Вступ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Реферат на тему:

“Етичні проблеми генної інженерії і клонування”

Виконала:

Студентка 2-го курсу

Групи МЗД-21

Київ - 2006

План.

Вступ

1. Генна інженерія

2. етичні проблеми генної інженерії.

3. Клонування, суть клонування

4. етичні проблеми клонування

Висновок

Вступ.

„До людини завжди слід ставитись як до мети і ніколи як до засобу”

Кант.

В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають визначати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.

Фантастичні успіхи новітніх біотехнологій. які проявилися у другій половині й особливо наприкінці XX ст., породили цілий спектр світоглядно-етичних проблем. Безмежні технологічні можливості людини, яка використовує. методи генної інженерії, клонування, потребують нової визначеності суспільства в плані ставлення до людини як природної й соціокультурної цінності. Постають проблеми моральних регулятивів, "стандартів", що дозволяють або забороняють певні втручання в людське біологічне. Взагалі конструювання живого методами новітньої біотехнології породжує питання етичного і світоглядного характеру.

Пізнання законів спадковості, будови генетичного апарату сприяло багатьом винаходам і відкриттям, що приголомшили світ. Сучасні дослідження в генній, клітинній, ембріональній інженерії привертають увагу спеціалістів різних наукових напрямків, широкого кола різних верств населення, політиків, релігійних діячів тощо. Наука біотехнологія з її методами й результатами досліджень має багато прихильників і опонентів. Це пов’язане з тим, що, по-перше, новітні технології цієї науки тільки-но розвиваються, а тому не виключені помилки та прорахунки; по-друге, з тим, що деякі результати цих досліджень зачіпають моральні, етичні, релігійні й навіть загальнолюдські життєві цінності.

Ніколи до цього часу етика не відігравала настільки важливої ролі в медицині, в біології та суспільстві: наукові відкриття призвели до того, що моральність, яка має пряме відношення до життя, стала для людства проблемою першочергового значення в суспільстві та на світовому рівні.

Напевне, одним із найболючіших нервів біомедичної етики є наміри вчених-експериментаторів застосувати методи молекулярної біології та генетики щодо людського організму, його генетичного апарату, їх розповсюдження на сферу репродукції людини. На базі цих галузей біологічного, генетичного знання і з залученням надтонких технологій експерименту сформувався один з інтригуючих розділів біомедичної етики -

генетична інженерія. Генна інженерія - галузь медичних знань, що виникла на стику медицини, генетики і молекулярної біології і займає все істотніше становище у сучасній генетиці. Вона є генно-інженерною технологією, спрямованою на отримання терапевтичного ефекту за допомогою введення в геном людини певних генетичних конструкцій. Результатом досягнень молекулярної генетики, генної і клітинної інженерії останніх десятиліть стало народження нової галузі медичних знань, що дозволяє використовувати функціональні гени як лікарські засоби. Запропонована нею методологія досліджень спрямовується на розробку різноманітних біотехнологій, на створення генетичне видозмінених організмів, генетично модифікованих продуктів рослинного чи тваринного походження (ГМП).

Початком генетичної інженерії вважаються експерименти над генами бактерій заради знаходження засобу нейтралізації токсичних відходів промислового виробництва (70-ті роки XX століття). В сучасних умовах методи генетичної інженерії досить широко використовуються в сільському господарстві при отриманні трансгенних рослин з новими властивостями, або нових підвидів. Робляться сенсаційні заяви про застосування методів генетичної інженерії для боротьби з деякими спадковими захворюваннями людини.

Характерним є визнання Міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища по стійкому розвитку (Ріо-де-Жанейро, червень 1992 р.) того, що генно-інженерна діяльність людини, яка розвивається на базі молекулярної та фізико-хімічної біології, була проголошена технологією XXI століття. Адже відомо, що в Америці, наприклад, із загального числа продуктів харчування на трансгенні культури припадає близько 9 % картоплі, 32 % кукурудзи, 38 % соєвих бобів. В Європі вирощується і дозволено продавати 18 видів генетично змінених продуктів при умові їх обов'язкового маркування.

