Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

й більше. У зв’язку з цим, бактеріологічний метод застосовують не­ часто. Кращий і швидший результат отримують при введені матеріа­ лу в жовток свіжого яйця або курячого ембріону. Біологічну пробу роблять на гвінейських свинках або білих мишах у тих же лабораторіях.

Значно частіше використовують серологічний та алергічний мето­ ди діагностики. Найпоширенішою є розгорнута реакція Райта і мікроаглютинації Хаддльсона. Вони стають позитивними з 10-12 дня почат­ ку хвороби. Діагностичний титр реакції Райта 1:200 і вище. Ще чутли­ вішою є РІФ і РНГА. Важливе практичне значення має високоспецифічна алергічна проба Бюрне - внутрішньошкірне введення бруцеліну. Потрібно враховувати, що вона буде позитивною в щеплених бруцельозною вакциною та перехворілих.

Профілактика складається з комплексу ветеринарних і медикосанітарних заходів з охорони тваринницьких господарств від заносу бруцельозу, виявлення і забою хворих тварин, дезинфекції примі­ щень. Молоко від хворих тварин кип’ятять, бринзу, масло і тверді сири реалізують у торговій мережі після 2-3 місяців витримування.

При наявності бруцельозу козячо-овечого типу обов’язково прово­ дять вакцинацію людей групи ризику бруцельозною вакциною, яка створює імунітет на 1-2 роки. При позитивній пробі Бюрне вакцина­ цію не проводять.

Для лікування в гарячковому періоді використовують антибіотики тетрациклінового ряду або аміноглікозиди, рідше рифампіцин, бісептол. Основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія вбитою бруцельозною вакциною.

Збудник туляремії (РгапсіяеНа іиіагевдіз)

Туляремія - гостра гарячкова природно-вог­ нищева зоонозна хвороба з ураженням шкіри слизових оболонок, лімфатичних вузлів, легень, органів черевної порожнини. Уперше збудник ту­ ляремії виділили Г. Мак-Кой і Ч. Чепін у 1912 р. в місцевості Туляре (США), звідки походить назва хвороби.

Морфологія і фізіологія. Туляремійні бакте­

Рис. 80. Ргапсівеїіа іиіагепзія (мазок із рії - дуже дрібні кокоподібні й паличкоподібні

чистої культури) клітини розміром 0,2-0,5 мкм (рис. 80). Спор не

316

утворюють, джгутиків не мають, в організмі тварин синтезують ніж­ ну капсулу, грамнегативні, мають значний поліморфізм.

Збудник туляремії - аероб, на простих середовищах не росте, куль­ тивується на середовищах із додаванням цистеїну, глюкози, крові кро­ лика. Краще розвивається на рідких середовищах із жовтком. Остан­ нім часом для його вирощування використовують курячі ембріони. На щільних середовищах утворює невеликі білуватого кольору круглі гладенькі кблонії.

Біохімічно мало активний, на білкових середовищах здатний фер­ ментувати глюкозу, мальтозу, маннозу, виділяє сірководень. Але ці властивості непостійні.

Антигени. Туляремійні бактерії мають локалізовані у клітинній стінці Уі- і О-антигени, які викликають утворення антитіл (аглютині­ нів, преципітинів). Антигени збудника туляремії споріднені з окремими фракціями антигенів бруцел та єрсиній.

Екзотоксину палички туляремії не виділяють, але при їх руйну­ ванні виділяється ендотоксин, який має алергенні властивості.

Екологія. Природними біотопами для К ШІагепБІБ є різні види гризунів (водяні пацюки, ондатри, миші-полівки, лісові і хатні миші, зайці, ховрахи, кроти тощо - понад 150 видів), а також свійські тва­ рини (корови, вівці, свині, верблюди, собаки, коти). Із лабораторних тварин дуже чутливі гвінейські свинки. Серед тварин хвороба поши­ рюється через кровососних комах (кліщів, комарів, гедзів). У організм людини туляремійні бактерії проникають при прямому контакті з хворими або загиблими тваринами (при полюванні, знятті шкурок), з інфікованою водою й харчовими продуктами. Захворювання можуть передаватися повітряно-пиловим шляхом і через укуси комах. Від хворої людини до здорової хвороба не передається. В Україні реєст­ руються поодинокі випадки туляремії в басейнах великих рік.

