2.Оцінити санітарний режим в палаті, секції, відділенні, лікувально-профілактичному, оздоровчому закладі в цілому та давати рекомендації щодо його забезпечення і поліпшення.

3.Оцінити радіологічну обстановку, безпеку праці при роботі в рентгенологічних кабінетах, радіологічних лабораторіях і відділеннях.

Вимоги до планування службових приміщень для персоналу ,підсобних приміщень,а також мікроклімату,освітлення тощо радіологічних відділень практично не відрізняються від таких до соматичних відділів.Палати проектують на1-2 ліжка з площею відповідно 10-12,4м2 та,2, 19,2-19,4м2,обладнюються умивальниками.Між ліжками хворих встановлюються бетонні перегородки відповідної товщини від впливу наведеної радіації.Операційний блок складається з операційної плщею 21,4-27м2 , доопераційної -9,5-10,2м2 та стерилізаційної 7,2-9,8м2.Окремо обладнюються лабораторії дозиметричного контролю плщею11.5-12м2 і лабораторія тканинної дозиметрії площею 14,8м2,оснащені відповідною апаратурою..

Рентгенологічні відділення проектуються ,як звичайно ,у великих багатопрофільних лікарнях .Планування таких відділень повинно передбачити найкоротші комунікації з лікувальними відділеннями та поліклінікою .Вікна відділень не повинні бути орієнтовані в бік лікувальних корпусів лікарні , житлових будинків та основних пішохідних переходів . Передбачається штучне освітлення .

Крім приміщень для рентгентген кабінетів у таких відділеннях є кабінет завідуючого відділенням (12м2);кімната персоналу(3,25м2 на 1 людину);чекальня(4,8м2 на 1 кабінет);кімната для перегляду знімків(15м2);кімната для приготування розчину Ва(4м2);матеріальна (10м2);приміщення для тимчасового зберігання рентгенівської плівки(8м2);кімната особистої гігієни персоналу(3м2);вбиральня для персоналу і хворих(3м2 на 1 особу).

Кількість рентген кабінетів для загальних досліджень у стаціонарах передбачається з розрахунку 1 кабінет на 200-250 ліжок ,у поліклініках-1кабінетна 400 відвідувань зазміну.

Рентгенкабінет для загальних досліджень має такі приміщення:процедурна з поворотним столом-штативом ,стійкою для знімків,підсилювачем рентгенівського зображення ,34-48м2,кімната управління -10м2,кабіне лікаря -10м2,фотолабораторія 10-12м2,ксеролабораторія10-12м2, вбиральня для пацієнтів 3м2.

РЕНтгено флюорографічний кабінет повинен мати такі приміщення: процедурна 20м2 ,фотолабораторія 6м2,роздягальня 15м2,чекальня 15м2. Площі функціональних приміщень і рентген кабінетів спеціального призначення-томографічних,стоматологічних,урологічних,артеріо- та веногафії,бронхоскопічних та ін. незначною мірою відрізяються від наведених.

4. Оцінити результати вимірювань потужності доз іонізуючої радіації на робочих місцях, за захисними екранами, індивідуальних доз опромінення персоналу категорії А, забруднення радіонуклідами робочих поверхонь та їх концентрацію у повітрі, воді, харчових продуктах.

Оцінка умов праці проводиться шляхом порівняння розрахункової дози з допустимим для категорії А рівнем -20 мЗв/на 50 робочих тижнів = 0,4 мЗв/тиждень, що для Y-випромінювання =0,04 рентгена/тиждень.

Для визначення товщини захисного екрану знаходять перш за все кратність послаблення – число, що показує, у скільки разів за допомогою екрана необхідно послабити випромінювання, щоб створена доза опромінення не перевищувала допустимий ліміт дози. Кратність послаблення знаходять за формулою: К=D/Do, де D- розрахована фактична доза опромінення для конкретних умов роботи.; Dо- допустима доза опромінення.

На підставі кратності послаблення та енергії у-випром. даного радіонукліда у спец. таблицях знах. товщину захисного екрану з відповідного матеріалу- свинцю, заліза, бетону.

При опроміненні шкіри індивідуальний дозиметричний контроль у конкретних випадках є обов'язковим для осіб, у яких річна ефективна доза випромінювання може перевищувати 10 мЗв-рік-1.

Коли проводиться індивідуальний дозиметричний контроль, повинні враховуватися індивідуальні умови опромінювання працівника.

