полкових командирів. Вища ланка офіцерського корпусу Червоної Армії перестала існувати.

Значне збільшення особового складу Червоної Армії, а також створення великої кількості танкових, механізованих, авіаційних підрозділів призвели до дефіциту навчених офіцерських кадрів. Штатні військові училища не справлялися з покладеним на них завданням підготовки необхідної кількості фахівців. Якість підготовки офіцерів, особливо льотчиків і танкістів, була низькою; навчання велося на застарілій матеріальній базі з економією моторесурса техніки.

Робилися спроби за рахунок курсів перепідготовки командного складу і молодших офіцерів добрати необхідні показники. Проте, ситуація з кадрами залишалася катастрофічною. Середні показники недоукомлектування офіцерами і технічними фахівцями складали на 22 червня 1941 р. 20–60%, залежно від роду військ.

2. Оснащення збройних сил срср.

СРСР наприкінці 30-х рр. мав високий рівень індустріального розвитку, а також якісний склад галузей важкої промисловості. Починаючи з 1936 р. йшла планомірна програма переозброєння армії у відповідності з новітніми тенденціями у військовій справі. На озброєння приймались сучасні зразки ручної автоматичної зброї, зразки артилерійських знарядь нових моделей, танки Т-34, КВ-1,2, сучасні винищувачі Миг-1, Як-3, Лагг-3, штурмовик Іл-2, бомбардувальники Пе-2, Іл-4. Це були нові сучасні зразки озброєння, але основна їх частина стала надходити у підрозділи Червоної Армії тільки з весни 1941 р. Водночас йшло формування нових підрозділів, тому до цього часу бойові машини ще не були повною мірою вивчені екіпажами, а також не були проведені заходи по згладжуванню екіпажів і нових військових частин, не була підготовлена інфраструктура для повноцінного використання нових танків і літаків.

На озброєнні Червоної Армії до цього моменту знаходилася значна кількість бойової техніки ранніх поколінь – танки Т-26, БТ-5, БТ-7 (близько 20 тис. одиниць), винищувачі І-15, І-153, І-16 (близько 17 тис. одиниць).

Значна частина цих бойових машин, що знаходилися в західних прикордонних округах, була втрачена внаслідок нестачі палива і боєприпасів, дій ворожої авіації, а також організаційних труднощів з особистим складом.

До 1941 р. СРСР розташовував у військах західних округів близько 50 тис. знарядь. Артилерія Червоної Армії була оснащена сучасними артилерійскими знаряддями, але були певні проблеми з якістю боєприпасів та транспортуванням. Знаряддя в основному транспортувалися не спеціальними артилерійськими тягачами, а гужовим транспортом. До того ж до червня 1941 р. не була проведена мобілізація транспорту з народного господарства.

Ці чинники різко знижували мобільність радянської артилерії. До літа 1941 р. не до кінця були виконані плани по оснащенню Червоної Армії швидкострільною зенітною артилерією, що призвело до значних втрат людей і техніки в 1941–1942 рр. від нальотів авіації супротивника. Також спостерігалися проблеми з координацією управління частинами Червоної Армії, радіозв’язок як засіб управління військами тільки ще вводився.