11. Громадські дитячо-молодіжні організації 19 століття та їх роль для дітей та молоді.

Однак масовий громадський рух на території сучасної України почав активно розвиватися лише в XIX ст. Із 40-х років XIX ст. до 1917 р. було створено понад 2,5 тисячі громадських об'єднань, серед них і молодіжні. Так, у 1816 р. в Перемишлі нелегально діяв гурток української молоді, що поставив за мету боротися за впровадження в народних школах рідної мови. Трохи пізніше виникли таємні товариства в духовних училищах Києва, у Вінницькій гімназії.

Із 60-х років XIX ст. молодіжні організації почали формуватись в студентському середовищі. На початку 1861 р. у Галичині виникло перше студентське товариство "Січ" (1861-1863), яке діяло без статуту і швидко розпалось. Під впливом діяльності товариства "Просвіта" (з 1868) студентське життя значно активізувалося. У листопаді 1870 року група студентів Львівського університету створила товариство "Академічна бесіда" зі статутом, програмою дій, у 1871 р. при товаристві відкрили літературно-науковий "Академічний кружок" і кредитний гурток "Дружній лихвар" (був дуже популярний, оскільки мав касу взаємодопомоги і надавав певні грошові суми в кредит своїм членам). У 1882 р. товариство змінило назву на "Академічне Братство", а з 1896 р. - на "Академічна Громада" (104 члени; гуртки: науковий, драматичний, правничий, шаховий).

Під вплив таємних самоосвітніх організацій української молоді, що спочатку називалися громадами, а згодом гуртками, потрапили майже всі середні та вищі школи, у яких навчалося хоча б кілька десятків учнів чи студентів-українців. Вони мали управи, очолювані студентами чи старшими учнями - семаками. На початку 90-х років представники гуртків щороку проводили крайові конференції. У 1897 р. почала роботу Всеукраїнська загальна організація (ВЗО) - федерація 200 громадських студентських груп на чолі з консультаційним комітетом (за даними таємної поліції, організація налічувала 450 активних учасників).

Перший період в історії дитячих і молодіжних організацій тривав до кінця XIX ст. їхня діяльність була здебільшого спрямована на розв'язання загальнонаціональних питань, зокрема проблем соціальної справедливості, національного самовизначення.

другий період у розвитку дитячих та молодіжних об'єднань характеризується їх кількісним зростанням, а також якісними змінами у формах діяльності: на порядок денний ці об'єднання дедалі частіше виносили суто молодіжні проблеми.

Пожежно-руханкове товариство "Сокіл" (1894- 1939

"Сокіл" мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю (герб Галицької землі), на іншому - емблема товариства: птиця-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн - "Соколи! Соколи!".

Структура. Сокільські гнізда об'єднувались у Повітовий союз гнізд, а ті - Краевий союз сокільських товариств під керівництвом Старшинської Ради, очолюваної Головою Ради, яку обирали на три роки.

У зв'язку зі збільшенням кількості осередків у провінції "Сокіл" у 1905 р. змінив статут і обрав нову назву - "Сокіл-Батько". Завдяки "Соколу" в Галичині було закладено основи спортивного руху, створено спортивні секції, які об'єдналися в Український спортивний союз, Карпатський лещатарський клуб. З 1901 р. в народних школах запроваджено уроки фізичного виховання; зроблено помітний крок до розвитку культурно-мистецького руху (особливо на селі).

Прапор "Січі" був малинового кольору, а з 1910 р. - синьо-жовтий. З одного боку прапора - восьмикутна зірка, всередині якої дві руки в потиску тримають серп, над зіркою - девіз "В єдності сила!"; з іншого боку кожна повітова "Січ" малювала свого патрона (гетьмана чи історичного діяча). Гімн - "Ще не вмерла Україна". Кожна посада мала свою символіку: кошовий січового осередку - синьо-жовту стрічку та срібний пірнач; повітовий отаман - срібну булаву і білий бунчук, генеральний отаман (К. Трильовський) - золоту булаву і червоний бунчук тощо.

Структура. В організаційній побудові основною ланкою був січовий осередок - кіш, який поділявся на чотири чети. 20 кошів складали повітову січ і мали свою січову раду, яку очолював повітовий отаман. Автономні повітові січі входили до січового союзу, на чолі якого стояла Головна січова команда. Саме вона і повітові отамани обирали генерального отамана.

З 1913 р. розгорнулося формування стрілецьких секцій, які здійснювали військовий вишкіл юнаків і дівчат. У червні 1914 року в Галичині діяло 916 осередків з понад ЗО тисячами членів і 112 осередків - на Буковині.

В основу діяльності "Пласту" покладена ідея скаутизму, що на початку XX ст. набула поширення в Англії, Франції, СІЛА та інших країнах. Перша українська скаутська організація виникла у Галичині. Восени

1911 року Петро Франко (син І. Франка) та Іван Чмола організували у Львові перші гуртки майбутнього "Пласту", а днем його заснування вважають 12 квітня

1912 року, коли за ініціативи вчителя гімназії Олександра Тисовського (1886-1968), основоположника й організатора "Пласту", було приведено до присяги 40 активних членів гуртків. Назву "Пласт" запропонував професор Боберський як назву кубанських козаків-розвідників.

Структура. "Пласт" мав таку будову; пластовий гурток (5-10 осіб) → чета (не більше 30 осіб) → сотня (100-150 осіб) → полк (300-400 осіб) → кіш (повіт) → округ (Пограничний (Перемишль), Центр (Львів), Верховинський (Стрий), Дністровський (Станіслав), Гуцульський (Коломия), Подільський (Бережани)).

Керівний орган - Верховна Пластова Рада, яка входила як секція до крайового Товариства охорони дітей І опіки над молоддю, що давало право на організування пластових гуртків при школах.

До "Пласту" приймали без обмежень. Претендент за письмової згоди батьків і двох рекомендацій пластунів складав вступний іспит, давав клятву і письмове "Слово честі".

На початку 1928 р. у Галичині діяло 138 полків (ЗО Тис осіб). Відчутний був вплив ОУН на діяльність "Пласту", що призводило до конфліктів із владою. У 1930 р. під час збройного нападу на поштову карету загинув член ОУН старший пластун Гриць Пісецький. Ця подія спричинила тотальні обшуки та арешти членів "Пласту", а ЗО вересня 1930 року Львівське староство ухвалило заборонити діяльність товариства.