В Україні заборонено вирощування генетично модифікованих рослин, однак в південних областях з'явилася соя із зміненою ДНК, а на ринках можна придбати генетично модифіковану картоплю. Фахівці попереджають, що вживання такої картоплі недопустиме, бо в ній є білок екзотоксин, що має інсектицидні властивості і робить його засобом боротьби із колорадським жуком та іншими комахами.

Життя та економічна вигода штовхає світових виробників до розширення посівних площ під такими культурами. Лише за останні п'ять років (1996-2000 pp.). у всьому світі збільшилися площі під трансгенні культури із 1,7 млн га до 43 млн га. Світовими лідерами у вирощуванні трансгенних рослин є США, Аргентина, Канада. А за обсягами виробництва та споживання перше місце займає генетично модифікована соя, яка за рекомендаціями гігієністів харчування є замінником м'яса.

Боротьба між прихильниками трансгенних технологій та їх противниками полягає у тому, що перші вважають генетично модифіковані рослини доцільним виходом у боротьбі з голодом (через білкову недостатність), інші - вважають, що їх поширення призведе до найстрашнішого в історії цивілізації забруднення довкілля (через інші рослини і, насамперед, бур'яни), що порушить екологічну рівновагу. Окрім цього, зростання числа людей, які страждають алергічними захворюваннями, вчені пов'язують із безконтрольним використанням хімічних лікарських препаратів та використанням харчових добавок та продуктів, які містять трансгени. Тому настійною соціально-медичною проблемою стає кваліфікована оцінка безпечності генетично-модифікованих продуктів, врахування токсичних властивостей впровадженого білка, його алергійність. Необхідно продовжити дослідження можливостей горизонтальної генної передачі до організмів інших видів та експресії інших генів, що може бути спричинене дією нових генетичних структур.

Питання про те, що шкідливіше для організму людини: пестициди та гербіциди чи заміна декількох генів у рослині, не є, таким чином, риторичним чи абстрактним. Адже відсутність аргументованої інформації про можливі негативні наслідки вживання трансгенних продуктів зовсім не означає, що вони відсутні або ми застраховані від віддалених наслідків у майбутньому. Ще немає результатів комплексних досліджень, які дали б доказовій медицині право прийняти точку зору про безпечність чи небезпечність таких продуктів.

Широке міжнародне обговорення безпеки генетично модифікованої продукції привело до розробки державних стандартів на тести, які дозволяють контролювати наявність у харчових продуктах чужорідних генів.

Генномодифіковані продукти харчування, імовірно, - наше неминуче майбутнє. Але, щоб людство не розплачувалося своїм здоров'ям і "здоров'ям" довкілля - необхідний ретельний контроль за введенням генно-інженерних продуктів до харчування тощо. Соціально-світоглядно необхідно забезпечити споживача науковою інформацією, яка б дозволила йому скористатися правом вибору продуктів, які він придбає. Необхідно розробити суворий порядок здійснення санітарно-епідеміологічної експертизи харчових продуктів, отриманих із генетично модифікованих джерел.

Говорячи про генну інженерію, необхідно згадати ще про один - медичний аспект: на її основі виникла галузь фармацевтичної промисловості, названа "індустрією ДНК". Це одна із сучасних галузей біотехнології, яка швидко розвивається.

Методом генної інженерії вже отримано ряд лікарських препаратів, у тому числі інсулін людини, противірусний препарат інтерферон, деякі гормони, зокрема, гормон росту; їх виробництво склало важливу галузь біотехнології. І хоча ця технологія ще тільки експериментальне розробляється, вона обіцяє досягнення серйозних успіхів і у медицині, і в сільському господарстві. У медицині, наприклад, це дуже перспективний шлях створення і виробництва вакцин.

Інтерферон - білок, синтезований організмом у відповідь на вірусну інфекцію, - вивчають зараз як можливий засіб лікування раку і СНІДУ. Знадобилися б тисячі літрів крові людини, щоб одержати таку кількість інтерферону, яку дає всього один літр бактеріальної культури. Ясно, що виграш від масового виробництва цієї речовини дуже великий. Важливу роль також відіграє одержуваний на основі мікробіологічного синтезу інсулін, необхідний для лікування діабету. Методами генної інженерії вдалося створити і ряд вакцин, що випробовуються зараз для перевірки їхньої ефективності проти вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). За допомогою рекомбінантної ДНК одержують у достатніх кількостях і людський гормон росту, єдиний засіб лікування рідкісної дитячої хвороби - гіпофізарної карликовості.

