12.Аналіз концепцій змісту соціальної та соціально-педагогічної роботи в громаді

У принципі процес розвитку роботи в громаді подібний до процесу

індивідуальної соціальної роботи. Мова йде про контакти, аналіз,

планування, роботу з групами у громаді, вихід за межі громади, залучення

засобів масової інформації тощо.

Сучасна робота у громаді зазнала кілька фаз у своєму розвитку:

організація служб у громаді;

розвиток професіоналізму й компетентності у членів грома

ди (співробітників та добровольців служб);

боротьба за зміни (зокрема за зміни у соціальній політиці,

що стосуються певних соціальне вразливих груп).

60-і роки стали поворотним моментом у спробах окреслити межу практичної

соціальної роботи з організації громади в рамках соціальної роботи. Ключ

до вирішення проблеми був знайдений у загальному визначенні соціальної

роботи, яке дала Американська національна асоціація соціальних

працівників. Згідно з ним головною характеристикою соціальної роботи є

система цінностей, цілей, санкцій, знань та методів. Було також

заявлено, що завдання роботи із соціального планування та організації

громад спираються на цінності практичної соціальної роботи й сприяють

реалізації загальних цілей соціальної роботи.

Дж. Ротман визначив (1968) три основні напрями соціальної роботи в

громаді:

розвиток населеного пункту (проекти розвитку громади,

розвиток груп самодопомоги тощо);

соціальне планування (програмний розвиток),

соціальну дію (реформи на користь клієнтів з малозабезпе

чених прошарків громади).

Узагальнюючи західний досвід, можна стверджувати, що форми роботи в

громаді включають цілу низку як загальних для соціальної роботи, так і

специфічних для цього напряму видів діяльності: надання послуг, вивчення

проблеми, підготовку експертних висновків, звернення за субсидіями,

роботу із засобами масової інформації, переговори, угоди, проведення

конференцій, страйків, бойкотів, публічних/громадських слухань, акцій

громадянської непокори, представництво інтересів громади, вжиття заходів

через законодавчі або виконавчі органи.

робота в громаді вимагає від соціального працівника і лідерських якостей. Ролі соціальних працівників у громаді обумовлені змістом діяльності у рамках певної моделі. Наприклад, у трьох моделях, запропонованих Д. Ротманом, працівникам відведено виконання досить різноплано­вих ролей – від учителя до агітатора.

У моделі місцевого розвитку населеного пункту праців­нику громади відведено роль посередника у процесі змін та організатора невеликих груп, орієнтованих на розв’язання конкретного завдання.

У моделі соціального планування працівники в громаді відіграють здебільшого технічну роль «експерта». У такій ролі вони виступають як агенти змін, не тільки збираючи та аналізуючи дані, а й маневруючи між різними установами та органами влади.

У моделі соціальної дії працівники в громаді відіграють роль організаторів груп людей, котрі зазнають дискриміна­ції. Це передбачає створення та скерування масових органі­зацій і рухів, тобто мобілізацію мас, а також вплив на полі­тичний процес.

А. Гілхріст визначає ролі працівника в громаді залежно від ключових функцій, які їм доводиться виконувати. Вона виділяє, такі ключові ролі: організатор; захисник прав; розхитувач устрою; вчитель соціальних умінь; порадник.

Соціальні працівники в громаді можуть виконувати й інші ролі, наприклад, бути медіатором (посередником), фасилітатором, агентом з питань соціальних змін, менеджером, експертом, лідером, секретарем групи тощо.

Робота в громаді, хоча й має ті ж складові, що й індивідуальна соціальна робота – визначення проблеми, скла­дання плану втручання, втручання та його оцінювання, про­те ґрунтується на інших методах та підходах.

У роботі з громадою соціальні працівники застосовують тактики співпраці, кампаній,боротьби. Вибір тактик характеризують зв’язки між тими, хто прагне діяти задля змін у громаді, й тими, на кого спрямовані такі дії. Вибір тактики залежить від ситуації у громаді.

13.Cучасні моделі практичної соціальної та соціально- педагогічної роботи в громаді

Д. Ротман виділяє три моделі соціальної роботи в мікросоціумі: модель локального розвитку, модель соціального планування, модель соціальних акцій.

Модель локального розвитку: організація самодопомоги, інтеграція; розв´язання екзистенціальних проблем; збереження демократичних взаємовідносин, традицій; вирішення широкого спектра соціальних проблем; організація групових дискусій і взаємодії груп із зацікавленими особами; виконання ролі координатора, вчителя соціальних умінь; використання маніпулятивних технік соціальної роботи; створення груп, орієнтованих на вирішення завдання; дотримання концепції раціоналізму; залучення клієнтів до вирішення проблемних ситуацій.

