3.3. Значення витривалості у велоспорті та методика її розвитку

Розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Під загальною витривалістю розуміють здібність велосипедиста до виконання роботи невисокої інтенсивності протягом тривалого часу без зниження її ефективності. Загальна витривалість є сукупністю функціональних властивостей організму спортсмена, складових основу проявів витривалості в різноманітних видах діяльності. Загальна витривалість - це не тільки властивість організму, пов'язана з активізацією аеробного механізму енергозабезпечення, вона є сукупністю декількох чинників різних видів витривалості. Під спеціальною витривалістю розуміють здатність спортсмена протистояти стомленню в умовах специфічних тренувальних і змагань навантажень при максимальній мобілізації функціональних можливостей організму, необхідній для досягнення високих спортивних результатів у вибраному виді діяльності змагання [12].

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в різних видах гонок, істотно відрізняється між собою. Так, спеціальна витривалість гонщика, що спеціалізується в гонці на 1000 м з місця, принципово відрізняється від спеціальної витривалості шосейника, перш за все, проміжком часу, необхідним для проходження дистанції [15].

Спеціальна витривалість - багатокомпонентна фізична якість, яка може грунтуватися на різних фізіологічних і психічних процесах. Але незалежно від особливостей спеціальної витривалості, характерних для певних дисциплін велосипедного спорту, рівень її визначається такими чинниками: потужністю і ємкістю енергозабезпечення; економічністю роботи і ефективністю використання функціонального потенціалу; специфічністю пристосованих реакцій; досконалістю рухових навиків і вегетативних реакцій; рівнем спеціалізованих сприйнять; тактичним розподілом сил на дистанції; психічною стійкістю.

Спеціальна витривалість велосипедистів, що спеціалізуються в індивідуальній і командній гонках переслідування на 3 км., визначається: відсотком без кисневих процесів. При цій роботі спостерігаються граничні значення кисневого боргу (до 20 л і більш), збільшення лактату в крові (20 ммоль і більш), що утрудняє виконання спортсменом роботи. Психологічно спеціальна витривалість цього типу характеризується здатністю долати неприємні відчуття і емоції, викликані різкою зміною гомеостазу по ходу роботи.

Засоби і методика розвитку витривалості

Розвиток загальної витривалості. Цей вид витривалості переважно визначається аеробними механізмами енергозабезпечення. Вона забезпечує виконання великих об'ємів роботи, характерних для сучасного спорту, і створює передумови для успішного вдосконалення в конкретному виді гонок. Загальна витривалість визначається тими ж механізмами, що і ефективність діяльності змагання на довгих дистанціях, тому її значення в таких видах гонок достатнє велике. У велосипедних гонках на коротких і середніх дистанціях загальна витривалість лише побічно впливає на спортивні результати, забезпечуючи можливість підвищення інтенсивності тренувального процесу і сприятливе протікання відновних процесів в тренувальних заняттях і в змаганнях [18].

Розвиток спеціальної витривалості забезпечується за допомогою різновидів дистанційного і інтервального методів; широко застосовується метод змагання. Дистанцію відрізків вибирають так, щоб спортсмен міг подолати їх з швидкістю, близькою до змагання [21].

Окрім цілісного розвитку спеціальної витривалості прийнято удосконалювати окремі її компоненти. Насамперед необхідно виділити підвищення можливостей систем енергетичного забезпечення роботи. Аеробні можливості спортсмена можна істотно підвищити в результаті тренування, що залежить від великої кількості чинників. Одночасно з цим збільшуються можливості механізмів перетворення енергії в процесі тренування, які визначаються функціональним станом різних систем організму і, насамперед, дихальною, серцево-судинною і ферментативною системою крові. Для підвищення аеробних можливостей застосовують як дистанційний, так і інтервальний методи, які можуть використовуватися в умовах рівномірної і змінної роботи.

З підвищенням рівня підготовленості передбачається зменшення часу на відпочинок між вправами або збільшення довжини відрізань із збереженням інтервалу відпочинку.

Висновки:

1. У навчанні і тренуванні спортсмен тренується, набуває нові навички, а тренуючись закріплює майбутні навички, вдосконалює майстерність в умовах що постійно змінюються.

2. У моїй роботі висвітлено характеристику і методику розвитку фізичних якостей необхідних для гонки на 2 кілометри у юнаків.

3. Класифікація проходження дистанції за Ю.К. Дравніком (1981 рік) :

• відносне рівномірне проходження дистанції;

• проходження 1-ої частини дистанції, швидше ніж другої;

• проходження 2-ої частини дистанції, швидше ніж першої;

• проходження дистанції з різко переміною швидкістю;

Більшість спеціалістів вважають 1 варіант найкращим для проходження дистанції.