Ще один перспективний напрямок у медицині, пов'язаний з рекомбінантною ДНК - так звана генна терапія. У цих роботах, що не вийшли з експериментальної стадії, в організм людини для боротьби з пухлиною вводиться сконструйована методом генної інженерії копія гена, що кодує могутній протипухлинний фермент. Генну терапію почали застосовувати також для боротьби зі спадковими порушеннями в імунній системі.

У тваринництві використання біотехнологічного гормону росту дозволило підвищити надої молока, за допомогою генетичне зміненого вірусу створена вакцина проти герпесу свиней.

Незважаючи на явну користь від генетичних досліджень і експериментів, саме поняття "генна інженерія" породило різні підозри та страхи, стало предметом занепокоєності і навіть політичних суперечок. Багато хто побоюється, наприклад, що який-небудь вірус, що викликає рак у людини, може бути введений у бактерію, що звичайно живе в організмі чи на шкірі людини, і тоді ця бактерія може викликати рак. Можливо, також, що плазміду, яка несе ген стійкості до лікарських препаратів, введуть у пневмокок, у результаті чого пневмокок стане стійким до антибіотиків і пневмонія не буде піддаватися лікуванню. Такого роду небезпека, безперечно, існує.

Генетичні дослідження ведуться серйозними і відповідальними вченими, а методи, що дозволяють звести до мінімуму можливість випадкового поширення потенційно небезпечних мікробів, увесь час удосконалюються. Оцінюючи можливі небезпеки, які ці дослідження в собі несуть, варто зіставляти їх зі справжніми трагедіями, викликаними недоїданням і хворобами, що гублять і калічать людей.

З'явилися можливості генної терапії деяких захворювань людини, її спадкових та соматичних клітин, одержання ідентичних копій даного організму (клонування) та інші напрямки втручання до генетичних структур людини і живого, зокрема. Ці форми генетичного втручання до природи живого організму вимагають ретельної оцінки та кваліфікованого обговорення їх соціально-економічних та моральних наслідків.

Не викликає сумнівів те, що генетична інженерія та біотехнології містять у собі величезний потенціал можливостей впливу на людину, а отже, і на соціум. Проте наслідки цього потенціалу мають подвійне значення. Головна загроза полягає у тому, що таке втручання здійснюється у "святая святих" природи без достатніх системних знань з біології та генетики. Адже наука знаходиться лише в „початковій школі" їх вироблення, а значить, і використання.

Методологія біомедичної етики вимагає знайти відповідь на питання: чи маємо ми моральне та юридичне право в генних технологіях робити те, що вже робиться, або планується робити в найближчому майбутньому? І справа не у тому, щоб сформулювати "так" або "ні" цим технологіям, а головне - з'ясувати позитивні та негативні сторони цієї проблеми.

Зрозуміло, що генна технологія дає в руки людини не бачені раніше можливості: цілеспрямовано і оперативно змінювати природне довкілля (світ рослин та тварин) і самої себе. Мільйони років стихійної еволюції органічного світу тепер вдається "втиснути" у відносно короткі проміжки часу. Геном ссавців давно став об'єктом генетичних експериментів. Генетика тут не лише повторює природні механізми видоутворення або гібридизації, але й вдається до спроб кардинально змінювати хромосомні та генні карти заради одержання фенотипів, які елімінуються в природному довкіллі.

Але запитаємо себе: чи достатньо сучасних біологічних, екологічних та генетичних знань для беззастережного здійснення такого генетичного експериментування на рослинах і тваринах, і на людині, першочергово? Ми гадаємо, що таких знань недостатньо, а частина наукової спільноти знаходиться у стані ейфорії від виявлених можливостей генної інженерії.

Для того, щоб відповісти на це питання, звернемося до даних фундаментальної науки: молекулярної біології та генетики. За півстоліття свого бурхливого розвитку вони розкрили багато таємниць будови та функціонування геному клітини, структурної основи будь-якого живого організму. Найважливішим останнім досягненням молекулярної генетики стала розшифровка всієї спадкової інформації людини. Створена Міжнародна програма "Геном людини" в 2000 р. оголосила про повну розшифровку речовини спадковості людини. Секвенування ДНК, тобто функціональне визначення окремих генів (нуклеотидних основ), показало, що ДНК людини містить 3 мільярди пар нуклеотидних основ. Однак, згодом з'ясувалося, що в геномі людини міститься лише ЗО 000 генів замість передбачуваних 100 000.