У зовніщньому середовищі збудник туляремії зберігається довго: у воді й зерні - 90-130 днів, у печеному хлібі - 20, у грунті - 10. До дії високої температури він малостійкий, при 60 °С гине через 20 хв, при кип'ятінні - миттєво. Дуже чутливий до дії багатьох антибіотиків і дезинфікуючих розчинів.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває в середньому 3-7 днів. Із місця вхідних воріт збудник із током лімфи заноситься в регіонарні лімфатичні вузли, потім проникає в кров, виникає бакте­ ріемія з інтоксикацією ендотоксином. Збільшуються лімфовузли, пе­ чінка, селезінка. Розрізняють різні клінічні форми хвороби залежно

317

від переважної локалізації патологічного процесу: бубонна, виразково* бубонна, ангінозно-бубонна, легенева, генералізована, абдомінальна. Хвороба має гострий початок, температура підвищується до 39-40 °С й триває 2-4 тижні. На шкірі в симетричних ділянках з ’являється поліморфний висип. Тривалість хвороби - 15-60 днів. Прогноз сприят­ ливий, смертельні випадки трапляються не часто.

Імунітет стійкий, тривалий. Він зумовлений клітинними й гумо­ ральними факторами.

Лабораторна діагностика базується на використанні бактеріологіч­ ного, біологічного, серологічного й алергічного методів. Матеріалом для дослідження служать кров, пунктат бубонів, мокротиння, вміст виразки, слиз із ротоглотки, виділення кон’юктиви. Виділення куль­ тур від хворого і біопроби проводять тільки в лабораторіях з діагнос­ тики особливо небезпечних інфекцій. Від хворого виділити культуру в перших генераціях практично не вдається. Тому спочатку досліджу­ ваним матеріалом заражають гвінейських свинок і після їх захворюван­ ня виділяють чисті культури.

У звичайних бактеріологічних або клінічних лабораторіях діагнос­ тику проводять за допомогою серологічних реакцій та алергічної про­ би На 10-12 день від початку хвороби ставлять реакції аглютинації або зв’язування комплементу. Дуже чутливою й специфічною є РНГА. Серологічні реакції ставлять повторно для виявлення наростання титру в динаміці, так як вони можуть бути позитивними в щеплених туляремійною вакциною і перехворілих раніше.

Раннім високоспецифічним методом діагностики є алергічна проба з тулярином (суспензія вбитих туляремійних бактерій). Вона стає по­ зитивною з 3-5 дня хвороби й тримається такою дуже довго.

Профілактика і лікування. Профілактику туляремії проводять в осередках розповсюдження збудника. Важливе значення має знищення диких і регулювання чисельності промислових гризунів, охорона джерел водопостачання, продовольчих складів і житлових приміщень від заселення гризунами, захист харчових продуктів від забруднення їх виділеннями гризунів.

Найефективнішим методом є специфічна профілактика - вакцина­ ція населення в осередках захворювань живою туляремійною вакци­ ною Ельберта-Гайського. Щеплення проводять одноразово нашкірно. Поствакцинальний імунітет триває 5-6 років.

Для лікування туляремії використовують стрептоміцин, тетрацик­ ліни, хлорамфенікол. У випадках затяжних і рецидивних форм

318

хвороби, крім антибіотиків, вводять лікувальну вбиту туляремійну вакцину.

Збудник сибірки (Bacillus anthracis)

Сибірка - гостра зоонозна хвороба, яку викликає сибіркова баци­ ла, має шкірну (сибірковий карбункул) і генералізовану форми (легене­ ва, кишкова, септична) та сильно виражену інтоксикацію організму. Збудник хвороби вперше описав А. Полендер у 1849 р. При вивченні етіології та профілактики сибірки надзвичайно цінні дослідження провели P. Кох, JL Пастер, JI. С. Ценковський.