Модель соціального планування: розгляд проблемно-орієнтованих завдань; вирішення соціальних проблем і проблем, пов´язаних із психічним і фізичним здоров´ям; накопичення фактів і раціональне розв´язання проблем; в основі тактики і техніки діяльності — консенсус-конфлікт; виконання ролі фасілітатора, аналітика, виконавця програм; маніпуляції формальною організацією і даними; як концепція роботи використовується ідеалізм; клієнти розглядаються як споживачі соціальних послуг.

Модель соціальних акцій: врегулювання взаємовідносин і ресурсів, інституційний обмін; вирішення питань соціальної несправедливості і депривації; організація об´єднань, спрямованих на подолання негативних явищ; в основі тактики і техніки діяльності — конфлікт, соціальні конфронтації, директивні акції; соціальний працівник виступає у ролі адвоката, агітатора, брокера; маніпуляції організацією мас і політичними процесами; в основі концепції роботи — теорії реалізму; клієнти розглядаються як жертви соціальних обставин.

Мікросоціальне середовище зумовлює специфічні вимоги до професійної компетенції. Серед них — вміння проводити наукові дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних даних; вміння правильно аналізувати й інтерпретувати отриману інформацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку співдружності та її проблеми.

Таким чином, соціальна робота в громаді спирається на соціальну ініціативу громадян з метою розв´язання їхніх соціальних проблем, задоволення потреб, захисту прав, розвитку системи само- та взаємодопомоги, формування просоціальної поведінки, сприяння соціальній адаптації та реабілітації, попередження несприятливих умов соціалізації, а також використання підходів невідкладної соціально-психологічної допомоги і підтримки у розв´язанні проблем індивідуальної соціальної роботи. Слід також зупинитися на восьми базовах моделях практичної роботи в громаді, які визначені в американській «Енциклопедії соціальної роботи» (1995), котру у США вважають настільною книгою соціаль¬них працівників: - організація сусідів та громадськості; - організація функціональних громад; - соціальний та економічний розвиток громади; - соціальне планування; - розвиток програм та зв’язків у громаді; - політичні та соціальні дії; - коаліції; - соціальні рухи. Варто звернути увагу на ще одну групу моделей, дотичних до  соці¬альної роботи в громаді: • модель запобігання злочинності на рівні громади; • модель формування здорового способу життя;  • модель відродження громади;  • модель виробництва;  • модель наснаження (імпаурменту) громади.  Як видно з наведеної вище інформації щодо моделей ро¬боти в громаді, цей вид діяльності відзначається різноплановістю й складністю підходів. Існують чотири моделі соціальної роботи у територіальній громаді, названі переважно на честь того, хто був ініціатором такої діяльності: - модель організаційних зв’язків (модель Чевіза); - модель зустрічей у домівках (модель Росса); - модель коаліцій (модель Алінського); - модель соціальних мереж (заснована на релігійних тра¬диціях, центром допомоги виступає церква або синагога). Названі моделі дають базові уявлення про організа¬цію громади, проте сам процес не є статичним. Він виходить з потреб людей та конкретної ситуації, з якою вони борються. У цілому ці моделі відрізняються не тільки за методами ро¬боти, а й за двома ключовими параметрами: - кількістю місцевих організацій, груп, утворень тощо, які діють у громаді; - силою та глибиною соціальних зв’язків між цими органі¬заціями, а також людьми у громаді. Соціальному працівникові при виборі моделі необхідно ретельно проаналізувати, що відбувається в громаді. Якщо, наприклад, у громаді неба¬гато або зовсім немає асоціацій, а відданість і зв’язки нерозви¬нуті, то, напевне, краще вдатися до моделі, запропонованої Чевізом. З іншого боку, модель Росса більше пасує до ситуа¬ції, коли також немає великої кількості організацій, але соці¬альні зв’язки та відданість громаді є значними. Якщо поміж численними асоціаціями в громаді бракує зв’язків, то доречніше зупинитися на моделі Алінського. У випадку існування багатьох асоціацій із сильними зв’язками між собою варто звернутися до моделі соціальних мереж. Догляд у громаді передбачає надання комплексної допомоги вразливим групам населення за місцем проживання, зокрема цілісної низки («пакета») со¬ціальних послуг за місцем проживання, організацію неформального догляду, активне залучення користувачів послуг. Власне, ця модель ґрунтується на ідеї плюралізму соціально¬го захисту, переплетенні державних служб із громадським піклуванням.