Значна частина дослідників у цій галузі вважають, що геном людини до кінця ще не розшифрований. Є серйозні нерозв'язані проблеми: необхідно співставити всі фрагменти геному по всьому хромосомному набору, які перекриваються, для абстрактної інтегральної людини і визначити нуклеотидну послідовність для кожної хромосоми. Зрештою, необхідна "паспортизація" геному, тобто визначення нуклеотидних послідовностей ДНК окремих індивідуумів з метою з'ясування відмінностей у структурі ДНК різних людей. Тільки це дасть змогу з'ясувати індивідуальні відмінності в нуклеотидній послідовності, відхилення від середньостатистичної норми, мутації в генах, які визначають спадкову схильність людини до того чи іншого захворювання. Лише потім за допомогою методів генетичної та клітинної терапії можна намагатися усунути певні генетичні дефекти.

Невирішеність багатьох технічних питань генної терапії, а також сама її природа викликають низку біоетичних розбіжностей. Серйозні загрози і розбіжності, пов'язані з генною терапією, можна розподілити на три групи. Перша група становить небезпеку втручання в генетичний апарат наступних поколінь і, як результат, зміну природи людини. Соматична генна терапія приховує в собі другу групу небезпек, пов'язаних із втручанням у генетичний апарат клітин окремих органів і тканин з їх наступним переродженням. Третя група небезпек зумовлена можливими негативними наслідками впливу на організм людини векторних систем, причому цей вплив під час використання вірусних векторів стосується не лише організму хворого, а й оточуючих людей.

Таким чином, однією з головних біоетичних проблем генної терапії є безконтрольне втручання в геном майбутніх поколінь зі зміною їхньої спадковості. У разі соматичної генної терапії можна припустити можливість неконтрольованого вбудовування вектор-ДНК послідовностей у геном з подальшим злоякісним переродженням клітин. Також теоретично можливе потрапляння генетичних конструкцій у статеві клітини зі зміною гена майбутніх поколінь.

Основними біоетичними питаннями генної терапії є:

• коли, за яких умов і як широко вона може застосовуватися;

• як повинно бути організовано медико-генетичне консультування;

• наскільки реальна небезпека "генетицизму" суспільства, тобто нав'язування йому якихось генетичних норм;

• чи можлива в майбутньому практика "профілактичної" або косметичної генної терапії;

• чи існує загроза створення генетичне вищих і нижчих класів -- носіїв певних генетичних ознак;

• чи є наукові дослідження в галузі генної терапії перспективними іі економічно виправданими.

Цілком очевидний той факт, що в найближчі десятиліття генна терапія вийде за межі медико-біологічних і клінічних експериментів. Отже, до неї необхідно застосовувати відповідний набір правових і етичних регуляцій. Генна терапія є вторгненням у найінтимніші аспекти життєдіяльності, тому експертиза всіх наукових досліджень з боку національних етичних комітетів виправдана.

Основну тенденцію релігійної оцінки генної терапії можна проілюструвати на моделі позиції Православ'я: "Церква разом з тим вітає зусилля медиків, спрямовані на лікування спадкових хвороб. Однак метою генетичного втручання не повинно бути штучне "вдосконалення" людського роду і вторгнення в Божий план про людину. Тому генна терапія може здійснюватися тільки за згодою пацієнта або його законних представників і винятково за медичними показниками. Генна терапія статевих клітин є вкрай небезпечною, тому що це пов'язано зі зміною геному (сукупності спадкових особливостей) у ряді поколінь, що може спричинити непередбачені наслідки у вигляді нових мутацій і дестабілізації рівноваги між людським співтовариством і навколишнім середовищем".

Логічно пов'язана із методами генетичної інженерії також проблема клонування людини. Ототожнення питання про клонування людини з клонуванням тварин, розгляд його як одного з етапів репродуктивної технології ставить людину на один щабель з тваринами, або створення істот з тілесною організацією людини під контролем експериментаторів.

