Назва та її етимологія
Перша карта Нової Зеландії, складена Джеймсом Куком.
Назва,
що дали країні маорі до
появи тут перших європейців, не збереглася,
але відомо, що острів
Північний маорі
іменували Те Іка-а-Ма́уї (маор. Te
Ika-a-Māui),
що можна перекласти як «риба,
що належить Ма́уї». Мауї —
напівбог в легендах маорі, що зловив у
океані величезну рибу, яка перетворилася
після цього на острів. Острів
Південний мав
дві поширені назви: Те Ва́і Пау́наму
(маор. Te
Wai Pounamu)
та Те Ва́ка-а-Ма́уї (маор. Te
Waka a Māui).
Першу назву можна перекласти як «нефритова
вода»,
а друга як «човен,
що належить Мауї»,
вже згаданому вище напівбогу легенд
маорі. До початку XX століття острів
Північний часто називався місцевими
жителями Аотеаро́а (
Aotearoaопис
файлу),
що може бути перекладено, як «країна
довгої білої хмари»
(ao =
хмара, tea =
білий, roa =
довгий), і пізніше саме ця назва стала
загальноприйнятою назвою в мові маорі
для всієї країни.
Перший європейський мореплавець, який побував біля берегів цієї країни, голландець Абель Тасман, назвав її «Staten Landt». Саме ця назва була трансформованою голландськими картографами в латинське Nova Zeelandia на честь однієї з провінцій Нідерландів —Зеландія (нід. Zeeland) і в голландську назву Nieuw Zeeland[4]. Пізніше британський мореплавець Джеймс Кук вживав англійську версію цієї назви, New Zealand, у своїх записах, і саме вона стала офіційною назвою країни. Українська назва, Нова Зеландія, є точним перекладом історично сформованого імені.
Історія[ред. • ред. Код]
Докладніше: Історія Нової Зеландії
Полінезійський період
Військові човни маорі. За переказами саме такі човни використовували перші переселенці зПолінезії. Малюнок XIX століття.
Відкривачами Нової Зеландії слід вважати вихідців з Східної Полінезії, що почали освоєння цих островів імовірно в XI—XIV століттях. Кілька хвиль переселень і послідовний розвиток на нових територіях створили дві багато в чому схожі культури й народи, які самостійно розвивалися і мали самоназви маорі (маор. Māori) та моріорі (маор. Moriori). Моріорі компактно мешкали на островах архіпелагу Чатем, а маорі заселяли Північний і Південний острови.
У маорі досі збереглися легенди про полінезійського мореплавця Ку́пе (маор. Kupe), що здійснив першу подорож до цих островів на легкому катамарані в середині X століття. Він першим зійшов на ці береги, які на той час були безлюдними. Відповідно до цих легенд, кілька поколінь по тому великий флот з океанських каное залишив ці острови, щоб колонізувати нові землі. Існування самого Купе й флоту колонізаторів заперечується деякими дослідниками, але археологічні знахідки підтверджують історію полінезійського освоєння.
Перших європейців, що потрапили на ці землі, зустрічали саме маорі.
Див. також: Корінне населення, Мова маорі та Традиційне мистецтво маорі.
Європейський період
Новозеландські земельні війни. Малюнок, 1868 рік.
Медаль — За службу Нової Зеландії в 1939—1945 роках
Голландський мандрівник Абель Тасман (нід. Abel Janszoon Tasman) був першим європейцем, який побачив береги Нової Зеландії 1642 року.
Англійський мореплавець капітан Джеймс Кук (англ. James Cook) відвідав і обстежив острови 1768 року. Саме ця подорож поклала початок періоду активного освоєння островів європейцями, першими з яких стали китобої, місіонери й торговці, що облаштовували свої невеликі і нечисленні поселення в переважно вздовж берегової лінії.