Персонал, який залучається до проведення аварійних та рятувальних робіт, прирівнюються на цей період до персоналу категорії А.Екранування є найбільш ефективним захистом від радіоактивного опромінення, тому що дозволяє знижувати дозу опромінення на робочому місці до граничнодопустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, слід визначити товщину і матеріал екрана з урахуванням виду й енергії випромінювання. Захисні екрани від а-випромінювання, зазвичай, не застосовуються, тому що воно має малу проникну здатність. Шар повітря в кілька сантиметрів або більш щільного матеріалу в кілька міліметрів (скло, картон, фольга, одяг, гумові рукавиці та ін.) забезпечують досить повне поглинання а-випромінювання. Поглинання потоку β-випромінювання може бути визначено, якщо товщина захисного екрана може бути приблизно визначена за формулою: В захисних екранах для поглинання потоку β-випромінювання застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець з облицюванням матеріалами з малим атомним номером. Свинець застосовується при екрануванні β -випромінювань високих енергій, тому що це випромінювання під час проходження через речовину викликає вторинне випромінювання (рентгенівське, у-випромінювання і нейтронів). Екрани для захисту від у-випромінювання виконують з матеріалів з великим атомним номером і великою густиною (свинець, вольфрам). Для стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, що одночасно є елементами будівельних конструкцій. Якщо відомий рівень випромінювання на робочому місці без захисту, то товщину захисних екранів від у-випромінювань можна визначити за формулою:

Категорія А (персонал) — особи, що постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромі­нювань.

За умовами отримання фактичної індивідуальної дози, зумо­вленої зовнішнім і внутрішнім опроміненням, персонал поділя­ється на 2 групи: 1-ша група — працівники, доза опромінення яких може пе­ревищувати 0, 5 річної гранично допустимої дози (для таких осіб індивідуальний дозиметричний контроль є обов'язковим), 2-га група — працівники, доза опромінення яких не може пе­ревищувати 0,5 річної гранично допустимої дози (індивідуаль­ний контроль не обов'язковий, оцінка опромінення дається за даними загального контролю потужності дози зовнішнього оп­ромінення і концентрації радіоактивних речовин у повітрі ро­бочої зони).

Для осіб з персоналу категорії А індивідуальний радіаційний контроль здійснюється шляхом отримання даних про потуж­ність дози зовнішнього опромінення у робочій зоні, концентра­ції радіонуклідів у повітрі робочої зони, накопичення радіоак­тивних речовин в організмі (для цього використовують методи прямої та непрямої радіометрії, визначення радіоактивності ек­скрементів видихуваного повітря, спектрометрії випроміню­вання людини), а також результатів контролю за рівнем забруд­нення радіоактивними речовинами шкірних покривів, одягу працівників.

Індивідуальний дозиметричний контроль для осіб персоналу категорії А є обов'язковим, якщо індивідуальна річна ефектив­на доза може перевищувати 10 м3в. Якщо річна ефективна доза опромінення є нижчою від вказаних рівнів, індивідуальний дозиметричний контроль не є обов’язковим, у цьому випадку і здійснюється індивідуальний радіаційний контроль. Результати індивідуального дозиметричного контролю фіксуються у спеціальній обліковій картці. Облік ведеться як за рік (по­квартально, щотижневе), так і за весь період професійної діяльності.

5.Оцінити придатність хлорного вапна, дво-третьосновної солі гіпохлориту кальцію, таблеток “пантоцид”, “аквасепт” для знезараження води. Знезараження води проводять реагентними (хлорування, озонування) і безреагентними( УФ-опромінення, вплив гамма-променів та ін.) методами. Хлорування води проводять шляхом обробки її дезінфектантами: нейтральним гіпохлоритом кальцію, що містить до 70% активного хлору; на дві третини основною сіллю гіпохлориту кальцію, яка містить до 50-55% активного хлору; хлорним вапном, що містить 30-35%, але не менше 15% активного хлору. Знезараження води проводять 1-5% р-ном хлорного вапна. Для цього беруть 10-50 гр хлорного вапна, яке містить 20%, але не менше 15% активного хлору, старанно розмішують його з невеликою к-тю води до концентрації рідкої каші і доводять водою до об’єму 1 л. Через 30хв влітку і 1 год взимку після хлорування визначають к-ть залишкового хлору у прохлорованій воді, що має бути не менше 0,3 – 0, 5 мг/ дц3. Концентрацію активного хлору у хлорному вапні потрібно контролювати не рідше одного разу в місяць. У польових умовах цей метод застосовується тільки для прозорої, безбарвної води. Після знезараження у ній повинен відчуватися слабкий запах хлору. У «пантоциді» активним інгрідієнтом є 0,0082 гр парадихлорсульфамід бензойної кислоти (близько 3 мг активного хлору). Таблетка розрахована на знезараження води в одній флязі(750мл) з експозицією не менше 40 хв. Основним недоліком цього препарату є повільна розчинність та недостатня активність при значному органічному забрудненні води. «Аквасепт» містить дезінфіктант – мононатрієву сіль дехлорізоціанурової кислоти( 4 мг активного хлору) і знезаражує воду у флязі за 20-30 хв. На сьогодні для знезараження індивідуальних запасів води використовують таблетований препарат «Акватабс», одна таблетка якого містить 3,5 мг активного хлору, що достатньо для знезараження однієї фляги води. Після знезараження вказаними препаратами вода має запах хлору інтенсивністю до 3-4 балів, що в польових умовах не вважається протипоказанням до її застосування і є індикатором достатнього бактерицидного ефекту.