У суспільній свідомості людства клонування людини часом подається як звичайне наукове відкриття, на зразок розшифровки геному людини. Більшість наукових спеціалістів не розглядають світоглядні або ціннісно-моральні критерії дозволеності такої технології, обмежуючись твердженням, що клонування людини є технічно можливим, а отже, і допустимим. Навіть позиція більшості країн світу щодо заборони клонування людини фактично відкидається, оскільки наукові дослідження виходять за кордони цих країн або здійснюються нелегально. Відсутня навіть статистика щодо центрів, які вдаються до подібних експериментів.

Клонування - це процес одержання генетичне ідентичного потомства шляхом нестатевого розмноження. Термін "клон" походить від грецького слова "klon", що означає — гілочка, пагін, черешок. Це поняття використовувалося колись для визначення вегетативного розмноження рослин. Клонування рослин черешками, бруньками або бульбами в сільському господарстві відоме вже понад 4 тис. років. Починаючи з 70-х років минулого століття, для клонування рослин почали широко використовувати невеликі групи і навіть окремі соматичні (нестатеві) клітини.

Технічною суттю клонування є взяття ядра, яке містить хромосомний матеріал, із клітини організму й імплантація його в енуклейовану яйцеклітину або іншу клітину іншого організму. Така модифікована клітина має потенціал росту і розвитку як новий організм, що є генетичною копією оригіналу. Можлива аналогія з однояйцевими близнюками, з тією істотною різницею, що клон спроможний спостерігати своє біологічне майбутнє в межах його генетичної детермінованості. Безумовно, людина більша, ніж сукупність генів. Вона формується під впливом оточення, часу, місця, виховання. Тому генетичний клон не має справжньої ідентичності зі своїм генетичним батьком. Однак етична проблематичність клонування полягає в тому, що ця технологія торкається основ людської природи та її раціонального контролю.

Постановка проблеми клонування людини з точки зору наукової обґрунтованості - це перш за все розгляд перспектив формування напрямків наукових досліджень щодо з'ясування об'єктивної інформації про можливі наслідки, про те, чим може стати клонований об'єкт. Надання такому технічному клону властивості, яка визначається прикметником "людська", розгляд його як людини - це досить сміливе припущення (може, фантастичного штибу), яке не має ні наукового, ні філософського, ні релігійного доведення.

Якщо оцінити принципові можливості клонування, то в майбутньому технічно вірогідна продукція множинних копій людей для використання їх з різною метою як воїнів, інтелектуалів, сексуальних плідників. Не обговорюючи етичних деталей таких припущень, можна лише стверджувати, що такі перспективи дуже віддалені. Більш імовірне використання клонування в сільському господарстві, а в майбутньому - як метод допомоги безплідним сім'ям, які прагнуть мати рідну дитину, у тому числі генетичну копію помираючої дитини.

Вітчизняний спеціаліст з репродуктивної медицини Ф. В. Дахно на І Національному конгресі з біоетики обстоював доречність здійснення технологій клонування людини, стверджуючи, що "теоретично людину клонувати легше, ніж мишу, і простіше в 4 рази". І разом з цим підтвердив, що відсутність якісно точної технології клонування вимагає наукової обережності, жорсткого контролю, а не заборони. Суперечливості цих двох тверджень науковець не помітив.

Недаремно філософи у проблемі клонування людини виділяють два аспекти: когнітивний (пізнавальний) та трансцендентний (те, що лежить поза межами свідомості та пізнання). Перший аспект - дослідження наукою проблеми клонування, безумовно, надзвичайно важливий. Адже з ним пов'язується усвідомлення перспектив, цілей та напрямків розвитку всієї програми досліджень в галузі біології, генетики та медицини людини. Отримання нового наукового знання і повинно забезпечити досягнення медичних, терапевтичних та репродуктивних цілей, які визначаються в біоетиці.

Позиція замовчування наявності когнітивного аспекту проблеми клонування людини, твердження про теоретичну з'ясовність такої технології спотворює реальну картину змін у розвитку новітніх галузей науки і пов'язане з деформацією нового розуміння цінності науки для суспільства та проблеми гуманізації науки і медицини.