Морфологія і фізіологія. В. anthracis (anthrax - вуглина) - велика грампозитивна нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм завширшки В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок (рис. 81, вкл.). Капсули можуть утворюватися і при культивуванні на живильних середовищах із нативним білком. У мазках із культур на рідкому середовищі сибіркові бацили виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини з характерними колінчастими зчленуваннями. У зовнішньому середовищі бацили сибірки утворюють овальні спори,,які розташовані

вклітині центрально й не перебільшують її поперечного діаметру.

Вгрунтах, багатих гумусом, при 25-40 °С спори можуть проростати у вегетативні форми. При температурах вище 43 °С і нижче 15 °С спороутворення припиняється.

За типом дихання збудник сибірки є аеробом і факультативним анаеробом. До живильних сере­ довищ невибагливий. На бульйоні дає ріст на дні пробірки у вигляді жмутика вати, залишаючи середовище прозорим. При посіві уколом у стовп­ чик желатини ріст нагадує ялинку, перекинуту

ВНИЗ верхівкою. При ПОСІВІ на МПА вірулентних	Рис. 82. Колонія
штамів виростають R-форми КОЛОНІЙ із нерівни-	Bacillus anthracis

ми хвилястими краями, які нагадують голову медузи або лев’ячу гриву (рис. 82). Невірулентні або слабовірулентні штами утворюють круглі гладенькі S-форми колоній із чітко окресленим краєм. При посіві на середовище з пеніциліном сибіркові бацили втрачають клітинну стін­ ку, фрагментуються на кульки і нагадують намисто.

319

Збудник сибірки ферментує до кислоти глюкозу, сахарозу й інші вуглеводи, розріджує сироватку й желатин, пептонізує молоко, утво­ рює аміак і сірководень.

Антигени. Сибіркові бацили мають білковий антиген, який міс­ титься в капсулі, і полісахаридний антиген, розташований в клітинній стінці. Полісахаридний антиген можна виявити за допомогою реакції термопреципітації за Асколі. З досліджуваного матеріалу кип’ятінням екстрагують цей антиген, який при додаванні до преципітуючої протисибіркової сироватки утворює кільце преципітації. При розмножен­ ні в організмі, а також на середовищі з плазмою й екстрактами з тканин збудники утворюють протективний антиген, який має сильні імуногенні властивості.

Токсиноутворення.В. апШгасІБ при культивуванні на рідкому сере­ довищі продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин (“мишачий токсин”) спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який має імуногенні властивості.

Екологія. У звичайних природних умовах на сибірку хворіють різні види травоїдних тварин - велика і дрібна рогата худоба, коні, рідше олені, верблюди, свині. Вони заражаються через рот спорами сибірко­ вих бацил. У них переважно розвиваються кишкова і септична форми сибірки. Хворі тварини виділяють збудник у зовнішнє середовище з випорожненнями і сечею.

Людина заражається при безпосередньому контакті з хворими тва­ ринами через предмети і вироби із зараженої сировини (кожухи, рукавиці, шапки, коміри, пензлі для гоління тощо) або через м’ясо хворих тварин. Улітку можливе зараження через укуси гедзів. За­ хворювання на сибірку носить’професійний характер. Частіше хворіють робітники м’ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, тваринницьких ферм, шкірники, сортувальники хутра.

Потрапивши в грунт, сибіркові бацили утворюють дуже стійкі спори, які зберігають життєздатність десятки років. Широко вживані дезинфектанти викликають їх загибель лише через декілька годин, кип’ятіння - через 15-20 хв. Вегетативні форми мають таку ж резис­ тентність, як і більшість неспороносних бактерій.

Захворювання людини. Патогенні властивості збудника сибірки зумовлюють токсини і капсульна речовина, яка пригнічує фагоцитар­ ну реакцію організму. Вхідними воротами інфекції є шкіра (95-98 %),

320

І

слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кишечника. Інкубаційний період триває від 2 до 14 днів.

