2. Основні принципи гомеопатії.

У рамках загальної медицини гомеопатію можна визначити як регулювальну терапію. Основні принципи гомеопатичного лікування:

- підкреслення індивідуальної картини хвороби;

- порівняння симптомів від дії ліків з індивідуальною картиною хвороби (принцип подоби);

- застосування нескінченно малих доз ліків, що викликають достатньої сили цілющі реакції в організмі.

Симптоми хвороби порівнюються із симптомами впливу ліків на здорову людину. «Подібне виліковуй подібним» («Similis similibus curantur»). Схожі з симптомами хвороби ліки називають «сіміле» - нескінченно малі дози ліків зберігають лікувальну дію, майже не викликаючи побічних явищ.

Гомеопатичні ліки - це не ліки у загальноприйнятому розумінні. Вони не служать для знищення мікроорганізмів, не застосовуються для замісної терапії чи для купірування якогось патологічного синдрому. Гомеопатичні ліки є регуляторами організму, вони сприяють відновленню саморегуляції.

Щоб «подібні» ліки мали лікувальний ефект, їх потрібно готувати шляхом поєднання серійних розведень і енергійного струшування; чим вище розведення, тим більшу активність мають ліки (принцип потенціювання).

У гомеопатії лікар виходить з подоби між картиною хвороби і картиною ліків, які не пригнічують, а стимулюють внутрішні природні сили організму в боротьбі з хворобою.

Механізм дії гомеопатичних ліків. Вивченню механізму дії гомеопатичних ліків присвячені наукові праці вітчизняних і закордонних учених - І.С. Чекмана, А.Ф. Возіанова, Н. К. Симеонової, Д. В. Попова, P. Mayntzer та ін. За сучасними даними, суть його полягає в тому, що ліки, застосовувані в мізерно малих дозах, несуть у собі певну інформацію. Так, в одній цукровій крупинці чи одній краплі спиртового розчину в розведенні 1ОО-6 міститься, як у шифрувальному коді, вся різноманітність лікарської дії. Доведено, що при розведенні розчинів біологічно активних речовин у поєднанні з енергійним перемішуванням або струшуванням інформація про біологічну активність передасться воді по матричному принципу і зберігається в ній довгий час за рахунок водневих зв'язків, а також електричних і магнітних полів. Явною і при тому дуже специфічною активністю здатні володіти розчини, які практично не містять жодної молекули біологічно активної речовини. Лікарська речовина, що міститься в цих крупинках чи краплях, викликає подразнення нервових рецепторів хворого організму, в них виникають нервові імпульси, що передають у нервові клітини головного мозку інформацію про хворобу.

Лікарська інформація, будучи адекватним слабким подразником для збудженого патологічним процесом центра, викликає в ньому відповідь на подразнення. Відповіддю є команди, що йдуть у виконавчі органи, під їх впливом режим роботи уражених хворобою органів нормалізується.

Імпульси, викликані гомеопатичними засобами, обраними за принципом подоби, попадають у ті ж центри, що і від патогенних факторів, на що вказують аналогічні патологічні відчуття. Дія патогенних факторів відрізняється від дії гомеопатичних ліків тим, що як сильні подразники вони пригнічують нервові центри, припиняють діяльність захисних механізмів, і хвороба прогресує.

Гомеопатичні ліки як слабкі подразники проходять через центри, не викликаючи пригнічення, завдяки чому робота захисних механізмів продовжується, сигнали тривоги зникають. Дія подразників, адекватних тим, що з'явилися причиною пригнічення. але гранично слабких, приводить до протилежної реакції - зняття пригнічення, до нормалізації діяльності пригніченого центра.

Інший механізм впливу в гомеопатії може бути зв'язаний із впливом лікарських препаратів на рецептори організму за рахунок зміни просторових структур і зв'язків у їх складі, впливу на структуру води в білярецепторному просторі, зміни мікров'язкості мембранних ліпідів, що визначають переміщення рецепторів по клітинній поверхні і проведення сигналу від рецептора всередину клітини до її ефектних систем.