Визнання прав особистості, її автономії, як абсолютної цінності, стає суперечливим з огляду на загальнокультурні гуманістичні цінності. Нам необхідно усвідомити можливості використання, наприклад, ембріональних клітин. Адже, виявляється, вже недостатньо визнання прав ембріонів, якщо замовчується те, що маніпуляції над людськими ембріонами в експериментах є ніщо інше, як експерименти над людиною. Про таку заборону говориться в Конвенції про права людини в біомедицині (Страсбург, 1996). У статті 18 чітко вказується: "Забороняється створення ембріонів людини з дослідницькими цілями".

Методологічно і соціальне важливим стає питання про діалектику благ та прав окремої людини та інтересам наукового пізнання і суспільства. Сучасна ситуація навколо проблеми клонування людини, ажіотаж навколо неї з визнанням пріоритету особистості принципово потребує зміни нашої свідомості, суспільних цінностей. Захищати, напевне, потрібно не права індивіда та особистості, яка прагне клонувати будь-кого, навіть померлих, а права людини як представника соціуму, збереження геному людини та його фізичних, психічних, генетичних характеристик.

Цим самим актуалізується другий трансцендентний аспект клонування людини. Він полягає у тому, що технічні можливості клонування людини не повинні суперечити визнанню фундаментального характеру соціальних цінностей: життя, здоров'я, генетичної ідентичності людини, людського виміру соціального буття та культури.

Трансцендентний вимір людини взагалі є основою її соціально-значимої діяльності в усіх суспільних сферах і представляє людину як істоту, для якої найвищі надбіологічні сенси та значимі ідеї є одночасно і найглибшими підвалинами її життя та здоров'я. Трансцендентний аспект сприйняття людини виявляється не в її генетичних структурах, її геномі, а в духовних сенсах та соціальних і культурних інтенціях - вищих ідеях сенсу життя. І тут ми приходимо до питання про історичні та духовні джерела надбіологічності людини, над розгадкою якого завжди билася філософська думка. Різні відповіді на це питання даються і зараз: матеріалісти вбачають ці джерела в соціальності людини, ідеалісти - у духовності, яка тлумачиться здебільшого.

Вгадати наперед, передбачити клона як спеціалізовану особистість ще складніше, ніж її фізичні характеристики. Важко уявити собі його внутрішній світ, душевні переживання з приводу власної природи, свого покликання, долі, розрахувати та передбачити психологію його поведінки, мотивацію вчинків, систему цінностей. І насамкінець - ставить запитання: "Чи приймуть клони нашу, людську, мораль, чи створять свою власну?".

Клонування людини - це не клонування живого організму. Методологічна помилка полягає саме у ототожненні понять "людина" та "організм".

Клонування людини ставить у центр міждисциплінарного дискурсу з'ясування питання: що таке людина. А одних лише природничих або медичних наук замало, щоб відповісти на це питання. Потрібні знання гуманітарних і соціальних наук, знання з філософії про людину, а також знання релігійні про сутність людини. Адже вона не тільки соціальна, а й духовно трансцендентна.

Людський індивід - це не тільки біологічний організм, але й соціальна істота як результат впливу сімейного, соціального та культурного середовища, а також носій певної моралі, її історичної форми, які неможливо повторити або відновити абсолютно точно.

Прибічники клонування бачать в ньому, перш за все, специфічну репродуктивну технологію, якою можуть скористатися люди, які в силу якихось причин не мають можливості інакшим способом відтворити свої гени, отримавши в результаті рідну їм дитину. Крім того, усе більше говорять про допустимість "терапевтичного клонування", тобто клонування тканин і органів людини для того, щоб замінити ними хворі. В деяких країнах вже прийняте рішення про дозвіл клонування ембріона людини з метою вирощування органів в якості "запчастин", необхідних в подальшому для трансплантації.

Незважаючи на це, здійснення клонування людини викликає значні побоювання, адже існує можливість її злочинного використання, наприклад, у вигляді створення полчищ біороботів для антигуманних цілей тощо. Тому Міжнародна комісія з біоетики проголосила п'ятирічний мораторій на експерименти по клонуванню людини. Також Рада Європи прийняла додатковий протокол до "Конвенції "Про права людини і біомедицину". В ньому говориться, що інструменталізація людських істот шляхом цілеспрямованого створення генетично тотожніх істот несумісна з гідністю людини, являє собою зловживання біологічними і медичними знаннями