4. Міжнародні критерії оцінювання конкурентоспроможності товару

Ціна і якість товару є головними, але не єдиними чинниками, що визнача­ють конкурентоспроможність продукції на ринку. В сучасних умовах все біль­шого значення набувають інші фактори конкурентоспроможності, а саме:

• зниження ціни споживання товару;

• випуск наукомісткої продукції;

• мінімізація термінів поставки товару;

• рівень післяпродажного обслуговування.

Сукупність послуг, що пов’язані зі збутом та експлуатацією продукції, стає вирішальним чинником забезпечення конкурентоспроможності за умов поси­лен­ня боротьби на ринку. Це особливо помітно стосовно численних видів висо­ко­технологічного обладнання, покупці якого постійно порівнюють пропозиції кон­курентів, маючи на увазі повну вартість придбання, умови використання, спра­­цювання та оновлення такого обладнання. Завжди матимуть переваги ті під­­­­при­ємства, які розглядають складні товари як органічне поєднання властивостей виробу і системи його післяпродажного технічного обслуговування, що здій­снюється протягом усього періоду експлуатації товару. Зрозуміло, що в такому випадку післяпродажне обслуговування значно перевищує термін комерційного життя товару. Здійснюючи інтеграцію товарів та послуг, підприємство задовольняє запити споживачів, приводить пропозицію у відповідність з мінли­вим попитом. Отже, нецінові чинники конкурентоспроможності товару починають відігравати все більшу роль. Про це, наприклад, свідчить аналіз міжна­род­них критеріїв конкурентоспроможності товару. Так, наприклад у Франції до найважливіших нецінових факторів конкурентоспроможності відносять: сту­пінь новизни товару; якість його виготовлення; наявність матеріальної бази для поширення інформації про товар; дії для стимулювання збуту; можливості при­сто­сування товару до вимог цільового ринку; динамізм збуту і можливість швид­­кого реагування на ринкові досягнення. Найбільш суттєвими, на думку спе­­ціалістів з маркетингу Паризької торговельно-промислової палати, є якість товару, ступінь його новизни, швидкість реагування на ринкові зміни, можли­вість встановлення безпосередніх контактів з постачальниками.

Англійські спеціалісти зв’язують конкурентоспроможність з вартістю і при­­бутковістю. Продукція вважається конкурентоспроможною, якщо її ціна, ди­зайн і якість не поступаються аналогам, які є на ринку. Кон­­куренто­спро­мож­ність стосовно прибутку передбачає, що він більший у під­при­ємствах з розви­неним експортом. Показником конкурентоспроможності є нор­ма прибутку під­приємства до грошових надходжень від зовнішньо­еконо­міч­ної діяльності.

Поняття “конкурентоспроможність” має універсальне значення і все біль­ше застосовується не тільки стосовно продукції (послуг), а й щодо окремих під­при­ємств і навіть країн. Наприклад, швейцарські дослідники вважають, що кон­ку­рентоспроможність – це потенційна можливість і реальна здатність під­при­ємств проектувати, виготовляти і збувати товари в тих умовах, за яких їм до­водиться діяти. Такі товари за ціновими і неціновими показниками мають бути привабливішими для споживачів, ніж продукція їхніх конкурентів.

Цікаві визначення Швейцарської дослідної організації “Юропієн менеджмент форум” (ЮМФ) щодо такої економічної категорії, як конкурентоспроможність країни за 10-ма чинниками, кожен з яких оцінюється за багатьма складовими (340-ка критеріями).

Першим чинникомвважають динамізм економіки. Він оцінюється темпами економічного розвитку, станом національної валюти, рівнем розвитку і обсягом виробництва найважливіших товарів на душу населення тощо.

Другим – ефективність виробництва. Він визначається обчисленням пря-мих і непрямих витрат, зв’язаних з матеріальним стимулюванням та плинністю кадрів.

Третім– динамізм ринку. Його критеріями вважають рівень активності під­­приємства, що безпосередньо пов’язано зі збутом, обсяг споживчих витрат на душу населення, організацію післяпродажного обслуговування, дизайн і якість продукції.

Четвертим– розвиток фінансової системи. Він визначається станом фінансів, активністю діяльності комерційних банків та ринку цінних паперів.

Стан людських ресурсів – це п’ятий чинник конкурентоспроможності дер-жа­ви. Він визначається кількістю і темпами зростання населення та робочої си­ли, рівнем кваліфікації спеціалістів та рівнем зайнятості.

Роль держави визначає зміст шостого чинника в загальній системі оцінок. Це рівень оподаткування, частка державного сектора в національному прибутку держави, загальна спрямованість і зміст економічної політики.

Сьомий і восьмий фактори– це загальний стан ресурсного забезпечення та інфраструктури, а також готовність до стимулювання торговельної діяльності.

Дев’ятий чинник визначає політику держави щодо нововведень. Береться до уваги загальний розвиток науково-дослідних робіт, готовність уряду і керівництва підприємств до реалізації нових ідей, запровадження нових виробів і виробничих процесів.

Десятий фактор– це соціально-політичний стан у країні. Він засвідчує, наскільки політика країни і стратегія підприємств відповідає поглядам і настроям суспільства. Критеріями для оцінювання цього фактора є показники розміру прибутку і його розподілу, трудові відносини.

Оцінку конкурентоспроможності товару можна провести у три основних етапи:

1. Аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння конкурентоспроможності даного товару;

2. Визначення набору порівнюваних параметрів обох товарів;

3. Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності даного товару.

Конкурентоспроможність товарів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.