4. Основними фізичними якостями для велосипедиста є сила, витривалість і бистрість, а також їхня взаємодія між собою. Для їх розвитку використовують штучні і природні умови тренування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Архипов Е.М., Бахвалова В.А. /[та інші]. Велосипедный спорт. – М.: “Физкультура и спорт”, 1967. – 400 с

2. Астранд П.О. Чинники, які обумовлюють витривалість спортсмена /Астранд П.О.– Наука в олімпійському спорті -№1.1994. – З. 43-47.

3. Бахвалов В.А. Роль тренера в організації виступу велосипедистів в змаганнях по треку. Велосипедний спорт. - М.; ФІС., 1977г.

4. Булатова М.М. Спортсмен в pазличних климато-геогpафических и погодных условиях / Булатова М.М., Платонов В.М. –К.: Олімпійськалитеpатуpа, 1996, - З. 173-177.

5. Верхошанский Ю.В. Принципи організації тренування спортсменів класу в річному циклі /Веpхошанский Ю.В. - М.: Фізкультура і спорт, 1991.- Теорія і практика фізичної культури № 2. – З. 24-31.

6. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. — М.: "ФиС", 1970. — 200 с.

7. Верхошанский Ю.В. Основы специальной силовой подготовки в спорте / Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.: "ФиС", 1977. — 215с.

8. Волков Л. В. Теорія спортивного відбору: здібності, обдарованість, талант / Волков Л. В. –К.:ВЕЖА, 1997. – З. 117-128.

9. Виру А.А. Біологічні аспекти управління тренуванням / Сучасний олімпійський спорт –До.: Олімпійська література, 1993. – З. 12-24.

10. Ердаков С.В. Підготовка велосипедистів-переслідувачів до відповідальних змагань. Ежегодник 1990г. Велосипедний спорт- М.; ФиС., 1990р. – 276с.

11. А.И. Головачев, Ю.Г. Крылатых. Анализ тактики в индивидуальной гонке преследования на 3 км. Велосипедный спорт- Ежегодник- М: “ФиС”, 1984. – 41-46с.

12. Ніжегородцев А.Д. Дослідження ефективності різних видів змагань у зв'язку з вихованням спеціальної витривалості велосипедиста (на прикладі гонки переслідування на 4 км). Автореферат-м., 2002

13. Ніжегородцев А.Д. Дослідження спеціальної витривалості при різних поєднаннях об'ємно-інтенсивного навантаження-м., ФІС., 2001

14. Крилатих Ю.Г. Підготовка юних велосипедистів /Крилатих Ю.Г., МінаковС.М. - М.:ФиС, 1992. – 201 с.

15. Крилатих Ю.Г. Техніка гонщиків-переслідувачів. Щорічник-м., ФІС., 2004

16. Матвєєв Л. П. Основи загальной теоpии споpта и системи підготовки споpтсменов / Матвєєв Л. П.– До.:Олімпійськалітеpатуpа, 1999. – З. 313-317.

17. Міщенка В.С. Оцінка функціональної підготовленості кваліфіційних споpтсменів виходячи з обліку структури аеробної продуктивності / Міщенка В.С., Булатова М.М. Наука в Олімпійському споpті. – 1994. – №1. – З. 63-72.

18.Осадчий В.П., Поліщук Д.А. Система педагогічного контролю за

розвитком спеціальних фізичних якостей велосипедистів Велосипедний

спорт-М., ФиС., 1980р.

19. Пензулаева Л.И. Физкультурные занятия с детьми: Пособие для учителя школы. - М.: Просвещение, 1998. - 143 с.:

20. Платонов В.Н. Загальна теорія та методика підготовки спортсменів в олімпійському Спорті., Олімпійська література, 2006

21. Платонов В.Н. організаційно-методичні проблеми підготовки велосипедистів. Щорічник-м., ФІС., 1983г.

22. Платонов В.Н. Підготовка квалифицырованых спортсменов - М., ФІС., 2003

23.Поліщук Д.А. Велосипедний спорт. Учбовий посібник., Віща школа 1998г.

24. Поліщук Д.А. Велосипедний Спорт., Олимпийская литература, 1997г.- 113 с.

25. Поліщук Д.А. Дороги вдосконалення методики підготовки на змаганнях велосипедистів високої кваліфікації. Велосипедний Спорт- м., ФиС., 1976г.

26. Пруднікова М.С.Теорія й методикаобраного виду спорту (велосипедний спорт) //Методичний посібник -Харків: 2006. -100с.