3. Структура й ознаки адміністративного договору

Правова основа договорів, що укладаються державною адміністрацією, різна для адміністративних і приватноправових договорів: відповідно це норми адміністративного і цивільного права. У той же час адміністративний договір завжди містить і те загальне (зокрема, соціально-юридичну основу у виді узгодження волі, що тягне правові наслідки, загальні принципи), що є основою будь-якого договору і регулюється нормами зобов'язального права. Норми відповідних галузей співвідносяться тут як загальна частина, причому адміністративно-правові норми виступають як спеціальні норми. Можна сказати, що область адміністративних договорів регулюється нормами зобов'язального цивільного права за тими вилученнями, доповненнями й обмеженнями, що вносить до неї право адміністративне[5].

Багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються одночасно нормами декількох галузей.

Особливості адміністративного договору визначаються і його суб'єктним складом. Державно-владний суб'єкт (державний орган, посадова особа або суб'єкт із делегованими повноваженнями) — обов'язкова, атрибутивна ознака адміністративного договору. Однією зі сторін адміністративного договору завжди виступає держава в особі своїх органів влади.

При цьому в адміністративному договорі державний орган виступає саме як суб'єкт, що реалізує виконавчу владу і наділений владними повноваженнями.

У цьому складається головна відмінність адміністративного договору від договорів приватноправового характеру, зокрема від цивільно-правових. Беручи участь в адміністративному договорі, державний орган виступає як суб'єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. А якщо він стає учасником цивільно-правової угоди в якості звичайної юридичної особи, його правовий статус визначається його цивільною правоздатністю. У першому випадку державний орган підкоряється заборонному типу правового регулювання (заборонене усе, що прямо не дозволено законом), у другому — загально-дозвільному (дозволено усе, що прямо не заборонено законом). Право на укладання адміністративного договору (про делегування повноважень, продаж державної власності, про охорону майна громадян, про видачу фінансової позички, податкових пільгах і т.д.) повинне бути передбачене в нормах про компетенцію державного органа.

Звичайно в правовому акті встановлюється, коли, з ким і на яких умовах адміністративний договір може бути укладений.

У цьому випадку про адміністративно-правовий характер договору свідчить те, що, по-перше, дані акти приймаються органами виконавчої влади; по-друге, вони визначають зобов'язання сторін, як правило, у бланкетній формі, посилаючись на діюче адміністративне законодавство; по-третє, у таких актах дається типова форма договору, яку не можна істотно змінити за своїм розсудом, і яка покликана уніфікувати адміністративно-договірну практику всіх органів нижчого підпорядкування виконавчої влади.

Атрибутивна участь в адміністративному договорі суб'єкта права, наділеного державно-владними повноваженнями, говорить про наявність у предметі договору публічних, суспільних, загальнодержавних інтересів. Оскільки держава в особі своїх інститутів покликана виразити, здійснити, захистити єдині для всіх членів соціуму корінні, довгострокові інтереси нерідко через придушення чисто егоїстичних інтересів окремих осіб, то можна сказати, що метою адміністративних договорів є головним чином реалізація деякого загального блага, публічних інтересів, досягнення суспільно значимих результатів. Це відрізняє адміністративні договори від більшості приватноправових, на меті яких стоїть, в першу чергу, індивідуальний характер.

Звичайно, в адміністративній угоді присутні і приватні цілі, головним чином невладних суб'єктів, що вступають у договір, але не вони є визначальними. Стосовно до адміністративних договорів законодавець застосовує такі формулювання, як “державні нестатки”, “національні інтереси” та ін.

Особливість адміністративно-правового статусу державно-владного контрагента полягає в тому, що він діє (у всякому разі, повинний діяти) у загальнодержавних інтересах, не витягаючи вигоду власне для себе. Звичайно, не можна заперечувати існування відомчих інтересів і їхнього реального впливу на дії кожного державного інституту. Проте, укладаючи договір, вступаючи в адміністративні правовідносини, державно-владний учасник повинний, реалізуючи загальне благо, абстрагуватися від якої-небудь своєї власної зацікавленості, підкоритися її загальним інтересам. Багато адміністративних договорів є безоплатними, хоча властива договірному процесу еквівалентність так чи інакше зберігається і тут. Адміністративні договори опосередують суспільні відносини, зв'язані з державною виконавчою владою. До предмету адміністративних договорів входять дії адміністративного, організаційного характеру.