1. Гомеопатична методика терапії, актуальність і можливість.

Гомеопатія - це метод лікарського лікування хвороб за допомогою невеликих доз лікарських засобів, які в здоровому організмі людини у великих дозах викликають подібну хворобу.

Слово «гомеопатія» походить від грецьких слів homoios - схожий і pathos - страждання, хвороба.

Гомеопатія як терапевтична система була створена на рубежі ХVШ—XIX століть німецьким ученим, професором Лейпцігського університетe Християном Фрідріхом Самуїлом Ганеманом (1755-1843). Будучи аптекарем, він закінчив медичний факультет Лейпцігського університету, а в 1779 р. одержав ступінь доктора медичних наук.

Виникненню гомеопатії сприяли деякі історичні дані. Ще в древніх авторів були вказівки по застосуванню ліків за принципом подоби. Зокрема, батько медицини – Гіппократ - уперше сформулював положення "лікування подібного подібним". Він писав, що хвороба розвивається під впливом засобів, що викликають подібні їй симптоми, і цим же засобом виліковують хворого.

На податку XVІ ст. Парацельс у "Liber Paramirum» писав: «Шукайте зовні те, ще відповідає по своїй природі вашій внутрішній хворобі». Говорячи про кашель, ангіну. нежить, катар, він писав: «Ці терміни нічого не дають нам щодо підбору ліків, термін повинен служити для зіставлення подібного з подібним, і таке зіставлення допомагає знаходити засоби для лікування хвороб».

Аналогічні висловлення можна знайти й у знаменитого бельгійського лікаря Ван-Гельмонта: «Хвороба лікує хворобу».

Відомо, що в XVIII ст. Г. Сталь писав: «Я впевнений у тому, що хвороба поступається тим засобам, які самі викликають подібні стани».

Таким чином, ще задовго до Ганемана окремі лікарі застосовували принцип подоби, але експериментально його вивчив тільки Ганеман, який створив метод лікування, відомий під назвою гомеопатії.

У 1790 р. Ганеман перевів книгу Кулена «Матерія медіка» Його увагу привернула парадоксальна дія хіни на організм. Він зрозумів, що «хіна в малих дозах лікує лихоманку, у великих сама викликає в організмі рід лихоманки» Аналогічно діє кава, що може викликати безсоння чи навпаки, діє заспокійливо; радій має здатність утворювати рак і одночасно служить для лікування раку; наперстянка в залежності від дози підсилює чи послабляє скорочення серця і так далі.

Перевірка лікарських засобів в експериментах показала, що:

- кожні ліки мають специфічний вплив:

- дію ліків треба розраховувати так, щоб пішла раціональна реакція;

- реакція залежить від вихідного стану організму;

- маленькі подразнення дають стимулюючий ефект завдяки реакції організму;

- співрозмірність подразнення визначається самим суб'єктом у виді його реакції.

Звідси чітко видна різниця в підходах до лікування захворювань у алопатів і гомеопатів. Алопатія (від грец. allos - інший і pathos - хвороба) - звичайна традиційна система лікування, протиставлювана гомеопатії. Якщо у хворого подразнений кишківник, то алопат намагається лікувати заспокійливими засобами, а гомеопат -подразнюючими, тільки в малих дозах. Принцип алопатичної медицини (протилежне виліковується протилежним), коли від лихоманки дають жарознижуючі засоби, а від бактерій - антибіотики, призводить до блокування реакції організму на хвороботворний агент, людина отримує рівновагу, досягнуту штучним шляхом. Тому створюються умови для хронічних захворювань. Принцип гомеопатичної терапії – стимулювати властиву організму регуляцію до самовидужання. Керування саморегуляцією організму можливе тільки при відповідності ліків вихідному стану хворого, який розпізнається за індивідуальними реакціями, тобто за симптоматикою. Хвороба - це порушення керованої в центрі енергії, яка підтримує життя і яку Ганеман називав «духоподібною життєвою силою».

Ганеман був провісником творчого напрямку в медицині, який ставив перед собою завдання лікувати хворого, а не хворобу. У 1810 р. вийшла у світ його праця «Органон лікарського мистецтва». Ця книга кілька разів перевидавалася і була перекладена багатьма мовами, у т.ч. і російською. У 1811 р. вийшла його книга «Чисте лікознавство» у шістьох томах, де описано 60 лікарських засобів. У 1828 р. була опублікована книга «Хронічні хвороби» у п'яти томах. У цих книгах, крім закону подоби, описані два інші правила гомеопатії: застосування малих доз і необхідність випробування дії ліків на здоровій людині.

В останні роки свого життя Ганеман повірив у цілющу силу дуже великих розведень, чим відштовхнув від себе чимало найкращих і критичних умів.

У 1836 р. на зборах Центрального гомеопатичного суспільства в Магдебурзі булл проголошена реформа гомеопатії, яка внесла ряд істотних поправок у вчення Ганемана, закликала учений світ судити про гомеопатію лише за основними положенням його вчення.

Для цього періоду характерна поліфармація: до складу окремих ліків входило 60 і більше інгредієнтів. Ганеман рішуче виступав проти поліфармації і перевантаження організму великими дозами багатьох лікарських препаратів, отже він був новатором свого часу і зіграв позитивну роль у тодішньому стані розвитку медицини.