При шкірній формі уражаються відкриті ділянки: щоки, лоб, шия, кисті, передпліччя. На місці проникнення збудника виникає карбункул із щільним чорним струпом (нагадує вуглинку), навколо якого виника­ ють вторинні пухирчики з великою кількістю сибіркових бацил.

Легенева форма має перебіг тяжкої бронхопневмонії. Кишкова форма супроводжується блюванням, кровавим проносом і тяжкою інтоксикацією організму. Обидві генералізовані форми, як правило, закінчуються смертю.

Імунітет. У перехворілих на сибірку виникає стійкий, напружений імунітет. Він зумовлений антитілами проти протективного антигена й опсонінами, які сприяють знешкодженню сибіркових бацил фа­ гоцитами. Поряд із цим в організмі виникає стан підвищеної чут­ ливості, який виявляється при постановці алергічної проби з антраксином.

Лабораторна діагностика. Мікробіологічні дослідження для під­ твердження діагнозу проводять у лабораторії для діагностики особли­ во небезпечних інфекцій. Вони включають бактеріоскопію мазків, посів матеріалу на живильне середовище з виділенням чистої куль­ тури і встановленням виду, а також серологічний метод. Матеріал для дослідження беруть при шкірній формі із вмісту пухирців на межі здорової і ушкодженої тканини або виразки, при легеневій - мокротиння, при кишковій - випорожнення і сечу, при септицемії - кров. Якщо при мікроскопії мазків, забарвлених за Грамом і Рома- новським-Гімзою, виявляють характерні капсульні бактерії, став­ лять попередній діагноз сибірки. Надійніші результати мікроскопії отримують при обробці мазків капсульною люмінесцентною протисибірковою сироваткою.

Чисту культуру виділяють при посівах на рідке й щільне середо­ вище (МПБ, МПА). Після інкубації при 37 °С виділену культуру ідентифікують за морфологією, характером колоній, біохімічними ознаками та лізисом специфічним бактеріофагом, який діє тільки на сибіркові бацили. Додатково рекомендують посів на МПА з пеніцилі­ ном для виявлення тесту “перлинного намиста”.

Важливе значення має також постановка біологічної проби на білих мишах або гвінейських свинках. Загибель тварин свідчить про вірулентність досліджуваної культури, що допомагає віддиференціювати її від інших спороносних сапрофітних бактерій.

321

З метою ранньої та ретроспективної діагностики використовують гакож алергічну пробу з алергеном-антраксином. Цей препарат пред­ ставляє собою гідролізат безспорових паличок сибірки. Його вводять внутрішньошкірно дозою 0,1 мл. Якщо через 24-48 год виникають почервоніння й інфільтрат діаметром 8 мм і більше, пробу вважають позитивною.

Різні види сировини, з якої важко або неможливо виділити збуд­ ник, досліджують за допомогою реакції термопреципітації Асколі. Антиген екстрагують кип’ятінням і потім його нашаровують на специ­ фічну преципітуючу сироватку.

Профілактика і лікування. Важливо своєчасно виявити й лікува­ ти тварин, а при генералізованій формі забити і закопати їх у ското­ могильники, засипавши хлорним вапном. Приміщення дезинфікують, корм, підстилку і гній спалюють.

Хворого госпіталізують в окрему палату, в якій щодня проводять вологу дезинфекцію, посуд кип’ятять, перев’язувальний матеріал спа­ люють.

Специфічну профілактику проводять живою вакциною СТІ, яку застосовують одноразово нашкірно. Плановій вакцинації підлягають особи групи ризику: робітники м’ясокомбінатів, підприємств перероб­ ки вовняної та шкірної сировини, режимних баклабораторій, ветери­ нари, зоотехніки. Людям, які були в контакті з хворою твариною або заразним матеріалом, вводять профілактично 10-20 мл протисибіркового імуноглобуліну й антибіотики.

Лікування проводять специфічним протисибірковим імуноглобуліном дозою 20-80 мл внутрішньом’язово після попередньої десенси­ білізації за методом Безредки. Застосовують також пеніцилін, оксацилін, тетрациклін та інші антибіотики.

