Школа і педагогіка україни кінця XIX — початку XX століття

Мета: систематизувати знання студентів про педагогічні течії та просвітництво в Україні у вказаний період.

Професійна спрямованість: здатність розуміти та аналізувати політичні причини розвитку системи освіти наприкінці 19 – початку 20 ст. в Україні а також сутність та значення педагогічних досягнень.

Ключові слова: Всеукраїнська вчительська спілка, Педагогічна Академія, "Український буквар", "Українські шкільні мотиви", Народний Комісаріат Освіти, "Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології", педологія, антропологія, анатомія, фізіологія, історія, етнологія, етнографія. Державна вчена рада, "політкомплекс", "комплекс охорони здоров'я", психорефлексологія, педологія, "центри інтересів", біогенетичний напрямок, фабрично-заводські семирічки, школи селянської молоді, школи фабрично-заводського учнівства, робітничий факультет.

Методи: пояснення, розповідь, дискусія, метод історичного аналізу, використання опорних блок-схем.

План:

1. Стан початкової і середньої школи в Україні кінця XIX — початку XX століття.

2. Буржуазно-демократична педагогічна думка в Україні кін. XIX — поч. XX ст.

3. Освіта в перші роки становлення радянської влади в Україні (1917—1930 рр.).

4. Розвиток української школи в період між 1-ю та 2-ю світовими війнами.

Запитання для самоконтролю.

1. Ідея рідномовного виховання І.Огієнка.

2. Гуманістичні засади виховання дітей С.Русової.

3. Ідея поєднання навчання з працею у школах УРСР (20-ті роки).

4. Характеристика виховного ідеалу Г. Ващенка.

5. Обґрунтуйте спільність у плануванні змісту середньої освіти УНР і у сьогоденні.

6. Зміст освіти молодших школярів (за С.Русовою).

7. Виділіть методи виховання дітей (за І. Огієнком).

8. Спільне у виховному ідеалі Г.Ващенка і сучасним його трактуванням.

Завдання для самостійного опрацювання.

1. Порівняльний аналіз загальної освіти УРСР і РСФСР (20-ті роки).

2. Педологія як наука про дитину.

3. Характеристика нових методів навчання (60-ті роки).

4. Трудове навчання школярів (ретроспектива 20-80-х років).

5. Переваги та недоліки комплексної системи навчання (20-ті роки).

6. Чому досвід діяльності в освіті 20-х років О. Субтельний називає етапом "комуністичного національного відродження"?

7. Доведіть, що у 60-ті роки досить відчутною є тенденція пожвавлення діяльності у галузі освіти.

8. У чому у 70-80 роках школа в УРСР набуває ознак застою?

Література:

1. Левківський М. В. Історія педагогіки. -Житомир, 2Ш2.

2. Дорошенко Д.І. Нарис історії України ( Передмова І.О.Денисюка - Л., 1991

3. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України, - К, 1971.

4. Киян Л.Ф. Визнаний діяч української освіти // Початкова школа - 1991 - №11 - С. 59-62.

5. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лек­цій. -Тернопіль, 1994.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

8. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

№ 1.

1. За переписом 1897 р. тут було 86,4 % неписьменних у віці з 9 до 49 рр., а серед мешканців сільської місцевості — 92—94 %.

2. Станово-класовий характер освіти.

3. Неузгодженість навчальних планів елементарних середніх шкіл, відсутність зв'язку між ними, наявність шкіл-тупиків.

4. Незацікавленість самодержавства в освіті народу проявлялась і в тому, що департаменти освіти на місцях не дбали про забезпечення організації навчальної роботи шкіл.

В роки першої революції в Росії виникли ряд громадських організацій учителів та інших працівників, що мали безпосереднє відношення до школи:

• Всеросійська Учительська Спілка (ВУС).

• Українська учительська спілка.

• Ліга освіти.

• Ліга молоді.

• Академічний союз.

Вони мали свої програми, статути І проводили освітню роботу. Більшість учительських спілок виступали за реорганізацію справ народної освіти в країні на засадах свободи, демократизації і децентралізації. Вимагали:

1. впровадження наступності в мережі учбових закладів;

2. введення загального, безплатного і обов'язкового початкового навчання і безплатної середньої та вищої освіти;

3. вирівнювання програм жіночих гімназій з програмами чоловічих

4. ліквідація викладання стародавніх мов і закону божого;

5. повага особистості учнів педагогами і адміністрацією;

1. право вільного відвідування театрів, зборів, публічних бібліотек і лекцій;

10. право організації гуртків самоосвіти;

11. реорганізація учнівських бібліотек;

Під тиском суспільного руху міністерство народної освіти було змушене внести деякі зміни в навчальні плани і програми середніх шкіл, дозволено було відкривати нові школи, збільшило розмір асигнувань на освіту.

За 1905-1907 рр. на Україні було відкрито 1351 початкову школу, 15 неповних середніх училищ, 67 середніх, у т.ч. 33 жіночих гімназії. 14 комерційних училищ. Мережа ЦПШ за цей період скоротилась на 684 одиниці.

№ 2.

В період української революції 1917—1919 рр. сформувалась і виросла чудова плеяда організаторів освітньої справи та педагогів-теоретиків.

Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934) видатний громад­ський діяч, відомий вчений, історик.

Ще в 1911 р. М. Грушевський піднімає голос у справі утворення Української Академії Наук, вказуючи, що Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові та члени його чесно і солідно зробили все для того, щоб цю справу піднести поважно й енергійно.

