3. Методичні вказівки до семінарських занять Модуль № 1

ТЕМА № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ТЕМА № 1.1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Заняття № 1 - 2 (4 години):

Навчальні питання:

1. Поняття й основні риси міжнародного права.

2. Система міжнародного права.

3. Джерела міжнародного права.

4. Загальна характеристика суб’єктів міжнародного права.

5. Україна – повноправний суб’єкт міжнародного права.

Теми для рефератів:

1. Становлення і розвиток міжнародного права.

2. Держава в системі міжнародно-правового регулювання.

Методичні рекомендації:

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України // Голос України. – 1996. – № 138 (1388) 27 липня. – С. 5 - 11.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31 (31.07.1990 р.). – Ст. 429.

3. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. – 2001. – С. 22.

4. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. – 2001. – С. 290 – 294.

5. Постанова “Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав” від 10 грудня 1991 року № 1958 – XII // Голос України. – 1991. – № 239 (13.12.1991 р.).

6. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006.

7. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

8. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

9. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

10. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: «Щит – М», 2004.

11. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: ЭКСМО, 2004.

12. Киракосян Е. Г. Международно-правовой обычай и общее международное право // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2006. – № 3. – С. 83 - 91.

13. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе . – М.: Спартак, 1997

14. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

15. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.

16. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

17. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

18. Сироїд Т.Л. Міжнародне право: навчальний посібник. – Харків: ХНУВС, 2009.

19. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

20. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

21. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

ТЕМА № 1.2 СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Заняття № 3 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття суб’єкта міжнародного права.

2. Держави – основні суб’єкти міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність федерацій, суб’єктів федерації.

3. Поняття та історія розвитку державного суверенітету. Право націй на самовизначення, форми його реалізації.

4. Індивід – суб’єкт міжнародного права.

5. Виникнення нових держав і їх міжнародне визнання. Види й форми міжнародного визнання. Практика застосування інституту визнання в сучасних міжнародних відносинах.

6. Правонаступництво держав.

Теми для рефератів:

1. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.

2. Інститут визнання у міжнародному праві.

Методичні рекомендації:

В межах даної теми потрібно дати повну характеристику суб’єктів міжнародного права, розкрити їх міжнародну правосуб’єктність, а також з’ясувати сутність інститутів визнання і правонаступництва, практику їх застосування в сучасних міжнародних відносинах.

Відповідаючи на перше питання насамперед необхідно дати визначення суб’єктів міжнародного права, як носіїв міжнародних прав і обов’язків, що виникають відповідно із загальновизнаними нормами міжнародного права. При цьому слід зауважити, що всі суб’єкти міжнародного права володіють міжнародною правосуб’єктністю, що свідчить про наявність у них певних міжнародних прав і обов’язків, і здатність бути учасником міжнародних правовідносин.

Розкриваючи друге питання потрібно з’ясувати основні ознаки міжнародної правосуб’єктності держав як основних суб’єктів міжнародного права. Важливо відзначити, що держави мають суверенітет, який знаходить своє відображення в праві держави здійснювати виключну юрисдикцію на всій своїй території. Розкриваючи міжнародну правосуб’єктність федерацій і конфедерацій необхідно вказати на відмінну здатність суб’єктів федерацій і конфедерацій виступати в якості суб’єктів міжнародного права.

Висвітлюючи третє питання потрібно зазначити, що в основі міжнародної правосуб’єктності держав лежить притаманна їм особлива політико-правова властивість – суверенітет. Саме суверенітет визначає характер прав і обов’язків держав як суб’єктів міжнародного права. Необхідно дослідити визначення суверенітету на різних історичних етапах, тлумачення якого відрізняється відповідно до певного періоду.

В межах третього питання слід звернути увагу на з’ясуванні сутності права нації як суб’єкта міжнародного на самовизначення, що передбачає право визначати свій суспільний і державний лад, право самостійно вирішувати державні питання та ін. При цьому потрібно розкрити мирні і немирні форми реалізації нацією зазначеного права.

Приступаючи до вивчення питання про правосуб’єктність індивідів, слід зазначити, що в доктрині існують різні думки з приводу того, чи може індивід бути суб’єктом міжнародного права. При цьому варто більш детально дослідити різні точки зору щодо наявності у індивідів міжнародної правосуб’єктності.