До бактеріальних зоонозних інфекцій належать також сап, меліоїдоз і лістеріоз. Збудник сапу (Pseudomonas mallei) - тонкі грамнегативні палички без капсул, спор і джгутиків, культивуються на сироваткових або гліцеринових середовищах. Екзотоксину не продукують, містять ендотоксин та алерген (малеїн). На сап хворіють коні, віслюки, мули, рідко дикі тварини, які є джерелом інфекції для людини. Частіше хворіють ветеринари, конюхи, їздові Хвороба має гострий і хронічний пере­ біг. Уражається шкіра, слизові оболонки, суглоби. Смертність досягає 50 %. Для ліку­

вання застосовують антибіотики, при хронічних формах - вакцинотерапію. В Україні сап не зустрічається.

Збудник меліоїдозу (Pseudomonas pseudomallei) - короткі грамнегативні рух­ ливі палички, не утворюють спор і капсул, морфологічно подібні до збудника сапу. Культивується на звичайних живильних середовищах. Екзотоксину не виділяє, містить ендотоксин. Джерелом інфекції є хворі корови, коні, вівці, свині, коти,

322

щури, миші Основний механізм передачі хвороби контактний. Захворювання людей виникають рідко, тільки в ендемічних районах, майже завжди закінчується смертю. Лікують великими дозами сульфаніламідних препаратів та антибіотиків.

Збудник лістеріозу. (Listeria monocytogenes) - грампозитивні дрібні поліморфні палички, мають джгутики, спор і капсул не мають, морфологічно подібні до кори­ небактерій. Культивуються на звичайних живильних середовищах. Екзотоксину не виділяють, містять ендотоксин. На лістеріоз хворіють корови, вівці, коні, свині, кролі, кури, голуби. Люди заражаються при вживанні води та харчових продуктів, забруднених виділеннями хворих тварин. Часто виникають сепсис, явища менінгіту й енцефаліту, можливе формування бактеріоносійства. Лікування проводять анти­ біотиками та сульфаніламідними препаратами.

Питання, для самоконтроль

1. Біологічні властивості збудників бактеріальних зоонозних інфекцій: чуми, бруцельозу, туляремії, сибірки.

2.Джерела інфекції, механізми зараження та фактори передачі зоонозів.

3.Особливості лабораторної діагностики зоонозів.

4.Методи специфічної профілактики і терапії бактеріальних зоонозів.

СшауаційнізаФші

1.У людини, яка протягом тижня споживала овочі, що зберігалися у холодильнику, з'явились висипання на шкірі, діарея, раптово піднялася тем­ пература.

А.Яке захворювання можна підозрити? Б. Який збудник його викликає?

2.За медичною допомогою звернувся ветеринар зі скаргами на хвилепо­ дібну гарячку, пітливість, біль у м'язах і суглобах. У нього запідозрено бру­ цельоз.

А.Назвіть збудників бруцельозу.

Б. Які дослідження на бруцельоз можна зробити у звичайній баклавораторгі?

Відповіді

1.А - псевдотуберкульоз;

Б- У. pseudotuberculosis.

2.А - В. abortus, В. melitensis, В. suis;

Б- визначити титр антитіл за допомогою реакцій аглютинації Райта, Хаддльсона, алергічну пробу.

323

Розділ 15. ПАТОГЕННІ АНАЕРОБНІ

МІКРООРГАНІЗМИ

До хвороботворних анаеробних мікроорганізмів належать різні за морфологією й біологічними властивостями бактерії, які мають анае­ робний тип дихання. Одні з них утворюють спори і входять до роду Clostridium. Вони викликають такі тяжкі захворювання, як правець, ботулізм та анаеробну інфекцію (газову гангрену). Інші не утворюють спор (бактероїди, фузобактерії, пропіонібактерії, пептококи, пептострептококи, вейлонели). Вони можуть спричиняти гнійно-запальні процеси сечостатевих органів, абсцеси, сепсис, ранову інфекцію. Ці збудники, як правило, викликають захворювання в асоціації з інши­ ми мікроорганізмами.