Дуже ґрунтовно обговорює М. Грушевський справу заснування українських кафедр при університетах, справедливо вказуючи, що доки якась мова не доступила до вищої школи, доки вона не служить органом викладів університетських чи інших вищих шкіл, доки вона не стала знаряддям наукової роботи, доти народ, що говорить тією мовою, буде чути себе на становищі «нижчої» народності.

Серед педагогів-теоретиків періоду української революції чільне місце займає Софія Федорівна Русова (1856—1940).

Характер майбутньої української національної школи С. Русова окреслює так: «Наша школа має бути громадською, як були колись наші братські школи. Вона цілком мусить бути демократична, тобто безстанова і дешева. Хлопці в ній вчаться разом з дівчатами”.

Говорячи про реформування школи, Русова підкреслює: школа має змінити не тільки мову, але увесь свій дух, свій уклад; з цією метою вчителі повинні знайомитися з зарубіжною педагогікою і досвідом і врешті, в основу навчання повинен кластися принцип самодіяльності учнів. Стара школа, заявляє С. Русова, виховувала затурканих рабів, нова — повинна дати нам вільних громадян з власною позицією і з бажанням працювати

Придивляючись до головних виявів нової західної педагогіки, С. Русова виставляє такі загальні вимоги:

1) у виховання мусить бути внесена інтенсивна індивідуалізація;

2. виховання має бути соціалізоване, відповідно до вказівок соціальної психології;

3. навчання має бути відповідно до потреб життя індустріалізоване, має викликати в учневі найбільшу творчу активність;

4. і навчання, і виховання мусять спиратися на глибокому психологічному досліджуванні, як окремої особи учня, так і колективу дітей, а також їх оточення.

№ 3.

У липні 1920 р. Наркомос УРСР видав «Декларацію про соціальне виховання дітей», в якій говорилось про необхідність виховання дітей в дусі комунізму, про трудове виховання, поєднання навчання і виховання в єдиному педагогічному процесі.

Творцем проекту української радянської системи освіти став тодішній Нарком освіти українського радянського уряду Григорій Гринько (1890—1938).

В своїй «Декларації про соціальне виховання дітей» Наркомос ухвалив:

"1. Взяти на облік всіх дітей до 15 р., організованих і неорганізованих, що ще не знають школи, дитячого будинку, чи якогось іншого закладу соціального виховання.

2. Добитись того, щоб забезпечити кожній дитині всі її права: на матеріальне забезпечення, на виховання, на охорону її здоров'я — так звані «юридичні права».

3. Взяти дитину з вулиці, вокзалу, базару, безпритульну дитину, прийняти її в колектор чи розподільник, а звідти передати у відповідний дитячий заклад для соціального виховання.

4. Допомогти і захистити право й тієї дитини, яка живе в сім'ї, але потребує соціальної допомоги".

Схема шкільної освіти за проектом Г. Гринька мала вигляд:

1. дошкільне соціальне виховання (дит.садок, дитячий будинок, комуна, колонія) — від 4 до 8 р.;

1. соціальне шкільне виховання (трудова школа: 1-й 4-річний концентр — з 8 до 12 р.-, 2-й 3-річний - з 12 до 15 р.),

2. професійну освіту.

а) професійна школа — 2-3-річна з однорічним після того стажем Для підготовки кваліфікованих робітників;

б) технікум — з трирічним курсом — для підготовки інструкторів;

в) інститут — з 4-річним курсом — для підготовки висококваліфікованого спеціаліста-практика;

г) академія — з дворічним курсом — для підготовки ученого з тієї чи іншої галузі науки.

№ 4.

2 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК затвердила «Кодекс законів про народну освіту в УРСР», яким визначались такі типи навчально-виховних закладів: дитячий садок, дит. Будинок, трудова школа.

Основні принципи системи народної освіти в «Кодексі» визначались так:

- єдність мети і завдань на всіх ланках системи народної освіти;

- навчання в трудових І професійних школах, на курсах до 17-річного віку — загальне, обов'язкове, безплатне і спільне для обох статей;

• прийом до всіх навчально-виховних установ насамперед повинен бути для дітей робітників і незаможних селян;

• утримання і постачання державних навчально-виховних установ і наукових закладів за рахунок державного і місцевого бюджету;

- відокремлення школи від церкви, освіта і навчання повинні бути вільні від будь-якого релігійного впливу, релігійне навчання й виховання дітей і молоді забороняється.

В кінці 20-х років в українську школу прийшов бригадно-лабораторний метод, коли та чи інша тема проробляється самостійно «бригадою», тобто гуртком учнів у кількості 5-10 і більше осіб. Обліковували роботу бригад у цілому, а не кожного члена зокрема.

Перші два роки будівництва радянської школи пройшли під лозунгом «Геть підручник!». В цей час пропагувався трудовий метод навчання, метод безпосереднього вивчення життя, а книга розглядалась лише як допоміжний засіб; рекомендувалось використовувати не підручник, а звичайну дитячу літературу.

Підсумки розвитку шкільництва в Україні 20-30-х років можна звести до таких тез:

1) шкільна система Радянської України спричинилася до зниження рівня загальноосвітніх знань серед учнів усіх типів шкіл;

2) підпорядкованість дошкільного, шкільного й позашкільного виховання директивам комуністичної партії привела до нехтування більшовицькою владою в своїй освітній політиці основних засад педагогічної науки;

3) досягнення загального обов'язкового навчання та завершення ліквідації неписьменності в Україні ні в якому разі не можна вважати за істину, як це урочисто проголошувала радянська влада з нагоди 15-ої річниці жовтневої революції (1932 р.);

4. наука в Україні була позбавлена свободи наукового дослідження та все більше стає служницею партії, як середньовіччя наука була служницею релігії.

5