1840 року у зв'язку зі зростанням інтересу Франції до колонізації Нової Зеландії Велика Британія призначає свого першого лейтенант-губернатора в країні. Ним став Вільям Гобсон (англ. William Hobson). 6 лютого того ж року за його участі був укладений договір, що отримав за місцем його підписання назву Договір Вайтангі[5]. Попри те, що англійська версія договору та його переклад на мову маорі разюче відрізнялися один від одного і припускали значні різночитання, він став основою створення нової держави і його дотримуються досі. Відповідно до договору, Нова Зеландія переходила у володіння британської монархії, але при цьому для маорі гарантувалося дотримання всіх їх прав, включаючи майнові.
Договір став базою для створення умов, що сприяли співпраці та розвитку відносин між європейськими поселенцями і племенами маорі. У той же час, розвиток торгівлі, поліпшення умов життя і доступність придбання вогнепальної зброї для маорі підвищили увагу до земельних суперечок (війн) (англ. New Zealand Land Wars), у результаті яких маорі втратили більшу частину своїх земель.
Наступним за Гобсоном губернатором Нової Зеландії став Роберт Фіцрой, протести проти стилю управління якого привели до його відставки (18 листопада 1845).
Сепаратистські тенденції серед маорі тривали до самого початку XX століття, але завдяки грамотній політиці новозеландської влади, і не в останню чергу — зусиллям прем'єр-міністра Р. Седдона й політика-маорі Дж. Керролла, сепаратистський рух втратив підтримку. Припиненням активного сепаратизму умовно вважається дата розпуску Парламенту маорі 1902 року.
У середині 1850-х років Нова Зеландія отримала права обмеженого самоврядування, а до кінця 90-х років того ж століття фактично стала незалежною державою. 1893 року Нова Зеландія стала першою країною в світі, яка надала рівні виборчі права жінкам.
1901 року Нова Зеландія відмовилася від можливого приєднання до Австралійського Союзу, а 1907 року, слідом за Канадою й Австралієюбула проголошена самостійним домініоном. Попри те, що протягом тривалого часу, як і всі домініони Британської Імперії, країна мала незалежне управління, розвинену економіку, власну внутрішню й зовнішню політику, формально вона стала цілком самостійною державою лише 1947 року. 25 листопада 1947 року було ухвалено Закон про ухвалення Вестмінстерського Статуту (Statute of Westminster Adoption Act 1947). Саме тоді країна формально погодилася на запропоновану Великобританією відповідно до Вестмінстерського Статуту 1931 року (Statute of Westminster 1931) повну самостійність. Процес закріплення самостійності держави отримав своє завершення лише 1986 року, коли в результаті конституційної кризи було ухвалено Конституційний Акт 1986 року (Constitution Act 1986).
Нова Зеландія брала активну участь у Першій світовій війні. У період 1914—1918 років близько 103 000 новозеландців входили до складу бойових підрозділів новозеландської й британської армії (з них близько 3000 складали маорі й представники інших тихоокеанських народів). Багато жінок попрямували на європейський фронт як медичні сестри. 16 697 новозеландців загинули в боях, а ще 41 317 отримали поранення. Під час бойових дій Нова Зеландія окупувала Німецьке Самоа (пізніше Західне Самоа і нині Самоа), і аж до отримання незалежності 1962 року ці острови перебували під управлінням Нової Зеландії.
Однією з перших, вже 3 вересня 1939 року, Нова Зеландія оголосила про свій вступ у Другу світову війну. Сформований у перші дні війни 2-й новозеландський експедиційний корпус отримав бойове хрещення вже у лютому 1940 року в Єгипті і до кінця війни входив до складу 8-ї армії Великої Британії. Близько 140 000 новозеландців взяли безпосередню участь у боях в Європі, у Північній Африці, на Близькому Сході й на Тихому океані, а ще близько 100 000 чоловік служили в складі підрозділів національної оборони на території країни. Частини новозеландської армії брали участь в окупації Японії, а авіаційні підрозділи брали участь у авіамості з постачання Західного Берліна під час його блокади радянськими військами у 1948—1949 роках.