Незважаючи на вороже відношення до поглядів Ганемана, у нього було багато послідовників, які заснували ряд гомеопатичних товариств і виступали проти алопатичних прийомів і застосовуваних засобів. Вперше у світі в 1848 р. у Філадельфії був організований Ганеманівський медичний факультет.

Гомеопатичні метоли лікування найбільш поширені в Німеччині й США, де є спеціальні навчальні заклади, лікарі і видаються журнали. Менше вони поширені у Франції и Англії. У Росії гомеопатія набула популярності у першій чверті XIX ст. У 20-х роках минулого століття в Москві, Петербурзі і Ризі були відкриті гомеопатичні аптеки, видавався щомісячний гомеопатичний журнал. У 1898 р. у Петербурзі була відкрита гомеопатична лікарня.

У 1935 р. лікарем-гомеопатом Теодором Михайловичем Липницьким була написана книга «Гомеопатія - основні проблеми», у якій висвітлювалися теоретичні питання гомеопатії. У 1960 р. у Москві було засноване Товариство лікарів-гомеопатів, яке за період свого існування внесло значний вклад у розвиток гомеопатичного методу лікування. Такі гомеопатичні товариства, що об'єднували лікарів і фармацевтів, виникали в багатьох містах Росії. У даний час базовою організацією з гомеопатичних лікарських препаратів у Росії є НДІ фармації, який здійснює їх державний контроль і видає сертифікати якості.

Широко розвивалася гомеопатія й в Україні: відкривалися аптеки, лікарні, амбулаторії, видавалася гомеопатична література («Прейскурант-каталог лікарських форм», «Вісник гомеопатичної медицини» та ін.), створювалися благодійні фонди, асоціації.

У 1989 р. у Києві на з'їзді лікарів-гомеопатів і провізорів була заснована Всесоюзна гомеопатична асоціація, яка прийняла широку програму діяльності щодо поширення і популяризації гомеопатичних методів лікування, що вимагало розвитку й удосконалення фармацевтичної гомеопатії в Україні.

Зараз гомеопатичні аптеки функціонують у ряді міст (Київ, Харків, Одеса та ін.), тому провізорам приходиться вирішувати всі питання, пов'язані з діяльністю цих аптек. Крім того, гомеопатичні препарати виготовляються не тільки в гомеопатичних аптеках, але й на малих підприємствах. Так, фірма «Арніка» (м. Харків) випускає шість найменувань гомеопатичних препаратів: спазмінал, фарингол, кордалон та ін.

Вперше у 1999 році при «Асоціації гомеопатів України» (президент А.В. Попов) було відкрите відділення «Товариства фахівців гомеопатичної фармації». Експертизу НТД гомеопатичних препаратів здійснює фармацевтична експертна комісія при Державному фармакологічному центрі МОЗ України (голова - проф. Е.Н. Гриценко).

У 2000 році при МОЗ України зареєстроване «Гомеопатичне товариство» (голова -проф. Н.Е. Костинська), яке об'єднує лікарів, фармацевтів і ветеринарів. В даний час Україна входить у міжнародну гомеопатичну медичну лігу (національний президент в Україні - проф. Н.Е. Костинська) і щорічно бере участь у конгресах, що нею проводяться (Нідерланди, Бразилія, Угорщина та ін.)

Асоціаціями гомеопатів України щорічно проводяться з'їзди, конгреси, конференції, семінари, присвячені актуальним питанням гомеопатії. З кожним роком зростає кількість публікацій гомеопатичного напрямку (монографії, збірники, брошури, статті). Особливо виділяються роботи Т.Д. Попової, И.В. Тимошенко, Н.К. Симеонової, А.В. Височанського, Н.Е. Костинської, А.П. Іваніва, І.С. Чекмана, А.В. Попова, Д.В. Попова та ін., у яких відображені фундаментальні і прикладні проблеми класичної гомеопатії. Серед популярних видань необхідно відзначити «Український гомеопатичний щорічник» (за редакцією А. П. Іваніва).

Великий внесок у розвиток гомеопатичної фармації вносять роботи Н.О. Ветютнєвої, О.Ю. Сергєєвої, Т.Г. Каленюка, О.І. Тихонова, А.Ф. Піминова, Р.Г. Литовченко, І.Г. Лісової та ін.

З 1992 року в Україні одержало розвиток викладання гомеопатії в медичних вузах (Одеський медичний університет; медичний інститут Української асоціації народної медицини - кафедра гомеопатії; Національний медичний університет - кафедра нетрадиційної медицини), що дозволяє перейти до нового рівня освіти і формування покоління якісно нових лікарів-гомеопатів.

У 1995 році в Національній фармацевтичній академії України на кафедрі аптечної технології ліків було відновлене викладання технології гомеопатичних лікарських засобів. Таким чином, наявність і взаємодія підготовлених фахівців (як лікарів, так і провізорів) буде сприяти комплексному рішенню проблем виробничої діяльності, лікувальної, наукової, інформаційної і педагогічної роботи в області гомеопатії.

На сучасному етапі перед технологією гомеопатичних ліків стоять такі основні задачі: розробка й удосконалення технології гомеопатичних ліків; упорядкування термінології; механізація окремих трудомістких процесів; створення сучасних видів упаковки; розробка методик аналізу гомеопатичних препаратів з використанням комплексу фізико-хімічних методів; розробка стандартів на гомеопатичні лікарські препарати; видання гомеопатичної фармакопеї України.