Збудник правця (Clostridium tetani)

Правцева паличка вперше описана М.Д. Монастирським (1883) та А. Ніколаєром (1884), чисту культуру виділив С. Кітазато в 1889 р.

Морфологія і фізіологія. С. tetani (tétanos - судоми, заціпеніння) - тонка, довга, рухлива, безкапсульна грампозитивна паличка з термінально розташованою круглою спорою, що надає їй харак­ терного вигляду барабанної палички (рис. 83). Клостридії правця - дуже строгі анаероби. На сере­ довищі Кітта-Тароцці вони ростуть у вигляді лег-

Рис. 83. Clostridium кого помутніння без виділення газу, на дні пробірки tetani поступово виникає осад. На цукрово-кров’яному агарі утворюють колонії з компактним центром і ниткоподібними відростками, що химерно переплітаються (колонії-павучки). Іноді ростуть у вигляді круглих колоній із зонами гемолізу. Правцеві па­ лички не розкладають вуглеводи, повільно згортають молоко й роз­ ріджують желатин.

Токсиноутворсння. Паличка правця продукує надзвичайно сильний екзотоксин, який часто називають тетанотоксином. Він має дві фрак­ ції: тетаноспазмін, який викликає ураження рухових центрів нервової системи й спричиняє спастичне скорочення м’язів, і тетанолізин, який лізує еритроцити. Силу токсину вимірюють у DLM. За 1 DLM приймають ту найменшу його дозу, яка при внутрішньовенному

324

введенні білим мишам викликає загибель узятих у дослід тварин. Ця доза може дорівнювати 0,000001-0,000005 мл. В 1 мг сухого токсину міститься кілька мільйонів смертельних мишачих доз. Під дією формаліну при 38-40 °С екзотоксин легко переходить в анатоксин, який широко використовують для активної імунізації людей.

Збудник правця в антигенному відношенні неоднорідний. Описано 10 серологічних варіантів, але всі вони продукують однаковий тетанотоксин, який нейтралізується будь-якою протиправцевою антиток­ сичною сироваткою.

Екологія. Клостридії правця досить широко поширені в природі. Основним біотопом їх проживання є кишковий тракт людей і багатьох тварин, особливо травоїдних. Вони виділяють клостридії разом із фекаліями в зовнішнє середовище, де вони утворюють спори, які можуть зберігатися роками. У деяких грунтах спори навіть пророста­ ють і перетворюються у вегетативні форми. У природних умовах пра­ вець виникає в коней і великої рогатої худоби.

Вегетативні (безспорові) палички правця мало стійкі до різних факторів довкілля, швидко гинуть при дії всіх дезинфікуючих розчи­ нів. Спори ж їх дуже стійкі. При кип’ятінні вони гинуть лише через 40-90 хв, а в деяких штамів - протягом 3 год.

Захворювання людини. Правець - гостра інфекційна хвороба, яка супроводжується спастичним скороченням м’язів і сильною інтоксика­ цією організму. Основна умова виникнення правця - наявність рани й інфікування її спорами правцевих паличок. Інкубаційний період триває від 4 до ЗО днів і довше. У рані спори клостридій перетворю­ ються у вегетативні форми. Вони виробляють екзотоксин, який вик­ ликає всі клінічні симптоми хвороби. Процес починається судомними скороченнями м’язів у місці вхідних воріт, потім скорочуються жу­ вальні і потиличні м’язи, мімічна мускулатура обличчя, від чого на ньому з’являється одночасно гримаса болю й посмішка (гізиБ Багсіо- пісцб). Далі судоми поширюються на м’язи тулуба й кінцівок, тіло хворого згинається у вигляді дуги (опістотонус). Важливо пам’ятати, що чим коротший інкубаційний період, тим тяжчий перебіг хвороби й вища смертність. Смерть настає від асфікції або паралічу серця.

Імунітет. Перенесений правець не залишає стійкого й тривалого імунітету. Можливе виникнення повторних захворювань.

Лабораторна діагностика. Діагноз правця лікар встановлює на основі характерних клінічних симптомів. Мікробіологічне дослідження з діагностичною метою проводять не часто. Здебільшого його

325