За даними академіка І.С. Чекмана, закон міжмолекулярної взаємодії при малій концентрації речовини є основою терапевтичної ефективності гомеопатичних препаратів. Установлено, що струшування виготовленого розведення змінює фізико-хімічні і квантово-хімічні властивості речовини. При цьому між розчинами, виготовленими струшуванням рукою людини, і механічним перемішуванням спостерігалися відмінності в їх лікувальній дії. Продовження досліджень у цьому напрямку дозволить не тільки відкрити нові механізми дії гомеопатичних засобів, але і підвищити їх ефективність за рахунок удосконалення технології.

Поряд з вивченням механізму дії гомеопатичних препаратів, для сучасної медицини одним з актуальних і складних питань є положення про сумісність чи несумісність гомеопатичного й алопатичного методів лікування. Аналіз вітчизняної і закордонної літератури показує, що можливе спільне застосування алопатичних і гомеопатичних препаратів (деякі закордонні фірми випускають патентовані ліки такого типу).

Таким чином, гомеопатія є важливим методом лікувального впливу на організм хворого, що має свої позитивні і негативні аспекти. У гомеопатії, як і в медицині взагалі, багато оригінального, невивченого. Тому спільними зусиллями вчених і практиків слід і далі видобувати раціональне зерно цього методу лікування, аргументовано підтверджувати або заперечувати теоретичні положення і практичні рекомендації гомеотерапії.

ТЕХНОЛОГІЯ ГОМЕОПАТИЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Номенклатура гомеопатичних лікарських засобів. У гомеопатичних аптеках нашої країни як Фармакопея дозволена книга «Гомеопатичні лікарські засоби», М. 1967 (лист Фармакопейного комітету МОЗ України № 11/461 від 3.03.98 p.). Це переклад з німецького видання «Посібник з виготовлення гомеопатичних ліків» Вільмара Швабі, написаного ним у 1827 р. У ньому зібрані основні прописи С. Ганемана з деякими доповненнями й уточненнями. Це керівництво використовується гомеопатичними аптеками більш ніж у 70 країнах Європи й Америки.

Керівництво «Гомеопатичні лікарські засоби» (Гомеопатична фармакопея) складається із введення, загальної частини, гомеопатичної фармації (технологія готування гомеопатичних лікарських засобів, загальні методи дослідження гомеопатичних лікарських препаратів) і спеціальної частини (основні і додаткові засоби).

Арсенал гомеопатичних лікарських засобів нараховує близько 2000 найменувань. У спеціальну частину цього керівництва включено 514 засобів, з них застосовується близько 300. Як лікарські засоби в гомеопатичній практиці застосовуються речовини рослинного (близько 78 %), тваринного (близько 6 %) і мінерального походження (близько 14 %), включаючи і найсильніші отрути очкової і гримучої змій, бджолиної отрути та і н. Останнім часом використовуються і продукти хвороби за назвою «нозоди» (тобто продукти, отримані з секретів хворих).

З рослинної сировини застосовуються офіцинальні лікарські рослини (наперстянка, дурман, м'ята та ін.), а також лікарські рослини, популярні в народній медицині.

Із засобів тваринного походження застосовуються, крім зазначених вище зміїних і бджолиних отрут, шпанські мушки, морська губка та ін.

Інші засоби - специфічно гомеопатичні (графіт, жаба, сепія, мухомор, туя, кактус, барбарис, болиголов та ін.).

Деякі речовини мінерального походження застосовувалися ще Ганеманом (сірчана печінка, що добувається з устричних черепашок, кремнезем - з гірського кришталю і молочного цукру, графіт, нафта і т. п.).

Крім цього, застосовуються метали (золото, свинець, ртуть, мідь, платина), а також різні солі, оксиди металів і кислот (цинку сульфат, камфора та ін.). У багатьох випадках назва гомеопатичних засобів у керівництві дається за архаїчною номенклатурою XVIII і XIX сторіч.

У 1989 р. в Україні наказом МОЗ УРСР № 165 від 30.08.89 р. була затверджена номенклатура гомеопатичних лікарських засобів, яка включає 559 найменувань, із вказанням розведень, рекомендованих лікарями-гомеопатами Київської школи.

Незважаючи на велику кількість рослинних засобів, використовуваних у гомеопатії, їх асортимент продовжує поповнюватися.