Перелік рекомендованої літератури:

1. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.

2. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 372 – 409.

3. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 615 - 619.

4. Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 620 - 632.

5. Устав Организации Объединенных Наций 1945 г. Организация Объединенных Наций: Сборник документов / Сост. В.Н. Дурденевский, С.Б. Крылов. – М.: Госиздат юридической литературы, 1956.

6. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

7. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

8. Барсукова Н. Б. ООН: цели и задачи в современный период // Держава і право. – 2001. – № 13. – С. 8 - 13.

9. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

10. Блищенко И.П. Проблемы ООН надо решать // Московский журнал международного права. – 1996. – № 3. – С. 112 – 120.

11. Боглов О. Нова глобальна геополітична ситуація і реформа ООН // Право України. – 1998. – № 9. – С. 80 – 85.

12. Бутрос Бутрос-Гали. Укрепление потенциала Организации Объединенных Наций // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – № 4. – С. 5 – 15.

13. Валеев Р.М. Организация Объединенных Наций – 6о лет // Московский журнал международного права. – 2005. – № 4. – С. 39 – 55.

14. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Щит – М, 2004.

15. Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. - № 2 (лютий). – С. 61 – 62.

16. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: ЭКСМО, 2004.

17. Костенко Н.И. Роль Организации Объединенных Наций и эффективные меры по борьбе с транснациональной организованной преступностью // Государство и право. – 2006. – № 7. – С. 76 – 82.

18. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. – М.: БЕК, 1997.

19. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

20. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

21. Млінішин В.Б. Роль України у створенні ООН // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 3. – Одеса: Вид-во Одеського інституту внутрішніх справ. – С. 20 – 25.

22. Муфак З.Т. Роль ООН у розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. – № 1. – С. 135 – 138.

23. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС». – 2006.

22. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

23. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

24. Шкуратенко О. Співпраця України у міжнародній системі спеціалізованих установ ООН // Право України. – 2004. – № 11. – С. 125 – 128.

25. Щокін Ю., Свояк Д. Юридична природа привілеїв та імунітетів міжнародних міжурядових організацій та їх персоналу // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – № 4. – С. 132 – 142.

Тема № 7: ПРАВА ЛЮДИНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Заняття № 9 (2 години):

Навчальні питання:

1. Розвиток інституту прав людини в міжнародному праві.

2. Основні джерела міжнародного права прав людини.

3. Міжнародно-правовий захист прав людини.

4. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини.

5. Універсальні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини.

6. Регіональні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ, СНД).

7. Законодавство України та міжнародні договори в галузі захисту прав людини. Міжнародні та внутрішньодержавні процедури і правила захисту прав людини.

Теми для рефератів:

1. Європейський Суд з прав людини: організація й порядок діяльності.

2. Механізм захисту прав людини в Україні.

Методичні рекомендації:

Розкриваючи дану тему, потрібно зазначити, що права людини це одна з провідних галузей сучасного міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що закріплюють основні та похідні права людини, тим самим визначає стандарти демократії у міжнародній та внутрішньодержавній правових системах. Особливість міжнародного права сьогодні полягає у тому, що воно не тільки закріплює комплекс нормативних актів, що закріплюють права людини, а ще і гарантує їхнє дотримання і виконання. Іншими словами на сучасному етапі міждержавне співробітництво в галузі прав людини складається з трьох елементів: 1) розробка і прийняття універсальних стандартів з прав людини; 2) імплементація вказаних стандартів у національні правові системи та внутрішньодержавне забезпечення цих стандартів; 3) створення контролюючих міжнародних механізмів та процедур захисту прав людини.

Розглядаючи перше питання про розвиток інституту прав людини в міжнародному праві слід звернути увагу на такі аспекти: по-перше – спробувати визначити період виникнення власне галузі прав людини у міжнародному праві, для цього виділити основні етапи становлення цієї галузі та визначити соціально-культурні і правові чинники цього процесу; по-друге – вказати на основні етапи трансформації та розвитку галузі прав людини від моменту її виникнення до теперішнього часу, для чого згадати концепції визначення поколінь прав людини, а також розкрити зміст та сутність „Хартії (біль) прав людини” та прослідити історію її створення; по-третє – проаналізувати сучасний стан розвитку галузі прав людини та виділити сучасні тенденції цього процесу.

Визначаючи основні джерела прав людини як галузі міжнародного права необхідно звернути увагу на можливість класифікації цих джерел за різноманітними підставами (універсальні та партикулярні, загальні та спеціальні, багатосторонні та двосторонні і т.д.). Водночас варто проаналізувати зміст та юридичну природу таких джерел прав людини, як Загальна декларація прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року та інші.

Відповідаючи на третє питання про міжнародно-правовий захист прав людини, потрібно визначитися з тим, що означає цей термін, з якими основоположними ідеями міжнародного права він пов’язаний, за рахунок чого здійснюється міжнародно-правовий захист прав людини. В межах цього питання необхідно розглянути міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини, визначити основні організаційно-правові форми реалізації цього механізму та вказати на їхні правові підстави.

Розкриваючи четверте питання про механізм захисту прав людини на міжнародному рівні варто з’ясувати повноваження склад та процедуру функціонування як універсальних міжнародних міжурядових організацій із захисту прав людини (наприклад, Комісія ООН з прав людини, Комітет з прав людини, Комітет проти катувань та ін.), так і регіональних організацій і посадових осіб (наприклад, Європейський суд з прав людини, Європейський комітет із запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню, Уповноважений ОБСЄ з прав людини та ін.).

Наприкінці розгляду теми необхідно проаналізувати законодавство України з точки зору його відповідності універсальним і регіональним міжнародно-правовим нормам із захисту прав людини. При цьому слід звернути увагу на можливості, які мають громадяни України та особи без громадянства, що постійно і на законних підставах проживають на території нашої держави у сфері звернення до міжнародних органів та посадових осіб з метою поновлення їхніх порушених прав. В якості додаткового завдання пропонується сформулювати та обґрунтувати шляхи подальшого вдосконалення національного законодавства України у сфері захисту прав та основних свобод людини і громадянина.