15. Принципи організації соціальної та соціально-педагогічної роботи в громаді
Соціально-педагогічна діяльність відбувається на основі дотримання таких принципів:
- законності та прав людини (забезпечення юридично-правовими документами);
- державного підходу;
- зв'язку змісту і форм з конкретними умовами життєдіяльності особистості;
- диференційованого та індивідуального підходу до клієнтів соціально-педагогічної діяльності;
- цілеспрямованості;
- системності;
- інтеграції;
- компетентності та компетенції;
- контролю та перевірки;
- специфічності (вибір адекватної технології);
- гуманізму;
- незалежності (виключає дискримінацію за віковими, політичними, статевими, релігійними, національними ознаками);
- клієнтоцентризму - клієнт завжди правий;
- конфіденційності;
- толерантності (діяльність спрямовується на різних клієнтів, тих хто потребує допомоги, не сортуючи їх на "добрих-поганих", "зручних-незручних", "податливих-безнадійних".
Принцип неперервного догляду
Організація догляду в громаді за принципом неперервності полягає у забезпеченні підтримки користувачів послуг на їхніх життєвих етапах, тобто організацію схем та програм відповідно до вікових потреб.
Це передбачає не тільки функціонування різнопланових закладів, але й координацію роботи програм, за якими соціальний працівник котрий здійснює функції куратора, мав би передавати клієнта іншому кураторові — працівникові іншої соціальної служби, що має продовжувати догляд за цією особою
Принципи нормалізації та інтеграції у суспільство
Принцип нормалізації, або «соціальної валоризації», ґрунтується на переконанні, що «перебування в установах закритого типу небажане для людей із будь-яким типом патології, що майже всі особи, навіть зі стійкими вадами, можуть і повинні мати якомога нормальніше і повноцінніше життя у спільноті, отримуючи необхідну їм для цього індивідуальну підтримку»
16. Методи вивчення проблемно-потребового поля членів громади. Класифікація локальних ініціатив.
Перш за все, в основу соціальної роботи в громадах має бути покладено визначенняПроблемно-потребового поля членів громади. Доцільно використовувати
соціологічне трактування потреби як нужди в чомусь необхідному для підтримки життєдіяльності організму, розвитку людської особи; соціальної групи; внутрішньої спонуки активності. Визначення проблемно-потребового поля членів громади найчастіше проводять за допомогою таких соціологічних методів як спостереження, індивідуальні та групові інтерв'ю, фокус-група, анкетування, аналіз документів, метод експертних оцінок. Т.Семигіна пропонує наступну класифікацію діагностичного інструментарію для визначення потреб та проблему громаді.
Місцеві ініціативи - це форма волевиявлення членів територіальної громади, що полягає в ініціюванні розгляду сільською, селищною радою будь-якого питання місцевого значення.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через утворенні нею органи місцевого самоврядування. Виходячи з цього положення, стаття 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у відповідній раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Це, наприклад, можуть бути питання, пов’язанні з: управлінням майном, що перебуває в комунальній власності; затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку і контролем за їх виконанням; встановленням місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпеченням проведення місцевих референдумів та їх реалізації; утворенням, реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійсненням контролю за їх діяльністю; утворенням органів самоорганізації населення тощо.
Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд сільської, селищної ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або статутом територіальної громади. Надаючи таке право органам місцевого самоврядування, Закон допускає різні варіанти порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд відповідної ради, що дає можливість найбільш оптимально врахувати історичні, національно-культурні, соціально-економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування.
Також, сільська, селищна рада може прийняти Положення про місцеву ініціативу, в якому визначити порядок внесення на розгляд сільської, селищної ради місцевої ініціативи, оформлення ініціативи та порядок участі членів ініціативної групи в розгляді місцевої ініціативи відповідною радою тощо.
Місцева ініціатива, внесена на розгляд сільської, селищної ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні цієї ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Рішення сільської, селищної ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
Рис. 2. Вплив людського капіталу на розвиток сільських територій
Розвиток місцевих ініціатив, у випадку їх успішної або більш-менш результативної реалізації обумовлюється наростанням креативного (творчого) потенціалу громади. Оскільки реальні потреби громади та їх потенціал дуже диференційовані, то й самі місцеві ініціативи можуть мати різне спрямування.
Рис. 3. Класифікація місцевих ініціатив
Можна стверджувати, що місцеві ініціативи – це оприлюдненні або іншим способом доведені до населення, і акцептовані ним плани змін потенціалу, внутрішнього середовища, умов життя і життєдіяльності громади. У своєму розвитку будь яка ініціатива, як суспільне явище, перебуває у розвитку: від зародження ідеї до впровадження ініціативи в практику:
Умови ринкової економіки характеризуються розвитком та активізацією підприємницьких структур та місцевих ініціатив. Відповідно до цього, розвиток місцевих ініціатив на селі повинен відбуватися шляхом їх стимулювання безпосередньо в сільській громаді. Адже найбільш ефективно вирішити проблеми села може ніхто інший, як жителі, які в ньому проживають, оскільки саме вони:
− по-перше, найбільш зацікавлені в цьому;
− по-друге – мають доступ до необхідної інформації стосовно ключових проблем розвитку конкретного села.
Розвиток сільських територій, що розглядається в такому широкому контексті, становить для країни важливе стратегічне значення, від успішності якого безпосередньо залежать і геополітичне становище країни, і її роль у світовій економічній системі. Важливою складовою частиною реалізації даної стратегічної задачі є інституційна реформа, спрямована на створення адекватних поставленим цілям матриць формальних і неформальних соціальних та економічних інститутів, норм і правил. Необхідно цілеспрямоване формування інститутів сталого розвитку сільської місцевості.
Висновки. Таким чином, основою розвитку сільських територій, безперечно, є рівень прояву місцевих ініціатив. Варто відмітити, що їх активізація визначається не лише сукупністю передумов в конкретному населеному пункті, але й готовністю підприємців та сільських жителів до їх прояву. Причинами низького рівня прояву ініціативності сільських жителів є загальна їх пасивність, а також недостатній рівень уваги місцевої влади у стимулюванні цих процесів. Подальша активізація місцевих ініціатив залежить від наявності ефективності відповідних систем інституційної та фінансової підтримки.