П’яте питання плану присвячене вивченню проблем визнання як важливого інституту міжнародного права, з’ясуванню його сутності і практики застосування. Слід відмітити, що визнання відіграє важливу роль для нових держав, що робить їх повноправним членами міжнародного співтовариства. Особливу увагу потрібно приділити формам (de jure, de facto, ad hoc) і видам визнання (держав, урядів, органів національного визволення і опору).

Останнє, шосте питання плану, присвячене вивченню питань правонаступництва в міжнародному праві. При розкритті даного питання слід звернути увагу на Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р., Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Завершуючи розкриття даного питання потрібно вказати, що доктрина міжнародного права розрізняє повне та часткове правонаступництво. Окрему увагу доцільно приділити питанням правонаступництва Україною прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. При цьому слід застосовувати Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Венская конвенция о правопреемстве государств относительно договоров от 28 августа 1978 р. // Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 433 – 457.

2. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 617.

3. Конвенция о правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов от 8 апреля 1983 г. //Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 457 – 474.

4. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

5. Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: Астропринт, 2006.

6. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

7. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: «Щит – М», 2004.

8. Ильин Ю.Д. Лекции по международному публичному праву. Лекции. – М.: Юристъ, 2004.

9. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: ЭКСМО, 2004.

10. Курс международного права. В 7 т. Т. 3. Основные институты международного права. – М.: Наука, 1990.

11. Литвиненко І.Л. Визнання держав у міжнародному праві // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005. – № 1/2. – С. 238 - 243.

12. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.

13. Матіяшек П. Проблеми права правонаступництва держав і права міжнародних договорів // Право України. – 2005. – № 10. – С. 131 – 132.

14. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

15. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

16. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

17. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

18. Нгуен Куок Динь. Международное публичное право: В 2-х т. Т. 1: Кн. 1: Формирование международного права. Международное сообщество / Пер. с фр. – К.: Сфера, 2000.

19. Ноговіцина Ю. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжності двох правових режимів // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 2. – С. 15 – 23.

20. Превезенцев О. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 25 – 30.

21. Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Советское государство и право. – 1992. - № 1. – С. 43 – 53.

22. Саяпин С.В. К вопросу о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 27 - 38.

23. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС». – 2006.

24. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

25. Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца ХХ века: Учебное пособие. – Харьков: Университет внутренних дел, 1999

26. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

27. Черниченко С.В. Еще раз о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. – № 4. – С. 11 – 26.

ТЕМА № 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Заняття № 4 (2 години):

Навчальні питання:

1. Юридична природа основних принципів міжнародного права.

2. Принцип суверенної рівності держав.

3. Принцип невтручання у внутрішні справи.

4. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй.

5. Принцип незастосування сили або загрози силою.

6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

7. Принцип непорушності державних кордонів.

8. Принцип територіальної цілісності держав.

9. Принцип поваги прав людини й основних свобод.

10. Принцип співробітництва держав.

11. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

Теми для рефератів:

1. Юридичне закріплення основних принципів міжнародного права.

2. Мирні засоби вирішення міжнародних конфліктів.

Методичні рекомендації:

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. - 2001. – С. 22.

2. Конституція України // Голос України. – 1996. – № 138 (1388) 27 липня. – С. 5 - 11.

3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31 (31.07.1990 р.). – Ст. 429.

4. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. – 2001. – С. 290 – 294.

5. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

6. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

7. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

8. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: «Щит – М», 2004.

9. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

10. Ильин Ю.Д. Лекции по международному публичному праву. Лекции. – М.: Юристъ, 2004.

11. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: ЭКСМО, 2004.

12. Киракосян Е. Г. Международно-правовой обычай и общее международное право // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2006. – № 3. – С. 83 - 91.

13. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе . – М.: Спартак, 1997.

14. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.

15. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

16. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

17. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

18. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

19. Сироїд Т.Л. Принцип суверенної рівності держав як основа сучасного міжнародного правопорядку // Суверенність, незалежність, конституційність: становлення та розвиток Української держави: матеріали наук.-практ. конф. / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2011. – 272 с. – С.62- 65.

20. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС». – 2006.

21. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

22. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

23. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.